Історія бичка Фердинанда — хороброго велетня із добрим серцем та улюбленця дітлахів по всьому світу була написана американським письменником Мунро Ліфом. А історія бичка Фердинанда хороброго велетня зі звичайного українського села була написана ним самим. Адже, як і казковому герою, доля визначила йому маршрут в один кінець, але український Фердик узяв та поклав свої копитця на цей маршрут і обрав жити далі. Бичок у прямому сенсі втік від м’ясників, коли ті грузили його до машини. Це унікальний випадок, адже втекти від забою вдається лише одиницям. За хоробрість Фердинанд отримав подарунок від долі – автівку волонтерів «Вуглика», що волею випадку рухалась вздовж траси поряд якої біг наш герой. Просто з машини волонтер Віталій вибіг за сміливцем, а волонтерка Олена обережно рухалась автівкою поряд. Ці люди зробили все, щоб тварина не вибігла на дорогу. Вражаюче відео з Фердинандом не давало спокою нашій редакції, тож ми вирішили відшукати цього бичка та поспілкуватися з його рятівниками.
Світанок. Під’їжджаємо до філіалу «Вуглика» на Дніпропетровщині. Бачимо, як волонтери виводять стадо корів і бичків на пасовище, десь серед них і Фердинанд. Обережно: звиклі до урбаністики очі від такого краєвиду з круглих перетворюються на квадратні.
Зустрічає Олена – волонтерка притулку з багаторічним досвідом. Від жінки віє теплом, гарячим серцем та працьовитістю. На верхньому одязі Олени величезне зображення вогняного лева. Картинка замість тисячі слів. Показувати себе Олена не хоче, специфіка роботи не дозволяє:
“Мені доводиться спілкуватися з м’ясниками, як-то кажуть «усміхатися» їм, щоб забирати тварин”, – пояснює жінка.
Більшість запитує: “А вам навіщо?”. Я відповідаю: “Просто, щоб жив!”
Здебільшого вилучення тварини відбувається, коли мені телефонують люди: “Лена, там віддають того-то, того-то м’яснику!”. Це може бути і Київ, і Чернігів, і захід країни. Я працюю тут вже багато років. Телефонують мені, телефонують нашому директору. І після цього я починаю зв’язуватися з тими м’ясниками, вмовляти їх. Більшість запитує: “А вам навіщо?” Я зазвичай відповідаю: “Просто, щоб жив!” Більшість не розуміє такого аргументу.
Усе, що тут є – все зроблене своїми руками. Усе це будували наші хлопці. Усі левади, проводки, вольєри – усе майстрували власноруч. Ми коли сюди заїхали за місяць до війни, тут взагалі нічого не було!
У кожної тварини тут своя історія і ні в кого вона не щаслива
Сіно дуже дороге зараз. Тим паче ви ж бачите, ми не кожне сіно беремо, у нас ось бачите сіно з люцеркою, бо тваринам потрібен білок. Ми і самі косимо теж. Улітку усі тварини у нас на свіжоскошеній траві. Хлопці самі косять, самі все возимо. Ви ж розумієте, одразу на все теж коштів не вистачить. У нас є правило: в пріоритеті завжди годування та медикаменти, а потім вже, звісно, краса. Краса не менш важлива, але важливіше годування та лікування тварин, тому що «Вуглик» – це в принципі місце, де знаходяться хворі тварини. У кожної з тварин, як я і кажу, своя історія. Як правило, вони відслужили людям та стали їм просто непотрібні. Більшість забрані саме від м’ясників.
Знаєте, як я кажу, от є дитячі будинки і, здавалося би, які би там не були хороші умови, але дитбудинок є дитбудинок. Так само і притулок. Ми то гладимо їх, возимо їм вкусняшки, хочеться, щоб у них все було максимально добре. Для них дуже цінна увага. У кожної тварини тут своя історія і ні в кого вона не щаслива.
Не приведи Боже, щось трапляється, куди мені їх усіх? Хіба що тільки в ліс випускати…
По леваді у нас нещодавно дрони прилітали. Тварини перелякались, але усі цілі, це головне. Левада – так, постраждала. Не приведи Боже, щось трапляється, куди мені їх усіх? Хіба що тільки в ліс випускати, – у голосі Олени з’являється трепет.
Це у нас тут поряд ліси. Зайці, лисиці, кабани бігають, так. За вовків не можу сказати, але лисиці є точно. Павло (волонтер притулку, – прим. ред) он був на випасі і пелікана побачив! А звідки той пелікан взявся? Може, звідкись влетів.
Питання профілактики сказу от уже з місяць не полишає інфопростір, його не змогли оминути і ми. Олена пояснює, притулок добре захищений:
Варто сказати, що у нас дуже хороша ветеринарна служба, вона постійно довкола притулку та на полях розкидує таблетки від сказу. У нас в цьому плані дуже хороші фахівці. Хлопці та дівчата працюють на совість!
Я тут можна сказати живу! З ранку до вечора я тут, а як можна інакше? Інакше і не виходить… Навіть коли я у поїздці, весь час спостерігаю на камерах за ними.
Це моє життя, я дуже люблю притулки. Як то кажуть, не старості років знайшла себе! – сміється. У самої вдома 5 собак. З тваринами воно якось і спокійніше працюється.
Ослик підходить до нас. А згодом тягнеться до камери:
Ось цей ослик приїхав з Києва від м’ясника, теж донька його забирала. Він ходити навіть не міг, такі «ласти» в нього були. Дуже сильно відросли копита, вони аж завертались, знаєте як туфлі.
Упродовж усієї прогулянки притулком, Олена розповідає нам десятки історій врятованих від забою тварин. Нас привів сюди Фердинанд, а він би точно хотів, щоб історії його нових друзів теж були у цьому репортажі. Сьогодні його голосом стала рятівниця Олена:
Он покинутий ослик із Запоріжжя… У перші місяці війни, дівчинка знайома моя подзвонила і каже: «Лена, господарі поїхали, двох осликів покинули, куди їх дівати?… Ось так теж поїхали та забрали. Люди ж як їдуть, лишають тварин. А вони у нас ручні! Фактично усі тварини притулку ручні. Але от, до речі, Фердинанд ще ні, ще не ручний!
Їхали до магазину, дивимось – бичок біжить!
А ось і він, головний герой нашого репортажу – норовлививий та життєлюбний Фердинанд, Олена розповідає, порятунок бичка – воля випадку:
Випадок! Ми взагалі їхали до магазину, дивимось – біжить це чудо з ланцюгом! Ми спочатку не зрозуміли, що відбулося, як минулоріч до нас корови прибились. Просто абсолютно чужі корови прийшли… І тільки через дві доби ми знайшли господарів. А якби бичок біг в інший бік, ми би не звернули уваги! Але він біг саме дорогою, яка веде на трасу. І оскільки там два виходи, Віталік (волонтер притулку, – прим. ред), побіг з одного боку, а я з іншого. Для нас головним було, щоб він не вибіг на трасу під колеса. І вже коли приїхав хазяїн бичка та намагався його забрати, от тоді ми втрутились, щоб розібратися що відбулося. Із розмови було зрозуміло, що бичок втік, коли до хазяїна приїхали м’ясники. Тоді ми почали вмовляти хазяїна віддати бичка нам. Довго ми його вмовляли. М’ясники не стали чекати, поїхали одразу.
Ми продовжували чоловіка вмовляти, аби він почекав, дав нам деякий час, щоб я зв’язалась з керівництвом і ми знайшли кошти забрати бичка. Він дав нам час зібрати гроші та викупити Фердинанда.
Корови розуміють коли, їх ведуть на забій. Буває ведеш, а корова іде та плаче
На тому самому відео наш Віталій за Фердинандом біг, – біля Олени стоїть мовчазний та усміхнений Віталій. Цей чоловік – уособлення спокою та шани до підопічних притулку, – Віталій біг, щоб перехопити бичка на трасі, щоб той не зійшов на дорогу. А я з іншого боку рухалась машиною.
Вони ж усе відчувають! Знаєте, мені навіть колись один з м’ясників розповідав, що корови розуміють коли, їх ведуть на забій. Казав, буває ведеш, а корова іде та плаче, – Олені стає важко продовжувати, – я такі історії не можу слухати спокійно…
Ми Фердинанда між собою називаємо Дєрзкий. Ще б пак, втекти ось так від м’ясників! Під час погрузки втік! Он він іде чорний з білим брюшком, наш Дєрзкій. Зірочка наша. Ось бачите, он він.
Я думаю, що цього бичка нічого хорошого не очікувало тому, що він на людей дуже погано реагує
Уже трішки поправився – бачите. Він виборов собі життя, це взагалі унікально! Ми тоді так злякались, він же біг в бік тієї траси, а автівки тут носяться на хорошій швидкості. Почали прикривати, аби він на трасу не вискочив, тому що я чудово розуміла, якщо він вискочить на трасу і почне нестись нею, назустріч понесеться умовна фура, то так, усе може статися… «Побилися» ми за Фердинанда тоді серйозно. Хазяїн дуже довго не йшов на контакт.
Отож ми його Фердинандом майже не називаємо. Він реально Дєрзкій. Паша з Віталіком виводили вдвох. Він тільки тільки починає звикати до людей. Зараз він вже хоча би не «шарахається». У стаді його не ображають і він нікого не ображає, це головне!
Я думаю, що цього бичка нічого хорошого не очікувало тому, що він на людей дуже погано реагує.
У нас він пробуде стільки, скільки йому відписано зверху. У нас тварини тут і залишаються всі. Ми боремось до останнього. Тварини від нас йдуть тільки з волі, як то кажуть, вищих сил. Ми їх не продаємо, не віддаємо та не міняємо. Раніше до війни у керівництва був проєкт, ми давали коней на усиновлення, але багато людей показали себе з не найкращого боку. Намагались у нас взяти, потім кудись віддати. Пам’ятаю їздила цих тварин забирала.
Корови, свині і коні вони ж як і собаки – усіх нас признають!
У основному то люди і беруть тварин спершу як на утримання. Спочатку корова доїться, а потім коли вона перестає давати молоко – доля будь-якої корови – це м’ясо. А бичків від початку вирощують на м’ясо, тому що на бичків ціна більша.
Кінь відпрацював, травмувався – він не потрібен, на м’ясо. Це буває дуже рідко, коли люди шукають руки, аби десь прилаштувати. Де простіше зараз взяти кошти? Подзвонити м’ясникам! Люди одне одного зраджують, Ви розумієте? Що вже казати за тварин! Корови, свині і коні вони ж як і собаки – усіх нас признають!
Фердинанд ніби голосом Олени продовжує розповідати нам десятки історій врятованих від забою, від жорстокого поводження чи евакуйованих із гарячих точок тварин. Вашій увазі декілька з них:
Як я вже говорила, тут у кожної тварини своя історія і я вам можу сказати чесно – ні в кого вона не щаслива. Хіба що один кінь з присутніх тут на філіалі має щасливу долю, бо тут народився. Так-так, одне жереб’ятко є, яке тут народилось. Усі інші потенційно мали бути давним давно забиті.
Ось вони біло-коричневі стоять. Мама та синочок. Маму ми забрали буквально за місяць до початку війни, до речі, від м’ясника. А він нас навіть не попередив, що жеребиця вагітна! Я її особисто вивозила від м’ясників з Харкова. І через шість місяців ось такий кіндер сюрприз у нас! Її звати Оливка. А малого звати Штор, але ми його іноді дразнимо Олів’є. Сміється.
Помічники Олени виводять на знайомство з редакцією нещодавно врятовану і, на щастя, вже трохи зміцнілу корівку Ма:
Зараз Ма виведуть. А он і вона, красуня наша! Це один з наших нещодавніх порятунків. Корова була дуже виснажена та занедбана. Я коли її везла, то увесь час зупинялася та дивилася.
Посеред невеличкої галявинки на території притулку простяглась волохата калюжка з анатомією поні. Підходимо ближче і дійсно – старенька конячка на землі:
Це вона відпочиває, без паніки! Це наша поні Варвара! Їй більше 30 років – пояснює Олена.
Віталік, зроби но підйом! – волонтер Віталій підіймає стареньку Варю, та на кілька секунд встає, демонструє пишного чуба та знову «розтікається» у своєму куточку:
Ми її весь час піднімаємо, їй вже більше 30 років, вона у нас з 2022 року. Теж на м’ясо хотіли віддати! Варя свій вік можна сказати вже «пережила». Поні, як правило, живуть до 30. Кожен ранок, коли світло включаю, починаю по корпусах її шукати. І кожен ранок боюсь, бо ви ж самі розумієте…
На пасовищі періодично помічаємо чотирилапого, подібного до німецької вівчарки пастушка. Щасливий як ранкове небо, вічно бадьорий собакен. Теж врятований:
Погляньте на нашого пса-пастушка! Це наш Пальмір!
Собака, який допомагає нашому пастуху. Щеням був, мав такий рахіт, що навіть на лапах стояти не міг! Через хворобу, він зріст не дібрав свій, а коли його винесли з клітки, дуже довго лежав. Пальмір сам себе знайшов, він так любить ходити на випас! Дивіться який щасливий, допомагає пасти корів, але при цьому він їх не кусає.
Постривайте, зараз Пальмір поверне корів! Він у нас з Чорнобаївки. Хлопці коли йдуть на випас, кажуть: «А де наш головний пастух!?» Ви що, без Пальміра піти на випас корів не можна! Он він вже повертає корів! І Фердинанд чорний з білим брюхом там.
Мокроносий пастушок з язиком на плечі та щастям в очах сумлінно виконує свою роботу, в ми продовжуємо знайомcтво з друзями Фердинанда:
А он бичок Шейн, он він стоїть з білою головою. Цього бичка ми викупили 21 лютого 2022 з Мелітополя. Ми з донькою їхали, а я того дня ще звернула увагу, що на трасах все не так, як має бути. Ми приїхали ввечері, а зранку вже почалась війна. Досі не розумію, як ми встигли!
На екскурсії сюди до нас ходить весь район! Вони у нас безкоштовні
Від лютого 2022 у притулку почали з’являтись евакуйовані коти та собаки, волонтери власноруч сконструювали справжнісінький котобудиночок, а також вольєри для собак:
Цей собака до нас пробився, ще як тільки ми сюди приїхали. Улибака. Він коли біжить до мене, губки підіймає, ніби усміхається. Смайлик такий. Називаємо його Улибака. Поважний чолов’яга. Улибака! Улибака моя, собака-улибака, ходи сюди, хлопчику!
Він спочатку жив біля воріт, коли до нас прибився. Підходив тільки корм їв, згодом ближче і ближче… Але він довго до нас звикав. Ми його вже навіть не закриваємо у вольєр, бо немає сенсу.
Ось цей собака із Торецька, він любить сидіти нагорі, – кудлатий пес, ніби вартовий дзвінко погавкує та зі своєї дзвінички веде спостереження за нашим оператором: Хлопці йому придумали такий столик змайструвати! Ось ще собаки з евакуації. Ми ж взагалі не займаємось котами, собаками. Тобто, ми взяли їх знову ж таки, через війну. А так наш напрям – це сільськогосподарські тварини, коні, свині, корови…
Бубка, усміхнись! Тебе знімають – погляд Олени падає на врятованого і евакуйованого песика Бубку. Ось так виглядає Бубка здорової людини, – Бубка тому що він пригає вище неба! – Сміється.
Це наш котодворик, зараз там за сіткою ми закрили, щоб коти більше на вулиці були вдень. Усі ці коти теж евакуйовані. Ми самі все це будували, коли почалась війна, поїхали коти, собаки. Їх же треба на вулицю випускати, самі розумієте.
Найбільший наш біль – філіал під окупацією у Херсонській області
На екскурсії сюди до нас ходить весь район! Вони у нас безкоштовні. Учора під’їжджає машина, виходить жінка та бабуся на двох паличках, ми проїжджаємо і кажуть: “Спасибі Вам, спасибі! Ми до Вас на реабілітацію приїздимо”. Люди сюди приїздять, тут їм і іпотерапія та все інше. Не гірше, ніж в інших притулках. До нас усі приїздять безкоштовно.
Ми ж не єдиний філіал, у нас є ще філіал у Миколаєві і найбільший наш біль – філіал під окупацією у Херсонській області. Керівництво усі ці роки знаходить можливість завозити туди корм… Не покинеш же їх там! Жодна тварина не покинута, – Зі зрозумілих причин, пані Олена поки багато не розповідає про філіал «Вуглика» на окупованій території. Редакція URSA.MEDIA вболіває за безпеку та благополуччя підопічних притулку, які залишаються на Херсонщині.
Олена продовжує розповідати унікальні історії підопічних притулку, у більшості з них спільний корінь – порятунок від забою:
Ось бачите як ці поросята голівки підіймають, це ж в основному після контузії. Але зараз вже менше. Приїхали, взагалі було ховайся! Одна відійшла, а у двох десь тиждень були голівки нахилені.
Їх тут чотири.
Чотири! Четвертого Ви побачите зараз. – Поступово бачимо четверту врятовану свинку, вона днями привела поросят:
А ось і четверта з Харкова, три дні тому нам видала подарунок такий!
М’ясник нам його зважив, ну ми і забрали!
Ось ще один врятований, рік тому на заправці. Їхала машина і у прицепі була свиня і три мішки. А в кожному мішку було маленьке поросятко! Господар їх віз на продаж. І от ми забрали маму. Дітки вже виросли, а були з долоню!
А ось Йосип та Франциск, хлопчики-кабанчики, два брата. До жаху гарнющі, дивіться яку шерсть мають! І свинки Мерлін та Монро теж тут.
Ось з Нікополя ми вивезли, Жорік. Люди коли виїздили, подзвонили та сказали: “ Ми з собою його забрати не можемо. Викупіть його у нас!”. Залишили його, до речі, знайомому м’яснику і ось так ми туди поїхали, м’ясник нам його зважив, ну ми і забрали!
Власник цього тату-салону вирішив зробити собі рекламу на свині!
А ось зверніть увагу під стіночкою лежить симпатичний рожевий чолов’яга. Це наш Голд! Врятований буквально за місяць чи два до війни про нього була навіть стаття. Можливо, Ви пам’ятаєте у Києві свиню взяли на татуювання, в тату-салон завели. І був там страшний кіпіш, словом, ми його і викупили з Києва! Таким чином власник цього тату-салону вирішив зробити собі рекламу на свині! Коли ми його забирали, на ньому ще були сліди, зараз, звісно що вже їх немає. Тому він у нас і зоветься Голд.
Ось теж три сестрички з Нікополя. Їх з-під завалів дістали. Вони вижили завдяки тому, що були під своєю мамою. Ось так мама врятувала діток.
Чуєте, як хроплять. А я вам скажу, коли тварини ситі та здорові, вони завжди сплять!
Під розповідь Олени милуємося весняними краєвидами левади. Фердинанд разом з новоспеченими друзями пасеться, їсть травичку, гармонія. Притулок Вуглик – це про тяжку щоденну працю, терпіння та боротьбу за кожне життя. За коника горбаня, за 30-річну поні Варю, за врятовану корівку Ма, за кабанчиків Голда, Йосипа та Франциска, за свинок Мерлін та Монро, за собакена Пальміра та за десятки інших життів.
Громадська організація із захисту прав тварин URSA відкриває збір на підтримку друзів Фердинанда, які проживають у притулку «Вуглик». Задонатити можна на будь – який обраний рахунок, в призначенні платежу обов’язково вкажіть “Фердик або Вуглик” або ж на PayPal: e.machynskaya@gmail.com.
І до речі, репортаж з «Вуглика» вже на нашому YouTube, підписуйтесь!
