Центральне кладовище Відня (Wiener Zentralfriedhof) — є не просто другим за величиною у Європі, в останні роки воно перетворилося на центр біорізноманіття в Австрійській столиці. Поруч з могилами Бетховена і Хеді Ламарр тут оселилися вже понад 200 різних видів тварин і рослин, зокрема і ті, які от-от можуть зникнути. Дослідники виявили, що саме кладовища можуть стати ключовим прихистком для рідкісних видів, які не можуть вижити поруч з містами. Нещодавно журналісти BBC провели екскурсію цим унікальним місцем. Тож ми з радістю переповідаємо та показуємо те, що вдалося побачити британським колегам.
Якщо прогулятися кладовищем зранку, можна помітити щось, що рухається між надгробками. Це не привиди, а європейські хом’яки з пухкими щоками – один з багатьох видів, який може вимерти у Європі через кілька десятків років.
Ці ссавці мешкають у Парку миру і сили на північній стороні кладовища. Вузькі стежки на землі показують, де вони бігали останнім часом. Колись їх вважали шкідниками, але сьогодні хом’якам загрожує зникнення в Європі. Урбанізація та промислове сільське господарство знищили їхнє середовище існування в останні десятиліття, і якщо їхня популяція продовжить скорочуватися, вони можуть зникнути до 2050 року, за даними Міжнародного союзу охорони природи (МСОП). Тож тепер хом’яки тримаються за життя тут, на цвинтарі. Яким би дивним це не видавалося, це місце для них стало ідеальним домом: тут живуть вже близько 100 особин, і це досить велика популяція для кладовища. Ландшафтні дизайнери обережно ставляться до їхніх нір, а відвідувачі люблять залишати їм ласощі. Взимку, коли їхні природні запаси їжі вичерпуються, хом’яки часто під’їдають свічки, адже вони є джерелом жиру, який вони можуть перетравлювати. Інколи можна побачити, як вони намагаються вкрасти свічку з могили і засунути її у свою нору.
Чому ж тварини обирають кладовище?
Великою мірою кладовищам вдалося уникнути наслідків урбанізації, яка відбувалася в навколишніх містах протягом останніх століть. Все завдяки тому, що ці місця мають велике культурне та духовне значення для багатьох людей. Тому цвинтарі є своєрідним притулком для місцевої дикої природи і можуть бути проміжним середовищем існування – невеликими дикими ділянкам, які тварини використовують для міграції між більшими природними територіями. Це особливо важливо в містах, де зелені зони скорочуються, а середовища існування тварин стають все більш фрагментованими.
Дикими мешканцями величезного Віденського центрального кладовища, яке займає площу 2,4 кв. км опікується Томас Філек, дослідник з Віденського університету природних ресурсів і наук про життя. Прогулюючись лугом, який став домівкою для європейських хом’яків, він показує їхні маленькі нори у високій траві. “Ми поговорили з садівниками про те, як працювати, щоб захистити біорізноманіття, і не косити все підряд є важливим кроком для цього”, – розповів Філек журналістам BBC. – “Важливо мислити циклами – все починається з рослин, вони приваблюють комах, комахи приваблюють птахів і так далі”.
З 2021 року Філек з допомогою місцевих науковців-аматорів документує місцеве біорізноманіття в рамках більш широкого проєкту під назвою «Біорізноманіття на кладовищі» (Biodiversität am Friedhof), який охоплює й інші кладовища по всій Австрії та фінансується Віднем та компанією Wiener Friedhöfe GmbH. Проєкт базується у Віденському університеті природних ресурсів і наук про життя, й щороку отримує понад 3000 повідомлень про свої спостереження від науковців з різних кладовищ.
Окрім хом’яків, тут також мешкають види, що перебувають під загрозою зникнення та захищені Директивою ЄС про оселища – зокрема це зелена ропуха, жук вусач альпійський, ховрах європейський і євразійська одуд. Загалом Філек і його волонтери нарахували тут понад 240 різних видів тварин і рослин з моменту початку проєкту в 2021 році. За останні два роки вони задокументували десятки видів ссавців, майже 80 видів птахів і загалом сотні видів рептилій, амфібій, равликів та комах на 46 кладовищах площею 497 гектарів.
Біорізноманіття кладовищ є нішевою галуззю досліджень, і дослідники часто зосереджуються на конкретних видах або ділянках кладовища. Це ускладнює порівняння між країнами. Філек визнає, що громадянський науковий проєкт має свої слабкі місця: “Люди схильні помічати великих тварин, які літають навколо, а не дрібних”. Щоб протидіяти цьому, вони співпрацюють зі студентами університетів, які в рамках своїх дипломних проєктів досліджують недооцінені області, наприклад, дрібних істот, що колонізують залишки дерев.
Цвинтар був відомий своєю дикою природою задовго до того, як Філек почав її документувати, і є популярним місцем для орнітологів, фотографів дикої природи та просто любителів. Піднявши кілька дерев’яних дощок, які спеціально склали на траві після поховання, Філек відкриває мікрокосм маленьких комах, жуків і равликів. Цього разу оленів, лисиць та зайців не було – вони воліють триматися осторонь і часто вдень ховаються в тихіших частинах кладовища.
“Кладовища – це мозаїка різних середовищ існування”, – каже Інго Коварік, міський еколог і професор у відставці з Технічного університету Берліна, який у 2016 році провів одне з перших комплексних досліджень біорізноманіття на єврейському кладовищі Вайсензее в Берліні. “Це означає, що види з лісів, живоплотів, луків і навіть полів можуть знайти там ще один дім. Штучні об’єкти, як от мавзолеї, надгробки та стіни, також можуть підтримувати рослини і тварин, які в дикій природі колонізували б печери, скелі та схили”.
Однак такі особливості можуть і заплутувати тварин – дослідження угорського кладовища 2007 року показало, що чорні надгробки приваблюють бабок, тому що їхня поверхня нагадує воду, відбиваючи світло. Погано сплановані або утримувані кладовища також можуть забруднювати ґрунт і ґрунтові води, особливо в країнах, де поширена практика бальзамувати та ховати у трунах, у той час як кремація сприяє забрудненню повітря.
На віденському цвинтарі територія, на якій розмістилась «штаб-квартира» хом’яків, відведена для природних поховань. Вони межують з рядами більш традиційних могил, покритих кам’яними плитами, декоративними квітами та свічками. Поруч є ділянки густого лісу, де місця останнього спочинку позначені високими деревами, які часто відвідують олені. “Це відгомін історичного минулого”, — розмірковує Коварік, маючи на увазі, як кладовища загалом можуть зберегти дику природу та місця проживання тварин, навіть коли навколо них міста.
Але спочатку Філек не міг знайти багато інформації про те, які види проживали на Центральному кладовищі. Ситуація змінилася завдяки розмові з Флоріаном Іванічем – ландшафтним дизайнером, який працює на кладовищі з 1982 року. У 2011 році Іваніч очолив роботу з перетворення 10 акрів (0,04 кв. км) невикористаної землі на кладовищі в природний сад. Там рослини і тварини залишаються настільки, наскільки це можливо, самі по собі, а альпінарії ( приватний або ботанічний сад, що спеціалізується на колекціонуванні та культивації альпійських рослин, які в природі ростуть високо в горах — прим.ред) ставки і сухостою забезпечують додаткові мікробіотопи.
“Для мене було важливо, щоб у нас було щось тільки для тварин”, — коментує Іваніч. – “Парки легко облаштувати, ландшафтний архітектор планує їх, а потім ви просто косите траву. Але самих парків недостатньо — ми повинні залишити щось природі”.
Філек відразу був вражений знаннями Іваніча. “Він знає кладовище як свої п’ять пальців, він дійсно його цінує,” — каже Філек. — “Я розповів йому про свою ідею проєкту, який би просував кладовища як осередки біорізноманіття, і він дуже підтримав мене”.
Філек співпрацював із працівниками Центрального кладовища, щоб розширити фокус на біорізноманітті за межі природного саду. Для цього треба було встановити гнізда і годівниці для птахів, а також виділити деякі ділянки для сухостою та альпінаріїв. В інших місцях залишають клаптики трави, щоб вона виросла високою та дала насіння. “Так можна зробити на будь-якому кладовищі”, – каже Філек. – “Ви можете створити простір для природи за могилами”.
Кладовище – це не тільки місце поховання і пам’яті, а й притулок для людей, тварин і рослин
По всьому цвинтарю розставлені спеціальні таблички, на яких пояснюють, чому важливо реалізувати різні заходи для підтримки середовища тварин – і додають фото цих самих диких відвідувачів. Тут можна замовити екскурсію з гідом, під час якої зможете оглянути улюблені місця хом’яків. “Люди починають розуміти, що у нас тут є щось особливе”, – згадує Філек. – “Це створює синергію між працівниками кладовища, громадянами та науковцями, які всі разом працюють над тим, що варто захищати”.
Усі ці зусилля почали давати плоди. З початку реалізації проєкту з біорізноманіття на кладовищі помітили представника ще одного виду, що перебуває під загрозою зникнення, – одуда. Відкриті луки та старі дерева цієї місцевості відповідають улюбленому середовищу існування цих птахів, пояснює Філек. П’ять птахів регулярно відвідують кладовище, а персонал встановив ящики для гнізд, щоб заохотити інших птахів прилітати сюди. Нещодавно Філек отримав перше підтвердження, що на цвинтарі зафіксували ховраха – вид, який знаходиться під загрозою зникнення не тільки у Австрії, а й в усьому світі та охороняється австрійським законодавством.
Коли викопують нові могили, адміністрація кладовища звертається до Філека за порадою, як мінімізувати порушення природного середовища. Наприклад, поблизу нір хом’яків дозволяють тільки природні поховання, і тільки в тих місцях, де вони не турбуватимуть тварин.
Але зусилля з охорони біорізноманіття повинні бути збалансовані з очікуваннями відвідувачів щодо того, як має виглядати доглянутий цвинтар. “Деякі люди хочуть, щоб він був більш доглянутим, і до цього потрібно ставитися дуже серйозно”, — пояснює Коварік. – “У цьому немає нічого поганого, адже інтенсивно доглянуті ділянки також є частиною цієї мозаїки середовищ існування. Секрет біорізноманіття на цвинтарях полягає в тому, що тут можливі найрізноманітніші речі”.
Крім того, зрештою, деякі з цих місць досі функціонують як підприємства, а це може призвести до дилем. Наприклад, У Берліні, де більшість кладовищ – це приватна власність релігійних громад або асоціацій кладовищ, багато хто стикається з фінансовими труднощами, бо люди обирають урни замість поховань у трунах та витрачають менше коштів на місця для поховання.
Приватні кладовища не отримують фінансування від міста на утримання своїх зелених зон, тому іноді вони продають свою невикористану землю для забудови. Коварик наполягає, що потрібно створювати більше зелених насаджень у містах, а не менше. Державні кошти слід використовувати для подальшої підтримки важливих екологічних та соціальних функцій кладовищ.
Але на Центральному кладовищі Відня пріоритетом залишається створення місця для природи. “Для нас кладовище — це більше, ніж просто місце поховання та пам’яті, це також притулок для людей, тварин і рослин”, — каже Ліза Пернкопф, речниця Friedhöfe Wien GmbH, яка керує громадськими кладовищами Відня. – “Ми усвідомили, наскільки важливі наші зелені зони, особливо для того, щоб покращити міський клімат та біорізноманіття”.
Філек сподівається, що деякі частини кладовища зрештою будуть захищені законами про охорону природи. Він уже обговорив свою ідею з міськими чиновниками. “Ми зібрали дані, — каже він. — Ми знаємо, що ми тут маємо. Тепер ми маємо це захистити — і подбати, щоб це залишалося захищеним”.
