Американський біографічний фільм «Свайпнути» майже непомітно пройшов повз український інфопростір. У ньому розповіли історію однієї з найвпливовіших жінок у технологічній індустрії – Вітні Вульф, співзасновниці Tinder і наймолодшої мільярдерки станом на 2021 рік, яка самостійно створила свій бізнес. На початку своєї кар’єри її потенціал і кмітливість помічають у компанії, в якій згодом Вітні допомагає створити і просувати Tinder.
Сервіс стає найкращим стартапом 2013 року і проривом для онлайн-додатків на той час. Але після свого злету Вітні стикається з дискримінацією й приниженням від колег-чоловіків, а її внесок у Tinder починають привласнювати. Після звільнення вона наважується подати судовий позов, і стикається з ще більшим булінгом у Twitter. Вітні доводиться мовчати і не реагувати на публічні звинувачення, але вона не здається і хоче змінити ринок. Вульф створює нову соцмережу, тепер з більш безпечним середовищем для жінок під назвою Bumble.
Головну роль блискуче зіграла Лілі Джеймс, а режисеркою виступила Рейчел Лі Голденберг, яка стала відомою серіалами «У пошуках Аляски», «Проєкт Мінді» та «Розлучення». Фільм зібрав неоднозначні відгуки глядачів – особливо через те, що справжня Вітні Вульф не брала у ньому участі, оскільки досі залишається під угодою про нерозголошення подробиць роботи у Tinder.
Далі розберемося, як же створювали фільм, що у біографії Вітні змінили та чи вартувало воно того?
Спочатку одразу попереджаємо, що це не документальне кіно. Стрічка лише заснована на реальних подіях, інтерв’ю дотичних людей та документах судових позовів. Багато моментів історії змінили, щоб додати більше драматичності. Детальніше про них ми розповімо пізніше.
Сюжет
Ще під час навчання у коледжі Вітні почала пробувати себе у бізнесі. Тоді ще студенткою вона заснувала некомерційну організацію «Help Us Project», яка випускала органічні бамбукові сумки. Усі кошти перераховували на допомогу з ліквідації наслідки витоку нафти у Мексиканській затоці, що сталася 2010 року. Після цього Вульф працювала волонтером у дитячому будинку в Таїланді та загорілася ідеєю розробити мережу, в якій волонтери комунікували би з притулками. Проте на одній з вечірок в Лос-Анджелесі усі чоловіки, яким вона пропонує свій проєкт, не проявляють до нього цікавості. Там вона знайомиться з Шоном Радом, який працює над застосунком для знайомств Matchbox. І на спільній зустрічі з інвесторами Шон переконується, що Вітні не лише палко вірить у свої ідеї – вона вміє їх продавати та знайти правильний підхід до аудиторії. Тож він наймає її маркетологом, і невдовзі під час брейншторму вона вигадує назву Tinder замість початкового Matchbox.
І все просувається просто чудово. Кількість користувачів з кожним днем росте до омріяного мільйона, адже Вітні вдається зацікавити молодь реєструватися у додатку. А тоді були часи, коли підлітки ще не сприймали застосунки і навпаки вважали, що якщо ти йдеш шукати друзів чи стосунки в онлайні – то у тебе явно проблеми у соціальному житті.
Але, як і з будь-яким успішним проєктом, люди починають використовувати його функції зовсім не з тою метою, яку задумувала команда. Вітні дізнається, що дівчата зазнають харасменту (будь-яка форма переслідування, приниження або небажаної уваги, яка змушує людину почуватися некомфортно чи залякано) від хлопців, які надсилають їм свої інтимні фото без їхньої згоди. Жінка пропонує змінити політику Tinder, але Шон та другий співзасновник Джастін Матін, з яким Вульф почала зустрічатися, не вважають це тривожним дзвіночком. Ба більше, Вітні сама стає жертвою аб’юзивних стосунків з Джастіном. Після того як вони з Шоном перестають публічно згадувати Вітні як співзасновницю додатку, вона хоче розійтися з Джастіном. Той починає маніпулювати нею і звинувачує її у стосунках з розрахунку, і що весь її успіх вона начебто отримала через ліжко.
Вітні вже мала токсичні стосунки раніше, але Джастін продовжує булити її сотнями токсичних повідомлень, погрожує звільнити і навіть привселюдно називає «шльондрою» на одній з вечірок.
Шон вмовляє її «перетерпіти» все це, але Вітні більше не може так працювати і звільняється. Попереду її чекають виснажливі дні: у соцмережах її цькують через її позов, а юристи попереджають, що судовий процес буде нелегким. Оговтатися їй допомагає знайомий російський мільярдер і власник популярного в Європі додатку для знайомств Badoo Андрій Андрєєв. Він заохочує Вітні створити новий проєкт, у якому вона зможе втілити те, що не змогла у Tinder. Вона хоче змінити правила поведінки в Інтернеті, які завжди диктували чоловіки. Так народжується Bumble – схожий на Tinder застосунок, у якому Вітні прагнула зробити комфортні та безпечні умови для жінок. Наприклад, якщо жінка і чоловік вподобали одне одного, починати переписку може тільки жінка. Bumble стрімко набирає попит, репутація Вітні відновлюється. Втім, і ця історія обертається неочікувано для неї.
Андрій потрапляє у скандал, пов’язаний з розслідуванням Forbes, які виявили вживанням наркотиків, мізогінію та токсичну атмосферу в лондонському офісі його компанії MagicLab. Перед шокованою Вітні постає вибір: не втручатися, щоб зберегти бізнес, або висловити свою позицію.
За що фільм хочеться похвалити, то це за те, якою показують Вітні у першій частині. Вона багато й завзято працює, і дійсно докладає зусилля спочатку до розвитку Tinder, а потім – і до Bumble. У 2019 році вона справді домоглася зміни закону, і тепер надсилання інтимних фото без згоди кваліфікується сексуальним домаганням.
У стрічці Вульф амбітна, ініціативна та водночас визнає власні недоліки: вона і сама раніше підтримувала сексистські жарти, щоб виглядати кращою на фоні інших співробітниць. Це робить її більш живою. Цікаво спостерігати і за тим, як створювали сервіси для знайомств і як вони тільки починали ставати популярними у США. У стрічці це подають динамічно, але занадто глянцево і в стилі голлівудського кіно. Тому деякі теми лишаються нерозкритими, а ближче до кінця сюжет дуже поспішає, наче фільму урізали хронометраж. У другій половині Вітні відчувається вже менш автентичною. Вона стає більше схожою на загальний феміністичний образ, який бореться з проблемами, аніж на конкретну особистість.
Що у фільмі не відповідає дійсності?
Якщо деякі прогалини з біографії Вітні режисерка добре компенсувала, то деякі реальні факти вона чомусь змінила. У фільмі Вульф знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком Майклом Хердом у звичайному барі, романтично зустрічаючись поглядами. Але насправді вони познайомилися на гірськолижному курорті в Аспені, а він був не ковбоєм, а спадкоємцем нафтогазової імперії. Якщо інші вигадані моменти у фільми виглядають принаймні органічно, тут це виглядає як спроба показати Вітні у більш вигідному світлі, ніби це суперечить тому образу «звичайної та правильної жінки», який вигадала їй режисерка.
Власне, і промова, яку виголошує Вітні в кінці фільму, коли вона засуджує Андрєєва через скандал, теж не зовсім правда.
Дійсно, у 2019 році журналістка Енджел Ау-Єнг опублікувала сенсаційне розслідування для Forbes, в якому викрила зловживання, сексуальні домагання та ухилення від сплати податків у штаб-квартирі Андрія Андрєєва, що змусило його через чотири місяці продати свою частку в Bumble компанії Blackstone. Також правда, що у своєму першому коментарі для Forbes щодо цієї історії Вульф захищала Андрєєва і сказала, що він ніколи не поводився з нею токсично. “Він став моєю родиною і одним з моїх найкращих друзів”, – сказала тоді Вітні.
У фільмі через кілька днів після публікації статті Вульф змінила свою думку і дистанціювалася від Андрєєва. Однак замість кіношної драматичної й героїчної промови, в якій вона засудила його дії, справжня Вітні подала довгу і більш м’яку заяву виданню TechCrunch.
У ній вона зазначила, що «відчуває огиду» до звинувачень, але водночас стверджувала, що ніколи не була свідком будь-якої неналежної поведінки з боку Андрія. Також вона заперечила деталь із розслідування, де йшлося, що її нібито поставили в копію листа, який описував частину звинувачень. На що Forbes відреагували: “Ці відповіді мають на меті заплутати і відвернути увагу від фактів, підтверджених ретельною журналістською роботою”.
Персонаж Тіша – темношкіра колега Вітні, яка допомагає їй розробити Bumble та продумати, з якими упередженнями та дискримінацію можуть стикатися користувачі, — теж вигадана. Режисерка пояснила, що додала її у сюжет через те, що ця роль дуже пасувала би саме темношкірій жінці.
Справжня Вітні не «зруйнувала своє життя», захищаючи жертв сексуальних домагань, як показали в кінці фільму. Справжня Вітні є набагато складнішою, ніж її образ у фільмі. Можливо, режисерка змінила ці частини її біографії, щоб донести молодому поколінню правильні меседжі, і в цьому немає нічого поганого. Але робить вона все це так, ніби підсвідомо хоче «продати» нам вже історію успіху самої Вітні.
Якщо дивитися цей фільм у вакуумі та абстрагуватися від реальних фактів – він дійсно непоганий та профеміністичний. Але якщо читати як все було насправді, то довіра починає танути. Тому що коли реальні значущі факти замінюють фантазією з розряду «як все було би в ідеальному світі», феміністичні посили втрачають свою силу. І навпаки стають об’єктом для справедливої критики. Навіть коли фільм не позиціонує себе документальним.
