“Для себе вони все завозять, а для людей – нічого!” Про ситуацію в Олешках без емоцій

Про блокаду Олешок не написав хіба що лінивий. Медіа та соціальні мережі кишать страшними подробицями виживання олешківців. Кілька днів тому була інформація про те, що ЗСУ вдалося скинути окупованим Олешкам їжу, сьогодні ж очільниця Олешківської міської адміністрації розповіла, що їжу відібрали окупанти.

Але ми створили цей матеріал не для того, аби вкотре поворушити мурах на вашій спині чи вкотре змусити відчувати провину за ранкову каву або їжу в тарілці.

Цей матеріал наочно доводить, що лише та виключно росіяни винні у тому, що зараз відбувається в Олешках. Ворог може припинити гуманітарну блокаду та терор цивільного населення у будь-який момент. Але не робить цього. Ми поспілкувалися з публіцистом Юрієм Лобачовим. Чоловік родом з Олешок, але вже 4 роки живе у Херсоні. Він розповів, якої підтримки зараз дійсно потребують олешківці, та пояснив, чому Росія не погодить зелений коридор.

Поцілований Богом південний український чорнозем десятками років щедро годував Україну та її сусідів злаками, фруктами, ягодами та овочами. От уже п’ятий рік по ньому розгулює диявол, він грає у голод, страшні муки та страждання усіх, хто залишився на своїй землі.

URSA.MEDIA від самого початку окупації слідкує за ситуацією на прибережних до Каховського моря землях. За ці 5 років ми почули та особисто пропустили крізь серце десятки страшних історій людей, що залишаються у прибережних громадах та загалом на лівобережній частині Херсонщини.

Вже є випадки голодної смерті в Олешках, а ще навіть не було зими.

Нещодавно до міста дронами доставили декілька тонн їжі, що мало би підсилити людей на деякий час.

Днями була гіпотеза, що розголос доставки їжі дронами призвів до того, що олешківців почали допитувати і тиснути на них. Сьогодні в інтервʼю Укрінформу очільниця Олешківської міської військової адміністрації Тетяна Гасаненко розповіла, що їжу відбирають російські військові; продукти не російського походження означають співпрацю із ЗСУ. Над людьми знущаються.

Олешки – плацдарм для окупантів

Якщо Нікополь, Марганець та уся берегова зона Дніпропетровщини – жива мішень для російських військових, що приїздять на навчання до Енергодару, то Олешки й інші куточки Лівобережної Херсонщини спіткала ще важча доля. Вони – цілодобовий тренувальний майданчик, але в окупації:

“Росіяни тренуються спочатку на цивільних, які в окупації в Олешках, а потім вилітають в Херсон і тренуються вже на херсонцях!” – розповідає URSA.MEDIA публіцист Юра. Він дивом виїхав з Олешок через два тижні після підриву Каховської ГЕС.

Допоки це було ще можливо, Юра волонтерив та усіляко допомагав людям:

“Це було після Каховської ГЕС; я ще два тижні був в Олешках, волонтерив, допомагав з виїздом, організував точку евакуації, а потім, коли лишатись в Олешках ставало все небезпечніше, виїхав через Крим у Сімферополь. Далі потягом до так званої Бєлгородської народної республіки; я встиг виїхати буквально за кілька днів до пригожинського бунту, коли закрили російський пропускний пункт. Шлях був важкий, з допитами ФСБ та з усіма цими “прекрасностями”, які трапляються на російських пропускних пунктах…” В Олешках у Юри лишились знайомі; зараз вони майже не виходять на зв’язок:

“Знайомі там ще лишились, але мало виходять на зв’язок, я з ними не спілкуюсь задля їхньої ж безпеки. Бо мене кацапи “спалили”, я думаю, погони чиїсь за мене вже полетіли”. Зараз Юра живе та працює в Херсоні.

“Якщо чесно, там зараз повна задниця, і не лише в Олешках — в усіх прибережних населених пунктах. В Каховці, Новій Каховці ще щось якось працює, бо це великі міста в порівнянні з Олешками. Щодо Голої Пристані сказати важко, бо місто фактично зруйноване, але якесь життя там все ще є. Усі ці люди сидять без світла, води, газу… Надалі якісь прогнози зробити важко, бо скрізь на прибережних зонах гуманітарна катастрофа…”

Уся садистська політика Росії спрямована на те, аби схилити людей в окупації на свій бік. Хоронити тих, хто помер не своєю смертю, від прильоту чи міни, окупанти не дозволяють. Для цього потрібно мати російські документи. Лікарня, базові ліки чи продукти – та сама історія:

“Наші військові дронами в Олешки доставляють продукти. Це вже загальновідомий факт, про це можна говорити, хоча це було не сьогодні, не вчора. Для цього була проведена тривала робота”, – каже Юра.

В цілях безпеки URSA.MEDIA не може розголошувати деталей. Днями ми так само спілкувались з місією, яка доставляє їжу на червону лінію Херсонщини. Про себе казати не можуть, а людям хліб довезли.

“Ми не можемо розголошувати інформацію, робота робиться, люди будуть з допомогою. Найбільша потреба там зараз – це ліки”, – ділиться наш анонімний співрозмовник.

Слід сказати, що херсонці – це дивовижний народ і жоден кат не здатен зломити їхнього духу. А говорити про страждання людей важливо та потрібно щодня. Олешки живі, допоки про них кричать.

Раніше URSA.MEDIA поспілкувалась з місцевою мешканкою з Олешок:

Чому люди не можуть вийти з Олешок?

Юра також наголошує, що окупанти замінували усі шляхи на виходах з Олешок. Це ще раз підкреслює, що виводити людей з блокади зобов’язані лише та виключно росіяни:

“Щодо шляхів — так! Усі шляхи заміновані. Люди залишаються в блокаді. Щоб купити якісь продукти, люди ходять пішки до Раденська”.

Раденськ – це сусіднє село, де зараз ситуація більш-менш стабільна, але туди пішки йти годин 5–7 безперервної ходи; це близько 24 кілометрів:

“Туди люди за їжею ходять пішки, пального немає, та й машиною легко вхопити дрон”.

Навіть ідучи самостійно, багато людей, на жаль, підривається на мінах:

“Була історія, що волонтери з Раденська хотіли заїхати в Олешки машинами, а їх дронами вбили російські військові”.

До початку вересня з лівого берега Херсонщини можна було виїхати: в цьому допомагали волонтери та місцевий перевізник “Супутник”, але через погіршення безпекової ситуації евакуація припинилась. Зараз люди виходять з Олешок пішки та через Росію, Білорусь і Європу добираються до України. Наважитися на такий шлях можуть не всі — занадто великий ризик загибелі, багато людей мають родини та несуть відповідальність за інших (як-от стареньких батьків чи притулок).

Продукти в Олешках окупанти завозять лише для своїх

Днями в окупаційних медіа була інформація, що нібито в Олешки завезли продукти, але зрозуміло, що їх завезли для колаборантів та російських військових. І це не є секретом. Юра каже, що лікарню колаборанти теж використовують для своїх цілей:

“Єдина в Олешках діюча лікарня – наполовину місце розташування російських військових. Вона там ще якось більш-менш працює, якщо є паливо; там в тій лікарні єдиний у місті генератор. Проблема в тому, що окупанти для себе все завозять. А для людей – нічого!

І як би там наші дипломати, служби, волонтери не працювали, на мою думку, росія не погодиться на вивід та евакуацію звідти людей за однією простою причиною – тоді не буде маскування для російських окупантів. Вони переодягаються у цивільних та маскуються під цивільних”.

І дійсно, аби не привертати до себе уваги та ускладнити роботу українським спецслужбам, російські військові часто ходять по Олешках у цивільному одязі та ніяк не відрізняються від звичайного населення. Можна визнати, що російські військові ховаються за цивільними людьми.

Міняю борошно на яйця. Літають баба-йоги

Ми знайшли чати, де олешківці, в більшості колаборанти, обмінюються продуктами, міняють солярку на бензин та розміщують різні побутові оголошення. Нашу увагу привернув далеко не проукраїнський олешківець, що ще наприкінці серпня обмінював борошно на яйця. За легендою небайдужої херсонки в еміграції, яка зараз живе в Ялті, ми ввійшли у довіру чоловіка та отримали факт того, що лише та виключно російські дрони обстрілюють цивільних. Згодом він заблокував нас.

Скріни переписки:

Скріни переписки:

“В Олешках є мала частина людей, яка вірить в росію, хоча вони уже самі бачать, хто їх атакує, особливо дронами, – каже Юра. – Щодо бартеру, так, він існує. В Олешках біля тої ж лікарні чи неподалік, де є хоч якесь більш-менш жваве життя, формуються малі стихійні риночки, там обмінюють щось на щось. Якусь мінімальну продукцію колаборанти завозять в місто, знову ж таки з дозволу російських військових, підкуповуючи їх або даючи їм якусь частину продуктів. Але ціни на все це непідйомні. Я не знаю досі, звідки там в Олешках у людей є гроші, бо не завозяться вже давно. Єдиний був рейс в Скадовськ, щоб готівку вивести з карток російських, він був від лікарні. Зараз його давно немає, тому я не знаю, звідки у людей там гроші”.

Що буде взимку?

Давати оцінки, поки росія сліпо прикидається невинуватою, важко. Допоки триває осінь, у людей ще буде можливість мінімально годуватися від землі:

“Якщо думати про зиму, ті, хто саджав огороди, якось ще зможуть протягнути. Я бачив історії, що люди виживають за рахунок трави (бур’янів, портулаку), в якійсь мірі це вже перебільшення, бо ті, хто тримав свої городи, якось ще зможуть протриматись місяць-два на картоплі та якихось корінцях, овочах. Далі буде все лише гірше. Тому потрібно виводити людей хоча би в Скадовськ чи Генічеськ, туди ще постачання продуктів є. Хоча знову ж таки, російські військові працюють на логістику і будуть поступово перекривати кисень і там”.

Прикриватись цивільним населенням та привертати до себе увагу через страждання слабших — це так типово для російської армії, яка за усі ці роки так і не навчилась воювати і дивитись опоненту в очі.

Росія може, але не хоче відкрити гуманітарні коридори та припинити страждання мешканців Лівобережної Херсонщини.

URSA.MEDIA закликає продовжувати кричати про Олешки. Свідомі українці, що зараз живуть в країнах Глобального Півдня (в Туреччині, Індії чи Китаї), вас не так багато, але ви є, і ви можете стати гучним голосом Олешок. Просто зараз маленьке містечко на півдні України в самому центрі Європи повільно та в муках помирає через садистські методи росіян.

Раніше ми ділилися історіями людей, які залишаються в окупації в інших українських містах.