У пекарні Good Bread, де випікають хліб люди з ментальною інвалідністю, пахне не лише свіжою випічкою, а й фарбами. Коли піднімаєшся на другий поверх чотирьохповерхового хабу — потрапляєш до художньої майстерні Ar/Br, якою керує молода кураторка Настя Кузьменко. Митці з ментальною інвалідністю, яким є що сказати світу через полотно та фарби, приходять сюди, креативлять, розвиваються творчо та мріють, що одного дня їхні роботи побачить світ. Створюють свої роботи художники хабу у напрямку арт-брют, що у перекладі з французької означає – необроблене, наївне мистецтво. Настя зустрічає нашу команду в майстерні та вводить у курс справи:
У нас тут є столики, де можна малювати, ліпити, навіть створювати digital-проєкти.
Наша майстерня працює як простір і можливості для людей з ментальною інвалідністю, які ідентифікують себе як митці. Зараз у нас шестеро таких людей і двоє з них працюють з анімацією та ілюстрацією. У нас є три митці, які живуть з батьками і приходять сюди з дому, а є три митці, які живуть у психоневрологічному інтернаті і приїжджають із Пущі Водиці.
В Україні ар брют стає більш видимим. Митці з України показують свої проєкти за кордоном. І це наша велика мрія – зробити свій внесок у розвиток сучасного українського мистецтва.
Ідея майстерні виношувалась довго і дуже круто, що вийшло скласти усі пазлики і реалізувати її тут. Тарас Гуцол, наш пекар, з яким Ви вже знайомі, став тією першою цеглинкою, що заклала цю базу. Адже саме він роки 3-4 тому сказав засновнику Good Bread Владиславу, що вміє малювати і мріє мати свою майстерню, з нього усе і почалося. Так склалися обставини життя, що він втратив батьків і це сильно вплинуло на нього психологічно. Його роздуми про простір, про те, що нас оточує. Навчання на філософському факультеті сформувало геометричну основу його творчості. Усі роботи Тараса абстрактні.
Зараз у Тараса епоха пастелі, але тут ви бачите олію. Знову ж таки, геометричні форми присутні в усіх його творах. Цього року ми з Тарасом змогли взяти участь у колективній виставці-аукціоні в Avangarden. І це дуже важливо, тому що, можна працювати у закритому приміщенні, закритій спільноті, але для нас дуже важливо бути частиною суспільства. Тому ми беремо участь у колективних виставках.
Я створюю мистецтво, бо інакше я не можу!
Наші студійні виставки – це не просто роботи на стінах. Ми працюємо заради того, щоб суспільство могло побачити та усвідомити, що коли людина має, наприклад, шизофренію чи аутизм – це не означає, що її малюнки хаотичні, а-ля дитячі. На жаль, досі існує таке упереджене ставлення, коли ти кажеш комусь: «Я працюю з людьми з ментальною інвалідністю», і тобі здивовано летить у відповідь: «Справді? А що ж вони малюють? Мабуть, якісь космічні феєрії чи ще щось таке…». А я кажу: «Друзі, ні. Це все Ваше стереотипне ставлення». Усі наші митці дуже різні, у кожного свій власний підхід. Хтось працює з кольором, хтось – з абстракцією, хтось з графікою, ілюстрацією… І показує нам, що це про людей, особистостей, а не діагнози. Кожен має свій підхід, своє власне захоплення.
До майстерні ходять дорослі люди з ментальною інвалідністю, їм усім 30-40+ років. І в певний період їхня хвороба, на жаль, поставила їх у такі умови, що вони не змогли себе реалізувати як художники. Але вони хочуть і можуть. Наприклад, Петро Маркович часто каже: «Я створюю мистецтво, бо інакше я не можу!» Петро Маркович у нас працює з анімацією. Він актор, сценарист, режисер, у Петра багато талантів. А другий наш митець, який також працює із digital – це Bromden, він дуже талановитий хлопець. Bromden був у 90-х роках на самому початку української гейм-індустрії. Він був одним із перших українських художників, які малювали фони та персонажів для комп’ютерних ігор. Він переборов багато своїх внутрішніх та суспільних перешкод, щоб продовжувати працювати зараз.
Згадайте періоди у дитинстві, коли доводилося лежати в лікарні. І от уявіть, є люди, які живуть у такому обмеженому просторі все своє життя
Настя із захопленням розповідає про своїх колег-художників далі
Ось це роботи ще одного нашого митця з психоневрологічного інтернату – Андрія Нещеретова. Це наївне мистецтво. Андрій сирота і так склалося, що після дитячого будинку він одразу потрапив у психоневрологічний інтернат.
Так працює українська система психіатрії, коли отримуєш певну групу інвалідності, проходиш усі процедури, адаптуєшся до нового себе, і якщо раптом так виходить, що ти потрапляєш у психоневрологічний інтернат, то після цього залишається лише земля. Андрій одразу з однієї системи потрапив в іншу. І ці межі не давали йому можливості взагалі пробувати щось нове. Андрій з такою гордістю говорить про те, що він малює сам. І постійно повторює: «Я це сам зробив! Сам намалював! Сам придумав!» Андрій має дуже своєрідний погляд на світ.
Це не проблема якогось конкретного інтернату – це система. Коли доросла людина з ментальною інвалідністю потрапляє у психоневрологічний інтернат, вона, на жаль, втрачає будь-які альтернативи розвитку та життя. Згадайте періоди у дитинстві, коли доводилося лежати в лікарні. І от уявіть, є люди, які живуть у такому обмеженому просторі все своє життя. Такі люди погано адаптовані в суспільстві. Вони мало з ким спілкуються, отримують мало можливостей для знайомств. Тому дуже чудово, що наші хлопці можуть приїздити сюди, спілкуватись з усіма. Велика вдячність лікарям, які там працюють, бо вони відкривають для них цю доріжку.
Людина з ментальною інвалідністю зазвичай непочута суспільством
Існує сумна тенденція, що коли людина має якісь обмеження, вона не має доступу до матеріалів, до інформації навіть. Тому ми намагаємось зібрати якомога більше різноманітних матеріалів, щоб поповнити інформаційний запас відвідувачів нашої майстерні. Ми ходимо разом на екскурсії в галерею,музеї, гуляємо, робимо ворк-шопи. Тобто, робимо усе для того, аби показати їм, який різноманітний світ. Мрії-мріями, але коли ти створюєш щось фізично, ти відчуваєш, що залишив свій слід і для них це завжди максимально важливо.
Людина з ментальною інвалідністю зазвичай непочута суспільством. А коли це людина, яка себе ідентифікує як митця і вона непочута – це катастрофа!
Наостанок Настя демонструє величезну настінну експозицію Петра Марковича.
Петро Маркович, незважаючи на свої симптоми, які можуть його в чомусь затримувати, постійно бореться. І ця його внутрішня боротьба зі світом і самим собою через мистецтво дуже допомагає йому і робить його тим, ким він є зараз. Перед нами персонажі, яких він створював впродовж усього життя:
“Вітаю! Петро Маркович до Ваших послуг! Те, що Ви бачите – персонажі з моєї енциклопедії, яких я не тільки придумав, але і намалював. Ось ці два тигри одні з моїх розробок Шерхана, що діснеєвського, що радянського… Ви бачили радянського Мауглі? А діснеєвську «Книгу Джунглів»?.. О, наприклад, цей папуга наснився мені уві сні, а ось цей був колись моєю іграшкою”, – посміхається митець.
А ми даємо обіцянку художникам студії зробити маленький теплий репортаж про “Ar/Br”, аби й читачі URSA.MEDIA змогли відчути атмосферу творчості та любові, що панує у цих стінах.
