Здається, за рівнем глядацьких симпатій Борис із Зарічного перестрибнув самого Джонсонюка. Наш Боря – справжня зірка соцмереж і, без перебільшення, найвідоміший олень країни. Борю також знають та дивляться в Америці, Європі та Азії.
Якщо поглянути на Борьку з філософської точки зору, то, можливо, олень Борис – це ланка між світом диких тварин та людським, а може, просто воля випадку. Вірніше, природи. Адже як він прийшов до Зарічного і став жити серед людей, відомо лише природі. Такий собі адвокат людини в лісі. Він розповідає звірятам і деревам, що не кожна людська істота – це бездухий боязкий монстр з рушницею. Виявляється, серед них є і ті, які піклуються про тварин. Виявляється, серед них є і ті, які тварин рятують. Боря все пам’ятає. Він гостро відчуває запах крові та страждань, які людина століттями приносила в його рід. Боря повірив у найжорстокішу істоту цього світу та дав їй шанс на виправлення. Свого часу саме людина врятувала його від страшної смерті. Олень залишиться вірним цій людині до кінця своїх днів, повсякчас нагадуючи їй, що він не кінь і не пес, а мешканець лісу.
Людина Борі – Руслан Петрович Христюк, начальник Зарічненської лісової охорони з 20-річним досвідом. Як говорить сам Руслан, Борька – це вже не його олень, а народне надбання. Наша зустріч з Борею перетворилася на справжню пригоду довжиною в декілька діб. Виявляється, зустріти його в Зарічному наприкінці літа вкрай непросто. Це період, коли олень покидає село та починає жити в лісі.
Прославив Боря наше Зарічне, його скрізь знають!
«Руслан свого часу Борю взяв маленького, із соски вигодував. Років 6 тому це було. Борька на його очах з яйця вилупився, можна сказати», – зарічненці зустрічають нас розповідями про їхнього Бориса. Раз-по-раз кожен охочий висловлюється про Борьку, його тут знають від найстаршого до малого:
«А як же! Бо він такий гарний, здоровий, такий ситий, хороший. Бере з рук гостинці, фотографуються з ним стають, особливо з дітками…»
«Приїхав, було, чоловік з Одеси та й каже: «Прославили Зарічне Борею, уся Одеса знає Борю та не тільки Одеса…»
«Але він уже і сам без нагляду ходить по Заріччю, то його можуть десь і цей… ножем пирнути, самі розумієте. Всякі люди є…»
«Так, Борька не тільки по Зарічному ходе, кажуть, і в Серники добирається вже», – односельчани перехоплюють одне-одного.
«Бувало, вікно одкриєш – Боря стоїть! А ти його за рога хвать! – сміється житель Зарічного та додає. – Прославив Боря наше Зарічне, його скрізь знають!»
«То капусти йому, то картоплі, то яблуко… Але Борька і вред робить. Заходить, хазяйнує до людей. Так, кожен мешканець села зможе підтримати розмову про Борю, його тут добре знають усі».
Самого Борьку ми поки не зустріли, але наслухались цілий мішок історій про нього.
Зранку Борька ще був у пана Христюка, однак наша команда приїхала до Зарічного вже пообіді. Рогата зірка України не дочекався журналістів і чкурнув чи то на пошуки пригод, чи то кохання.
Борьку за усіма правилами вже давно повинні були виставити на відстріл
Тож наступного ранку разом з господарем оленя, паном Христюком, ми сідаємо в його робочу машину лісової охорони та катаємось по Зарічному і околицях. З будь-якого куща може неочікувано вийти Борька. Поки блукаємо Поліссям, пан Руслан розповідає, як у його житті з’явився олень:
«Я давно хотів оленів розвести. У Дубровиці та на інших околицях є олені, кругом по Білорусі теж є, а у нас в Зарічному не було оленя. І мені відмовляли. Мовляв, у вас багато лося є – не треба оленів. А я питаю, до чого тут “багато лося”, я просто хочу розвести оленів, у мене мрія така була. До нас їздили на наради – відмовляли. Я на курси їздив, у Боярці є навчальний центр. І професор там мені казав, якщо у нас у Зарічному оленів немає, значить там не його ареал проживання і його там не може бути. А я їздив по інших, бідніших селах Рівненських, де умови були менш сприятливі для оленів, але ті там водилися.
Набравшись духу, я таки підговорив друзів і купив оленя, сам зробив вольєра. Важко було… хтось підтримував, хтось – ні. Тоді $10 тисяч я вклав у вольєр. І всіма силами ми запустили туди перших оленів. Що мене здивувало, підтягся олень з інших регіонів. Я лишив камеру і побачив, що довкола вольєра ходять інші олені. Тоді я зрозумів, що на правильному шляху.
Щоб ви розуміли, Борьку за усіма правилами вже давно повинні були виставити на відстріл через те, що він уже покриває своїх дітей, а такого не має бути. Батько не має покривати дітей своїх, бо потім можуть народжуватись нездорові олені. Але так як Борька наший і його всі люблять, ми не можемо цього зробити. Бо Борька дійсно – це вже людська тваринка. Люди його привчили. Я не кажу, що це зробив особисто я. Він по людях сам ходить, він повірив людям! – здається, Руслан Петрович може говорити про своїх підопічних, допоки сонце не сяде. Під його розповіді ми невпинно продовжуємо пошуки Борі. Але треба визнавати, що це дика тварина і вона теж може проявляти агресію. Є період, коли він добрий, а на даний час настає період, коли він вже злий. Зараз він піде шукати самку собі і буде по лісу бігати, відганяти самців чужих, молодших за себе, і битися, для того, щоб бути першим і головним».
Вовки зайшли у вольєр і вбили його подругу
«Борька 3 роки прожив у вольєрі в лісі. Я зробив велику помилку, що привчив його до себе. Це неправильно, олень має жити в лісі. Люди приручили його, він в Зарічне ніколи до того не ходив. Виходить так, що зайшли вовки у вольєр і вбили самку його, подругу його вбили.
А у той час якраз я приїхав, це Борьку і врятувало. Я такого Борьки ніколи не бачив. Приходжу, даю йому качана кукурудзи, а він у руки не бере. Яблука, грушки йому даю, а він навіть не реагує. Злякався. В кабіну машини чуть не лізе. Питаю: «Що таке, Борька, з тобою!» Коли, глядь, вліво, потім трохи ближче, бачу вовк пішов… Я карабіна з машини дістав, а Борька поряд мене постійно, ніби прив’язаний. Підходжу до вольєра, бачу, вовк покачався у ньому. Вже я зрозумів, якщо вовк покачався, знач когось вбив. У мене є відео з убитою самкою Борі. Ось така вона, вовча робота.
От скажіть, що таку тварину можна приручити, – ніхто не повірить. Кабана приручити ще якось можна, лося теж. Але це олень!
Мені цікаво «вабити» звіра. Лося вабити люблю, оленя вабити люблю. Я з лосем можу розмовляти ось так, як з вами зараз. Мине місяць часу, поїду до лісу, буду там цілодобово сидіти, розмовляти зі звірями. В мене таке було, що я лося виманював рукою до себе. Білоруси не вірили, я до них у ліс поїхав, показав – тільки тоді переконались».
Потім через два дні він сам прийшов до мого дому!
«Мені не лишалося нічого іншого, як випустити всіх оленів з вольєра. Бо раз вовки внадились, прийдуть ще. Відкрив вольєра і випустив усіх оленів, 14 їх у мене було тоді. Відкриваю вольєра – усі тікають. Я їх мав же все одно випускати. Але, думав, відпущу навесні. Посіяв поля навколо вольєра… Зробив усі умови для того, щоб оленям було добре. Аби вони вийшли з вольєра і там їм уже все було посіяно, корма лежать – вони і залишитись мали. Якби ж то я знав, що в грудні випускатиму, а не навесні!
9 місяців я Борьку відтоді не бачив, як випустив. А потім він прийшов до мене на базу. Досі не можу зрозуміти, як він знайшов мене. До цього часу ніколи не бувши в Зарічному!
І те, що прийшов на робочу базу, – ще не так важливо, бо потім через два дні він сам прийшов до мого дому! У самий центр Зарічного, де адміністрація, прийшов! Ото в звіра ум працює. Як він міг знайти мене – досі не розумію. Нюх, не нюх, але ж машини їздять скрізь. Як би він на нюх машину знайшов. Отак звірі все відчувають. Хай живе здоровий, але, бува, робить шкоду. Але ж і для нього то не шкода, а норма».
У Борьки чимале потомство
Ось, до речі, центр Зарічного. Тут біля адміністрації Борька частенько розгулює…
Користуючись нагодою, ми вирішили завітати до голови сільради. Голова Зарічного, Богдан Квачук, так само побажав нам найскоріше зустрітись із Борькою:
«Олень Борис – зірка нашої громади. Звичайно, ця зірка десь одночасно є зіркою для нас і знають нас по всій Україні та за її межами завдяки йому: “А, Зарічне – це ж там, де той Борис!”. І так навіть знають наше Зарічне, хоча ми найвіддаленіший куточок на кордоні з Білоруссю. Олень Борис – прикраса Зарічного, однак є частина жителів, яка час від часу ображається на нього. Звичайно, він любить яблука десь потрощити, бурячки подоставати, капусту поїсти. Але гарно огороджені приватні території цих проблем не мають. Відкриті ділянки, звичайно ж, він знаходить, облюбовує і туди час від часу завідує. Так що я сподіваюсь, ми сьогодні теж з вами цю зірку знайдемо!»
«Люди самі привчили, то нехай сприймають його шкоду як норму, – вже в автівці продовжує Руслан Петрович. – Ще трохи пошуків і продовжимо наступного дня:
Мені дерева поламав, потрощив – ну, то й що! То ж Борька! Де такий Борька ще є? Люди скаржаться, звісно, але що поробиш… Люди самі ж і привчили його, а тепер ті плоди пожинайте. Хай би у мене їв все. У мене в кукурудзі живе, я до нього ніяких претензій не маю. Дерева поламав мені – ну, то й що… Хай ламає!»
Наступного ранку ми продовжили пошуки Борі. Як виявилось, він почав перепливати річку і його помічали по той бік берега. Для того, аби наш шляхетний герой врешті вийшов, Руслан Петрович навіть дістав спеціального рога, який імітує рев оленя. Біля річки ми кликали Борьку хвилин 15. За іронією, його бачили на тому місці вже потім. Квест з пошуку Борі продовжується, він вартий хоча би розповідей Руслана Петровича:
«Я його зараз буду з рога кликати, він подумає, то реве самець, і прибіжить на бій – буде легше його шукати. Зараз він шукає самця, з яким може побитися за самку. В період гона в оленів вже проявляється агресія. Вони починають битися, шукають собі опонента. Лідер, як правило, покриває (запліднює) усе стадо. І самка теж сама має обрати собі покровителя. Це має бути сильний олень. У Борьки вже чимале потомство, хоча серед стада є і більші за нього самці».
Хто ті роги знайшов – того і винагорода
«Борю нашого не тільки вся Україна знає. Він і в світі відомий: Англія, Польща, Італія, Іспанія, Німеччина, Канада, США… Знають усі його скрізь. Бо мені дзвонять з тих країн, пропонують величезні гроші за Борьчині роги. Було, давали 600 євро за роги. А я кажу, що, може б, і взяв я ті гроші, наприклад. Але я рахую, що Борька – це вже не мій Борька. Цей олень – народне надбання! Люди його годують, люди його привчили, він ходить, де хоче, він ті роги загубив. Хто ті роги знайшов – того і винагорода.
Був один польський бізнесмен. Каже: «Виставте роги Борьки на аукціон і візьмете мінімум 5 тисяч євро». І не тільки з Польщі, а й з Англії та інших країн дзвонили мені, пропонували роги виставити на аукціон. Але оцінити вартість та якість ріг має навчений експерт. Роги Боря скидає кожен рік. Але я вважаю, що роги Борьки – народне надбання. Хто знайшов – того і роги. Людям щастя таке привалило, рога одного знайшов і ходе (сміється).
Було, йшла баба, навпроти магазину йшов Борис, махнув головою, ріг відпав, баба рога того під руки – і понесла, а на зустріч їй вояки та побачили бабу з рогом. Кажуть: «Бабо, продай рога! Ой, внученьки, дорогії роги, дорогії… Скільки, бабо, хочеш?» Так баба 2200 гривень вторгувала за одного рога. Ну а що, бабі вже й то добре. Отак йшла і пенсію підібрала. Хай буде! Я не збагатію на ті гроші, але і не збіднію.
Як роги хоче скинути, то ходить чухає їх об усе. За рік інші роги відростають і з віком їхні відгалуження додаються. Тобто зараз у Борьки найпишніші роги з усіх, що були, а наступного сезону будуть ще більші».
Наші діти дивляться на дику тварину не як на спосіб наживи, тобто вбити і поїсти, а як на джерело життєвої радості!
«Я мрію про те, аби наш Зарічненський район став перлиною Полісся. У Заріччі є все для того, аби гарно жити. У нас немає фабрик, немає заводів, у нас є природа. Треба робити зони відпочинку, облаштовувати дружню до природи інфраструктуру, як у Європі. Зараз нараховую більше 200 голів благородних оленів. Окрім оленів, розводжу ще лосів, є кози, кабани, рисі, вовки… Раніше у нас не було рисей, оце тiльки з’явились. Значить, стільки звіра не було. Рідкий звір, рись, заходить в ліс, коли бачить багато дичини довкола.
Заріччя – це, можна сказати, перший куточок в Україні, де дикий олень ось так може вільно ходити серед людей. Цей показник виховує нове покоління. Наші діти дивляться на дику тварину не на як спосіб наживи, тобто вбити і поїсти, а як на джерело життєвої радості: «О, гляньте який гарний олень!» Де ще у нас в Україні такий Борька ходить серед людей? Так, він робить зараз шкоду, дерева поїв, але то ж не шкода – а його природні процеси. Він мусить так робити. Ще два тижні максимум і він піде в ліс. Тільки гормони зіграють більше, ніж треба, і піде. Вже в нього панти (м’яка оболонка ріг) відпали, і він обчухує роги, дерева ламає, трощить. Кровоток по рогах вже не йде, а ся кров йде до голови. От-от – і в нього почнеться гон. Піде в ліс і місяців 6-7 бачити його ніхто не буде. Ну, окрім мене, бо я в ліс виїжджатиму, гукатиму, прибігатиме до мене. Потім вже, як впаде сніг, мороз, гон закінчиться.
Кому тільки скажи, що приходить Борька вночі до мене в двір і стукає рогом у вікно! Уявляєте таке чи ні? Приходить вночі і стукає рогом мені у вікно! Я думав, жінка прийшла до мене стукає перевірити, чи я тут сам, чи ще з кимось. Я спершу не зрозумів. Виходжу, відкриваю двері, дивлюсь – Борька стоїть! А я просто механічно не поставив йому корм. Забув, бо так-то завжди у мене корм його стоїть біля дому. А він прийшов – і корма немає. Ну, він рогом у вікно й почав стукати, аби я насипав йому корм. Я мусив йти до машини, відкривати багажника, брати звідти зерно і насипати йому корму, щоб той наївся».
«Борька» – бо боровся зі мною
«Борька – бо боровся зі мною. Діло було як: він зранку витяг два мішки кукурудзи – порвав. Ми його нагнали, він і висловив претензії. А загалом таких історій є декілька.
Існують випадки, що олені нападають в лісі на людей. На мене Борька нападав двічі. Я з ним двічі боровся. Як дав мені в спину раз рогом, то здоровий синяк був. А раз було, до мене в лісі прибіг, морда в крові, з носа кров біжить. Прибіг до мене, щоб я його пошкодував. Кажу до нього: «Борька, тебе побили чи що!?»
Я ж не знаю, яка ситуація була там… Я йому дав їсти, покормив його, він наївся і пішов (сміється). Мені його було тоді шкода. То моя дитина прийшла пожалітися до мене тоді. Морда в крові, все в крові, прибіг. Я зрозумів, що він бився».
Якби я стояв у той момент за вольєром, він би і вбив мене
«А іншим разом було, я підійшов до вольєра, не чіпав, не трогав взагалі, але по очах вже зрозумів, що зараз Борька буде атакувати. Я став біля сітки вольєра, стою і в очі йому дивлюсь. А то якраз був період гону і Борис сприйняв мене за свого конкурента. Сідає на сраку. Лапи передні прямі, задні зігнуті і дивиться на мене. Таке враження, як ракета. Я зрозумів, що зараз мене буде атакувати. Я ступив крок назад від вольєра, і він як стрибне мені копитами вперед ніби списом… Якби я стояв у той момент за вольєром, він би і вбив мене. Передніми лапами пробив би мені груди і зубами почав би рвати. Бо це його природа. Це звір і це потрібно розуміти. Тому треба знати завжди, коли можна його любити, а коли треба бути осторонь. Лось теж, бувало, нападав. Вовк – ніколи. Вовки нападають, тільки коли вже не можуть рухатись і розуміють, що у безвиході».
Борька далеко не дурний, він дивиться на людину і одразу бачить, яка вона
«Люди дивуються, як це ще хтось його не завів у хлів і не пирнув ножем.
Борька далеко не дурний. Він дивиться на людину і одразу бачить, яка вона. Деколи буває приходять до мене люди і наскільки мене дивує, як він бачить недобрих людей та починає цокотіти зубами на них. Зубами скрегоче – я вже знаю, що, знач, він людину якусь не любить. Може і роги зразу наставити. Як собака. Був у мене єгер, який і годував його, і все, а Борька, страх, його не любив. Видно, не одного борьку той образив. Чує Боря людину».
Приходить завжди на Різдво та на Миколу, а я йому стрічку на роги чіпляю жовто-блакитну
«А у лісі пошукаю, то біжить до мене, як собака. Але тільки коли голодний, бо, як наїдений, – ніколи не прийде. Буває, 2-3 дні в ліс не приїжджаю – нарада в Рівному чи ще якісь справи. Якщо я три дні до лісу не поїду, 100% Борька на ранок буде біля хати у мене стояти. Прибігає до хати, наїсться і йде до лісу.
На святкові дні мені кажуть: «Запрягайте та дітей катайте.» (сміється)
Приходить завжди на Різдво та на Миколу. Сам прийде, я йому стрічку на роги начіплю жовто-блакитну або якогось дзвіночка маленького.
То я причепив йому ту стрічку, він її загубив у лісі, я потім її знайшов.»
Той магазин стільки грошей заробив на Борьці!
«Грушки теж дуже любить. От буде лежати 10 яблук здорових і в кінці грушка, то з’їсть зразу грушку. Банани теж любить. Сьогодні зранку онучка банана не доїла, то я йому дав – той з’їв.
У магазині йому часто дають. Там той магазин стільки грошей заробив на Борьці! Як тільки Борька до магазину – усі люди прибігають та купують яблука. В інших магазинах яблука коштують 18 гривень, а в тому – 35! Через те, що Борька ходить туди, а поки добіжиш до іншого магазину, він і втече.
Дерева молоді, черешні такі гарні та яблуні знищив, сливки… Пів персика такого гарного обламав. Я Борьку кавунами привчив до себе. Він розпробував кавуни. Я, буває, спеціально розрізаю кавуна і даю йому з руки. Він бачить кавуна, біжить, наче одержимий, на нього. Тому в мене огризки від кавуна ніхто не викидає. Поряд дому, у відрі лишаємо, а Борька приходить та їсть. Ще в нього завжди миска з кукурудзою стоїть біля хати, він приходить і їсть. Така тваринка, дуже цікава і дуже розумна. Як в очі гляне, то по очах бачу, чи він добрий, чи злий. Буває, підходжу, скрегоче зубами, питаю: «Що, Борька, злий? Злий». Потім підношу якийсь смаколик, бачу – подобрішав. Тоді вже можу погладити його, мух повідганяти… А буває, як сильно голодний, то приходить і може залізти в багажник. Насипаю зерна, а він мене рогом відпихає, бо хоче бути першим, думає, що я теж зараз буду його зерно їсти…»
Пошуки Борі розтягнулись ще на день. Нам потрібно було повернутись до Києва на запис інтерв’ю, однак, залишати цей матеріал без зустрічі з Борею ми не могли, тож одразу після запису повернулися до Зарічного. В думках було залишитись ночувати десь неподалік річки, адже Борис навчився її перепливати і саме тут Руслан Петрович за допомогою спеціального рога кликав його вдруге. Відео цього процесу є на нашому YouTube-каналі.
Хто шукає, той знаходить!
Минуло близько 20 хвилин ранкової спроби номер три, як Борька нарешті з’явився! Все просто: Борис прийшов до дому Руслана Петровича, аби поснідати та відпочити.
«Бачте, вам повезло! Як кажуть: «Хто шукає, той знаходить!» – з полегшенням від того, що його підопічний таки показався журналістам, говорить Руслан Петрович. Поглядом проводжаємо Борьку до його фірмового місця відпочинку. Нам нічого не залишається, як по кропиві та росі рушити за оленем, адже набулися ми з Борькою, в порівнянні з тим, скільки його шукали, вкрай мало.
Довго турбувати зайнятого своїми справами Борю ми не хотіли. Було відчутно, що оточений увагою олень хоче усамітнитись. До того ж, скоро інстинкти покличуть до лісу і там у нього теж буде дуже багато справ. Побажавши Борі гарного часопроведення, рушаємо до Зарічненської автостанції. Нас підвозить господар дому, людина Борі та супровідник усієї нашої пригоди – пан Христюк:
«Хай про нашого Борю всі знають! Щасливої дороги!» – на цій ноті покидаємо авто господаря біля автостанції. Вже пообіді звідси рушаємо до Києва. Ось так Борька не давався нам декілька днів, а потім вийшов за 20 хвилин ранкових пошуків сам.
Відео про те, як URSA.MEDIA шукала оленя Бориса, вже на нашому YouTube-каналі. Підписуйтесь!
