Одного прохолодного вересневого ранку, команда URSA.MEDIA завантажила в автівку смаколики для вихованців пансіонату для дітей «Севен Філдс» та вирушила в село Семиполки, що на Київщині.
Аромат гарячої кави блукав салоном автомобіля та налаштовував на філософські бесіди.
“Мені дуже хочеться, аби якомога більше людей дізналося про «Севен Філдс» та допомогло їм. Тому я неймовірно зраділа, коли URSA.MEDIA відгукнулися на мою пропозицію, – розповідає Тамара Бондарчук, продюсерка каналу 1+1, та подруга нашої редакції, яка запросила нас у цю поїздку. — Бо здорові та щасливі діти — це фундамент успішної країни. На четвертому році повномасштабної війни для дітей із зони бойових дій стало нормою — бігти в бункер, а не на гойдалку, сидіти в укриттях, а не за партами. Це страшно. Це вкрадене дитинство. Я вже мовчу про те, що діти втрачають близьких на війні. І треба завоювати їхні психологічні травми. Треба повертати дітям доступ до шкільної базової освіти. Засновниця пансіонату — Оксана Воложина, одна з небагатьох, хто це розуміє і надає дітям комплексну допомогу. Вихованці пансіонату – ліцею мають можливість навчатися, розвиватися та працювати зі своїми психологічними травмами. Вона — дивовижна жінка, скоро ви з нею познайомитесь і все самі відчуєте.”
Усе розраховане на те, щоб не тільки ми працювали, а й природа працювала на нас
Нарешті навігатор приводить нас під самісінькі ворота ліцею «Севан Філдс», у Семиполках. Навколо лише безкраї поля, тиша та чисте повітря. Тендітна і спокійна пані Оксана вже чекає нас біля брами та гостинно запрошує на екскурсію пансіонатом. Сьогодні тут проходить реабілітацію 30 дітей із Херсонської та Донецької областей.
“Усе розраховане на те, щоб не тільки ми працювали, а й природа працювала на нас. Ось це — школа, в якій навчаються та проживають діти — вказує Волжина на великий будинок зі зрубу, який тоне у квітах та зелені, — школа побудована з екологічних матеріалів, вода у нас зі скважини, вона проходить очистку і потім коли виходить із всіх побутових труб знову проходить очистку і йде назад в землю, ну тобто принцип європейської очистки води. Ми її не викачуємо кожного разу”.
На задньому дворі ліцею — зона для відпочинку дітлахів. Тут і баскетбольний майданчик заплетений диким виноградом, і футбольне поле із красивим зеленим килимом, і гойдалки в тіні дерев. Є навіть зона для багаття.
“Ми — екопростір, для нас екологічність — не тренд, а принцип життя. Ось тут у нас багаття. Діти на вихідних розводять вогонь, дивляться на зоряне небо. Це входить до програми психологічної реабілітації. Так вони розуміють, що всі ми — єдине ціле. Учаться шанувати свою землю, її природу, не кидати сміття. Біля багаття ми ведемо бесіди про свободу, відповідальність, демократію. Наша школа з демократичним нахилом. Демократія — це твоя свобода, але вона закінчується там, де починається свобода іншої людини, — ми нашим вихованцям часто це повторюємо та вчимо поважати свободу інших. Діти, які потрапляють до нас у ліцей, ніколи раніше не жили і не навчалися в таких умовах. Я кажу саме про свободу спілкування та самовираження. Якщо їх щось не влаштовує вони в нас збираються, голосують, змінюють. Колись був випадок, приїхали дітки із Северодонецька, ми розвели багаття, сидимо спілкуємося, і я запитую їх: а назвіть мені одну демократичну країну світу? А хтось із них каже: росія”.
Щоб дітей звідти забрати — доводиться лазити по підвалах, шукати
За три з половиною роки повномасштабної війни «Севен Філдс» прийняв на реабілітацію більше 1300 дітей. Фактично з 24 лютого 2022 року в Херсонській, Сумській, Харківській та Донецькій областях процес навчання у школах зупинився. “Уже 4-й рік до нас приїжджають дітки з першого по пʼятий клас, які ніколи не були в школі. Це страшно. Добре, якщо у деяких дітей були якісь телефони, і вони могли з укриттів виходити на онлайн – уроки, при умові що ловив зв’язок. Але це рідкість. Тому ви розумієте рівень освіти з яким школярі сюди потрапляють… Щоб не втратити це юне покоління, ми намагаємося наверстати. Освіта — це дуже важливо, важливіше, певно, тільки життя і здоров’я.” — ділиться Оксана Волжина.
У 2017 році її родина збудувала приватний еколіцей «Севен Філдс». Тут навчалися діти досить заможних батьків. Але з першими вибухами у столиці, мама трьох дітей, Оксана Волжина приєдналася до лав територіальної оборони, згодом до ДФТГ. Вже в лавах добровольчого формування їй довелося приймати участь у визволенні українських міст. Оксана каже, що найстрашніше, що бачила тоді — очі дітей. Саме тоді вона зрозуміла, приватної школи більше не буде.
Волжина поставила собі ціль — вивезти хоч невелику кількість дітей із зони бойових дій до себе, в Семиполки.
У квітні 2022 року Оксана сама написала запит на отримання фінансування від Американського посольства. Кошти хоч і не великі, але виділили. І вже в червні «Севен філдс» відкрив свою браму для перших дітей із Северодонецька.
Оксана згадує, батьків часом доводиться вмовляти виїжджати самим, а дітей передавати в «Севен Філдс» на реабілітацію.
“У прифронтових зонах є райони, де евакуація вже відбувається примусово, але щоб дітей звідти забрати — треба лазити по підвалах, шукати.
От я нещодавно повернулась із Херсону, їздила по бомбосховищах, розмовляла з мамами, бо їм треба знати до кого поїдуть їхні діти, їм треба бачити людину. Тому я їжджу особисто. З Бахмуту я так дітей вивозила з їхніми мамами. Люди дуже часто відмовляються виїжджати, бо їм просто нема куди їхати. У них немає коштів, вони далі Костянтинівки нікуди не виїжджали. Їм страшно. Та бідна мати не розуміє, що на неї чекає, от що вона милостиню з дітьми піде просити? Тож мені доводилося хитрощами та маніпуляцією вмовляти їх“.
З кожною мамою чи опікуном дитини, яка потрапляє на реабілітацію у «Севен Філдс», в Оксани Волжиної свої домовленості. Хтось приїжджає на 2 тижні чи місяць, відновлюється фізично та психологічно, поки рідні облаштовуються на новому місці, шукають роботу чи житло. Інші ж залишаються та стільки часу, скільки потрібно, іноді навіть більше року.
“Пам’ятаю, як ми вивозили з Олешок дітей з батьками. На човнах. Це було 2 родини, все що вони забрали з рідного дому — помістилося в двох пакетах. Це все. Все що вони отримали від держави — кімнату в гуртожитку. Тому я запропонувала — залишайте дітей шкільного віку у нас стільки скільки потрібно, поки ви не знайдете роботу, житло. Адже якщо у людини 4 дітей, її можливості з пошуку роботи, облаштування на новому місці — обмежені”.
У вас так гарно, я хочу у вас залишитися, тому що я боялась, що мене везуть в інтернат
За рекомендаціями психологів часто сюди приїжджають на навчання та реабілітацію діти – сироти, розповідає пані Оксана, яка за освітою й сама є психологом.
Тут діти опиняються у близькому та зрозумілому колі“ ти такий же як і я. Свій про своє”. Це дуже об’єднує та допомагає лікувати травми. Бо абсолютно всі вихованці — мають психологічні травми.
“У нас є дівчинка з Одеси. Вона сирота, батьки загинули через ракетний обстріл. Залишився лише брат – опікун. Ситуація там важка. Вони до цього навіть жодного разу не були в літньому таборі. І от коли вони до нас минулого року приїхали, дівчинка каже: у вас так гарно, тепер я хочу залишитися, бо я так боялась, що мене відвезуть в інтернат.
Також приїжджали два братики, їхня мама ще до війни померла, а тато вже загинув як воїн, є лише тітка – опікун. Інколи приїжджають діти, в яких є мама, а тато загинув, і ця бідна мама вже не вивозить. Вона втратила чоловіка, вона не в ресурсі, і це все відображається на взаємодії з дітьми. У дітей з’являється депресія, суїцидальні думки. Вони не бачать майбутнього. Бо вони дивляться на маму, а вона їм дати нічого не може. Їй самій потрібна допомога”.
Оксана радить жінкам, які втратили чоловіків на війні, відправити дітей у «Севен Філдс», а в цей час обов’язково зайнятися собою — звернутися за психологічною допомогою, відновити свій стан. Адже все починається з родини, мама яка сама відчуває страх, тривогу, відчай – передає це дитині.
“Ми помітили погану динаміку, деякі дітки, що були у нас в таборі у 2022 році, працювали з психологами, отримували гарні враження, а потім поверталися додому, до мами, яка не в ресурсі — і весь результат сходив нанівець. Тому ми наголошуємо, що підхід має бути комплексним. Якщо ви хочете допомогти дитині, то допоможіть спочатку собі. Не руйнуйте своїм емоційним станом майбутнє своїх дітей.”
Важливо буде уточнити, що на початку повномасштабної війни «Севен Філдс» працював у режимі реабілітаційного табору, але з часом Оксана зрозуміла, що ефективніше буде перейти у формат пансіонату.
“Шкіл таких як у нас нема точно, є в Чернівцях «Місто добра», але там хворі дітки. Багато людей робить реабілітаційні табори, це швидко, а ми теж думали, що будемо робити табір, а потім просто тут логіка включилась. Я цих дітей відпускаю, вони повертаються в Херсон і знову все те саме, сенс втрачається. А я людина сенсу – мені важливий результат. Для мене всі вихованці, це як мої діти.. Коли ти їх годуєш, лікуєш, навчаєш, то хочеш, щоб все було в них добре у подальшому”.
Але й майбутньому концепцію реабілітаційного пансіонату Оксана Волжина хоче трохи покращити. Жінка мріє збудувати поряд із ліцеєм будинки для батьків.
“У нас тут у Семиполках гарно розвивається агросектор, завжди потрібні люди, тому і для батьків це була би гарна можливість почати нове життя”.
У кожної людини є талант. Щоб його знайти, треба спробувати себе у кожній справі
У холі ліцею нас зустрічає великий акваріум з черепахами, за якими доглядають вихованці пансіонату. Це дуже заспокоює та навчає відповідальності. Поряд з акваріумом — великий різнокольоровий плакат про вплив паління на організм людини.
Пані Оксана посміхається та пошепки пояснює: кожного дорослого, який заходить в стіни ліцею, діти починають переконувати у шкоді паління. Зараз у них уроки. Тому намагаємося поводитися тихо, а господарка закладу тим часом показує нам класи.
“Ось це клас музики – приїжджає до нас музикант і вчить дітей грати, музика — це перш за все чудова терапія. Наша школа будувалася по принципу розвитку талантів, тому що у кожної людини є талант. Щоб знайти цей талант треба спробувати себе у кожній справі. Тож коли діти приходять та вперше починають грати, вчитель вчить їх відчувати музику, йде від душі дітей.
А тут у нас клас інформатики — є ЗД принтер, лазерний принтер, бачите прапор на стіні? До нас приїжджав астронавт, ми подарували йому прапор, він літав у космос, а потім повернув нам його. Так що цей прапор був у космосі. Ось тут в нас столярний клас, до речі, цікавість до столярства проявляють навіть більше дівчатка, ми не обмежуємо дітей, мовляв, це хлопчача чи дівчача справа, ні, кожен знаходить те що йому до душі. Ось бачите скринька для запитань психологу — діти пишуть, що їх турбує, і ми з цим працюємо”.
Особливу увагу в ліцеї – пансіонаті приділяють фізичній активності дітей. Настільний теніс – це, наприклад, обов’язкова шкільна програма, адже розвиває дві півкулі мозку. Взимку діти обожнюють грати у бадмінтон, на другому поверсі ліцею є навіть майданчик для бадмінтону.
Він в свою чергу звернувся до бізнесу, потрохи дають помідори
За три роки існування реабілітаційний центр переживав різні часи. Так, на початку повномасштабної війни досить активно надходила допомога від іноземних донорів, але чим довше триває війна тим складніше вдається цю допомогу отримувати зараз, — каже Оксана.
“У нас нема зараз повноцінних донорів, з 4 донорів залишився один стабільний – МПХ громада, вони закривають 25% потреб. Ми шукаємо бізнес, який може закривати дітям потреби харчування. Це не такі великі гроші для бізнесу, але для нас це значні кошти”.
Нещодавно Оксана звернулась за допомогою до Голови військової адміністрації області, він в свою чергу — до бізнесу, тепер дітям частково закривають потребу в свіжих помідорах.
“Коли просиш у бізнесу напряму — тебе не чують, треба завжди десь через когось просити. Наш бюджет незмінний вже 4-й рік, тому що потреби одні й ті самі, діти змінюються, але потреби — ні: харчування, канцелярія, персонал, вчителі які працюють з цими дітьми, психологи та арттерапевти. Загалом я дуже вдячна команді, яка працює в «Севен Філдс», ці люди не отримують мільйони, але викладаються на повну. Я пишаюсь тим, що вони тут залишаються”.
Сьогодні бюджет на одну дитину в день становить 850 гривень. Сюди входить п’ятиразове харчування, освіта, психологи”.
Зараз у нас проходить реабілітацію 30 дітей, і ми ще чекаємо на нових вихованців з Херсону. Нам дуже важко, але відмовити їм ми не можемо.
“У Херсонській області є райони напроти Каховської ГЕС, які просто знищуються і там ще залишаються діти, я особисто пройшла пішки подивилась. Там немає не те, що нічого, там волонтерів уже нема, там небезпечно навіть пересуватися, але там залишаються діти”. — розповідає Оксана.
Наша екскурсія добігає кінця, ми передаємо смаколики дітям, обіймаємося та прощаємося.
Дорога назад проходить в тиші. На серці і добре від всього почутого та побаченого, й душить образа за те, що мало кому є діло до таких важливих ініціатив як «Севен Філдс».
Тишу в авто порушує Тамара: “Боляче від того, що пані Оксана має ходити з протягнутою рукою, збирати по копійці кошти на ініціативу, яка, по суті, потрібна нам всім. Бо чужих дітей не буває. Бо їм відбудовувати країну, цим дітям, які сьогодні нікому не потрібні. Я поки не знаю з ким, але я буду говорити з представниками бізнесу, 3000 доларів щомісяця на те, щоб закрити потреби харчування табору — це невеликі кошти. Донорів можна знайти й в Україні”.
Долучитися до допомоги громадській організації «Севен Філдс» — можна тут.
