Сучасна екологічна криза нашої планети ставить перед кожною країною нагальне завдання – перехід до “зеленої” енергетики. Енергетичний сектор відповідає за велику частку викидів СО2, які серйозно впливають на клімат та загальний стан довкілля. URSA.MEDIA зʼясували, як та коли Україна зможе перейти до відновлювальних джерел електроенергії та які перспективи чекають нас найближчим часом.
Чому важливо зменшити викиди СО2
Викиди вуглекислого газу – одна з головних причин глобального потепління. Основна проблема полягає в тому, що СО2 утримує тепло в атмосфері, створюючи так званий “парниковий ефект”. Це призводить до підвищення середньої температури на Землі.
За даними Міжурядової групи експертів із питань змін клімату, температура планети підвищилась на 1,1°C за Цельсієм у порівнянні з доіндустріальною епохою. Експерти впевнені, що навіть при максимальних зусиллях із боку урядів, цей показник збільшиться до 1,5°C вже у 2040 році.
На перший погляд, ці цифри здаються незначними. Але вже сьогодні підвищення температури призводить до зміни в розподілі опадів, підвищення рівня морів через танення полярного льоду та втрату біорізноманіття. Підвищення температури більш ніж на 1,5°C призведе до незворотних наслідків: смертельної спеки та зникнення коралових рифів.
Україна не входить до числа лідерів із кількості викидів СО2. За даними звіту, оприлюдненого на 28-й конференції ООН зі зміни клімату у грудні 2023 року, найбільше вуглекислого газу продукують Китай та Індія. Проте наша країна є одним із учасників Паризької угоди, підписаної у 2015 році. Відповідно до цього документу, держави мають зменшувати кількість викидів в атмосферу та утримувати потепління нижче рівня у 2°C.
Як інші країни розвивають відновлювальну енергетику
електростанції. Їхнє активне використання – це критично важлива умова для утримання температури Землі. Вивчення прикладів успішних стратегій інших держав може допомогти знайти оптимальні рішення для України, уникнути помилок та скоротити витрати.
Парагвай
Ця країна демонструє потужний приклад використання гідроенергетики. За даними Міжнародного агентства з енергетики (IEA), 100% електроенергії у Парагваї виробляється за рахунок гідроелектростанцій. Такий перехід став результатом відповідального та стратегічного планування щодо використання внутрішніх ресурсів.
Головна причина – це географічна особливість країни, яка володіє значними водними ресурсами, зокрема, річкою Парана та її притоками. Завдяки наявності потужних річкових систем, Парагвай мав великий потенціал для використання гідроенергетики.
При цьому дві найбільші плотини Ясирета та Ітайпу знаходяться у спільній власності Аргентини та Бразилії, тому велика частка виробленої електроенергії йде на експорт.
Парагвай отримує дуже низьку фінансову віддачу від внутрішнього розподілу: 4% електроенергії втрачається під час передачі, а ще 17% – під час розподілу. Низький прибуток також пов’язаний із неринковими тарифами для населення, яке живе за межею бідності. Таким чином, унікальний досвід Парагваю став можливим лише завдяки зовнішнім інвестиціям зацікавлених країн, які отримали доступні джерела електроенергії для власних потреб.
Швеція
Нордична країна стала прикладом успішного переходу до відновлювальних джерел енергії завдяки вдалій комбінації технологічних інновацій, енергетичної політики уряду та фінансових механізмів. За даними Європейської агенції з енергетики (ЕЕА), у 2022 році близько 57% виробленої електроенергії у Швеції було із сонячних та вітрових джерел. Це значно вище за середні показники у Євросоюзі.
Цей успіх великою мірою пояснюється високою ставкою податку за викиди СО2. За даними Шведського агентства з енергетики, у 2023 році вона становила 122 євро за тонну, що є одним із найбільших показників у світі.
Це робить вугілля та інші вуглецеві джерела енергії менш привабливими з економічної точки зору, а також спонукає компанії шукати альтернативні, більш екологічні та доступні варіанти. Крім того, уряд Швеції активно інвестує у розвиток сонячних та вітрових технологій, надаючи фінансову підтримку та стимулюючи дослідження у цих галузях.
Швейцарія
У 2017 році Швейцарія провела референдум, за результатами якого громадяни підтримали поступову відмову країни від атомної енергії, визначивши нову стратегію розвитку держави. За даними Швейцарського агентства з енергетики та середовища, у 2023 році 62% виробництва електроенергії припадає на гідроенергетику та 9% – на відновлювальні джерела.
Поступово країна нарощує обсяги виробництва альтернативної електроенергії, зменшуючи залежність від вугілля. Один із ключових аспектів успішного переходу – це стимули для розвитку. Уряд надає фінансову підтримку та створює сприятливі умови для приваблення інвестицій до енергетичного ринку. У Швейцарії працює 682 гідроелектростанції, які виробляють близько двох третин загальної електроенергії в країні.
Альтернативна електроенергія України: сучасний стан
Незважаючи на значний потенціал для розвитку “зеленої” енергетики, який має Україна, рівень її генерації залишається традиційно низьким. За даними IEA, станом на початок 2022 року гідро-, сонячні та вітрові електростанції покривали лише 3,1% від загального рівня внутрішнього виробництва.
Серед відновлювальних джерел енергії найбільша частка припадає на біопаливо, переважно виготовлене з рослин, та відходи (побутове та промислове сміття). Їх спалюють для виробництва електроенергії або тепла. Порівняно з використанням викопних копалин, таке рішення є менш шкідливим, але не оптимальним. Відповідно до міжнародних кліматичних цілей, ця практика з часом має бути припинена.
Найбільш безпечне та екологічне рішення – це використання сонячних батарей, вітрових турбін та гідроелектростанцій.
Станом на початок 2022 року в Україні працювало 15 великих гідроелектростанцій сумарною потужністю майже 6 ГВт. Серед них найбільші: Дніпровська ГЕС (1,5 ГВт), Кременчуцька ГЕС (0,6 ГВт), Київська та Канівська ГЕС (по 0,4 ГВт). Ще близько тисячі невеликих ГЕС виробляли в цілому до 90 МВт електроенергії.
Встановлена потужність сонячних електростанцій в Україні складала 7552 МВт. Майже половина цих об’єктів – це приватні домашні сонячні станції невеликої потужності. Решта – великі СЕС, які виробляли електроенергію для продажу в мережу.
Найбільше сонячних потужностей було зосереджено у Миколаївській (887 МВт), Дніпропетровській (754 МВт), Одеській (633 МВт) та Херсонській (553 МВт) областях.
Близько 900 МВт сонячних потужностей залишилися в окупованому Криму, зокрема
Північно-Кримська СЕС – найбільша в Україні до початку російської агресіїї 2014 року.
Вітрова енергетика розвивалась дещо повільніше – на початок 2022 року в Україні працювало 65 вітроелектростанцій сумарною потужністю 1424 МВт. Близько 60% усіх ВЕС знаходилося у Херсонській та Запорізькій областях на півдні країни.
Загалом частка ВДЕ у виробництві електроенергії в Україні зросла на 4% порівняно з 2000 роком. Найбільше джерело негорючої відновлювальної електроенергії в Україні – це гідроенергетика, однак на неї припадає трохи більше 1% від загального виробництва та споживання.
Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року спричинило значні втрати потужностей через пошкодження об’єктів та окупацію частини регіонів. Особливу загрозу для енергосистеми становили масові обстріли восени та взимку 2022-2023 років.
Внаслідок злочинних дій росії було повністю знищено Каховську ГЕС. Також пошкоджень зазнали Київська, Канівська, Південноукраїнська гідроелектростанції. Сьогодні оцінити наслідки війни неможливо, адже велика частина територій України перебуває у зоні активних бойових дій.
Українська енергетична стратегія
Наша держава є учасницею Паризької угоди, у рамках якої країни зобов’язалися зменшити викиди парникових газів. Згідно з цілями договору, Україна прагне до 2030 року зменшити свої викиди на 40% порівняно із рівнем 1990 року.
У 2017 році уряд розробив та прийняв Енергетичну стратегію України на період до 2035 року, яка передбачає поступове зменшення використання вугілля та інших вуглецевих джерел енергії на користь відновлювальних джерел, а також досягнення зниження енергоємності ВВП більш ніж у два рази до 2035 року. Цей документ має на меті забезпечити стале та екологічно чисте енергетичне майбутнє.
Однак у цьому документі є великий недолік – фокус на ядерний сектор:
“Україна розглядає атомну енергетику як одне з найбільш економічно ефективних низьковуглецевих джерел енергії. Подальший розвиток ядерного енергетичного сектору на період до 2035 року прогнозується виходячи з того, що частка атомної генерації в загальному обсязі виробництва електроенергії зростатиме”.
Значний акцент на розвиток ядерної енергетики як альтернативі вугільній супроводжується багатьма ризиками. По-перше, це велика загроза для безпеки країни. Історичні приклади, такі як аварія на Чорнобильскій АЕС в 1986 році та аварія на Фукушімі в Японії у 2011 році, демонструють, які катастрофічні наслідки може мати людська недбалість у сфері безпеки ядерних установок.
Друга проблема – це утилізація ядерних відходів. Проблема їх зберігання та знищення полягає в тому, що цей процес є дуже складним та дороговартісним, а також викликає значні екологічні ризики. Навіть провідні світові економіки Японії та США сьогодні мають проблеми із зберіганням великих обсягів радіоактивних відходів, і досі не мають однозначного рішення щодо їхньої повної утилізації.
Третій фактор – це економічні ризики. Будівництво та експлуатація ядерних електростанцій потребує значних капіталовкладень і може стати фінансовим тягарем для держави в майбутньому. Красномовний приклад – проєкт “Vogtle” у США. Початкова оцінка витрат на його реалізацію складала близько 14 мільярдів доларів, проте затримки та інші проблеми призвели до того, що витрати зросли до 28 мільярдів.
Це серйозні виклики для країни, яка вирішує розвивати ядерну енергетику. В умовах війни та дефіциту бюджету Україна має розглядати альтернативні, більш безпечні та сталі методи виробництва електроенергії за рахунок відновлюваних джерел.
Перспективи розвитку відновлювальної енергетики в Україні
Війна з росією завдала відчутного удару по альтернативним джерелам енергетики. Але, незважаючи на випробування, галузь має гарні перспективи відновлення і подальшого зростання.
Законодавча база
Україна підтримує розвиток “зеленої” енергетики на законодавчому рівні. Так званий “зелений тариф” працює з 2009 року. Це механізм, який заохочує власників домашніх господарств встановлювати сонячні та вітрові електростанції та продавати електроенергію державі.
Згідно постанови Національної комісії з енергетичних питань Про затвердження Змін до Правил роздрібного ринку електричної енергії, у 2024 році ставка зеленого тарифу складає 0,146 євроцентів за 1 кВт-год. Ці виплати будуть діяти до 2030 року.
Податковим кодексом України встановлено екологічний податок за викиди в атмосферу. Платниками цього податку є юридичні особи – підприємства та організації.
Згідно чинної редакції, за 1 тонну викидів оксидів вуглецю компанії мають сплачувати 96,99 гривень.
Участь міжнародної спільноти
Окрім участі у Паризькій угоді, у липні 2023 року Україна стала асоційованим членом Міжнародного енергетичного агентства. МЕА допомагає у розробці планів трансформації енергосистеми, надає експертно-аналітичну підтримку та допомогу щодо повоєнної відбудови енергетичної інфраструктури. Організація зазначає:
“Україна є ключовою країною для європейської та світової енергетичної безпеки. Вторгнення росії змусило її докорінно змінити свою минулу залежність від імпорту енергоносіїв. Оскільки війна триває, Україна зосереджена на відстеженні масштабних збоїв та активно працює над відновленням електроенергії для цивільного населення. Також вона складає амбітний план відновлення та реконструкції з акцентом на енергетичну безпеку”.
Таким чином, у перспективі енергетична стратегія України залишається зосередженою на європейській інтеграції та створення системи, яка готова до майбутнього. Війна сповільнює багато важливих процесів щодо модернізації, проте не змінює запланований вектор розвитку. У такому контексті фінансова та інформаційна підтримка з боку авторитетних міжнародних організацій є особливо важливою.
Можливості повного переходу на відновлювальні джерела енергетики
За інформацією Національної ради з відновлення України від наслідків війни, повний перехід до сонячних та вітрових електростанцій наразі не вбачається можливим. Це пов’язано не тільки з обмеженим фінансуванням та значними руйнуваннями, але й з особливостями цього енергетичного сектору. Природно-кліматичні умови у нашій державі виключають практичну можливість повного забезпечення потреб за рахунок відновлювальної енергетики, адже добові піки виробництва вітрової та сонячної енергії не співпадають з піковим споживанням.
У зимовий період рівень генерації вітрових та сонячних станцій значно зменшується. Особливо це помітно у період антициклонів, коли низька температура повітря співпадає з безвітряною погодою та коротким світловим днем. Обладнання продукує не більше 10% від своєї загальної потужності, що робить неможливим покриття потреб споживачів.
Отже, незважаючи на амбітні плани щодо нарощування “зеленої” генерації, повна відмова від традиційних джерел, зокрема атомних електростанцій, в найближчій перспективі не видається можливою для України. Втім частка відновлювальних джерел у загальному енергобалансі все ж зростає.
Для досягнення цієї мети та зменшення негативного впливу на навколишнє середовище держава має забезпечити подальшу підтримку розвитку мікрогенерації та сприяти об’єднанню громадян в енергетичні кооперативи. Великим кроком вперед може стати залучення іноземних інвестицій, модернізація наявного обладнання, розвиток технологій акумулювання енергії.
Реалізація цих заходів дозволить Україні не лише зменшити енергетичну залежність від зовнішніх джерел, але й забезпечити більш свідомий та дружній до довкілля розвиток економіки.
