Сюрреалістичне відео, на якому пара лебедів плаває біля адмінбудівлі в центрі Нової Каховки, облетіло українські та світові ЗМІ ранком 6 червня 2023 року. Тоді стало відомо, що росіяни підірвали Каховську ГЕС. Вже за кілька годин під воду стрімко пішли цілі населені пункти. Велика вода трималася близько тижня, а потім пішла, забравши із собою тисячі життів. Тоді стало зрозуміло – росія влаштувала екоцид.
Журналістка URSA.MEDIA Ольга Ткач поверталася на місце трагедії кілька разів протягом року. Вона бачила й обміліле дно водосховища, й черги з людей за питною водою в перші місяці після підриву греблі.
Сьогодні минув рік із тих страшних подій, дно Каховського водосховища поросло вербами, а люди й досі продовжують виживати без води. Адже будівництво трьох нових водогонів має завершитися лише до кінця 2025 року.
Питна та навіть технічна вода сьогодні для постраждалих регіонів є розкішшю – її можна набрати лише кілька разів на добу.
Оля віддала на аналіз проби питної та технічної води з 5 постраждалих громад. Отримавши результати ми зрозуміли, росія влаштувала не лише екоцид, а й геноцид.
Не кожен може собі дозволити щодня купувати воду, тому п’ють солону з крану. Сергій Шалівський, юрист, мешканець Нікополя
Нікополь зустрічає нас звуками артилерії. Біля пункту набору води у центрі міста – люди з пустими та вже наповненими пляшками, обстріли їх не лякають – звикли. Як звикли й до того, що вже рік їм доводиться щодня, незважаючи на погодні умови чи самопочуття – йти в місто за питною водою. Біля одного з таких пунктів нас чекає житель Нікополя, юрист Сергій Шалівський.
«Сьогодні був виліт артилерії з Енергодару і приліт по Нікополю, окупанти бомблять місто, коли їм заманеться. Чистої води немає. З крану тече просто технічна, при чому темнувата на колір. Ось ви на власні очі бачите, як люди набирають воду.
Через суто технічну солону воду з крану страждає населення. Страждає і мовчить, як ніби це норма. Захворювання нирок у людей, і будь-які інші недуги пов’язані з неякісною водою – це і є екоцид та геноцид населення України. А підрив дамби – це кримінальний злочин.
Згідно з міжнародними нормами, людині треба мінімум 40-60 літрів на день.
У нашому регіоні особливо влітку дуже жарко, людина має право на мінімум 100 літрів води в день.
Окрім того, зараз увесь наш регіон щодня літрами купує питну воду, яку мали би надавати людям безкоштовно. Літр зараз коштує 2,50-3 грн. Щодня люди, хто скільки може, стільки літрів купує. 10-20 літрів – це вже 30-60 грн на день. Проста звичайна питна вода. Це вже ненормально. Українці мають право на безоплатне користування природними ресурсами. Будь-який міжнародний договір, який порушує це право, є недіючим. Людей просто обманюють. І я кажу як воно є, посилаючись на законодавство та міжнародні норми.
Право на чисту питну воду – невід’ємне право людини на життя. Здавалося б, елементарно, але ми і того не маємо.
Не кожна людина зможе собі дозволити щодня купувати воду і використовує ту солону з крану.
Підрив Каховської ГЕС – це воєнний злочин росії. А йому передувала зміна русел річок, яка так само є злочином. Це регулює 4 Гаазька конвенція 1907 року. Тобто сама побудова Каховського водосховища – це вже злочин. Влада говорить, що відновить його – це також воєнний злочин»
Волосся дуже випадає від цієї води. Марина, мешканка Червоногригорівки
Набираючи воду для аналізу в Червоногригорівці, наша команда знайомиться з Мариною, місцевою жителькою, яка теж прийшла за водою.
«Хвилин 10 тому розмовляла з мамою, та в розпачі. Учора півдня не було води, сьогодні майже увесь день теж. Воду вимикають постійно. Усі люди скаржаться, що оплата за воду має бути заздалегідь здійснена, а це немалі гроші, а якість води та її наявність залишають бажати кращого.
Учора вдалося трохи полити город, той, що знаходиться під плівкою. На іншу частину не вистачило води, бо був дуже поганий тиск. Це тоді, коли вже воду дали, бо вчора ж півдня не було. Сьогодні взагалі не вдалося полити нічого…. Все стоїть жовте, чого раніше ніколи не було. Огірки поливалися минулого року та цього року тільки дощовою водою. Зараз дощів немає, поливати нема чим і розсада ляпнула (пропала).
Із труб призначених для питної води біжить оце непорозуміння, з яким нічого не можна зробити. Сьогодні мати, розмовляючи з сусідкою, переказала мені сусідчині слова, що та помітила, ніби унітаз погано змиває. Не могла зрозуміти, в чому річ, оскільки він новий. Почала чистити його і наскребла дуже багато солі, яка обліпила унітаз зсередини. Каже, дуже багато повідставало з цього соляного нальоту.
І це лише те, що на поверхні. Якщо подумати, що там робиться в пральній машинці, що робиться в бойлері або в стоках ванни, у цій трубі стічній… Це взагалі навіть уявити важко, що там. У багатьох техніка полетіла уже після трьох місяців, як Каховку спустили.
Посуд мити нею теж неможливо, робити якісь побутові справи, навіть вимити підлогу, бо в селі постійно треба мити двері вхідні, тому що там комахи, все таке. Це все стоїть у білому нальоті. Неможливо на це уваги не звертати. Скільки таких розводів прямо білих, вони нічим вже навіть не змиваються. Я приїжджаю до батьків, душова кабіна, вона взагалі… її вимити, домитися неможливо. Це вже воно настільки в’їлося, ти навіть сухою ганчіркою його будеш протирати, все одно не доб’єшся нічого. Воно прямо ввібралося, поглинулося в той пластик.
Волосся дуже випадає від цієї води, таке відчуття, що ти постійно в милі, ніби ти якимось покровом ще покритий. Хочеться змити його з себе, а поки вода йде, ти розумієш, що це вода такої якості, що не можеш домитися.
Тільки ця вода є для поливу, іншої немає. Вона характеризується як питна, але вона не питна далеко, навіть і близько. Поливаю тільки з цього джерела. Як зробити інше – не знаємо. Тут або чекати дощу, або поливати тим, що є…»
Тільки цього місяця ми роздали 500 тонн води. Сергій, пастор, мешканець Червоногригорівки
Біля церкви у Червоногригорівці розташована одна з найкращих скважин регіону, принаймні так говорять місцеві. Тож відправляємось до неї. Нас одразу зустрічає очільник приходу, пастор Сергій.
«Почалась війна, ми молилися: “І благословлю хліб твій, і воду твою…” Як знали. Буквально перед новим роком у 2023 вийшов наказ Президента, що можна бурити свердловини на території церков.
Зараз у нас воду бере тисяча людей в день. Це вагома кількість, як для громади.
Тільки цього місяця ми роздали 500 тонн води. Це близько 25 фур з водою. Також ми випікаємо хліб, в місяць роздаємо приблизно у 1000 дворів.
Багато хлібу відправляємо на фронт. Потихеньку розвиваємось, як можемо. Вода у нас дуже добра. Спеціалісти провели понад 20 експертиз з нею.
Один спеціаліст назвав нашу воду однією із кращих в Україні. Найголовніше, що Бог відповідає на наші молитви. І дійсно, до нас приїжджають волонтери з фронту, беруть воду, везуть її у Херсонську область. Слава Богу».
Посуд помиєш тою водою, а він увесь білим нальотом покривається. Пенсіонери Володимир та Наталія, мешканці Червоногригорівки
Неподалік церкви розташований будинок Наталії та Володимира, ми заїжджали до них у гості в липні минулого року, відразу після підриву дамби. За рік без греблі ситуація з водою не покращилась зовсім.
«Хоч така біжить, то смерділа страшно, але зараз не пахне. Фільтри усі цією водою забиваються дуже швидко. Стоять фільтри, вода йде ще прийнятна без запаху. Буквально декілька діб, вони забиваються і все, вода знову смердюча йде.
Прати одяг такою водою дуже важко. Вона роз’їдає машинку. Додаємо дуже багато освіжувача, пом’якшувача та лимонну кислоту з порошком. Але вживати її взагалі неможливо.
Посуд помиєш тою водою, а він увесь білим нальотом покривається. Солей у ній дуже багато.
Свого часу діди наші постраждали від радянщини, коли затопило землі. Зараз знову ми постраждали від цієї ж дамби. Але ж і без води тяжко. Як людям, фермерам жити без цієї води?
А бачили, які вже верби на дні поросли? Ще трохи і вовки витимуть! (сміється)
Хто-знає, що тут із радіацією зараз. Можливо, вона дійсно трохи підвищена. Жартома кажучи, якщо нас поселити у якийсь екологічно чистий район, ми і помрем від тої чистоти, певно (сміється)
Я працюю в Марганці, добуваю марганецьку руду. То коли Каховка тільки сталася, багато хто у долоні плескав. Бо на дні колишнього Каховського моря величезні запаси якісної марганецької руди. А тут бац і водопостачання не стало, і мити навіть ту марганецьку руду, яка є, не стало чим. Підприємства поставали і все. От і поплескали у долоні…»
Не знаю, наскільки нам вистачить землі з такою водою солоною. Володимир Колодій, фермер, мешканець Покровського
Із Червоногригорівки рушаємо до селища Покровського, саме на цих околицях розташована легендарна могила отамана Сірка. На подвір’ї свого будинку нас зустрічає фермер-любитель з багаторічним досвідом, Володимир Колодій. Володимир, як і більшість аграріїв Прибережжя, зазнав збитків, коли Каховка пішла. Однак оптимізму чоловік не втрачає, попри солону воду зі скважин і повну відсутність водопостачання, вродила капуста.
«У нас водопостачання немає. Вмикаємо насоси та поливаємо городину, як можемо.
А так то в усьому селищі водопостачання відсутнє. У кого грошей нема, той не в змозі і скважину пробити. Возять бочками, пляшками… Після підриву дамби люди без водопостачання. І дотепер ми не можемо повністю відновити ділянки та роботу, бо немає чим поливати.
Майже уся городина влітку, коли пішла вода, пропала. Вже було почали і труби купувати, але потім вирішили призупинитися з купівлею. Труби так і лежать, кошти вклали, але поки передумали. Швидко пробили скважину і з неї отримуємо воду.
Не знаю, наскільки нам вистачить землі з такою водою солоною. Оце ви нам потім скажете. Але вибору не було. Пробили і одразу почали городину лити.
Ось пізня капуста наша. Сорт називається “агресор” (сміється).
Капуста майже вся виросла. Пекінська, броколі. Ми самі вирощуємо наші покровські броколі. Не турецьке чи ще якесь заморське, а наше, Дніпропетровське.
На цій воді не ростуть помідори! І не росте полуниця. Помідори я нею тричі полив, вони пропали. А капусточка “агресор” пізня, росте.
Оцей білий наліт на землі, бачите? Він її виснажує. Усіх наслідків ми ще не знаємо. Пощастило, що капусту виростили. Ходімте на капусту, я вам покажу! Ось моя гордість. Я нею займаюсь уже 15 років. Ми зберегли капусточку, але не знаю, як би воно вийшло, якби не добрива. Мішками добрива тягали.
А уявіть, скільки оце таких як я довкола колишнього Каховського моря, які вирощували городину та годували людей. Ми, люди, що на Херсонщині. Давайте я не буду вирощувати нічого. Давайте зараз той не буде вирощувати, інший. Я завтра їду на ринок, а що ж люди будуть купувати? Тут нас мало таких залишилось. А у держави брати гроші на підтримку та розширення якось не хочеться. Зараз й так важкі часи, звик усе сам.
То що, ходімте на берег!».
На завершення бесіди пан Колодій проводить нас до унікальної місцини, яка раніше була залита Каховською водою, по той бік – Херсонщина:
«Бачите, берегова лінія, а Каховського моря нема, води було тут по камінь. З того боку Нововоронцовка, Херсонщина. Звідти кацапи нас і “шурують”.
Дно Каховського водосховища оживає та наповнюється життям… Одні екосистеми змінюють інші. І можна було би навіть писати картину з цієї краси, якби не знати скільки горя та болю стоїть за цим пейзажем».
Я мала видалити її з роту, бо це неможливо пити
Зібравши 5 проб з різних свердловин Прибережжя, ми відправляємося до Київського торговельно-економічного університету. Там наші проби перевірить Олена Сидоренко, професорка кафедри товарознавства та експертка з якості і безпечності харчових продуктів:
«Ми теж проводили експедиції там, спілкувалися з людьми, досліджували воду. Я дуже співчуваю цим людям і дякую вам, що підіймаєте це питання, чим більше журналісти будуть цікавитись та розслідувати цю тему – тим більше питання води привертатиме увагу влади. Інакше люди залишаються на самоті зі своїми проблемами. Але ж там ситуація реально дуже таки напружена, потрібно весь час дивитись, чи не летить, чи не гуде щось…»
Під час експертизи пані Сидоренко зупиняється та дегустує одну з проб. Це була вода із будинку культури на Нікопольщині, потримавши воду у роті кілька секунд, професорка демонструє, що вода не придатна для вживання у побуті та спльовує її у лаборантській раковині:
«Я мала видалити її з роту, бо це неможливо пити… Все, не будемо експериментувати, ми ще хочемо жити».
Олена Сидоренко прокоментувала усі проби, провівши перевірку основних показників якості води. А це вміст кисню, солі, кислотність та мінералізація. Навіть найчистіша вода біля церкви мала характерний вміст солі, який робить її непридатною для вирощування агрокультур. Із п’яти зразків три значно перевищили норму, два перевищили норму вдвічі та були більш прийнятними, але далеко не ідеальними для питного споживання і водопостачання.
Найгіршою виявилась якість води у Червоногригорівській громаді. Вміст солей та металів перевищив норму у понад три рази.
Кілька днів тому ми знову відправилися до постраждалих міст та повторно взяли проби води, які відправили до приватної лабораторії. Висновок напрошується лише один – воду, яку жителі півдня вимушені споживати після підриву ГЕС, сміливо можна назвати отрутою.
Як показують результати аналізу, загальна жорсткість води збільшена вдвічі в порівнянні з нормою. Споживання такої води призводить до накопичення в організмі солей, до захворювань суглобів та утворення каменів у нирках. Загальний вміст солей у воді перевищено в три рази, споживання такої кількості солей через води пришвидшує інфаркти, провокує порушення серцевої діяльності. Вміст хлоридів у воді перевищує норму в два рази, натрію в три рази, а сульфатів аж в чотири. Надмірна кількість цих речовин у воді викликає порушення процесів перетравлення їжі, і як наслідок – цілу купу хвороб.
Сьогодні виповнюється рік із моменту підриву росіянами Каховської греблі. Сьогодні виповнюється рівно рік, як росіяни влаштували геноцид, забравши велику воду й отруївши ту, що ще залишається.
