У видавництві «Старого Лева» вийшов український переклад книги «Справжнісінький кіт» від майстра іронічної прози та одного з найвідоміших британських письменників Террі Пратчетта. В цій невеличкій збірці він проводить нам екскурс котячим світом, який ми з одного боку нібито знаємо, але з іншого – досі не второпаємо, як ці пухнастики чують за дві кімнати відкривання холодильника і зухвало виходять з усіх халеп? Пратчетт з гумором і трепетом описує усі аспекти життя котиків, ділиться думками з власних багаторічних спостережень за цими чудернацькими створіннями і дає багато порад як для початківців, так і для котовласників зі стажем.
До якого типу відноситься ваш кіт, чому вони схожі на нас, як ці істоти подорожують у власному просторі та як розпізнати Справжніх котів? Розповідаємо про наші враження від цього котячого одкровення і публікуємо найцікавіші уривки.
Авторка обкладинки — Анна Куранова.
У передмові донька письменника Ріанни Пратчетт розповідає, що для їхньої родини коти – це невід’ємна частина домашнього затишку.
«Для Пратчеттів заводити котів — однаково, що для інших людей заводити вбиральні», – полюбляв казати мій батько. Це означало, що коти в нас просто мусили бути».
А було у них максимум аж вісім котів, про кожного з яких Ріанна згадує так тепло, що точно відгукнеться тим, хто також має цих чотирилапих у себе вдома.
До речі, саме їхні коти стали референсами для персонажів-котів із «Дискосвіту».
Дуже зворушливо Ріанна описує останні години поруч з батьком.
«У тата викликало неабияке захоплення те, як помер Патрік Мур. А саме: у своєму ліжку, зі своїм котом. В останні кілька тижнів його життя я постановила собі, що зроблю, щоб і для нього це сталося так само. Вдаючись до щедрих порцій котячого корму зі смаком курки, я вишколила нашого теда Понго (який був колись смердючим кошеням і якому так ніколи й не дали цього забути) вкладатися спати на шпитальному ліжку мого тата, яке стояло у нашій вітальні. Не знаю, чи тато вповні це усвідомлював, але для кожного, хто навідувався, щоб побачити його в останні дні, вже напевне було розрадою бачити, що товариство йому складає та смугаста хутряна кулька».
Террі помер від хвороби Альцгеймера у 2015 році.
Загалом, хоч книга написана ще в 1989 році, вона дуже затишна і дотепна. Якщо ви шукали легку розважливу історію від того, хто так само сходить з розуму від котиків, як і ви, і щоб з нею можна було відпочити – це вона. Та і якщо ви не сильно хочете читати інші його книги саме в жанрі фентезі, знайомство з творчістю письменника можна почати і з цієї збірочки.
Як власниця кішки можу лише вас запевнити, що майже все в цій книжці – чиста правда. Але не можу сказати, що я була в захваті від усіх розділів, деякі здавалися надто розтягнутими, не з усіма я погоджувалася. Наприклад з тим, що, на думку Кампанії за Справжніх котів, при переїзді у нову оселю кота краще залишити на старому місці з новими власниками, бо ж від тужитиме за вами кілька секунд. Це не так, попри свій незалежний характер коти також привʼязуються до своїх власників, і сумуватимуть, якщо ви їх покинете.
Чи з тим, що автор вніс поїдання трави у розділ «Хвороби», хоча спеціальна необроблена трава корисна для травлення котів.
Тому не варто сприймати книгу надто серйозно, особливо безкітним читачам, і завжди перевіряйте інформацію у ветеринарів та кваліфікованих фахівців.
Для новачків Террі одразу пропонує перелік місць і обставин, за яких можна завести кота:
***
Оголошення на пошті
Пʼятеро чарівних смугастих кошеняток, що саме готові розлучитися з Мамцею. Безкоштовно у Добрі Руки. Будь ласка, телефонуйте. Атож. Будь ласка. Будь ласочка, телефонуйте, бо всі вони вже великі та бʼються одне з одним, а дехто з котиків починає виявляти до Мамці геть недитячу цікавість. Не дайте ввести себе в оману думці, буцімто ви маєте зʼявитися на місце зустрічі з документом, який підтверджує факт регулярних відвідин церкви та тверезого трибу життя; “у добрі руки” в цьому випадку означає будь-кого, аби лиш він не приїхав у фургоні з написом: “Дж. Торквемада та Сие, кушніри”.
Відгукнувшись на оголошення, ви виявите, що залишилося одне-однісіньке кошеня. Ви проведете роки, намагаючись зʼясувати, що ж саме змусило попередніх чотирьох покупців його залишити. І зрештою ви таки дізнаєтесь. Попри це, оголошення на пошті — гарний спосіб знайти свого першого кота.
Купівля будинку за містом
Вкрай надійний спосіб завести кота. Зазвичай кіт зʼявляється вже впродовж першого вашого року на новому місці. Причому має той кіг такий самовдоволений вираз морди, який неначе промовляє, що він трохи здивований вас тут бачити. Він не належить попереднім власникам, ніхто з сусідів його не впізнає, однак кіт почувається цілком як удома. Чому? Дуже ймовірно, що він — Кіт Шредінгера (дивись розділ «Коти |«А Я кажу, ти точно залишив вікно відчиненим»] Шредінґера»).
Притулок для котів
Ще одне дуже популярне джерело, а надто одразу після періодів різдвяних та літніх відпусток, коли в них починаються розпродажі. Попри той факт, що ви заледве можете чути її на фоні несамовитого завивання, змучена юна панянка, певно, докладе набагато більше зусиль, аніж пересічний продавець котів через оголошення на пошті, щоби пересвідчитися, що ви насправді не маєте в кишені ножів для зняття шкіри.
Часто – це безоплатно, лише за добровільну пожертву – зроблену під дулом пістолета. Вам запропонують справжнє розмаїття пухнастих кошенят, але котом-саме-для-вас виявиться однорічна знепліднена кицька, що зі схвильованим виразом морди тулиться до стінки у глибині клітки і яка виявить свою вдячність, усю дорогу додому дзюрячи в автівці.
***
Коти хоч і хижаки, але Пратчетт зауважує, що за своєю природою коти є «зеленими» тваринами. Адже вони не користуються шкідливими пшикалками і бережуть озоновий шар, не полюють на тюленів і китів («могли б, якби знали, що вони таке – ті тюлені – і де їх знайти, але вони не знають, тож усе гаразд»).
Звісно, не дуже екологічна риса котиків, що усі коти наполягають на тому, щоб носити натуральне хутро. Але втім ми не перестаємо їх любити.
***
Годування котів відбувається за схемою, що незмінна, наче пори року.
- Справжній кіт верне носа від їдла в позолочених бляшанках, рекомендованого жіночкою з телевізора.
- Наперекір котові купуєте в супермаркеті якогось їдла їхньої власної марки за зниженими цінами, про складники якого ви не бажали б знати анічогісінько (зрештою, зважаючи на те, що можуть покласти до гамбурґерів і ковбас… ні, правда, ви не захочете цього знати… ). Кіт глитає той корм із вовчим апетитом та, вилизуючи, ганяє порожню миску підлогою.
- Полегшено зітхаєте і, йдучи на закупи наступного разу, купуєте дюжину бляшанок отого смердючого їдла.
- Кіт верне від нього носа, лиш раз скуштувавши. Так ви розумієте, що це той кіт, який краще їстиме бабок і жаб.
***
Але ви не подумайте, що то все лише жарти. Автор розмірковує і про те, як же насправді коти з’явилися у нашому житті та яке їх чекає майбутнє.
Еволюція еволюцією, але треба просто визнати, що коти приходять до нас тут і зараз, бо вміють мандрувати крізь час і простір. Та і дивовижно, як таке маленьке звірятко раніше не зжерли інші види, доки наші пращури розпалювали перший вогонь у печерах. Ми полюбили їх (кіт однозначно уже знав, що так буде, і певно тому і прийшов муркотіти у нашу печеру ), хоча у порівнянні з собаками, коти здебільшого сплять, їдять, час від часу полюють… і все. «Яку ще тваринку годують не тому, що вона корисна, а лише тому, що коли вона поїсть, то має задоволений вигляд? І муркотить. Це муркотіння перемагає щоразу». Террі навіть припускає, що саме воно допомогло котикам вижити поруч з людиною, враховуючи часто сумну долю багатьох інших тварин.
А щодо їхнього майбутнього, Пратчетт лаконічний – ймовірно, коли остання людина на Землі визирне зі свого бункера, то побачить кота, який сидить собі й терпляче чекає, коли його нарешті погодують.
З мінусів – багато локального гумору і деталей, незрозумілих українському читачеві. Хоч перекладач Євген Онуфрієнко лишає примітки і пояснення цих моментів, все ж Пратчетт орієнтувався більше на англійську аудиторію. Тому поза контекстом місцями це було не дуже цікаво.
Та все ж якщо ви любите стиль Пратчетта і котиків, то вам сподобається.
Ілюстрації харизматичного рудого котика створила студія «Cantilever Introduction», а саме англійський художник-графік Грея Джолліффа.
Придбати книжку можна в онлайн-магазині видавництва або на інших платформах.
Раніше ми розповідали, що в Україні презентували книгу, яка допоможе поліції розслідувати злочини проти тварин
