Доволі часто від ветеранів, що повернулися додому з війни, можна почути наступне : «там, на нулі, було все зрозуміло». Тут, у мирному житті, їм потрібно вчитися всьому заново. Для багатьох українських військових навіть після повернення з фронту боротьба все одно продовжується ‒ за свій психологічний стан, за пошук нового місця в суспільстві. Харківський проєкт «Свій до своїх : три кроки від війни до життя» направлений на опанування військовослужбовцями професії тату-майстра. Таким чином волонтери прагнуть допомогти людям соціалізуватися у мирному житті та знайти для себе нове ремесло.
Лінія за лінією з-під руки Олександра Півнєва вимальовуються чорнява квітка на шматку штучної шкіри світло-бежевого кольору.
«Для мене це заспокоєння. Тому що я тут, я не дивлюсь ні вліво, ні вправо. Я весь тут, в малюнках. Це дуже допомагає психологічно».
В проміжках між роботою чоловік ділиться своєю історією.
«Я постійний військовий. Мінялись лише бригади та підрозділи. Три місяці назад он тільки звільнився. Крайній раз я був командиром зенітно-артилерійського відділення. Їздили, збивали Шахеди. Зараз у мене перепочинок, бо важливо відпочивати і морально, і фізично. Та й відсутність правої кінцівки викликає певні нюанси».
Праву ногу Олександр втратив влітку 2016-го. Тоді йому було всього лиш 19 років:
«Воювати я потрапив у 2016-му році, на терикон під Горлівкою, де отримав поранення під час мінометного обстрілу. Це був приліт 80-ї міни».
На реабілітацію Олександр витратив 2 роки. І як тільки відновився – знов пішов до армії. Протез замість ноги ускладнював роботу, однак недостатньо, щоб втратити інтерес до служби в армії :
«Це все індивідуально, залежить від людини та її підготовки. Якщо людина підготовлена і знає, що її там чекає – все в неї буде добре. Треба підготувати себе з протезом, знати власні нюанси. У мене все це (засоби і ліки) з собою є. Я все це можу робити хоч у грязюці чи в окопі».
Люблю робити людям боляче, але й красиво
Молодий воїн нещодавно звільнився з лав ЗСУ, де служив за контрактом. Тепер свій вільний час використовує для здобуття нових навичок. Опановувати мистецтво татуювання Олександра навчає майстриня і волонтерка Олена Вовк.
«Оскільки я волонтерка з 14-го року, я розумію наскільки важко буває хлопцям адаптуватися, особливо після поранення. Я майстер художнього тату, тому вирішила навчати хлопців, які хочуть себе в цьому реалізовувати. Це має хоч якось допомогти їм повернутися в соціум та в цивільне життя».
Жінка проводить групові навчання, які починаються з роботи на штучній шкірі. Працювати з цим матеріалом дещо важче, ніж з людьми, пояснює майстриня, бо людська шкіра тендітніша за шматок гуми для навчання. Однак до і до цього етапу треба дійти. Після опановування базових навичок у якості «піддослідних» залучатимуть друзів та побратимів.
«На штучній шкірі ми навчаємо основних технік, після опанування яких відразу переходимо до наших людей-добровольців. Контурні, випшейдинг, щільне зафарбовування або в кольорі – техніки існують різного напрямку і форми. Такі от експерименти та навчання дають нам можливість зрозуміти яка техніка й кому більше до вподоби. Мені з військовими працювати легко, бо ми з 14-го року з ними, ми на одній хвилі», – сміється Олена.
Поруч з Олександром відточує свої навички В’ячеслав Лобас. Поки його підрозділ на ротації, хлопець взяв до рук тату-машинку, який, як сам каже, завжди цікавився скандинавськими символами й сам має декілька тематичних татуювань. Для нього вони – обереги.
«Мене надихає малювання. Мені завжди щось хочеться перемальовувати, однак ніяк не міг знайти де ж себе в цьому реалізувати. Тому ось, викладаюся на повну через татуювання. Я тут, бо задумався стати тату-майстром. Люблю робити людям боляче, але й красиво» – жартує військовий.
Легку посмішку воїна знов затьмарює суворий та сконцентрований вираз обличчя – В’ячеслав навчається малювати очі, а це задача не з легких.
Хлопці з ампутацією нижніх кінцівок можуть володіти цією професією
Ідея проєкту – навчити військових новим професіям. Це не тільки допоможе їм адаптуватися у цивільному житті, але й налагодити способи заробітку. Наразі Олена Вовк випустила у «вільне плавання» вже 12 молодих тату-майстрів. Для військових це шанс отримати роботу, яка їм подобається. Проєкт назвали «Свій до свого : три кроки від війни до життя». Програму навчань розробили за підтримки українського благодійного фонду «Харків з тобою» та організації «Razom» (США).
«Чому 3 кроки? Перший – навчання, другий – супровід, а третій – працевлаштування. Додатково ми акцентуємо на тому, що наші хлопці з ампутацією нижніх кінцівок спокійно можуть володіти цією професією, якщо у них є бажання і хист. У нас всі кушетки такі, що можна й на інвалідній колясці під’їжджати і бути крутим чуваком, крутим тату-майстром», – пояснює Олена.
Кінець навчального дня не завершується без сюрпризів. Олександру випадає шанс вперше в житті попрацювати на людській шкірі. Абсолютно незнайома йому дівчина Владислава просить поставити маленьку цяточку на руці.
«Щоб додати Сашку впевненості у тому, що робити людям татуювання не складно. Та й що мені не боляче, коли він мене проштрикує голками», – сміється дівчина.
Хлопець розквіт від щастя.
– Прикольно!
– Не так, напевно…
– Як перший поцілунок?
Всі журналісти разом з побратимами Сашка хіхікають, а на щоках у Влади з’являється рум’янець.
