З 4 вересня стартував показ нової стрічки тревел-блогера Антона Птушкіна «Антарктида», яка присвячена найвіддаленішому куточку світу та роботі ювілейної 30-ї української експедиції на станції «Академік Вернадський». У перший вікенд фільм зібрав 7,2 млн грн за підрахунками Forbes, що є рекордом для документальних фільмів. При тому, що знімальна група складалася лише з однієї людини – Антон самостійно все знімав, монтував і виступив режисером, а загальна робота над стрічкою тривала пів року. І якщо його дебютний фільм «Ми, наші улюбленці та війна» був досить важким емоційно, у своєму другому проєкті Птушкін обрав інший, протилежний вектор.
«Антарктида» – це легке, пізнавальне, місцями дотепне кіно, у якому блогер у всій красі показує велич цього найменш вивченого материка на планеті, детально розповідає про життя на станції та чому дослідження полярників важливі для науки всього світу. І, звісно, стрічка не обходиться без кадрів чарівних пінгвінів, китів та уваги до безпрецедентних змін Антарктиди через глобальне потепління.
Найперше варто зазначити, що це не документалка у традиційному форматі, як от National Geographic чи йому подібні. На прем’єрі Антон розповів, що початково «Антарктида» мала стати його новим випуском на YouTube, а не фільмом. Але згодом формат вирішили розширити і представити на великому екрані. Тож для поціновувачів стилю Птушкіна та не класичних документалок стрічка чудово підійде. Проте вона розрахована і на ширшу аудиторію, адже Антон намагався зробити фільм цікавим як для дорослих, так і для дітей, та навіть трохи зумерським завдяки різним вставкам від себе, ламаючи четверту стіну.
Він просто робив те, що вміє найкраще, з трепетом і розумінням свого глядача: він чудово знає, коли треба виділити хвилинку на короткий історичний екскурс, як доступно пояснити складні наукові процеси, а коли – показати більше пінгвінів та заворожуючих кадрів айсбергів. Тож попереду точно не буде нудно.
Фільм починається зі знайомих для жанру подорожей кадрів, які водночас особливо щемкі для українців – аеропорту в Чилі, з якого Антон прямує до Антарктиди. Цього року команда антарктичної станції «Академік Вернадський» святкує ювілей – рівно 30 років. Три десятиліття українські науковці безперервно проводять метеорологічні дослідження, співпрацюють з іншими науковцями та роблять важливий внесок у прогнозування погоди по всьому світу. Попри війну, попри ковід та інші негаразди у світі. Погодьтеся, це не може не надихати у такі часи. На станції команда полярників проживає цілий рік, часто майже повністю відрізано логістично від решти світу. А через рік їх замінює нова команда. Саме з такою вже 30-ю місією Птушкін вирушає у свою подорож. Шлях до краю світу пролягає через різні протоки, зокрема і через найнебезпечнішу – протоку Дрейка, відому своїми постійними штормами.
Паралельно блогер рясно ділиться напрочуд цікавою історією судна, на якому вони пливуть – це науково-дослідницька «Ноосфера», яка раніше належала британцям та була освячена самою королевою Єлизаветою II. Україні вдалося придбати судно ще й зі знижкою – за 5 млн доларів замість початкових 12 млн.
Бачити це судно у фільмі – велике щастя, адже «Ноосфера» вийшла з порту Одеси у кінці січня 2022 року, за місяць до повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Якби це сталося пізніше, скоріш за все, це історичне судно-криголам повторило би долю літака «Мрії», який знищили росіяни.
Далі Птушкін все ж додає у роботу кінематографічності – одні кадри хвиль Південного океану змушують затамувати подих. І це все краса природи, блогер наголошує, що у фільмі не використовував жодних інструментів штучного інтелекту. Він приділяє велику увагу зйомці, хоч і з сумом додає, що камера не передає це у повному обсязі як у реальності.
До Антарктиди вони пливуть 4 дні. За цей час Антон встигає захворіти морською хворобою, показати зсередини «Ноосферу» та пояснити, чим же відрізняється Антарктика від Антарктиди. Спойлер – полярні ведмеді мешкають саме в Арктиці, а пінгвіни – Антарктиді. Чим ближче екіпаж наближається до цілі, тим більше їх оточують айсберги, які виглядають як окремий вид мистецтва. Вони нагадують крижані острови різноманітних форм, розмірів та кольорів. У обʼєктив потрапляє навіть незвичайний смугастий айсберг, що з часом увібрав у себе породи з океану та повітря. А коли на горизонті постають засніжені гори, видовище стає ще більш захопливим.
Невдовзі команда прибуває на станцію «Академік Вернадський», що компактно розташований на острові Вінке. На березі їх вже зустрічає група допитливих пінгвінів, проте флора і фауна ними не обмежується. Горбаті кити – теж часті гості біля станції, і вони не агресивні, а навпаки спокійні та розслаблені. А ще саме їхні зразки шкіри допомагають біологам визначити рівень забруднення навколишнього середовища.
Хто ж іноді надокучає біологам, так це морський леопард, який легко може прокусити гумовий човен. Усі види тут охороняються, а пінгвіни, користуючись своїми привілегіями, вільно розгулюють по території навколо «Вернадського». Полярники жартівливо називають їх «ластівками, які поїли пізно ввечері».
На станції теж вирує дослідницьке життя. Птушкін не просто документує як живуть і працюють полярники, а доступно пояснює, що і навіщо вони роблять, та що прогноз погоди у вашому місті – це теж робота полярників. Адже саме умови на Антарктиді впливають на інші країни та прогнозують зміни клімату. Також нам більше розкривають побут, який буває зовсім не легким на станції. Команда має протриматися на острові цілий рік без допомоги ззовні, адже скупчення айсбергів просто блокує можливість човнам потрапити до них. У самій будівлі збереглося чимало британських артефактів: старі вінілові платівки у барі та книги рецептів 1960 року. Водночас українці додали свої традиції, як от щосуботи вечеряти борщем та збирати у спеціальну скриньку гостинці колегам, які заступають на зміну. Втім, усамітнитися на станції вийде хіба що на горищі або у капличці, де ще й зручно ловить WI-FI.
Не оминає Птушкін і наслідки глобального потепління для цього материку. Завдяки дослідженням полярники зафіксували, що за останні 70 років температура тут зросла на 4 °C. Власне, пінгвіни з’явилися біля станції через це, перемістившись у більш комфортні умови. Окрім них, в Антарктиді вже можна побачити рослини, які проростають крізь сніг. Українські полярники знайшли в них бактерії, які можна використати у звичайних культурах, наприклад пшениці, щоб покращити їх. На самій же Антарктиді заборонений будь-який видобуток ресурсів.
Проте деякі члени «Антарктичного клубу», до якого входять різні країни, зазіхають на величезні запаси копалин на материку і виступають за скасування цієї заборони, коли її термін закінчиться, – це Росія і Китай. Україна ж виступає за те, щоб створити на території архіпелагу заповідник, закритий для туристів, аби зберегти місцеві види. Хоча Росія і Китай блокують це, хороша новина у тому, що на голосуванні навіть один голос проти вже скасовує пропозицію, і Україна цим також користується, щоб не дати розпочати видобуток копалин в Антарктиді.
Але прогнози невтішні: за різними оцінками материк може втратити свою крижану частку. А всі красиві айсберги, які показані у фільмі, вже розтанули або кардинально змінили свою форму. Принаймні один з них Птушкін «увічнив» на обкладинці фільму.
Незважаючи на цей гіркий осад, стрічка у всіх сенсах завершується з промінчиком світла і надії. Завдяки активним дослідженням Україна має доступ до сучасних технологій і наукових партнерств. Наші полярники продовжують свою місію ось вже 30 років буквально на краю світу. Це те, чим потрібно пишатися.
