Українці ще не встигли оговтатись від емоційного важкої документальної стрічки «20 днів в Маріуполі», як на великий екран вийшов не менш емоційний фільм українського блогера та телеведучого Антона Птушкіна ‒ «Ми, наші улюбленці та війна». Картина висвітлює історії людей, які під час повномасштабного вторгнення рятували не тільки своє життя, а й життя тих, хто подбати сам про себе не може ‒ тварин.
Повномасштабна війна стала потужним поштовхом для виходу України на новий рівень в індустрії документального кіно. Нещодавно ми отримали свій перший «Оскар», а сьогодні бачимо не менш талановиту роботу блогера Антона Птушкіна.
Дебютний фільм тревел блогера вийшов у співавторстві з канадською компанією Yap Films. Прем’єра фільму відбулась 28 березня 2024 року під час відкриття 12-го кінофестивалю Doc Kyiv Fest. Однак ще до самої прем’єри стрічки, режисер Птушкін поділився у своєму Instagram новиною про те, що найбільший мовник Америки PBS придбав права на фільм. Тож міжнародну
версію стрічки «Ми, наші улюбленці та війна» покажуть у США в рамках популярного документального проєкту Nature від PBS.
Вже з самої назви стрічки стає зрозуміло, що мова піде про тварин та людей, а сльози глядачів у залі йдуть вже з перших кадрів, показаних на екрані.
«Рятувати тварин, аби залишатись людиною»
У фільмі переплітається декілька історій, кожна з яких розповідає про важкі часи для тварин в притулках, над головою яких літали ракети, а також про тварин, яких волонтери рятували із зачинених чи зруйнованих будинків. Не обійшов Птушкін стороною і всесвітньо відому історію кота на ім’я Шафа. Історію порятунку Шафи висвітлювали українські та іноземні ЗМІ, тож не чув
про неї лише лінивий. З одного боку це добре, що Птушкін її нагадав, але скажімо відверто, нам хотілось побачити ще нечуваних досі дивовижних історій.
За рятуванням цього пухнастика дивився весь світ, і він став одним із символів незламності нашого народу. Режисеру фільму до того ж вдалося викликати не лише сльози глядачів, а й сміх
один з епізодів документалки був присвячений «тому хто тримає весь район» ‒ псу Патрону. Птушкін показував як нашого хвостатого рятівника готували до служби сапером, та як він отримав титул від ЮНІСЕФ «Пса Доброї Волі».
Третя історія показана в картині ‒ історія Наталії Попової, волонтерки, яка займається реабілітацією та порятунком диких тварин. До речі, одного з хижаків, що утримувався в жахливих умовах, передала на реабілітацію Поповій і громадська організація із захисту прав тварин URSA.
Ярослава Коба та Олена Мачинська у квітні 2022 року вивезли зі звільненого Гостомеля замученого господарем лева Руру, якого потім й передали на лікування Наталії Поповій.
Режисер стрічки «Ми, наші улюбленці та війна» розкриває суть важкої роботи Попової ‒ рятувати дику тварину в рази складніше за кота чи собаку, такі операції потребують набагато більше підготовки, обладнання та компетенції. Неймовірна жінка з великим серцем, яка рятує хижих тварин та відправляє їх закордон для кращого життя. Одного із левів, якого врятувала Попова, тримали в тісній клітці як домашнього улюбленця у Донецькій області, а з початком бойових дій його покинули на вірну смерть. Від вибухів та гучних звуків тварина пошкодила свою морду об залізну клітку й агресивно реагувала на людей, таким чином захищаючись крізь страх.
Саме після таких історій і починаєш усвідомлювати, що «Ми, наші улюбленці та війна» не скільки про тварин, як про людей.
«В мене було почуття провини, що я знімаю тварин, а не людей, але мені хочеться вірити, що це фільм про людей… Здебільшого про людей, а не про тварин» ‒ Антон Птушкін.
Іншим героєм, який залишиться у серці кожного, хто перегляне стрічку, є військовослужбовець із Запоріжжя Артем Дементій. Перебуваючи на службі в Донецькій області, до Артема наблизився пес, як кажуть на нього у фільмі «із голлівудською посмішкою».
Пес ніс службу разом з Артемом і був для нього вірним напарником та розрадою в такі важкі часи. Як висловлювався сам військовий, «завжди добре почути ввечері після роботи віддалений гавкіт собак, адже саме так ти розумієш, що в цій тиші є ще якась жива душа, і ти не один».
І саме цей пес потім став розрадою для дружини Артема та його дітей. Після загибелі воїна волонтери допомогли відшукати дружині хвостатого товариша чоловіка ‒ фірмову голлівудську посмішку песика впізнати було не важко. Фільм знімався у 2022 році, коли Артем ще був живий, а вже після його загибелі сценаристи прийняли рішення вшанувати його пам’ять та присвятити йому цей фільм.
Коли сидиш в темному залі кінотеатру і дивишся в очі зрадженим та покинутим тваринам, яких сьогодні в країні сотні тисяч, та слухаєш історії тих, хто попри все їх рятує, всередині починають боротися дуже зміщені відчуття гордості за одних та сорому за інших. В голові крутиться фраза з фільму : «рятувати тварин, щоб залишатись людиною». Навіть найсильніший хижак ‒ ніщо в порівнянні з людиною. Він не зможе врятувати себе із зачиненої клітки, звернутися до лікаря в разі контузії під час вибухів чи придбати в магазині їжі аби врятуватися від голоду. Добробут тварин залежить виключно від нас, і в цій ситуації ми ‒ Боги, що творять їх долю.
Редакція URSA.MEDIA дякує всім, хто обирає для себе шлях доброго Бога для тварин та виказує окрему вдячність Антону Птушкіну, який виніс на великий екран надважливу для суспільства тему захисту тварин. Адже саме через такі фільми й формується емпатія та любов до братів наших менших.
