Нещодавно на англійському пляжі Бренксом відбувся наймасштабніший за всю історію Чемпіонат Великої Британії з серфінгу для собак (UK Dog Surfing Championship). Подію приурочили до Dog Masters Festival — щорічного фестивалю для любителів хвостів. Понад 30 песиків зі своїми опікунами боролося за звання хвостатого чемпіона на сап-дошках. Шоу привернуло увагу багатьох медіа та користувачів соціальних мереж — не запостив фото з песиками на воді хіба що лінивий. Але ми в URSA.MEDIA вирішили зʼясувати, чи загалом доречна та комфортна участь у таких шоу для самих хвостатих, поговорили про це із зоопсихологинею Тетяною Шуляк.
Історія собачого серфінгу починається у 1920 році
Собачий серфінг — це спортивно-розважальна активність, у якій собака катається на дошці по воді: самостійно або разом із людиною. З боку це виглядає як цирковий трюк, але насправді — це цілий рух, який має свої традиції, змагання, рекорди й спільноту.
Цей вид спорту виник не сьогодні. Його історія починається ще з 1920-х років на Гаваях і в Каліфорнії, коли собаки серфінгістів іноді опинялись на дошках разом із господарями. З часом це перетворилось у гру, потім у виступи на пляжних шоу, а вже у XXI столітті — в повноцінні чемпіонати з суддівством, спонсорами й глядачами.
Собаки були у костюмах акули чи феї
Цьогорічний фестиваль став найбільшим за всю історію існування події. Захід відвідало понад 4200 глядачів, більше 30 пар “людина+собака”, прямі ефіри на телебаченні, велика кількість брендів, що спонсорували захід.
Формат чемпіонату — дуже структурований: з самого ранку проходила реєстрація, далі стартували відбіркові заїзди, чвертьфінали, півфінали, і, зрештою, фінал. Учасники виходили на воду по черзі, усі собаки були в рятувальних жилетах, багато хто — ще й у маскарадних костюмах: акули, феї, супергерої, навіть пірати. Атмосфера на березі нагадувала одночасно фестиваль для дітей, пляжну вечірку й спортивне змагання.
Головною зіркою чемпіонату стала хорт Марго та її власник Карл Барнс. Вони виграли змагання, бо дуже злагоджено працювали на воді — чітко тримали баланс і впевнено проходили хвилі. Судді відзначили їх як найкращу пару.
Ще один яскравий момент — рекордний спринт. Метью Дженкінс із собакою Джиджі та Бенн Ґрей з Бу пройшли 50 метрів на сапі всього за 32 секунди. Це новий рекорд у категорії “людина + собака”.
Поза загальною частиною на гостей чекала масштабна фестивальна програма. Працювали фудкорти, зона дитячих активностей, стенди благодійних організацій, ярмарок і сцена з живою музикою. Ведучими шоу були місцеві радіоведучі, які паралельно коментували заїзди й жартували з костюмів учасників. Спорт, гумор і доброчинність — це три елементи, які створюють унікальну атмосферу фестивалю і, схоже, саме вони приваблюють до нього тисячі відвідувачів щороку.
І хоч у центрі уваги були саме серфери на чотирьох лапах, подія мала й важливу соціальну функцію. Частина прибутку з продажу квитків, їжі й мерчу пішла на допомогу собакам, які шукають дім, а також на підтримку тренувальних центрів та програм для тварин з тривожними розладами.
Якщо собака не хоче йти у воду, його не змушують
Учасником змагань може стати будь-хто зі своїм собакою — немає спеціальних вимог до породи чи досвіду. Головне, щоб пес не боявся води, спокійно почувався серед великої кількості людей і міг стояти або сидіти на дошці, часто разом із власником. Організатори наголошують: участь повністю добровільна, і якщо собака не хоче йти у воду або нервує, його ніхто не змушує. Безпека та комфорт тварини — пріоритет.
Чи всім собакам це підходить?
Собачий серфінг — цікава тема, але що думає про це собака? Ми звернулися до нашої зоопсихологині Тетяни за професійною думкою.
За її словами, загалом добре, що люди хочуть проводити час із тваринами активно, на свіжому повітрі, ще й у такому незвичному форматі. Але тут важливо розуміти: це має бути не шоу для глядачів, а контакт і спільна радість. Тобто, якщо пара “людина + собака” може прийти на тренування чи навіть на сам чемпіонат і в якийсь момент вирішити не виходити на воду — бо одному з них некомфортно, — це нормально. “Коли людина поважає бажання свого собаки — це класно. Такий спорт має право на існування,” — пояснює Тетяна.
Але вона попереджає: є тонка межа, коли контакт перетворюється на контроль. “Якщо це вже не про взаємність, а про перемогу, амбіції чи ‘фалосометрику’,— тоді я проти” — каже зоопсихологиня.
Особливо, якщо для того, щоб змусити собаку охоче заходити у воду, застосовують жорсткі або маніпулятивні методи. Наприклад, тварину, яка боїться води, не годують кілька днів, а потім дозволяють їсти лише у воді — аби зламати страх. Це вже насильство, а не спорт.
Тетяна також наголошує: багато собак насправді не люблять воду. Плавання не є вродженим інстинктом для всіх порід. Хтось — як ретривери чи спанієлі — дійсно радіє хвилям, але чимало інших (особливо мопси, бульдоги, навіть чихуахуа) можуть нервувати, боятись або просто не розуміти, що від них хочуть. І змушувати їх у воду лише “бо весело” — це не про повагу до тварини.
Собачий серфінг може бути крутим — але тільки тоді, коли і людина, і собака справді цього хочуть. Не для кадру. Не для кубка. А для спільного кайфу.
Раніше ми розповідали про японські кафе з поросятами.
