Після виходу на великий екран стрічки «Барбі» жіночу аудиторію по всьому світу охопила «бантикова істерія». Ними прикрашають волосся, нігті, сумки, торти та навіть напої. Проте поширене використання бантиків у сучасній культурі несе в собі певні екологічні виклики. Масове виробництво атласних стрічок значно впливає на навколишнє середовище : від небезпечних викидів на етапі виготовлення до проблем з переробленням. Ми поспілкувалися з засновником переробної станції, щоб дізнатися як саме ці милі акценти можуть зашкодити екосистемі та дізналися які альтернативи атласним бантикам можна використати аби залишатись в тренді.
Нове – добре забуте старе : історія естетики coquette-esque
Естетика coquette-esque зародилась у Франції наприкінці 18 століття і стала частиною стилю рококо, який виник як реакція на строгий класицизм попередньої епохи.
Для рококо були притаманні яскравість, декоративність, асиметрія та хвилясті лінії. У моді цей стиль проявився у складних зачісках, вишуканих сукнях з корсетами, прикрашеними мереживом. Саме в цю епоху атласні банти стали невіддільною частиною жіночих туалетів серед аристократії та світських дам Франції. Цей стиль панував у французькій культурі з 1730-х по 1790-ті роки.
Ця традиція дещо відійшла на задній план у 19 столітті, але знову ожила вже на початку 20-го у вигляді романтичного напрямку ар-нуво. З французької «L’Art Nouveau» перекладається як «нове мистецтво». Цей рух зародився у 1890-х роках і проіснував до початку Першої світової війни.
Ар-нуво черпав натхнення з природних форм та орнаментів, проте разом з тим він успадкував певні риси рококо, зокрема любов до декоративності. В одязі цієї епохи маленькі акуратні атласні бантики прикрашали комірці, рукави та пояси суконь. Їх також активно використовували для оформлення зачісок.
В Україні банти з атласу вперше з’явилися у масовій культурі на початку 2000-х років. Після десятиліть радянської «скромності» в новій незалежній державі спалахнула мода на все розкішне, блискуче та помпезне. Гламур став своєрідним символом достатку та вишуканості.
Головними натхненницями цього тренду спочатку стали західні зірки – Брітні Спірз, Дженіфер Лопес, Крістіна Агілера, Джесіка Сімпсон. Вони активно демонстрували діамантові прикраси та розкішні сукні з атласними бантами та стрічками. Згодом стиль поширився й в українському шоубізнесі.
Як атласні бантики завоювали людство в епоху соціальних мереж
Сьогодні атласні стрічки та загалом естетика вишуканості й кокетливості переживають справжній ренесанс. Новий фурор пов’язують із виходом на екрани фільму «Барбі» 2023 року, який відображає сучасні цінності та ідеали, пов’язані із розширенням прав та можливостей жінок, самовизначенням та прийняттям себе такими, які вони є. Жінка може виглядати як лялька, проте мати успішну кар’єру, бути сміливою та впевненою.
Цю думку активно підхопили блогери та зірки, а згодом – і комерційні бренди. Сьогодні молоде покоління просто божеволіє від естетики чогось дитячого, милого та жіночного.
У наш час атласні бантики – це не просто елемент моди, а частина певної свідомості. Дівчата, яким подобається цей тренд, вважають, що coquette-esque – це не історія про кокетливість у класичному розумінні цього поняття. Прикрашаючи свій одяг та інтер’єр, вони створюють комфортний та безпечний простір, де можна знову почуватися дитиною.
Інша причина любові до цього тренду – бажання виразити власну гіперфемінність. Це максимально жіночний стиль, який, однак, не має нічого спільного із нав’язаними суспільством стандартами. Дівчата відмовляються від стереотипів та доводять, що сьогодні ніхто не має обирати куди йти – «до гарних чи до розумних», а зовнішній вигляд не є детектором професійності.
У чому проблема бантикової ейфорії
Попри зовнішню привабливість та шарм атласних бантиків, їх масове виробництво та використання несе певні екологічні загрози. Ключова проблема полягає в короткому терміні служби таких прикрас та складності їх перероблення.
Атлас – це щільно переплетена шовкова або штучна тканина з блискучою лицьовою поверхнею. Для виготовлення «справжнього» атласу використовується натуральний шовк, проте більшість сучасних стрічок роблять з синтетичних матеріалів – поліестеру або віскози.
Виробництво синтетичних волокон – це енергомісткий та «брудний» процес. Підприємства використовують велику кількість викопного палива, зокрема нафти та природного газу. Під час виробництва також утворюються парникові гази, такі як вуглекислий газ, метан та оксиди азоту, що сприяють пришвидшенню глобального потепління.
Крім того, виготовлення штучного атласу потребує використання токсичної хімії – барвників, розчинників та антистатиків. Стічні води, що утворюються у процесі, можуть бути причиною забруднення ґрунтових вод та водойм навколо фабрик.
В Україні найбільшим підприємством такого типу є Рівненська фабрика нетканих матеріалів. За даними YouControl, компанія обвинувачувалась у завданні збитків державі за наднормативні викиди забруднювачів в атмосферне повітря вже двічі – у 2016 та у 2018 роках.
Проте головна екологічна проблема пов’язана з відносно коротким терміном використанням виробів з атласної стрічки. Через делікатність матеріалу вже після декількох використань банти втрачають первинний блиск та форму, а вироби, які стали «прикрасою» для їжі взагалі є одноразовими. Їх викидають, і ці мільйони прикрас осідають на смітниках та звалищах.
Чи можливо переробити атлас?
Швидкі тренди можна порівняти із торнадо – вони наспіх пролітають, залишаючи по собі купу сміття. І постає питання : що робити з такою кількістю відходів?
Ми поспілкувалися з Олександром Гречкою, засновником та керівником станції сортування та перероблення сміття «UNDERGROUND» у місті Дніпро.
«Атлас – це синтетика, тобто пластик, який у теорії можна переробляти. Але цей процес дуже коштовний, за нього має хтось платити. На жаль, люди мало донатять на такі ініціативи. Якщо порахувати, підприємство з перероблення збиткове від початку, а термін його окупності перевищує 20 років.
А для того, щоб переробляти синтетику, потрібен екструдер, який коштує мінімум 500 тисяч гривень, пресформа для нових виробів – кожна по 10-15 тисяч. Я бачив, як таке роблять закордоном на невеликих підприємствах – роблять стільці, різні меблі.
Я хочу сказати, що будь-який пластик можливо переробити. Однак важливо розуміти та орієнтуватися на тих, хто буде такі вироби купляти. Якщо кофта з мас-маркету коштує 50 гривень, то людині простіше купити ще одну таку річ, ніж переплачувати виробнику з вторинної сировини.
Важливо, щоб відповідальність за це також лежала на компаніях. Той, хто завозить в Україну такі речі, має заплатити майбутньому переробнику цієї сировини. І той, хто носить річ місяць, а потім викидає, має додатково за це сплачувати, і держава має допомагати. Тоді б це працювало.
Синтетику можна навіть розчиняти та добувати з неї пальне – і все це без спалювання. Але щоб хоча б вивчити та спробувати налаштувати цей процес, потрібні кошти, яких ніхто не виділяє».
Українські переробні потужності завжди знаходилися в скрутному становищі, а повномасштабна війна погіршила ситуацію в рази. Тому захоплюючись черговим трендом або ж відправляючись на шопінг, чи завжди потрібно аналізувати річ, яку хочеться придбати? А яку загрозу довкіллю несе ця річ? А чи можу я утриматися від покупки, якщо виріб з синтетики?
Як бути в тренді та не шкодити природі
Проблема надмірного захоплення атласом зрозуміла. Але чи означає це, що прихильникам атласних акцентів доведеться відмовитись від свого захоплення? Зовсім ні. Достатньо дещо змінити підхід та зробити кілька нескладних кроків.
По-перше, для одягу та аксесуарів варто надавати перевагу прикрасам з натуральних тканин – шовку, бавовни чи льону. Вони екологічніші, довговічніші й легше піддаються переробці після використання. До того ж такі матеріали здатні самостійно розкладатися у природі. Бавовна робить це за 6 місяців, вовна за рік, а шкіра – за 50-80 років. Водночас на повний розпад синтетики можуть піти сторіччя.
Чудові альтернативи стильного та автентичного одягу пропонують українські бренди. Наприклад, Embroidered Gem створив колекцію «Спогади», акцентом якої став «Сумський бант».
Ще один чудовий спосіб заощадити кошти та зменшити відходи – це власноручне виготовлення бантиків з залишків тканин або купівля вживаних речей у секонд-хендах чи на барахолках. Такі проєкти називаються DIY (Do It Yourself) або «Зроби сам». Варіантів безліч : бантик, який раніше ви вплітали у зачіску, можна пришити до спідниці, прикрасити ним декоративну подушку або сумку. Так виріб отримає друге життя та прослужить ще декілька років.
Головне – не боятись експериментів. Проявляючи креатив, ви зможете не лише залишатися у тренді, а й бути екологічними у своєму виборі.
