З початком повномасштабного вторгнення запит на створення центрів фізичної та психологічної реабілітації військових виріс в рази. Не завжди центрами відновлення є медичні установи чи санаторії. Притулки для тварин і кінно – спортивні школи спільно зі спеціалістами розробили цілі програми реабілітації для тих, хто щодня зі зброєю в руках захищає нашу країну. Команда URSA.MEDIA відвідала один із кінних клубів, що знаходиться в прифронтовій зоні України та побачила, як коні повертають до життя наших воїнів. З метою безпеки ми не вказуємо назву клубу та регіон його розташування.
5-річна Злата вперше опинилася верхи на коні. І поки дівчинка щиро радіє, її батьки ретельно спостерігають за цим процесом. За час повномасштабної війни Олексій нарешті отримав можливість відпочити разом із своєю родиною. Адже 24 лютого 2022 року молоду сім’ю розлучила війна: чоловік пішов захищати країну, а дружина робила все можливе, щоб максимально убезпечити доньку.
Олексій з Київщини, спочатку захищав рідну область, згодом служив на кордоні з Білоруссю, а після відправився на Бахмутський напрямок. Там, наприкінці лютого, піхотинець отримав важку контузію: «Це була Червона Гора. Ми були у посадці й тримали оборону. Постріл, як я зрозумів, був із танка. Я опинився на землі. У вухах свистить, запаморочення, – згадує боєць 30-ї окремої механізованої бригади, і додає: війна забирає здоров’я кожного. Це стреси. І коли ти перебуваєш у різних ситуаціях, це залишається і на серці, та й на всьому».
Олексій і досі оговтується після травми, адже наслідки контузії нікуди не поділися. Принаймні пронизливі головні болі тривожать чоловіка доволі часто. Власне, це стало однією з причин, чому піхотинець потрапив на курси реабілітації українських військових. За допомогою фахівців бійці заліковують рани як фізичні, так і психологічні.
Військовий психолог Максим Байда вважає, що після повернення з фронту допомога спеціалістів його профілю необхідна абсолютно всім бійцям. Але у кожного своя ступінь враження психологічного здоров’я. «Ми всі люди різні і різні фактори на нас по-різному впливають. Будуть сидіти, наприклад, 20 чоловік в окопі, бліндажі. Прилетить снаряд. З 15 нічого не трапиться, а у 5 хлопців погіршиться психоемоційний стан, почнуться гострі стресові реакції, підвищена тривога.
Може, у когось агресивність буде проявлятися. Є сукупність факторів, які на це впливають: постійні обстріли, постійний контакт із ворогом, відсутність спілкування з родиною довгий час. Хлопці по-різному реагують також на втрату товаришів, у них підвищується почуття провини за те, що вони не змогли в той чи інший момент їм допомогти. Їхні родини не завжди готові прийняти своїх чоловіків, синів, батьків у сім’ю, тому що вони не зовсім розуміють, що ці люди вже не повернуться такими, якими були раніше. Вони переглядають погляди, у них змінюється поведінка, їхні традиції змінюються», – розповідає Максим Байда.
Щоб повернути бійця до належного психологічного стану використовуються різноманітні практики й методики. Втім, одним із напрямків такої реабілітації стала іпотерапія, коли саме спілкування з тваринами допомагає людині відновитися. До кінно-спортивної школи на Харківщині запросили невелику групу військових саме для цієї справи. Раніше займалися з дітьми: проводили постійні заняття, готувалися до змагань і мали свої здобутки. Та через близькість до кордону й регулярні обстріли команда вирішила частково перекваліфікуватися і вже тепер їхніми гостями будуть українські захисники. Для всіх цей досвід – перший, ділиться старша тренерка-викладачка першої категорії Оксана: «Я все життя працювала з дітьми, але зараз із задоволенням допомагаємо і будемо допомагати нашим військовим».
Найголовніше, додає жінка, необхідно створити контакт між твариною та людиною:
«По-перше, це для того, щоб відволікти їх. Відволікти від того, що вони пережили. Від того, що у нас коїться в країні. Від усіх негативних думок. По-друге, відчуття, коли людина на живому коні, у якого б’ється серце, який дихає, рухається вперед і при тому своїми ногами людина не торкається землі – це дуже дивне, дуже приємне відчуття. Коли живе з живим спілкується – це завжди корисно», – пояснює тренерка.
Перед тим, як сісти на коня, бійці проводять деякий час у конюшнях. Вони годують коней, вичісують їх, гладять. А вже потім вчаться їздити верхи. Не всім це дається легко, зазначає Оксана: «Це фізичне навантаження на ту групу м’язів, яка у спортзалі не дуже задіяна. Тобто внутрішня частина стегна. Треба верх трішки розслабити, але тримати рівно. Ногою триматися за коня, потрібно ще й керувати. В одну секунду, в одну мить необхідно виконувати різні дії. Звичайно, цьому вчити треба поступово».
Для іпотерапії підбирають досвідчених коней. Вони поводять себе дуже передбачувано і навіть спалах фотоапарату чи вибух не змусить жеребця поводитися неадекватно й, відповідно, комусь зашкодити. Маші, до прикладу, вже 18. Через декілька років ця конячка піде на заслужену «пенсію». Кілька місяців тому вона отримала рвану рану, коли перебувала серед інших жеребців у стайні. Як саме це сталося – невідомо, але лікувати її, робити надріз скальпелем доводилось без анестезії через поважний вік, згадує тренерка. І навіть це жеребиця пережила дуже стримано. Тож, й інші подразники їй вже не страшні.
Після невеличкого курсу іпотерапії військові знову повернуться на позиції. Психологічна реабілітація для тих, хто не має надмірних проблем у цій сфері, не є приводом для звільнення від служби. Та й військові гордо заявляють: «треба службу тягнути, а вже після перемоги будемо відновлюватись».
Військовий психолог Максим Байда додає: «Ми не говоримо про повноцінну реабілітацію в цілому. Ми говоримо про переключення із бойових умов у мирні умови, щоб хлопці розуміли, що окрім окопного життя є також цивільне життя, є цивільні люди, є діти, є люди похилого віку, саме заради яких вони стоять там і боронять нашу країну».
Піхотинець Олексій тим часом вже закінчив своє заняття й спостерігає за дружиною закоханими очима, адже і їй дозволили вперше покататись на коні.
«Дуже класні враження. Сьогодні скакали на конях. Перший раз дуже важко, але, звісно, в подальшому хотілося б ще спробувати», – ділиться враженнями захисник.
Вже скоро він знов відправиться назад. Чоловік захищав країну під час АТО та ООС, але сумнівів не має – це вже інша війна і він потрібен там, на лінії фронту.
