Вагітна атлантична оселедцева акула загинула разом з усіма своїми ненародженими дитинчатами через те, що її з’їла інша. До такого висновку дійшли вчені, які спостерігали за нею довгий час — пише Independent.
Акула — дивовижна істота, яка вражає розмірами та видовою різноманітністю. Це може бути як крихітна карликова акула завдовжки 30 сантиметрів, так і величезна китова акула розміром 20 метрів. Харчовий раціон теж різниться: китова акула вживає лише планктон, а інші види можуть перекусити тунцем, молюсками, морськими левами, тюленями або навіть морськими черепахами.
Нещодавно вчені дійшли висновку, що акули можуть поїдати інших акул. Це дослідження опублікували в журналі Frontiers in Marine Science. У майбутньому такі зміни в поведінці акул можуть мати серйозні наслідки для їхнього збереження. Особливо це стосуватиметься тих видів, які знаходяться під загрозою зникнення.
«Вбивство однієї з наших вагітних акула-бігль (атлантична оселедцева акула, — ред.) стало несподіваним відкриттям», — розповідає співавтор дослідження Брук Андерсон.
Що відомо про акулу-бігль й де вона мешкає?
Атлантичний та південна частина Тихого океану — місця, де мешкають атлантичні оселедцеві акули, яких також можна зустріти в Середземному морі. Вони можуть досягати довжини у 4 метри та ваги до 230 кілограмів.
Живуть хижаки до 30, а інколи навіть і до 65 років. Самки цього виду починають розмножуватись тільки після того, як їм виповниться 13 років. У середньому акули народжують приблизно чотирьох дитинчат кожні два роки після вагітності, яка триває від восьми до дев’яти місяців.
Такий повільний репродуктивний цикл впливає на зменшення популяції, адже хижаки не встигають швидко відновлюватись після постійного вилову риби. Або після втрати середовища для існування.
Хто з’їв вагітну акулу-бігль?
Для кращого вивчення атлантичної оселедцевої акули, яка вважається достатньо вразливим видом, вчені відловили їх й встановили на акул супутникові мітки. Це відбулося у 2020 та 2022 роках біля Кейп-Коду в штаті Массачусетс.
Мітки допомагали відстежувати й надсилати вченим поточну геолокацію тварини щоразу, коли плавники підіймаються над поверхнею води.
Однією з таких акул була вагітна самка акули-бігль, а її довжина сягала понад 2 метри.
Спочатку у дослідників була зовсім інша мета — ніхто й не думав, що акула здатна зʼїсти собі подібну. Вчені за допомогою міток планували слідкувати за самкою, щоб зібрати дані та визначити місця, де мати-акула мешкає зі своїми новонародженими дитинчатами.
Однак все змінилося в один день, коли супутникова мітка самки почала передаватися біля Бермудських островів через п’ять місяців після її випуску. Це означало тільки одне — вона зіскочила й зараз не знаходиться на акулі.
Протягом 5 місяців акула плавала на глибині приблизно 100-200 метрів вночі та 600-800 метрів вдень. Такими даними поділились вчені, й це підтверджує те, що вона плавала під водою більшу частину часу.
Однак вже з березня 2021 року протягом чотирьох місяцях акула змінила середовище й постійно перебувала на глибині від 150 до 600 метрів.
«Пояснення було можливе лише одне: того дня нещасну акулу вполював і з’їв більший хижак», — заявили вчені.
Дослідники кажуть, що тільки два види акул, які достатньо великі за розмірами, можуть полювати на атлантичну оселедцеву акулу. Серед них велика біла акула та короткопера акула-мако.
Вчені схиляються до того, що все-таки велика біла акула могла зʼїсти собі подібну, адже короткоперий мако пірнає на більшу глибину протягом дня.
«Ми часто думаємо про великих акул як про хижаків. Але з технологічним прогресом ми почали виявляти, що взаємодія великих хижаків може бути навіть складнішою, ніж вважалося раніше», — ділиться доктор Андерсон. «Нам потрібно продовжити вивчення взаємодії хижаків, щоб оцінити, як часто великі акули полюють одна на одну».
Чому це важливо?
Дослідження вчених достеменно не підтверджене, адже потрібно шукати докази того, що дійсно велика акула зʼїла меншу. Однак подібні випадки дають зрозуміти, що поведінка акул та їхні харчові вподобання змінюються. Припущення, що одна акула з’їла іншу, може вказувати на конкуренцію за ресурси, зміни в екосистемі або навіть нові хижі стратегії. До того ж це може вплинути на збереження видів, оскільки канібалізм серед акул зменшуватиме їхню популяцію, особливо серед видів, які вже знаходяться під загрозою зникнення.
Раніше ми розповідали, як вчені провели цікавий експеримент над бджолами, розпилюючи навколо квітів шкідливі гази.
