Сьогодні в українських кінотетеатрах розпочався показ стрічки «Хороший хлопчик» – класичного американського горору-трилеру, де головну роль зіграв пес режисера, справжній новошотландський ретривер Інді. Це дебют Бена Леонберга, який він разом з командою знімав 400 днів протягом 3 років. Фільм вже отримав перше визнання на кінотелевізійному фестивалі SXSW Film Festival 2025. Пес Інді виборов премію Howl of Fame Award за найкращу собачу акторську гру.
Критики назвали «Хорошого хлопчика» одним з найкращих фільмів жахів цього року. Але не перейматеся – у фільмі песика ніхто не кривдив, і це не спойлер. Режисер не відходив від традиційного сюжету для горорів: чоловік Тодд разом з улюбленцем Інді переїжджає у занедбаний будинок покійного діда, в якому ховаються паранормальні сутності. Але все це ми бачимо з перспективи ретривера, чия гра справді зворушує та компенсує дещо абстрактний сюжет.
Тож далі ділимося нашими враженнями після перегляду та розповідаємо, чому не варто боятися переглянути це кіно.
Ми могли зняти лише один кадр за день
Попри те, що стрічка дійсно моторошна та зберігає напружену атмосферу, самі зйомки не було стресовими для песика Інді, заспокоїли режисер Леонберг та його його дружина і продюсерка Карі Фішер.
Режисер не змушував собаку реально «грати», а створював враження акторської гри через звук, монтаж, світло та ракурси. Увесь час Інді поводився природно та лише виконував різні команди, а коли потрібно було зняти, як він блукає будинком, власники викладали для нього доріжку з корму.
Загалом стрічка була експериментом у кіновиробництві, адже сумарно кіношникам знадобилося 400 днів протягом трьох років на створення продукту.
У цей час вони жили з Інді в будинку в штаті Північному Джерсі, який був їхньою основним знімальним місцем. Інді, звичайно, ніколи повністю не усвідомлював, що він грає в кіно, але йому почала подобатися ця робота.
“Оскільки він такий здібний, то з часом зрозумів, що коли дістають камеру — це означає, що зараз щось буде відбуватися, і він страшенно радів цьому”, — сказала Фішер, додавши, що під час зйомки кадрів, які не передбачали присутності песика, режисеру доводилося зачиняти двері в кімнаті, бо пес намагався зайвий і стати перед камерою.
Сама ідея фільму зародилася після того, як Леонберг передивився «Полтергейста». Це сталося ще до того, як в родині режисера зʼявився пес Інді.
Той фільм жахів 1982 року, за словами Леонберга, починається зі сцени в якій золотистий ретривер блукає будинком та явно відчуває, що ось-ось почнеться щось надприродне. “І я подумав: хтось мав би зняти історію на кшталт «Полтергейста», але щоб це був фільм очима собаки”.
Однією з найважчих завдань на майданчику було контролювати напрямок погляду собаки.
За словами режисера, в Інді дуже проникливий погляд — знайомий усім власникам собак. Пригадуєте, як пес дивиться на вас коли ви вже насипаєте корм в миску? Ось саме такий погляд намагалась вловити команда. Для цього на знімальному майданчику облашували спеціальні комфортні умови для Інді — спокій та прохолоду. Постійно працювали кондиціонери, а всі члени команди поводилися дуже спокійно, аби не викликати зайвих емоцій у пса.
Ще одна складність полягала в тому, що Інді не міг точно повторювати свої позиції з кадру в кадр, як це роблять більшість акторів-людей (і навіть деякі професійні тварини).
“Ми могли зняти лише один кадр за день”, — розповів режисер.
Наступного дня він уважно переглядав відзнятий матеріал, щоб вибрати точний кадр, який можна використати для зйомки зворотного плану — того, що ідеально відтворював би те, на що саме дивився Інді.
Хоч персонаж Інді у фільмі докладає всіх зусиль, аби захистити свого господаря від злих сил, Леонберг сумнівається, що справжній Інді повівся б так само.
“Кіноверсія Інді набагато краще підготовлена до боротьби з надприродним, ніж справжній Інді”, — сказав він. — “У реальному житті його пріоритети зовсім інші”.
То яким же вийшов кіношний Інді?
Навіть з невеликим бюджетом та обмеженими ресурсами творці показали дійсно достойну першу роботу.
Елементи горору тут не криваві та не жорстокі, натомість режисер вирішив зробити фокус на гнітючій та похмурій атмосфері за допомогою гри світла та тіней. Та, звісно, всі ракурси ми бачимо через сприйняття Інді – допитливого, вірного та надзвичайно емоційного компаньйона. Його господар Тодд втомлюється від міського життя та оселяється з ним у будинку серед лісу, який він успадкував від діда. Традиційно, у домі їх підстерігає щось потойбічне, але відчуває це лише Інді. Сестра Тодда намагається відмовити його, але чоловік вперто не вірить у привидів у домі та просто хоче відпочити з улюбленцем на природі. Втім, невдовзі небезпека все ближче підкрадається до Тодда, тож тепер для його улюбленця настає час бути не тільки вірним другом, а ще й рятівником.
Хоча у стрічці небагато діалогів, і часто ми навіть не бачимо повністю обличчя людей, взаємодія песика з його господарем це компенсує. Одразу зрозуміло, що над фільмом працювали петперенти. І справді – гра Інді неочікувано глибока та виразна: якби на цю роль влаштували собачий кастинг – він точно переміг би в ньому.
Попри те, що сюжет до кінця не розкритий та лишається здебільшого на інтерпретацію глядачів, режисер, схоже, не прагне перестрибнути через планку цього жанру. В історії нам натякають, ця загадкова істота у будинку переслідує вже не одне покоління сім’ї Тодда. Проте чітких відповідей, що ж воно таке, звідки з’явилося і яка доля чекає на помешкання після фіналу, ми не дізнаємося.
Тому приблизно на середині фільм стає затягнутим, а дії героїв повторюються. Тож, у певний момент гостро відчуваєш, що бачити все це зі сторони собаки – чи не єдина фішка, яку може запропонувати цей фільм. А для кого це більше перевага чи недолік – вже на розсуд глядачів.
Та все ж варто віддати належне знімальній групі: вони справді додали щось нове у вже застарілий та передбачуваний жанр. І замість численних монстрів та жахів наповнили фільм такою тонкою та експресивною грою Інді. Що наприкінці тільки вкотре ставиш собі питання: “Як у когось піднімається рука кривдити цих створінь?”
Це історія не стільки про міцну дружбу між Тоддом та Інді, як про ту відданість та відвагу, на які готові піти наші тварини заради нас.
