ID-4 — кодове імʼя рисі, яка долає десятки кілометрів між Україною та Словаччиною лісами Карпат. Вчені фіксують його маршрути фотопастками, а сам самець рисі вкотре доводить нас у природи нема кордонів. У WWF – Україна детально розповіли, яке значення для збереження популяції рисі має моніторинг їхніх переміщень.
За ID – 4 слідкує 60 фотопасток
Самець ID-4 перебуває у фокусі уваги науковців WWF-Україна вже кілька років. Його впізнають за індивідуальним візерунком плям на хутрі — природною ознакою, яка дозволяє точно відрізнити одну тварину від іншої. Такий «візуальний паспорт» дає змогу ідентифікувати рись на різних знімках і простежувати її переміщення в часі та просторі без використання нашийників чи інших інвазивних методів.
Дані про нього збирають за допомогою мережі з 60 фотопасток, встановлених у межах Ужанського національного природного парку на Закарпатті. Камери розміщені як у центральній частині парку, так і поблизу державного кордону, щоб охопити основні шляхи переміщення тварин. Вони спрацьовують автоматично на рух і дозволяють отримувати інформацію цілодобово, не турбуючи тварин і не змінюючи їхньої поведінки.
ID- 4 щодня долає понад 30 кілометрів
Аналіз знімків показав, що ID-4 регулярно переходить із території України до словацького національного парку «Полоніни» і повертається назад. Упродовж останніх місяців самець перебуває у майже безперервному русі. Така активність пов’язана з біологічними особливостями виду: наприкінці зими у рисей починається шлюбний період. У цей час самці розширюють свої ділянки, шукають самиць і можуть проходити значні відстані. За даними досліджень, максимальний добовий перехід рисі сягає близько 30 кілометрів, і спостереження за ID-4 підтверджують ці можливості.
Кожен його «візит» у ту чи іншу частину парку фіксується на кількох камерах, що дозволяє фактично відновити послідовність руху. Розрізнені кадри складаються у маршрут: одна локація, інша, третя — і за кілька днів тварина вже по інший бік кордону. Такі дані дають уявлення не лише про відстані, а й про те, які саме лісові масиви, перевали чи долини рись використовує найчастіше.
Ідентифікація конкретних особин здійснюється за допомогою детерміністичного моніторингу. Це підхід, який ґрунтується на індивідуальних ознаках зовнішності. Науковці збирають сотні фотографій, порівнюють розташування плям, форму темних ділянок хутра, співвідношення світлих і темних зон. Оскільки візерунок кожної рисі унікальний, це дозволяє уникнути помилок у підрахунках і перейти від приблизних оцінок чисельності до точних даних про кожну зафіксовану тварину.
Фіксація транскордонних переміщень має принципове значення для охорони виду.
“Такі переміщення ще раз підтверджують: великі хижаки не визнають кордонів чи лісогосподарських поділів. Це ускладнює моніторинг, бо без синхронізації одну й ту саму тварину за слідами на снігу можуть порахувати кілька разів, що призводить до завищення реальної чисельності. А неможливо розробити ефективний план порятунку виду, спираючись на умовні дані”, — зауважує Ігор Дикий, зоолог, менеджер проєктів “Рідкісні види” WWF-Україна.
Як Україна, Польща та Словаччина обʼєдналися для порятунку рисей?
Саме тому дослідники WWF-Україна координують роботу з колегами зі Словаччини та Польщі в межах транскордонного українсько-польсько-словацького біосферного резервату «Східні Карпати». Камери встановлюють за єдиною методикою, обмінюються інформацією та синхронізують періоди спостережень. Це дозволяє уникати дублювання обліку і формувати цілісну картину стану популяції на рівні всього Карпатського регіону.
Моніторинг здійснюють експерти WWF-Україна спільно з науковцями Ужанського національного природного парку за підтримки міжнародного проєкту LECA, спрямованого на збереження великих хижаків Карпат і сприяння їхньому співіснуванню з людиною. З листопада 2025 року триває вже другий етап досліджень. Наразі на території Ужанського НПП підтверджено присутність щонайменше семи особин рисі євразійської, з яких чотири — самці.
За наявними офіційними даними, в Україні мешкає близько 500 рисей. Найбільша частина популяції зосереджена в Карпатах — близько 400 особин, ще понад 100 — на Поліссі. Для збереження виду важливі великі безперервні лісові масиви, достатня кормова база та мінімальний рівень турбування з боку людини. Точна інформація про чисельність і переміщення тварин допомагає визначати ключові території для охорони, планувати природоохоронні заходи й оцінювати ефективність уже впроваджених рішень.
Історія ID-4 у цьому контексті є не винятком, а показовим прикладом типової поведінки рисі. Вона демонструє, що для цих тварин Карпати є єдиною екосистемою без поділу на держави. Відповідно, і заходи зі збереження мають бути спільними — лише так можна отримати достовірні дані й забезпечити довгострокове виживання популяції.
