16 квітня українська студія Brenntkopf Studio Kharkiv випустила гру «Twenty-second: Stories of Underground Kharkiv» про життя харків’ян у метро на початку повномасштабної війни РФ в Україні. Гра має антивоєнний характер, у ній немає насильства – вона зосереджена на тому, як людина переживає війну, пишуть розробники у Steam. Гравцю пропонують відчути як воно – жити в метро, коли твоє місто безперервно обстрілюють і як різні люди справляються з цим.
Ми граємо за шкільного вчителя історії Максима Ігоровича, який має пожити у харківському метрополітені у перші місяці повномасштабного вторгнення. Протягом 6 днів нам показують його побут під землею : вдень він намагається проводити уроки дистанційно, а ввечері приходить розповісти цікаві факти про Харків хлопчику Андрійку, який з нетерпінням чекає нових історій. Ми чуємо розповіді інших людей, які ще ночують у метро та забігають сюди під час обстрілів. Хтось намагається відірватися від обстрілів розмовами про звичне життя, хтось допомагає плести маскувальні сітки, хтось рефлексує на самоті.
«Люди звикли до обстрілів, люди не йдуть вже до укриття. Їх психологія тепер – де наше не пропадало. Бо вони, змучені цією війною, вже не дбають про власну безпеку. Їх інстинкт самозбереження притупився, що неодмінно стається під час війни…» — розмірковує вчитель.
Хоч не всі вони знайомі між собою, але вони разом у метро намагаються підбадьорити та заспокоїти одне одного. Максиму навіть здається, що на цей час вони стали сім’єю. Інколи можна вловити приглушену тривогу на поверхні, дехто досі прокидається від звуків вибухів, які долинають до станції.
Гра занурює у спогади реальних людей
Основою для гри стала реальна історія вчительки Анни, яка прожила кілька тижнів на станції метро «23 серпня» у Харкові та проводила там онлайн-уроки. Її історію трохи переробили та додали досвіду самого автора гри Віталія Чижа, який був істориком до 24 лютого 2022 року — розповідає сам Віталій в етері Громадського радіо.
Кожного вечора перед сном герой гри Максим записує у щоденник свої думки та фіксує події, щоб всі вони увійшли у нову історію України. Він пише про оборону Харкова, зокрема про бригаду «Кракен», яка складалась з футбольних фанатів, котрі чи не найбільш відчайдушно обороняли місто. Завдяки спецпідрозділу «Кракен» та іншим підрозділам вдалося відігнати росіян від Харкова. У кінці гри також додали присвяту одному з бійців «Кракена» – мінометнику Івану Лучко, який загинув восени 2022 року.
Також головний герой згадує, як російські військові змогли прорватись у місто та захопили 134 школу, з якої їх вдалося вибити 27 лютого – це був один з найвідоміших боїв початку повномасштабної війни.
«Будівлю школи відбудують. А сама школа – це не тільки будівля, це і люди, які там працюють. І сьогодні кажуть, що вчителі вже готують випускний для тих, хто був учнем цієї школи» – записав історик у нотатках.
Сам чоловік власноруч прокладає інтернет на станції, щоб мати можливість проводити уроки учням хоча б онлайн.
Memento mori
І справді, 5 червня 2022 року на руїнах тої самої 134 школи випускники станцювали вальс.
Нагадаємо, у квітні в Харкові вже побудували першу підземну школу, планують ще три. За весь час великої війни 3798 закладів освіти постраждали від бомбардувань та обстрілів, а 365 з них зруйновані повністю. Право на якісну освіту є однією з цілей сталого розвитку ООН в Україні, але діти в нашій країні вже понад 2 роки змушені навчатися дистанційно або під землею. Російські військові продовжують руйнувати школи, університети та дитячі садки, і дітям стає важче вчитися та соціалізуватися.
Максим разом з жителями метро звикає до обстрілів та постійної небезпеки. Він теж намагається бути корисним і досліджує побут людей, адже це теж напрям історії. Історик бере невеличке інтерв’ю в Анни, дружини одного з військових спецпідрозділу «Кракен». У своїх записах він зазначає, що відчув страх, який є в тої нещасної жінки, яка чекає на свого чоловіка в їх рідному місті під час бомбардування. Неподалік граються діти, десь хтось говорить про своє, хтось читає «Кобзаря», а дехто розбудовує намет в метро, щоб усамітнитись. Люди поступово адаптуються до нової реальності, як і діти.
Згодом метро відновлює роботу, вчитель прощається з Андрієм, якого він надихнув вивчати історію та змінювати країну.
«Я бачив тут різне : людей, як добрих, так і не дуже, бачив тут людську суть, людську хоробрість і підлість. Метро навчило мене того, що не навчило життя на поверхні – “memento mori” (з латинської – пам’ятай, що ти смертний)», – це останні записи Максима у щоденнику.
Ці слова нагадують, що життя швидкоплинне, особливо під час війни, тому ми маємо встигнути прожити його так, як справді хочемо та не відкладати свої бажання. Тож Максим вирішує звільнитися зі школи, йти в аспірантуру та переїхати в інше місто, адже хоче впливати на історію, а не просто переказувати її.
Він був останнім, хто покидав вже порожнє метро, звідки пішли люди та прибрали усі намети, столики та килими, котрі до цього заповнювали станцію.
Максима охоплюють відчуття страху та спокою водночас, а в душі – порожнеча, яку не заповнюють ані радість, ані сум. Він так звик до метро та його тимчасових жителів, які тепер роз’їхались по різних містах, і від втрати цього почувається так, ніби втратив родину. Але працівник метро запевняє його, що це місце ще знову стане прихистком для людей.
Для кого гра?
Загалом гра доволі компактна та коротка. Вона більше походить на інтерактивні спогади людей, які ховалися та проживали тоді у метро, у більш художній формі, з чим погоджуються деякі гравці у своїх рецензіях. Попри простий геймплей та деякі технічні недоліки зі звуком, гра змогла передати як переживали харків’яни у метро перші дні повномасштабного вторгнення. До гри є субтитри англійською, польською, німецькою, французькою та італійською мовою – це дуже важливо для привернення уваги міжнародної аудиторії до вимушеного життя українців у метро, яке вони не можуть покинути через постійні обстріли росіян, зокрема у Харкові.
Гру можна купити за 50 грн в Steam, 85% коштів продажів надішлють підрозділу «Кракен».
Ця гра – чергове нагадування світу, як Росія починала та продовжує руйнувати життя українців.
