Звук рації та клацання металевого затвора, замість церковних дзвонів. Солодкий запах ванілі і випічки, що пробивається крізь сирість, запечену кров та мазут. Паски й крашанки, скинуті дроном в окоп. Думки про родину щоразу, як вдається вхопити ковток тиші. Ящики від набоїв, замість столу та обмазані мазутом крашанки. Який він, Великдень на передовій? Напередодні свята URSA.MEDIA завітала до одного з київських шпиталів. Там за сніданком військові та ветерани, що зараз проходять реабілітацію, розділили з редакцією свої спогади про те, як зустрічали Великдень у минулі роки.
Я не релігійний особливо, але в Бога і Діву Марію вірю
“Пресвята Богородице, Діво Маріє, огорни нас своїм пречистим Покровом, збережи нас, даруй терпіння нашим жонам дітям та матерям”, – такими словами починається ранок сержанта з позивним Степ. Степ виконує бойові завдання на Запорізькому напрямку. Зараз воїн проходить лікування в одному із київських шпиталів:
“Так і кажу щоразу перед виїздом, а що робить! Я не релігійний особливо, але в Бога і Діву Марію вірю. Великдень минулого року проводив з хлопцями нашими на передку. А зараз он де опинився. Нічого, видужаю і знов до своїх!”
Степ бере зі своєї тумбочки шматочок пасхального кексу, яким пригостила дружина сусіда по палаті, запиває його кавою:
“Мммм, оце я розумію! Краса! А на передку знаєш як було?, – допиваючи каву до самої гущі на денці, продовжує:
За пасхальний кошик в нас був шолом! Я його протер сухим душем, платочок від дитини моєї переданий, застелив йому на дно і склав туди освячене. Шматок сала, яйце і паску. Це нам капелани передали.Телефон в бліндажі згорів, не маю такої фотокарточки, щоб показати. Але весело було!”
У капеланів і териконів донецьких навчився молитов
“А в мене у кишеньку внутрішню на формі Псалом 90 вшитий. Вірю, що спасає. Теж капелани колись дали перед виїздом до териконів. У них трохи навчився молитов… У капеланів, тобто. Ну і в териконів донецьких теж! – старший стрілець на ім’я Захар з усмішкою вривається в розмову. Захар так само цього року проведе Великдень у шпиталі. Минулі рази воїн був у цей день на передовій:
“Як малими дітьми були – “христосились”. Ходили по сусідах, пасочками обмінювались. Це як коляда, тільки на Паску. В нас забувається ця весела традиція, а якщо розібратись: там Христос Родився, а тут Христос Воскрес – оце ж теж диво! Бо народитись за подобою Господа можеш і ти, і я, і всяке, що ходе, дихає, плаває, літає…
А воскреснути? Воскресіння – не менше диво! Так от я завжди згадував за ту традицію, коли нам волонтери через три блокпости привозили великодні паски освячені! Таке воно солодке не тільки для тіла, а й для очей, і душі. А чого? Бо все довкола сіре, камуфляжне, і тут тобі – на. Яскрава пахуча паска і крашанки!”
Паска – як ми ходить в касці
“Паска – як ми ходить в касці, ще й з присипкою!” – виголосив боєць з перемотаними очима із ліжка навпроти. Це сапер Володя, зараз хлопець сприймає цей світ на слух, коли знімуть пов’язку з очей, буде легше…
“Чуєте, що Воха каже! – паска – теж у касці! Точно!…” – під сміх в палаті, Володя продовжує думку: “А яйця запальцьовані руками після ремонтування БМП – камуфляжні. А що! У лісосмузі бува з ночі в хлопців руки в мастилі, ремонтували мотора. Миєш-миєш тою “Прозорою” з пляшки, не помагає! А на ранок неділі крашанку береш, стукаєш об лоба, чистиш – білочок весь в пальцях… Ну і туди його в топку в прикуску з сіллю, а що робить! Камуфляжна крашанка виходить!” – Сміється.
На Великдень затихає все, навіть природа
Ветеран Сергій розповідає, як майстрували пасхальний стіл:
“Ми стіл збивали з порожніх ящиків від БК, та і не тільки ми. Так багато – хто робить. А на ньому паски волонтерські, банка тушонки відкрита ножем, яким зброю чистили ще хвилин 15 тому. На Великдень усі рівні, усі сидять поруч впритул, командир ти чи рядовий – не важливо. Ділили паску одну на усіх і їли! Кожна секунда без бабахкань – на вагу золота. На Великдень затихає все, навіть природа… Дай Бог, щоб так і було в хлопців цьогоріч”.
Як випікали паску в бліндажі
“На “мінусі” було вже не до пасок, а от як ближче до наших, бувало таке що й самі метикували паски! А що… У волонтерів не всюди є доступ, а паски в неділю хочеться! Я галичанин, для мене Великдень має бути з паскою за будь-яких обставин!” – Пережитий воєнно-великодній побут описує ветеран війни Роман. Герой пройшов 1,5 роки полону, а до цього виконував бойові завдання на Донецькому напрямку:
“То ми на розпечену буржуйку ставили ящик металевий, виходило як духовочка на мінімалках. На багато його не вистачало, але малі виліпки з дріжджів, галетів, граноли, порошку яєчного і води калапуцяли з хлопцями. Випікалось воно помалу. А зверху згущеним молоком замість глазурі і крихтою з печива чи емендемсом – от тобі і присипка. Ось така паска на Великдень! Як дуже хочеться, можна що-завгодно придумати!
Найкраще, ясна справа, коли з дому доїжджає чи волонтери завозять… От уявіть: скрізь багнюка, запах сирості, мастила, бліндажу, одягу невипраного… і тут раптом аромат ванілі! Пасочку розрізали хлопці! Як промінь посеред сірості!”
“А як Скіф святив паски, пам’ятаєш, Воха?” – Військовий Сашко навздогін до теми згадує:
“Комбат наший Скіф брав пляшку з водою, хрестив її три рази, читав Отче Наш над нею, ножиком робив смужки, як ситечко і починав кропити нас зрання самого, вигукуючи: Христос Воскрес – Воістину Воскрес!… А ми спросоння кричимо на нього, щоб не намочив тепловізора чи набої… Немає Скіфа нашого, зник безвісти. Я зараз би все віддав, щоб ще раз почути оце його: “Христос Воскрес!”
“Небесна манна” за навігатором
“Я вам скажу, що доставити цілу паску на передню лінію – ще той квест для волонтерів і побратимів!” – розповідає десантник Андрій, він зараз лікується в Києві, в травні планує повернутись на позиції: – “Пам’ятаю, як нам у відрах з соломою передавали паски й крашанки. Нам під Вугледар два роки тому паску везли дроном! Пацани до лапок дрона прив’язували пакетик з маленькою пасочкою і скидали нам в окоп! Ми тоді ще жартували про Манну небесну. То була точно що манна. Найсмачніша манна!”
По рації капелан читав молитву на весь батальйон
“Люди між нас є різні, але культуру рідну треба берегти. Без культури і традицій ми – не ми. Не завжди є можливість поїсти освяченої паски, як позиція під щільним вогнем, капелан не може доїхати вчасно. То було навіть так, що по рації капелан читав молитву на весь батальйон, а ми слухали ту молитву і тримали руки на пасках. Потім ті паски вважались освяченими. А крашанки, що доїхали цілими на передок – сталеві. У нас тут своїх сталевих яєць вистачає, – десантник сміється, – але ж як не крути, приємно на Великдень крашанку з’їсти. А в неділю так взагалі пам’ятаю першу крашанку били об БТР чи броніки на удачу, щоб не підводила техніка”.
“Але і сніданку як такого у нас на Великдень не було. Кацапи в цей час дуріють, шмаляють безперестанку, то поїсти виходить 10-15 хвилин від сили. Головне, щоб без скупчень” – каже Володя.
Тіло від голоду і виснаження рятувала тиха молитва в умі
“Я ту паску був у Свердловську так нас батюшка окропив віночком і святою водою” – ділиться ветеран Тоха, він провів у полоні рік. Свердловськ, він же Довжанськ, з 2014 року перебуває під контролем так званої ЛНР. Попри “ордлівські” часи, Луганщина – це Україна. Тоху доповнює Роман:
“Це добре, що у Свердловську так було. Культурно, по-людськи можна сказати… В російських СІЗО в Таганрозі повна інформаційна ізоляція, не знали навіть, яка коли дата і що за день. За погодою орієнтувались. Тіло від голоду і виснаження рятувала тиха молитва в умі. Я пам’ятаю як сильно хотілося хлібу. Зараз виходжу з палати в сільпо тут неподалік. Бачу паски кругом, кекси, булочки… Очі досі не вірять, що це не голограма! Що я в Києві, тут все це є і я можу їсти скільки завгодно! Думками досі в тюрмі. Як там наші зараз… Як там той сержантик молодий, азовець, що віддав мені свій кусень хліба, після того, як мене привели з допиту. Його досі не обміняли…”
Цього року, сотні українських героїв проведуть Великдень в полоні. Декілька років поспіль у цей день відбувались масштабні обміни, нехай цьогоріч Великодня неділя стане для когось дивом. Віра, молитва та культурна пам’ять – єдине, що неможливо відібрати навіть там, у полоні.
