Домашнє насильство в Україні вже давно не вважають “сімейною проблемою”, яку варто тримати за зачиненими дверима. Із 2019 року, коли в Кримінальному кодексі з’явилася окрема стаття про систематичне домашнє насильство, за такі дії передбачена кримінальна відповідальність. Але між нормою закону і судовим вироком — довгий шлях: звернення до поліції, збір доказів, доведення систематичності та розгляд справи в суді.
Повномасштабна війна змінила контекст, у якому існує ця складна проблема. Постійний стрес внаслідок обстрілів, вимушені переміщення, фінансові труднощі, невизначеність у майбутньому вплинули і на кількість звернень по допомогу, яка помітно зросла з початку російського вторгнення.
У цьому матеріалі ми пояснюємо, як сьогодні виглядає судова практика у справах про домашнє насильство, які показники фіксують правоохоронні органи і як правові позиції Верховного Суду впливають на рішення судів нижчих інстанцій.
Домашнє насилля – не завжди злочин по відношенню до жінок чи дітей
Восени 2019 року в Києві суд виніс перший вирок за кримінальною статтею про домашнє насильство. Було визнано винним 33-річного чоловіка, який систематично вчиняв психологічне та фізичне насильство щодо своєї дружини у присутності малолітніх дітей.
За матеріалами прокуратури, він неодноразово ображав дружину нецензурними словами, принижував і залякував, а також погрожував фізичною розправою. Попередньо з січня по жовтень чоловіка дев’ять разів притягували до адміністративної відповідальності за домашнє насильство, утім ці адміністративні заходи не припинили насильницької поведінки.
У березні 2025 року Деснянський районний суд Києва оголосив вирок у справі про домашнє насильство. Суд визнав жінку винною у нанесенні побоїв чоловікові в присутності їхніх малолітніх дітей та встановив, що такі дії мали систематичний характер. Їй призначили покарання — два роки і шість місяців пробаційного нагляду. Окрім цього, суд зобов’язав її працевлаштуватися, пройти курс лікування від алкогольної та наркотичної залежності, а також обмежити спілкування з потерпілим.
Що саме вважається злочином?
Домашнє насильство в українському законодавстві має ширше визначення, ніж може здаватися на перший погляд. Йдеться не лише про фізичну силу. У коментарі для URSA.MEDIA адвокатка юридичної фірми “Астерс” Марина Корнієнко пояснює:
“Домашнє насильство за українським законодавством є доволі широким поняттям і включає в себе фізичне, сексуальне, психологічне та економічне насильство, що вчиняється між родичами, подружжям, колишнім подружжям, а також між людьми, які спільно проживають.
Ратифікувавши у 2022 році Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульську конвенцію), Україна підтвердила визнання проблеми домашнього насильства різних форм та взяла на себе зобов’язання щодо запобігання проявам насильства.
Останніми роками відбувається посилення і доповнення внутрішнього законодавства щодо відповідальності за домашнє насильство. Водночас розвивається система підтримки постраждалих: в Україні працюють притулки для осіб, які постраждали від насильства (наразі їх близько 60), центри соціально-психологічної допомоги, мобільні бригади допомоги, урядова гаряча лінія протидії домашньому насильству, національна дитяча гаряча лінія та інформаційна лінія з безоплатної правової допомоги”.
Кримінальна відповідальність за домашнє насильство передбачена статтею 126-1 Кримінального кодексу України. У цій нормі йдеться про умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя, колишнього подружжя або іншої особи, з якою кривдник перебуває чи перебував у сімейних або близьких відносинах.
Окремі епізоди домашнього насильства можуть тягнути адміністративну відповідальність за статтею 173-2 КУпАП, тоді як кримінальна відповідальність за ст. 126-1 КК України настає у разі встановлення систематичності дій.
У судових рішеннях значна увага приділяється доведенню саме цієї ознаки — систематичності, оскільки вона є обов’язковим елементом складу злочину.
Як справа доходить до суду?
Після звернення до поліції інформацію про можливий злочин вносять до Єдиного реєстру досудових розслідувань — так вимагає стаття 214 Кримінального процесуального кодексу України. Далі починається розслідування, під час якого збираються докази: пояснення потерпілих, свідків, медичні довідки, висновки експертів.
Своїм коментарем щодо того, як виглядає цей шлях на практиці, з нами поділилася юристка ГО “Ла Страда-Україна” Евеліна Чорнобай:
“Усе залежить від “точки входу” постраждалої особи в систему реагування — тобто від того, куди вона звернеться насамперед. За загальним правилом про пережите насильство потрібно повідомити органи Національної поліції. Поліцейські кваліфікують діяння та вирішують, чи відкривати кримінальне провадження, чи йдеться про адміністративне правопорушення.
Після цього матеріали передаються до суду, і саме суд вирішує питання про притягнення кривдника до відповідальності. Водночас чинне законодавство передбачає, що для реагування правоохоронних органів необхідна заява повнолітньої постраждалої особи. Це правило не поширюється на випадки, коли насильство стосується дитини — у такій ситуації заява законного представника не є обов’язковою”.
У справах за статтею 126-1 КК України ключове питання — чи було насильство систематичним. Верховний Суд у своїй практиці пояснює, що йдеться щонайменше про три взаємопов’язані епізоди. Саме цю ознаку і потрібно довести під час розслідування.
Про труднощі, з якими стикаються постраждалі під час судового процесу, розповіла Евеліна Чорнобай:
“Зазвичай труднощі пов’язані зі збором доказів вчинення домашнього насильства. “Тягар доведення” фактично лежить на постраждалій особі — саме вона має підтвердити, що зазнала насильства, а не кривдник доводить свою невинуватість.
Особливо складно довести психологічне насильство, адже воно не залишає видимих слідів. Щоб підтвердити завдану психологічну шкоду, часто необхідно залучати фахівців. Оскільки для ухвалення рішення суду потрібні докази завдання шкоди, у випадках, коли їх неможливо надати, провадження можуть завершуватися без притягнення кривдника до відповідальності”.
Крім кримінальної процедури, закон передбачає й інші способи реагування. Наприклад, поліцейський може винести терміновий заборонний припис (це передбачено ст. 25 Закону “Про запобігання та протидію домашньому насильству”). Він зобов’язує кривдника залишити місце проживання або забороняє контактувати з постраждалою особою.
Масштаб проблеми в цифрах
У 2024 році було зафіксовано 2 777 кримінальних проваджень за фактами домашнього насильства. Це на 5% більше, ніж у 2023 році, і на 17% більше, ніж у 2021-му, йдеться в дослідженні “Опендатабот”. У 2022 році кількість справ про домашнє насильство зменшилася — імовірно, на тлі початку повномасштабного вторгнення. Тоді було відкрито близько 1,5 тисячі кримінальних проваджень. Відтоді показник почав зростати, зазначають у дослідженні.
За даними Національної поліції України, у 2023 році було зафіксовано понад 291 000 повідомлень про домашнє насильство. Це на 20% більше, ніж у 2022 році. Кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень зросла на 80% — з 1 498 до 2 701. Про зростання кількості звернень в умовах повномасштабної війни повідомляли й міжнародні медіа. Зокрема, у 2024 році The Guardian опублікував матеріал про те, як війна вплинула на ситуацію з домашнім насильством в Україні.
У середньому щомісяця реєструється близько 180 кримінальних проваджень щодо домашнього насильства. Варто зазначити, що найбільша кількість проваджень фіксується в період зимових свят. Так, у січні 2025 року було відкрито 277 кримінальних проваджень.
За даними аналітиків Опендатабот, кримінальних проваджень про домашнє насильство в країні поменшало на чверть. Приблизно 79% відкритих проваджень надходить до суду. Водночас у 2025 році зросла кількість звернень на Національну гарячу лінію з питань запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерної дискримінації — на 9% порівняно з попереднім роком. За три квартали минулого року оператори лінії отримали й опрацювали близько 35 тисяч звернень.
Серед тих, хто звертається по допомогу, переважають жінки, але звернення надходять також від людей похилого віку та дітей. Майже половина звернень стосується психологічного насильства, близько третини — фізичного. Ще 17% повідомлень пов’язані з економічним насильством, а 1,6% — із сексуальним.
Протягом останніх двох років кожне четверте звернення містить повідомлення про насильство з боку чоловіків.
Як суди тлумачать “систематичність” та інші поняття?
Верховний Суд у своєму огляді практики зазначає, що поняття “злочин, пов’язаний із домашнім насильством” є ширшим за склад злочину, передбачений статтею 126-1 Кримінального кодексу України, і може охоплювати інші кримінальні правопорушення, якщо вони вчинені в контексті домашніх відносин.
Верховний Суд роз’яснює, що систематичність як ознака домашнього насильства означає щонайменше три взаємопов’язані епізоди. Доводити її можна різними способами. До уваги можуть братися як випадки, за які особу вже притягували до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, так і інші епізоди, за які адмінвідповідальності не було.
Верховний Суд також пояснює: якщо в кримінальній справі враховують попередні адміністративні епізоди домашнього насильства, це саме по собі не означає подвійного покарання. Той факт, що людину раніше вже притягували до адміністративної відповідальності, не заважає суду врахувати ці випадки як частину системної поведінки в межах кримінального провадження.
У практиці Верховного Суду є випадки, коли кримінальні провадження за ст. 126-1 КК України скасовували або закривали, якщо обвинувачення фактично ґрунтувалося лише на тих епізодах, за які особу вже притягнули до адміністративної відповідальності, і при цьому не було доведено систематичності насильства.
Про окремі тенденції та проблеми застосування законодавства розповіла пані Чорнобай:
“Після оновлення законодавства і набуття чинності 19 грудня 2024 року закону, який частково привів українські норми у відповідність до вимог Стамбульської конвенції, ми бачимо, що досі не всі судді ознайомились з новими положеннями. Це впливає на ухвалення рішень у таких справах.
Зокрема, цим законом було збільшено строки притягнення до адміністративної відповідальності — з 2 до 6 місяців. Раніше через короткий строк суди часто закривали провадження у зв’язку із закінченням строків притягнення до відповідальності, і кривдники уникали покарання. Саме тому строк було продовжено.
Водночас не всі судді обізнані з цими змінами, що позначається на судових рішеннях.
Це не єдині проблеми, які існують. Загалом вони пов’язані або з різним тлумаченням чинного законодавства в різних регіонах, або з тим, що деякі норми вже втратили чинність, але продовжують застосовуватися”.
Якими бувають вироки: що передбачає закон
Санкція статті 126-1 Кримінального кодексу України передбачає кілька альтернативних видів покарання: громадські роботи (150–240 годин), пробаційний нагляд (до 5 років), обмеження волі (до 5 років) або позбавлення волі (до 2 років).
Окрім основного покарання, суд може покласти на засуджену особу додаткові обов’язки. Йдеться, зокрема, про обов’язок пройти програму для кривдників, спрямовану на зміну поведінки. Такі програми передбачені статтею 39 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”.
В огляді судової практики також наведено приклади, коли суди першої інстанції застосовували покарання з випробуванням, а апеляційні суди змінювали вид покарання. Це свідчить про те, що вид покарання у справах про домашнє насильство визначається судами з урахуванням обставин конкретної справи.
Підсумовуючи даний матеріал, можна ствердно наголосити, що домашнє насильство в Україні сьогодні — це вже давно не “внутрішня справа родини”, а окрема категорія справ, з якою працюють правоохоронні органи й суди. Після запровадження кримінальної відповідальності було окреслено правові рамки розгляду таких справ.
Водночас у різних судах ці норми застосовують по-різному. Законодавчі зміни, зокрема пов’язані зі Стамбульською конвенцією, не одразу однаково впроваджуються на практиці. Крім того, тлумачення окремих положень може відрізнятися, що й впливає на результати розгляду справ.
