Розташоване на Харківщині Оскільське водосховище мало загальну площу понад 120 квадратних кілометрів. Тому у східній частині України його заслужено вважали найбільшим. Головні питання, які закривала ця величезна водойма до повномасштабної війни, пов’язані з роботою Оскільської гідроелектростанції та наповнення каналу Сіверський Донець – Донбас в літню пору року.
Навесні 2022 році окупанти підірвали дамбу Оскільського водосховища, в результаті чого були затоплені прилеглі території та загинуло багато тварин, а сама водойма перестала існувати. Жителі Донецької та Луганської областей втратили одне з основних джерел водопостачання. Журналісти URSA.MEDIA відвідали постраждалий регіон аби разом з очевидцями відтворити хронологію злочину та зафіксувати наслідки катастрофи.
Водосховище створювалось варварським способом – затопили гектари територій, вирубили тисячі дерев
Інженер Олександр Легуцький частину свого життя віддав роботі на Оскільській ГЕС. Його офіс ззовні нічим не відрізняється від будь-якої іншої хати в селі Оскіл: на подвір’ї досі валяються залишки розбитого російського танка, а в самій оселі немає світла. Натомість стоїть старезна шафа, завалена кілограмами документів, газет і книжок. Олександр дістає частину матеріалів та відокремлює з них кілька томів. Це історичні документи – оригінали проєкту будівництва Оскільського водосховища та гідроелектростанції.
«Червонооскільський гідровузол створювався для забезпечення водного режиму каналу Сіверський Донець – Донбас. Попутно, щоб вода просто так не скидувалась, були встановлені гідротурбіни, які виробляли електроенергію. І ця електроенергія йшла у систему Харківобленерго. Уявіть собі : однією турбінкою ми могли генерувати 48-52 мегават на добу. Якщо води багато було – працювали двома машинами. А це 80 чи 90 мегават на добу відповідно. Наприклад, потужності однієї турбіни вистачило б для такого населеного пункту як Борова» – пояснює інженер.
Легуцький розгортає паперову карту, на якій темно-синім кольором зображено річище річки Оскіл. А блакитним – зону, яку довелося затопити, що наповнити таким чином водосховище мільйонами кубометрів води. Масштаби вражають. Для створення гідровузла у 50-х роках, радянське керівництво затопило тисячі гектарів територій, вирубивши незліченну кількість дерев. А людей, що проживали на прилеглих територіях, переселили. Ці слова підтверджує й еколог Олег Перегон:
«Вони створювались варварським способом. Затоплені гектари й гектари орних земель. Затоплені населені пункти, змінені екосистеми».
Активне створення водосховищ величезних масштабів на території тоді ще Радянського Союзу пов’язують з масовим будівництвом атомних електростанцій. З відкритих джерел відомо, що у 60-х роках минулого століття розпочався цілеспрямований розвиток атомної енергетики в СРСР. Саме для охолодження великої кількості станцій й проєктувалися величезні водойми, продовжує Перегон:
«Вже після розвалу Радянського Союзу були оприлюднені плани. Всі ці гігантські водосховища були водоймами-охолоджувачами для запланованих атомних електростанцій. Навіщо стільки електростанцій? Згадаємо, що 50-ті та 60-ті роки минулого століття – це перегони озброєння. Це планування ядерного озброєння держави. І атомні електростанції розглядалися як місце для підготовки виготовлення збройового плутонію. Тобто це було потрібно для виробництва більшої кількості атомних бомб».
У прямому сенсі було страшно, бо ти не знаєш чи влуплять тобі в спину, чи ні
Олександр Легуцький працював безпосередньо на Оскільській ГЕС й під час російського вторгнення. Він згадує, як 11 березня 2022 року близько 12 години дня окупанти підійшли до дамби з боку села Комарівка. За словами чоловіка, вони прямою наводкою почали обстрілювати станцію.
«Для них було важливим захопити проїжджу частину. До цього часу міст на річці Оскіл вже був підірваним. А у них не було можливості для форсування річки, бо у нас під’їзні береги не дуже зручні для транспорту. Одним словом, танки Т-72 почали стріляти прямою наводкою по нас. Ясна річ, я прийняв рішення зупинити агрегат і поставити все на стопори, відключитися і виходити. Звичайно, було страшно. У прямому сенсі було страшно – бо ти не знаєш чи влуплять тобі в спину, чи ні. Вони ще не були на самій греблі, однак чітко бачили як в оптику, так і без неї, що люди пересуваються по асфальту» – згадує ті події Легуцький.
На той момент на станції залишалося двоє людей – Олександр та його колега Євгеній. Вони до останнього залишалися на об’єкті, щоб забезпечувати його роботу та запобігати надзвичайним ситуаціям. Інший персонал вивели раніше.
«Чомусь я тоді Жені сказав, що ми повинні йти прямо, а не ховатись по кутах. Бо обов’язково почнуть стріляти» – додає інженер. Він впевнений, що подальший авіаудар по станції був нанесений для того, щоб примусово опустити затвори та перекрити спуск води. Це дало б можливість росіянам облаштувати переправу для своєї техніки.
Загалом через пошкодження дамби з боку військ рф у квітні 2022 року вода затопила частину села Оскіл і трималася близько тижня.
Ще серйозніших пошкоджень гребля зазнала у вересні того ж року. За свідченнями інженера, окупанти підірвали дамбу з метою призупинити контрнаступ ЗСУ. Вони готувалися, адже заздалегідь заклали вибухівку великої потужності. Втім, оскільки водосховище вже було виснаженим і тієї кількості води, як раніше, вже не було, великого паводку не спостерігалося. Однак проїхати греблею все-таки стало неможливим.
Зникли цінні види риб та водоростей разом з водою у колодязях
На дамбі нас зустрічають технічні робітники. Щоб дістатися іншого берега, необхідно пройти по вузьких залишках залізобетону або ж через дерев’яний місток. Під ногами – дірки від снарядів та велика прірва, по обидва боки якої стирчать шматки колись проїжджої частини.
Геннадій Зорянський працює тут близько 20 років. Чоловік веде до покинутих човнів, що вже понад рік лежать на бетонному березі. Раніше вже на цьому рівні була вода, тепер же можна «насолоджуватися» хіба що калюжами. Дно водосховище заростає бур’янами, а вода сконцентрувалася там, де до 1957 року було річище річки Оскіл.
«Тепер немає де людям відпочивати. Раніше приїжджали, відпочивали. Місцеві щось там продавали приїжджим. Тепер немає нікого. Економіка постраждала. Рибгоспи були, рибу розвозили» – згадує Геннадій.
По інший бік дамби води більше. Сюди приходять на риболовлю. Місцеві кажуть: клює непогано.
«Лящі, судаки, щуки, соми», – перераховує Олена. Вона приїхала разом зі своїм чоловіком порибалити:
«Раніше гірше риба ловилась. Зараз краще, бо води менше, риби більше».
Різка зміна екосистеми не могла відбутися безслідно для природи. Минулоріч у державній екологічній інспекції України повідомляли про зникнення цінних видів риб та водоростей. У прилеглих селах спостерігалися проблеми з питною водою у колодязях.
Пані Галину ми зустріли на узбіччі дороги в Пісках-Радьківських. Місцева жителька каже: минулоріч з колодязів дійсно зникала вода. Біда не оминула і її. Але люди, які мають свердловини у дворах, з такою проблемою не стикалися.
«Минулого року я зовсім не могла полити город. З баклажками ходила по людях. У мене зовсім нічого не вродило. Повністю зникла вода», – бідкається пенсіонерка.
«Місцеві населені пункти вже зараз мають проблеми з горизонтом питної води, тому що підґрунтові води спускаються нижче, – пояснює інженер Оскільської ГЕС Олександр Легуцький. – Навіть у нас в Осколі рівень підґрунтових вод понизився на 1-1,5 метра. А в таких населених пунктах як Комарівка, Рубці, Піски-Радьківські ситуація взагалі напружено. Я не знаю як щодо централізованих водозаборів, але ті, що в індивідуальному господарстві, мають чималі проблеми».
Вже зараз наслідки зникнення водосховища спостерігаються й на Донбасі, зазначає фахівець. При чому йдеться і про тимчасово окуповані території також. Крім того, ця проблема з’явилася поверх вже існуючої – бойові дії. Канал Сіверський Донець – Донбас не має належного живлення.
«Ускладнюється режим забезпечення питної, а також технічної води самого Донбасу. При чому мова йде не тільки про Донецьку область, а й Луганську також. Наразі навантаження на канал вже не таке критичне, бо прокачка води є фактично тільки до Краматорська, а йдуть бойові дії. Якщо звільнять міста – знадобиться питна і технічна вода. Навіть каналізація без технічної води працювати не буде. У верхній частині каналу, в бік Часового Яру і Бахмуту, через бойові дії канал висушений. Тобто вода зараз фактично відпрацьовує лише до Краматорська та Костянтинівки» – пояснює фахівець.
Катастрофу Оскільського водосховища можуть визнати екоцидом та геноцидом
На цей момент пошкодження греблі розслідують за ст. 438 КК України «Порушення законів та звичаїв війни», повідомляють у правоохоронних органах.
«Сьогодні ми володіємо попереднім алгоритмом того, хто міг віддавати накази та тих, хто мав їх виконувати. Вже є більш розширене розуміння цієї ситуації. Було три періоди, коли на греблю був вплив. Перший – початок березня. Другий – кінець березня. Третій – між першою та другою декадою вересня. В межах досудового розслідування буде встановлюватися в який саме період була передумова до усіх цих дій і наслідків, у який період і що саме сталося. Є дані, що говорять про авіацію, яка скидувала бомби, є дані про безпосередньо обстріл (ствольна артилерія, танки тощо). Є також дані про те, що був здійснений підрив. Після всіх експертиз ми вже будемо розуміти, яка версія підтверджується», кажуть слідчі.
За результатами експертного дослідження буде підійматися питання щодо наявності ознак екоциду. Фахівці не виключають, що такі ознаки будуть. Крім того, зараз проводять експертизи з метою дослідження які види рослин і тварин зазнали найбільших втрат. Сьогодні, за висновками Державної екоінспекції, попередні збитки сягають близько 3,7 млрд грн. Втім, ця сума може коригуватися залежно від наслідків, що проявляться пізніше. До слова, саме поблизу греблі правоохоронці вперше виявили у Харківській області факт застосування окупантами дуже потужної зброї. У водосховищі знайшли залишки бетонобійної авіаційної бомби вагою 1,5 тонни. Вона не розірвалася.
Варто відновлювати водосховище чи ні? У цьому думки експертів розбігаються. Втім, без проведення комплексних досліджень надати відповідь на це питання важко. Інженер Олександр Легуцький відповідає просто:
«Якщо ми збираємось звільняти Донбас і підіймати там економіку, то, звісно, потрібно. Якщо не збираємось цього робити, то, звичайно, ні. Для чого? Адже відновлення такої гідроспоруди потягне великі витрати».
