На минулому тижні було 3 роки, як росія знищила Каховську ГЕС і все живе в ній та поряд з нею. Саме до річниці трагедії ми вирішили опублікувати хроніки нашої експедиції на територію колишнього Каховського водосховища. Відбулась вона у жовтні 2025 року. Разом із науковцями наша журналістка пройшлась ділянками, які ще кілька років тому перебували під водою.
Сьогодні ложе Каховки вкрите молодими вербово-тополевими лісами. Саме тут дослідники намагаються зрозуміти, як розвивається нова екосистема та яким може бути її майбутнє. Ми поринули у захопливу пригоду довжиною в добу та відчули себе справжніми дослідниками-натуралістами. Разом з нами в експедиції були також інші українські та іноземні журналісти, подив колег виднівся неозброєним оком. Такого вербового оазису немає більше ніде на Землі. За ці декілька років він вже встиг стати домом для тисяч живих істот. Наша редакція слідкує за еволюцією Великого Лугу з найперших тижнів, відколи велика вода пішла. Червень – місяць річниці Каховської трагедії, на знак вшанування ми повертаємось до нашої хроніки, щоб трохи її Вам привідкрити.
Серед членів даної експедиції були професор Херсонського державного університету, ботанік Іван Мойсієнко, академік Національної академії наук України, один із провідних українських геоботаніків Яків Дідух. На Херсонщині нас супроводжував Сергій Пилипенко – директор комунального підприємства у прифронтовій Нововоронцовці, який безпосередньо спостерігає за тим, як зникнення водосховища вплинуло на життя місцевих громад.
Підрив Каховської ГЕС став однією з найбільших екологічних катастроф у Європі за останні десятиліття
Червень 2023 року став одним з найтрагічніших місяців в історії сучасного півдня України. Усім нам відомої ночі російські війська підірвали греблю Каховської гідроелектростанції – одну з ключових споруд дніпровського каскаду, яка понад шістдесят років утримувала води найбільшого водосховища країни. Уже за кілька днів Каховське водосховище почало стрімко міліти, а згодом взагалі зникло з карти України. Мільйони тонн води ринули вниз за течією, у зоні підтоплення опинилися близько 80 населених пунктів, а десятки тисяч місцевих жителів були змушені залишити свої домівки та евакуюватися. Загинули десятки людей, були зруйновані будинки, знищені поля, підприємства та природні екосистеми. Підрив Каховської ГЕС став однією з найбільших екологічних катастроф у Європі за останні десятиліття.
У перші тижні після катастрофи увага світу була прикута до затоплених міст і сіл. Камери фіксували евакуацію людей, роботу рятувальників та масштаби затоплення. Менше говорили про те, що відбувалося вище за течією – там, де вода навпаки стрімко відступала, залишаючи після себе сотні квадратних кілометрів оголеного дна. Після сходу води відкрилася площа понад 2 тисячі квадратних кілометрів – це майже як Люксембург. Ніхто не знав, що станеться з цими землями далі.
Минуло три роки. І сьогодні картина, яку бачать дослідники та учасники експедицій, суттєво відрізняється від тих песимістичних прогнозів, які лунали одразу після катастрофи. Тоді вважалося, що на місці водосховища залишиться величезний простір пересохлого мулу й пилу, який стане джерелом масштабних пилових бур і деградації ґрунтів. Але реальність виявилася іншою: там, де ще недавно була вода, тепер шумлять молоді дерева. На колишньому дні водосховища виросли цілі масиви вербових і тополевих заростей. А разом із цими деревами почали формуватися нові природні комплекси, які нагадують історичні ландшафти Великого Лугу – легендарної заплави Нижнього Дніпра, яку свого часу називали батьком Запорозької Січі.
Варто додати, що впродовж підготовки до матеріалу ми спілкувались з місцевими мешканцями прилеглих до Каховки сіл та з декількома херсонськими фермерами. Люди, що живуть на прибережжі Каховки, вважають проєкт відновлення Каховської ГЕС утопічним відголоском минущини. Попри це чиновники все одно просувають ідеї її відбудови. Хай там як, але поки що природа перемагає людський намір переробити усе під свої потреби. Не хочеться навіть уявляти, що буде якщо людина вдруге зазіхне на Великий Луг, водночас дуже і дуже цікаво побачити, яким він буде через умовні 15-20 років.
Хто він такий, цей Великий Луг?
Ще задовго до появи Каховського водосховища між сучасними Запорізькою та Херсонською областями простягалася одна з найбільших заплавних територій Східної Європи – Великий Луг. Він був складною системою плавнів, озер, рукавів Дніпра, заболочених ділянок, луків і заплавних лісів, які постійно змінювалися разом із річкою. Весняні повені приносили наноси, змінювали русла проток і формували нові водойми.
Саме тут століттями існували поселення запорозьких козаків. Зокрема в Грушівці, яку ми також відвідали під-час цієї експедиції. Великий Луг був для них не лише джерелом їжі чи природним укриттям від ворогів. Він фактично забезпечував існування всього козацького світу на Нижньому Дніпрі. Недарма з покоління в покоління передавалася приказка: “Січ – мати, а Великий Луг – батько”.
До середини ХХ століття Великий Луг залишався одним із найцінніших природних комплексів України. Проте після Другої світової радянська влада взяла курс на масштабне перетворення Дніпра. Каскад гідроелектростанцій мав забезпечити країну електроенергією, підтримати розвиток промисловості та дати воду для зрошення посушливих степів півдня.
Одним із ключових проєктів стала Каховська ГЕС, яку звели в 1950-х роках. Тоді ж почали наповнювати Каховське водосховище. Для цього довелося затопити величезні площі заплавних та надзвичайно родючих земель (близько 250 тис. гектарів). Під водою опинилися плавні, ліси, козацькі пам’ятки, археологічні об’єкти та цілі екосистеми, які формувалися протягом тисячоліть.
Здавалося, Великий Луг зник назавжди. Наступні десятиліття про нього нагадували переважно історичні дослідження, старі карти та спогади місцевих жителів.
Як розвивалися події після 6 червня 2023 року
Після підриву росіянами Каховської ГЕС вода почала швидко відступати. З-під неї поступово проступали контури колишніх берегів, островів та проток. Спочатку це були окремі ділянки мулу, але з кожним тижнем площі відкритої землі ставали дедалі більшими. Уже за кілька місяців стало зрозуміло, що на місці колишнього водосховища почалися масштабні природні зміни.
Вологі донні відклади створили сприятливі умови для проростання багатьох рослин, насамперед верби. За словами ботаніка Івана Мойсієнка, поява вербових заростей стала наслідком унікального збігу природних обставин. Адже на момент підриву Каховської ГЕС саме тривав короткий період поширення вербового насіння, яке зберігає здатність до проростання лише 7-14 днів. Воно поширюється вітром наприкінці весни та на початку літа – якраз тоді, коли рівень води почав стрімко падати. Потрапляючи на ділянки дна, що поступово звільнялися від води, насіння швидко проростало у вологому ґрунті. У результаті вже за короткий час значні площі колишнього водосховища вкрилися молодими вербовими заростями, які і отримали назву “Каховська верба”.
“Не можна сказати, що пощастило, але виходить, що знищення Каховської ГЕС сталося саме в той момент, коли насіння верби було зрілим і готовим до проростання. Якби аварія трапилася восени чи взимку, ми цілком могли б отримати масове поширення інвазивних видів рослин”, – пояснює науковець.
Для екологів це важливо, адже верба є типовим піонерним видом. Вона швидко займає відкриті ділянки, формує густі зарості та створює умови, за яких іншим рослинам, зокрема багатьом інвазивним видам, значно важче закріпитися.
За словами Мойсієнка, сьогодні вербові зарості фактично стримують поширення таких інвазивних видів, як аморфа чагарникова, айлант найвищий та клен ясенелистий.
“Ці види тут є, умови для них підходять, але верба фактично не пускає їх далі”, – зазначає Мойсієнко.
За оцінками екологів, нині вербові ліси займають понад половину території колишнього водосховища. У деяких місцях висота дерев перевищує п’ять метрів, а найвищі верби вже сягнули понад семи метрів. Такі темпи росту пояснюють поєднанням кількох факторів: великою кількістю насіння верби, вологими алювіальними відкладами та відсутністю значної конкуренції з боку інших деревних видів.
За кілька років тут сформувалася унікальна екосистема. Стрімко зростала кількість рослин, а нові водойми та зарості почали приваблювати птахів і тварин. Якщо влітку 2023 року на звільнених від води територіях науковці фіксували лише близько 11 видів рослин-піонерів, то наприкінці 2025 року їхня кількість перевищила 340 видів.
Під час жовтневої експедиції на місце колишнього Каховського моря дослідники помітили й інші зміни в рослинності. За словами академіка Якова Дідуха, на окремих ділянках з’явилися великі зарості тамариксу – куща, характерного для степових і напівпустельних ландшафтів. Такого поширення цієї рослини тут раніше не спостерігали. Водночас дослідники фіксують різні види та гібриди верб, склад яких залежить від рівня ґрунтових вод і особливостей ґрунту. Якщо спочатку науковці припускали, що переважатиме біла верба, то польові дослідження показали значно складнішу структуру майбутнього лісу. Нова екосистема продовжує формуватися, стаючи дедалі різноманітнішою.
Під час експедицій дослідники також фіксували поступове повернення рис ландшафту, що існував тут до створення Каховського водосховища. На супутникових знімках і під час польових досліджень стали помітними старі русла, протоки та озерні системи, які десятиліттями залишалися під водою. Саме ці ділянки сьогодні викликають особливий інтерес екологів, адже дають змогу спостерігати за формуванням нових заплавних екосистем практично в режимі реального часу.
Важливо зазначити, що для науковців вербові ліси стали унікальним об’єктом досліджень.
Академік НАН України Яків Дідух розповідає, що дослідники намагаються зрозуміти не лише те, як розвиваються ці ліси, а й яку роль вони можуть відігравати для довкілля в майбутньому:
“Ми взяли матеріал, щоб оцінити, як буде далі розвиватися цей ліс, скільки він даватиме біомаси, яка його кліматорегулююча роль, що відбувається під землею. Нам важливо зрозуміти повну картину розвитку цього лісу”, – пояснює вчений.
За словами Дідуха, польові дослідження допоможуть оцінити темпи накопичення біомаси, кліматорегулюючу роль нових насаджень та особливості розвитку екосистеми як над поверхнею грунту, так і під нею.
Втім, самі науковці закликають не поспішати з висновками. Ці дослідження тривають лише кілька років, а для природи це дуже короткий проміжок часу. Як виглядатиме ця територія через кілька десятиліть, сьогодні не може точно сказати ніхто.
Чи повертається Великий Луг?
З одного боку, після сходу води на території колишнього водосховища дійсно почали з’являтися риси, характерні для історичного Великого Лугу.
Водночас більшість науковців застерігають від таких прямих паралелей. За їхніми словами, сучасні процеси не можна вважати буквальним поверненням Великого Лугу в тому вигляді, у якому він існував до будівництва Каховської ГЕС. За десятиліття змінилися кліматичні умови, гідрологічний режим Дніпра, видовий склад рослин і тварин. Крім того, частина історичних ландшафтів була втрачена ще задовго до руйнування греблі внаслідок господарської діяльності людини.
Тому дедалі частіше науковці говорять не про відновлення Великого Лугу, а про формування нової екосистеми.
“Вербові ліси короткоживучі. Вони швидко ростуть, але не є довговічними. Через десятки років тут можуть з’являтися інші види дерев. Якщо умови будуть сприятливими, колись тут можуть сформуватися навіть заплавні дубові ліси”, — говорить академік Яків Дідух.
За словами пана Якова, разом із розвитком рослинності поступово змінюватиметься і тваринний світ. Подібні екосистеми в інших країнах Європи вирізняються надзвичайно високим біорізноманіттям. У міру розвитку нових лісів тут оселятимуться десятки видів птахів, а згодом повертатимуться й інші представники дикої фауни. Так, уже сьогодні дослідники знаходять на території колишнього водосховища сліди лисиць, шакалів і тхорів, а біля водойм регулярно спостерігають численних навколоводних птахів, зокрема й рідкісні види. За словами зоолога Олексія Василюка, густі зарості буквально наповнені співом солов’їв!
Як змінилося життя у прибережних громадах?
Директор комунального підприємства у прифронтовій Нововоронцовці Сергій Пилипенко каже, що громада підсвідомо була готова до ймовірного зникнення Каховки.Те, що Велика Вода пішла стало безумовним потрясінням та викликом для обох берегів Херсонщини, однак на посипання голови попелом часу не було. Треба було діяти оперативно та рішуче:
“Ще перед тим, як росіяни підірвали водосховище ми цікавились трохи історією нашого краю. Аерознімки періоду Другої світової, що були в американських архівах на 100% повторили фактичне розташування усіх русел та островів Каховки. Плавні повністю відтворилися. Те, що в червні тоді квітло, рознесло свій пух і зараз ми бачимо, наскільки добре змогло відтворитися”.
Що зараз з водою?
Сергій Пилипенко також нагадав про проблеми з водопостачанням у прибережних громадах. Ті свердловини, якими користувались раніше були береговими. Тобто, ці свердловини напряму були пов’язані з 20-ти метровим рівнем Каховського водосховища. Коли вода пішла, тиск на свердловини зменшився, вони втратили свій обсяг:
“Досить було цікавим те, що якість цієї води в рази стала кращою. Раніше типова південна жорстка вода з водосховища перетворилась на кришталево прозору! Вода з джерела була як умовна Моршинська, але це джерело швидко скінчилось…”
URSA.MEDIA свого часу брала проби води з різних свердловин Прибережжя Каховки, а потім робила їх аналіз у лабораторії. Тож твердження пана Пилипенка ми цілком поділяємо. Держава разом з міжнародними донорами пробурила у Нововоронцовці сім нових артезіанських свердловин. На момент нашого запису у населеному пункті ще не почали користуватися даними свердловинами на повну.
“Я думаю, що разом із заміною водогону, близько 10 кілометрів якого за цей рік замінили, наш населений пункт буде знову з водою, як і до катастрофи”. – підсумовує Сергій Пилипенко.
Останні три роки без каховської води перетворились у справжній екстрим для херсонських фермерів. Усі класичні зернові культури, які раніше вони вирощували, просто висохли. Яким буде майбутнє херсонських врожаїв і чи пов’язана посуха з втратою водосховища покаже час та клімат. Пан Пилипенко переконаний, що висновки робити ще зарано:
“Потрібно 5 -10 років, щоб зрозуміти, що взагалі принесе нам те, що відбулося…”
Щоб зрозуміти, яким буде майбутнє цієї території, науковці вимірюють дерева, відбирають зразки деревини та оцінюють обсяги біомаси, яку накопичують молоді ліси. Ці дослідження мають показати, як швидко формується нова екосистема, наскільки ефективно вона поглинає вуглець і і як змінюватиметься з часом.
Окрему увагу науковці приділяють кліматичній ролі нових вербових лісів.
За словами ботаніка Івана Мойсієнка, природні екосистеми залишаються одним із найефективніших природних способів поглинання надлишкового вуглецю з атмосфери:
“Проблема змін клімату полягає в тому, що потрібно забрати надлишок вуглекислого газу з атмосфери. Один зі способів – відновлювати природні екосистеми. У грунтах і багаторічних рослинах накопичується карбон, і таким чином вони працюють як природні сховища вуглецю”, – говорить науковець.
Він наголошує, що саме тому в багатьох країнах світу відновлення природних ландшафтів розглядають не лише як спосіб збереження природи, а й як інструмент пом’якшення наслідків зміни клімату.
Екологічні проблеми
Попри швидке відновлення рослинності на території колишнього Каховського водосховища, науковці застерігають від надто оптимістичних висновків. Адже поряд із новими лісами тут залишаються екологічні проблеми, які накопичувалися десятиліттями.
Так, протягом багатьох років у донних відкладах осідали забруднювальні речовини, що потрапляли до Дніпра з промислових підприємств і сільськогосподарських угідь по всьому басейну річки. У 2025 році міжнародна група дослідників оприлюднила результати масштабного дослідження: в оголених відкладах цієї території виявили близько 83,3 тисячі тонн токсичних важких металів, зокрема свинцю, кадмію та нікелю.
Науковці звертають увагу, що ці речовини не обов’язково становлять негайну загрозу для довкілля. Однак у разі ерозії ґрунтів, підтоплень чи інших природних процесів накопичені забруднювачі можуть поступово потрапляти до водних систем.
Крім того, варто пам’ятати, що чимала частина території залишається важкодоступною через наслідки війни. На окремих ділянках зберігається мінна небезпека, що суттєво обмежує проведення польових досліджень і природоохоронних робіт. Великі площі колишнього Каховського моря та прилеглих земель перебувають у зоні бойових дій або в безпосередній близькості до позицій ворога.
– Іване Івановичу, де Ви? Погляньте, треба гербарій брати обов’язково! – Пан Яків однією рукою тримаєтья за загадковий різновид верби, а іншою телефонує до інституту ботаніки просто неба під час експедиції:
“Яскраво червоне таке бардове листя у неї… І не ламається! Я думаю, це триандра. Хіба ні?…” Захоплення пана Дідуха великий приклад для молодих. Впродовж усієї експедиції 78-річний видатний українськи геоботанік та еколог Яків Петрович Дідух спускався та підіймався вглиб ложа та весь час приділяв нам багато своєї уваги, розповідаючи кожну деталь даної місії. Від імені усієї редакції висловлюємо велику вдячність Якову Петровичу, завдяки йому дана експедиція мала особливий шарм.
Майбутнє Великого Лугу
Остаточного рішення щодо майбутнього цієї території наразі немає. Багато в чому воно залежатиме не лише від екологічних міркувань, а й від потреб водопостачання, економіки та післявоєнної відбудови країни. Але вже зараз зрозуміло: на місці колишнього водосховища відбуваються унікальні природні процеси, які науковці вивчатимуть ще багато років.
Академік Яків Дідух оцінює перспективи розвитку цієї екосистеми лаконічно: “Процес піде…”.
Голова комунального підприємства у Нововоронцовці, Сергій Пилипенко поділився з редакцією своїми спогадами та спостереженнями
“На другий день за 300 метрів від місця, де була вода я бачив росток верби! Я вже тоді зрозумів, що тут не може бути пустелі ну ніяк! Тільки-но вода зійшла, а вже тут щось росте. Воно усе, я думаю, відтвориться. Так само, як і з Чорнобилем було. Люди туди не лізуть. Тож якатам зараз популяція диких тварин та рослин? Тут теж є такий потенціал. От навіть по рибі якщо спостерігати, браконьєри, що умудряються знаходити рибні місця, стверджують, що риби багато стало. Осетрові з’явились, яких тут взагалі нколи не було. Три роки умовно сюди ніхто не лізе, окрім війни на жаль, і природа дика нормально себе почуває. Кабани, косулі тут бігають…”
А поки на землях, які десятиліттями залишалися під водою, продовжують рости молоді верби. Ці дерева не стирають пам’яті про катастрофу й не применшують її наслідків. Але вони нагадують про важливу річ: навіть після потрясінь, які змінюють цілі ландшафти, життя не зупиняється. Три роки тому тут було Каховське море. Сьогодні молоді верби поступово міцнішають та утворюють унікальний у своєму роді єдиний у світі вербово-тополевий ліс, що мов пасма проріс крізь пам’ять нашої землі. Поступово Каховський ліс еволюціонуватиме, а ми з цікавістю спостерігатимемо за його майбутнім і надалі.
