3 квітня в український прокат вийшла ірландська драма «Такі дрібниці», де головну роль зіграв Кілліан Мерфі. Він вперше виступив і продюсером фільму, а режисером став Тім Мілантс, який зрежисував 3 сезон популярного серіалу «Гострі картузи». Стрічка заснована на реальних подіях з однойменного бестселлеру ірландської письменниці Клер Кіґан, в якому вона описувала болісний для країни період, коли діяли виправні заклади Магдалини для «занепалих жінок». Але цю історію ми проживаємо не зі сторони жертв, а спостерігаємо з позиції випадкового свідка, який просто опинився не в тому місці й не в той час. Та коли чоловік більше дізнається про умови утримання жінок, спогади про власне дитинство і його пасивна співучасть змушують обирати: далі зберігати мовчання чи перешкодити багаторічному злу?
1985 року в маленькому тихому містечку Нью-Росс всі готуються до Різдва. Білл Ферлонг – порядний і скромний сім’янин, він продає і доставляє вугілля. За роки важкої праці чоловік здобув повагу містян, і хоч його родині не на все вистачає, вона видається цілком щасливою. Разом з дружиною Ейлін вони опікуються п’ятьма доньками. Ейлін підраховує майбутні витрати на свята та їхнє навчання, проте чоловіка вони не обтяжують – він часто допомагає грошима навіть чужим дітям з неблагополучних сімей, а Ейлін не поділяє його добродушності.
Одного дня його спокійна рутина кардинально змінюється. Коли Білл привозить мішки вугілля в місцевий монастир – один з притулків Магдалини, то випадково помічає, як мати насильно затягує свою доньку в будівлю. Стоячи у темному сараї, Білл мовчки спостерігає, як дівчина кричить й благає відпустити її, на допомогу матері монахиня і забирає дівчину в монастир.
Чоловік не втручається, адже це не його справа. Але згодом йому стає все важче ігнорувати реальність. Коли в монастирі одна з дівчат відчайдушно просить його вивезти її звідти, а іншу він знаходить у зачиненому сараї. Перед ним постає важкий вибір: відвернутися й мовчати, як це роблять у місті, або спробувати допомогти, ризикуючи своїм бізнесом і освітою доньок, яку забезпечує церква.
Присвята жертвам Магдалинських притулків
Притулки або пральні Магдалини – установи під покровительством римо-католицьких орденів, які заробляли за рахунок своїх пралень та інших підприємств. Це були каральні та виправні заклади, в які відправляли «занепалих жінок». Насправді ж вони були жертвами зґвалтування, сиротами, повіями, жінками, покинутими своїми родинами, вагітними поза шлюбом та тими, які не відповідали соціальним нормам. Їх фактично ув’язнювали та ізолювали у стінах монастирів, вони цілий день фізично працювали на черниць без платні, а за непослух їх жорстоко карали: могли замкнути, відібрати їжу або завдати фізичного насилля. Після пологів, їхніх дітей забирали та віддавали у прийомні сім’ї.
Ці пральні діяли з 1922 року, особливо багато їх було в Ірландії, а остання закрилася не так давно у 1998 році. За цей час через них пройшло 56 тисяч жінок, яким і присвячений цей фільм.
Під час пресконференції на Берлінському кінофестивалі, де представляли «Такі дрібниці», Кілліан Мерфі зауважив, що в Ірландії досі осмислюють цю колективну травму і мистецтво може бути корисним для зцілення цієї рани. Але, на думку актора, хоч стрічка ставить багато запитань про співучасть, мовчання і сором, вона не має давати відповіді на них, а радше провокувати їх.
Пральні Магдалини стали центральною темою у багатьох документальних фільмах і серіалах. Однак в цій стрічці ми дивимося на них не очима жертви чи кривдника, а випадкового свідка. Тут вирішили показати не історію протистояння жорстокої системи і небайдужих людей, а історію протистояння всередині однієї людини, яка має наважитися зробити перший крок, щоб запустити цей процес.
«З нашими дівчатами такого не сталося би»
Білл не може оговтатися від побаченого в монастирі та все більше помічає, що небезпека для жінок не лише там – вона всюди, але люди звикли закривати на це очі. Коли на вулиці парубки чіпляються до дівчат, коли він вкотре прокидається посеред ночі й бачить через вікно домагання чоловіка до жінки. Навіть питає свою доньку, чи його робітники не пристають до неї, коли вона робить завдання у його кабінеті, та чи сказала би вона йому про це. Він роздумає, чи зможе захистити власних дітей?
Від докорів сумління він щосили миє брудні руки після роботи, ніби намагаючись позбутися провини і дитячих спогадів, які починають виринати незагоєнною травмою. Але водночас саме вони сформували його доброту і розуміння людей в скрутному становищі. Мати виховувала його без батька, але їх прихистила заможна землевласниця місіс Вілсон. Білл з болем усвідомлює, що якби не вона, його мати могла би стати однією з жертв притулку Магдалини. Він бачить її в дівчині, яку знаходить у холодному темному сараї, бо її теж звати Сара, як і його покійну матір.
Врешті чоловік розповідає про це дружині, але вона переконує його, що їх це не стосується та не варто усіх жаліти. «Якщо хочеш чогось досягти в цьому житті, треба заплющувати очі на деякі речі», – каже вона. Коли він питає, що вони робили би, якби їхні доньки опинилися у пральні Магдалини, жінка навіть не розглядає такого варіанту: «З нашими дівчатами такого не сталося би».
Зрештою, коли Білл повертає Сару назад, головна сестра Марія, яку зіграла Емілі Вотсон, вже не може відпустити його просто так. Гіпнотична і зловісна вона натякає чоловіку, що якщо він розповість комусь про цей випадок, його молодші доньки не зможуть навчатися у школі, адже її контролюють черниці. Для певності вона дає йому «подарунок» у конверті, спеціально для дружини.
Знайома Білла також застерігає його не йти проти черниць, які мають владу, а вчинити розумно, подбати про родину і не зруйнувати все те, заради чого він важко працював. Тоді в Ірландії були важкі економічні часи, тож притулки Магдалини мали авторитет.
Увесь цей тиск не пробуджує у Білла героїзм, а радше ще більше пригнічує його. Протягом стрічки він рефлексує над своїм дитинством, наче наново проживає всі ті події, які знаходять відголоски у сьогоденні, і його мовчазна знервованість наростає. Сам Мерфі зазначає, що дуже обережно ставився до того, щоб не створити з нього героя. Він вважає, що його персонаж наприкінці переживає свого роду нервовий зрив, який і підштовхує його до дій.
Фільм не відхилявся від свого першоджерела. Історія хоч і похмура, але прониклива не лише в плані зйомки, а й у відчуттях і деталях. Не важко поставити себе на місце головного героя, адже стрічка не стільки про жахливі пральні Магдалини, скільки про вибір, який нам постійно доводиться робити і сьогодні. Проігнорувати якісь «дрібниці» чи простягнути руку допомоги? Тішити себе ілюзією, що з нами чи нашими дітьми такого не трапиться чи прийняти жорстоку реальність, від якої ніхто не застрахований?
Уряд країни приніс офіційні вибачення у 2013 році та створив фонд для жертв, але релігійні ордени, які керували пральнями, заперечують, що жінок утримували проти їхньої волі.
Сьогодні фільм «Такі дрібниці» завершується у прокаті, але він вже доступний для перегляду онлайн.
Раніше ми розповідали, чому серед жінок стає популярним феміністичний Рух 4B.
