Олександр Орєхін – український фермер, який з 2013 року вирощував органічну продукцію під брендом «Козак Органік» в Дніпрорудному на Запоріжжі. Але через окупацію міста підприємцю довелося виїхати на підконтрольну Україні територію, де чоловік зайнявся стародавнім родинним ремеслом – виробництвом борошна. Саме через цю справу, ще 100 років тому радянська влада репресувала його прадіда до Сибіру. Сьогодні ж, впевнений Олександр, росія вже не зможе забрати у його родини право на щасливе життя. Журналісти URSA.MEDIA побували на виробництві екологічного борошна.
Я прийшов в органічне землеробство принципово, бо дітей треба годувати органічними продуктами
«Прокинувся зранку пити каву і дізнався з новин, що почалася війна» – так 24 лютого 2022 року зустрів 35-річний фермер із Запорізької області Олександр Орєхін. Там, у Дніпрорудному, що розташовується на узбережжі Каховського водосховища, підприємець мав не лише родину, але й величезне господарство. Через побоювання того, що окупанти можуть дійти й до його міста, глава сім’ї приймає важливе рішення – вивезти дружину з 3-річним сином на захід країни. А сам повертається на ферму, до своїх працівників. Бо ця справа для Олександра означає дещо більше, ніж заробіток. Вирощувати на українській землі органічні продукти без залучення шкідливих речовин – його мета та мрія.
«Я прийшов в органічне землеробство принципово: наших дітей, дітей України, дітей усього світу треба годувати лише натуральними продуктами харчуванням.
З 2013 року я займався органічним сільським господарством. У нас було 127 сертифікованих гектарів, згідно з регламентом Євросоюзу та законом України. Займались вирощуванням зернових, олійних, овочів у полі та теплицях. Ще планували ягідництвом та виноградом займатися.
Це неймовірно важко. І важко було починати це у 2013 році, коли органічного напрямку в Україні взагалі майже не було. І не було жодних посібників, не було розуміння як це робити. Я навчався з іноземних посібників. Сидів, перекладав і навчався».
Росіяни захопили Дніпрорудне 28 лютого, місто й досі окуповане. Та певний час після початку повномасштабної війни перетинати лінію зіткнення було можливо – діяв зелений коридор. Так Олександр возив гуманітарну допомогу з підконтрольних Україні територій до свого міста та власного господарства. Також займався евакуацією людей. Але в жовтні 2022-го коридор закрили.
«До нас приходили, у нас були обшуки на фермі. Кожне приміщення, кожен ящичок обшукували. Також у нас конфіскували вантажний мікроавтобус начебто для власних потреб. Шукають завжди щось, що може спровокувати конфлікт, якісь націоналістичні, українські символіки. У нас на господарстві нічого не знайшли».
Після закриття зеленого коридору восени 2022-го фермер приймає рішення залишити своє господарство та виїхати на підконтрольну Україні територію. В окупованому Дніпрорудному залишилися не тільки теплиці, але й чимало коштовної сільськогосподарської техніки. Її закупили для ремонту, тож на території фермерства й досі знаходяться розібрані трактори й комбайни. За територію доглядають працівники, які не прийняли рішення про евакуацію.
Підрив Каховської дамби не вплинув на угіддя Орєхіна. Але із майже 130 гектар землі не замінованими залишаються тільки 15.
Ми не відбілюємо борошно, а розтираємо повністю все зернятко. Насправді вся користь зерна знаходиться не в серцевині, а в оболонці
Життя з чистого аркуша Олександр починає в місті Самар на Дніпровщині, яке донедавна мало назву Новомосковськ. І хоч фермер не полишає думок про скору деокупацію рідного Дніпрорудного, він вирішив й тут розвивати власну справу та заснувати підприємство з виробництва органічного борошна – Млин Донченко.
«У мене була змога виїхати за кордон і продовжувати там працювати, але я не погодився на це. Я вирішив залишитися на своїй рідній землі й починати тут розвивати новий для себе напрям – борошномельна справа, а також крупи й каші робити. І годувати органічними зерновими населення України. Так я почав здійснювати ту мрію, до якої я йшов до війни»
Олександр запрошує до невеличкого цегляного приміщення. Там, за дверима, лунає тихий і навіть приємний гул – так працює зерновий млин українського виробництва. Технологія проста, але дієва. Зерно перемелює два камені. Попередньо з нього зчищається захисна оболонка. Поруч розташовані просіювачі, які відсортовують борошно залежно від ґатунку: вищого, першого чи другого.
Олександр має власне бачення на виробництво борошна, якого намагається дотримуватись.
«Колись радянщина нас змусила перейти на ідеально біле борошно, яке робиться лише з самої серцевини зернятка. Але це неправильно. Ні в Італії, ні у Франці, ні у Скандинавських країнах нема таких стандартів. Насправді вся користь зерна знаходиться не в тому білому борошні, що робиться із серцевини, а в оболонці.
Зерно складається з зародка, ендосперму, оболонки зерна та захисного шару, який закриває це зернятко. Коли зерня ще сходить в землі, воно тільки випустило коріння і листочок. І воно ще не може отримувати із землі всі поживні речовини, через що насичує себе з оболонки, бо саме там зберігаються поживні речовини.
Тому перевага нашого зерна в тому, що ми не відбілюємо борошно, а розтираємо повністю все зернятко, крім захисного шару. Так ми залишаємо в продукті поживні речовини. Так ми починаємо робити щось нове, повністю українське на повністю українському обладнанні. З цього борошна вже випікається хліб».
Придбати млин українського виробництва Олександру допомогла органічна спілка Німеччини. Він дерев’яний, що додає автентичності, каже чоловік. З деревом приємніше працювати, ніж з металом.
Сто років тому радянщина репресувала мого прадіда, тепер його справу продовжую я
Два роки тому Олександр залишився без домівки та власної справи через російську окупацію. А 100 років тому те ж сталося і з його прадідом, якого відправили до Сибіру через репресії радянської влади.
«Лише коли я придбав цей млин, мені мама розказала всю цю історію. В 1914 році мій прадід Роман Донченко придбав майже такий же млин. Він вирощував зерно і робив борошно. Але в 1925 році його розкуркулили й відправили сім’ю до Сибіру. І вже потім, у 80-х роках його онучка – моя мама – повернулася в Україну.
Росія і 100 років тому погано зробила українцям, і зараз теж. Але у нас є неймовірна сила і потужність відродитися як рослини після зими. Після кожної війни Україна відроджувалась і ставала сильнішою та могутнішою. Тож і ми будемо відроджуватись. Врешті-решт це все закінчиться, тоді ми будемо більше цінувати нашу історію, наше ремесло та власну ідентичність»
Тим часом світло-коричневий дерев’яний млин продовжує бухтіти, перемелюючи все нові кілограми українського борошна. Він невеличкий, тому здатен виробляти лише 6-8 тонн продукції на місяць. Але з цього все тільки починається. У майбутньому фермер хоче придбати декілька більших млинів, й так, до кінця літа поточного року, вийти на об’єм у 30 тонн на місяць.
Нині борошно Олександра використовують на одному з заводів дитячого харчування, який відправляє свою продукцію як по Україні, так і на експорт. Побачити такий хліб можна і на передовій – у якості допомоги для військових.
«У нас клімат дуже сприятливий для того, щоб вирощувати якісне зерно. Український хліб завжди був найсмачнішим!» – на цих словах знайомство з маленьким млином, що здійснює великі мрії, завершується.
