Пригодницький фільм від режисера Девіда Шурмана з Жаном Рено в головній ролі. Заснований на реальній неймовірній історії рибалки Жоао Перейра де Соуза та пінгвіна Дін Діма, яка стала відомою у 2016 році та нарешті дочекалась не менш чарівної екранізації. Стрічка отримала багато позитивних відгуків від критиків і глядачів.
Це дійсно затишний фільм для всієї родини. Хоча в історію вплели кілька деталей, яких не було в оригіналі, ця інтерпретація точно заслуговує уваги.
Адже в ній зберегли найголовніше – незвичайну, віддану дружбу пінгвіна та рибалки, що навіть безкрайній океан не завадив їм.
Рибак Жоао все життя провів на бразильському мальовничому пляжі, живучи у невеличкій хатинці разом з дружиною. У другій частині фільму його грає знаменитий Жан Рено, який своєю майстерністю найбільше розкриває головного героя. На початку оманливо здається, що таке мирне, спокійне життя серед океану і неба завжди буде таким. Однак Жоао відвернувся від світу та людей через жахливу трагедію, яка сталась багато років тому – на дні народженні його маленького сина Мігеля, який так хотів провести своє свято з татом на воді.
Їх накрила хвиля, і батько трагічно втрачає сина в океані. Минули десятиліття, але чоловік досі не може оговтатись від цього, не пускаючи нікого у своє життя.
«Цей старий зломлений, ніщо його вже не вилікує», – каже один з його товаришів-рибалок, і сумні, згаслі очі Жоао лише підтверджують це.
Далі ми переносимось аж до Аргентини, де група магеланських пінгвінів вирушає через океан до теплих місцин. У цей період міграції за ними спостерігають морські орнітологи, які згодом теж відіграють важливу роль у сюжеті.
У фільмі лише місцями помітна комп’ютерна графіка, але більшість моментів з пінгвінами – реальні, адже зйомки проводили серед майже мільйонної колонії пінгвінів у Патагонії. Тож діти точно оцінять ці захоплюючі кадри під час перегляду. Один з пінгвінів відволікається на рибу та відстає від зграї. Він брудниться у нафті та дивом уникає сіток моряків, але його виснажене тіло викидає хвилями прямісінько до берегів Бразилії. Тут його і знаходить Жоао та одразу ж рятує малюка: годує його рибкою та старанно очищає від бруду. Дружина Марія не в захваті від пінгвіна вдома, але і вона тане, коли Жоао одягає його в одну зі старих шапочок їхнього сина. Жінка помічає, що пінгвін у домі поступово зцілює її понівеченого горем чоловіка, коли він вирішує залишити птаха, доки його пір’я не заросте після ран.
«Все для пінгвіна», – задоволено дорікає вона, коли Жоао майструє для нього нове «гніздо», схоже на те, яке птах мав раніше. Вона тішиться, що маленький гість з океану розворушив у старому рибалці емоції, яких Марія вже так давно не бачила.
Коли ж пінгвін відновлюється, Жоао несе його назад в океан, як і обіцяв. Неочікувано той не хоче повертатись, а навпаки – далі крокує за рибалкою.
«Ти дуже наполегливий», – відповідає на це Жоао, згадуючи, як казав це і Мігелю в останній їхній день разом.
Пінгвін отримує миле ім’я Дін Дом від маленької дівчинки, яка одна з перших побачила його на пляжі.
Цей птах справді багато чим нагадує сина Жоао. У фільмі часто проводять паралелі між хлопчиком і пінгвіном: обоє допитливі, активні та тягнуться до людей – наче між ними є духовний зв’язок. Дін Дом навіть знаходить в речах Мігеля так і не розкритий подарунок на його останній день народження та лишає у своєму тутешньому гнізді з підручних матеріалів. До речі, Дін Дома грає аж 10 справжніх врятованих пінгвінів з бразильської Убатуби.
Але з часом пінгвін таки відпливає до своєї колонії, звідки він прибув. Там на нього чекають троє дослідників, які дивуються незвичній доброзичливій поведінці птаха, коли надягають йому бірку. Одна з дівчат припускає, що пінгвіни можуть добре адаптуватися до нових умов, тому часом їхня поведінка змінюється – і навіть каже, що їй подобається ця дивна пташка.
Згодом Дін Дом знову вирушає в океан, але цього разу – до тих, хто його врятував. В честь його повернення Жоао навіть вперше за довгий час виходить до односельців разом з пінгвіном. Усі дуже бурхливо реагують на птаха, і тут трапляється короткий діалог, який вклав в себе увесь меседж фільму:
«Це твій домашній улюбленець? – питає Жоао дівчинка з натовпу, знімаючи пінгвіна на телефон.
«Він не улюбленець, він – мій друг», – каже їй рибалка.
Він дійсно ставиться до пінгвіна не суто як до дикої тварини, якій треба лише їжа – а як до істоти зі своїм характером та потребою у тимчасовому прихистку, куди він може приходити та йти коли забажає. І Жоао дає йому це, тільки з турботою і безкорисливою любов’ю.
Дін Дом, сам того не підозрюючи, стає місцевою зіркою, а відео з ним набирають тисячі переглядів. Так про нього дізнаються вже знайомі нам дослідники, вони просять свого знайомого навідатися до Жоао, щоб перевірити номер бірки пінгвіна. Той пропонує провести інтерв’ю, рибалка не одразу, але погоджується на нього, нарешті наважившись привідкрити частинку своєї історії. Але чим більше світ дізнається про унікального птаха – тим більше пробуджується інтерес до нього. Дослідників ставлять перед фактом, що Дін Дома треба забрати в лабораторію для подальшого вивчення, а взамін вони отримають необхідний грант для роботи. Пінгвіна доводиться забрати, але орнітологиня дозволяє йому непомітно вислизнути та самотужки повернутися додому, показавши, що його щасливе життя на волі – важливіше навіть за бажаний грант.
А там його терпляче чекають всі мешканці селища, (навіть ті, хто спершу ставився до нього вороже) для яких він вже став рідним. Жоао має намір знайти його в океані, бо хоче переконатися, що він зробив усе, що міг. Марія лише каже йому, що ніколи не вважала, що загибель сина – його провина. Її слова підштовхують чоловіка діяти і разом з друзями вони шукають Дін Дома усю ніч, аж доки не знаходять його пораненого у воді. Малюк реагує на запах рибки і після такого знайомого страху втрати Жоао оживає та не вірить своєму щастю. А ми дуже палко віримо, що далі у них все складеться добре після стількох випробувань.
Так і сталось: Дін Дім 8 років поспіль пропливав понад 5 тисяч миль між Аргентиною та Бразилією, щоб відвідати свого друга. Невідомо чому Дін Дім перестав припливати до Жоао. Вважається, що він знайшов пару на все життя і створив сім’ю.
Реальна історія дружби
Сюжет може здатися казковим, але в його основі лежать справжні події, які сталися у далекому 2011 році. Магеланський пінгвін забруднився у нафті під час міграції. Він опинився на пляжі Провета в Ріо-де-Жанейро, який також виявився домівкою місцевого пенсіонера Жоао Перейра де Соуза. Чоловік дбав за малюком і назвав його Дін Дімом (його маленький онук неправильно вимовляв португальське слово «pinguim») і спробував випустити його на волю біля місцевого острова.
Але Дін Дім повернувся на подвір’я Жоао через кілька годин. У лютому 2012 року Дін Дім нарешті залишив свого друга, але знову з’явився в червні того ж року, коли всі інші пінгвіни вирушили до своїх літніх домівок деінде в океані. Наступного лютого він знову поплив назад, а в червні так само повернувся. Про них дізналися в усьому світі після того, як біолог Жоао Пауло Краєвський взяв інтерв’ю у Жоао Перейра де Соуза для телеканалу Globo TV. Унікальна дружба, любов та щирі слова Жоао призвели до того, що репортаж отримав міжнародний розголос і став вірусним, пишуть у MovieWeb.
«Я люблю пінгвіна, як власну дитину, і я вірю, що пінгвін любить мене… Нікому більше не дозволяється до нього торкатися. Він клює їх, якщо вони це роблять. Він лежить у мене на колінах, дозволяє мені приймати душ, годувати його сардинами і брати на руки», – розповів Жоао в інтерв’ю.
Біолог Жоао Пауло Краєвський вважає, що Дін Дім навіть сприймає Жоао як ще одного пінгвіна. Він запевнив, що їхні щорічні зустрічі не були помилкою. «Дін Дім точно знає, куди він прямує, коли припливає в Ілья-Гранде, оскільки вже чотири роки поспіль він сам ходить на те саме місце на задньому дворі пана Жоао».
Так Дін Дом робив впродовж восьми років. Зараз невідомо, де він перебуває. Останнє оновлення було в 2022 році, в ньому йшлося про те, що Дін Дім не повертався з 2018 року. А Жоао Перейра де Соуза, якому нині виповнилось 79 років, каже, що досі очікує, що його друг колись повернеться.
«Мій друг пінгвін» – прекрасний фільм про силу небайдужості, добра та красу дикої непередбачуваної природи. Незважаючи на те, що від реальної історії минуло вже понад десять років, вона лишається актуальною і важливою, як приклад світлої дружби тварини і людини.
