За даними МОЗ, від початку повномасштабного вторгнення росія пошкодила близько півтори тисячі медичних закладів, а повністю зруйнувала ще 193. Сьогодні жити без доступу до медичних послуг вимушені українці в населених пунктах Харківської, Донецької, Чернігівської та Херсонської областей. Українські та міжнародні фонди докладають неймовірних зусиль, аби забезпечити постраждалі регіони амбулаторіями на колесах. Майстер репортажів з прифронтових зон, Артем Листопад, відправляється в одну з деокупованих громад Харківщини, аби разом з лікарем мобільної амбулаторії провести прийом пацієнтів.
10 кілометрів до кордону ворога, ми в’їжджаємо у Прудянку. Понівечене росіянами село зустрічає нас українським прапором, засніженими дорогами та безлюдними вулицями.
З вересня минулого року тут встановили мобільну амбулаторію. І вона, у порівнянні з розтрощеними будинками, виглядає аж занадто ошатною, неначе хизується перед нами своїм зовнішнім виглядом.
На вулиці морозний похмурий ранок, ні промінчика сонця. Ми встигаємо припарковати автівку та схопити в руки фотоапарат за 2 хвилини до початку прийому пацієнтів.
Рівно о 8 ранку Володимир Панченко відчиняє двері свого кабінету, облаштованого в автомобільному причепі. Сімейний лікар та медсестра починають дезінфікувати приміщення. На вулиці -5, але обігрівач швидко нагріває невелику металеву коробку. «Причіп, – розповідає Володимир, – оснащений усім необхідним для сімейної медицини у селі. Хіба що капельницю не поставиш».
Амбулаторію на колесах передали благодійники, вона у Дергачівській громаді єдина. Мобільність має свої переваги : у випадку загрози авіаудару чи за іншої необхідності медичний причіп можна перевезти за лічені хвилини в інше місце.
Мій будинок дуже постраждав. Ми виїжджали, я був у Німеччині. І навіть у цей період я все одно підтримував контакт з пацієнтами
«У нас є все необхідне (відповідно до наказів), щоб надавати медичну допомогу в межах сімейної медицини. Ви можете бачити наші запаси. Тут є і перев’язувальний матеріал, є шприци, є чим виміряти цукор в крові, тонометри, стетофонендоскопи, рідина для дезінфекції. Війна – це стрес. Вона накладає відбиток на стан здоров’я людини. Передусім це гіпертонічна хвороба, нервові розлади, цукровий діабет, травми. Це основні питання, з якими до нас приходять люди», – розповідає Панченко.
Лікарню на колесах підключили до електромережі, та про всяк випадок також додали потужний генератор. «Встановлення мобільної амбулаторії обґрунтовано тим, що вся інфраструктура в селищі знищена або пошкоджена внаслідок бойових дій, однак тут все ще залишаються люди» – пояснює директорка Центру первинної медико-санітарної допомоги Дергачівської міської ради Марія Хвисюк. На прийом до лікаря сходяться не тільки місцеві, але й жителі сусідніх сіл.
«Наша амбулаторія була майже повністю зруйнована, прийом там неможливий. І тому першочерговою задачею було відновити постійні медичні прийоми, щоб мешканці Прудянки мали змогу на постійній основі отримувати допомогу. За нашими даними, у Прудянці проживає 294 людини і, приблизно, до 100 мешканців у Цупівці. Вони також звертаються за допомогою і ми їх обслуговуємо. Та й взагалі приймаємо всіх, кому потрібна допомога і хто може сюди за необхідністю дістатися», – підкреслює Хвисюк.
Володимир працює одразу у декількох населених пунктах – він місцевий. По четвергах приймає пацієнтів тут. На початку 2022 року лікар виїхав закордон та прожив там рік. Втім, таки вирішив повернутися до України – за покликом серця.
«Мій будинок дуже постраждав, сусідні будинки взагалі погоріли. Ми виїжджали, я був у Німеччині, у друзів. Але поки я там знаходився, всеодно тримав контакт з пацієнтами. Згодом, ми вирішили повернутися, незважаючи на все те добре, що було в Німеччині. Хай це звучить банально, але я люблю свою роботу та своїх пацієнтів», каже медик.
Дорога слизька, ноги прооперовані… Я не доїду до Дергачів
Близько 9 ранку до амбулаторії починають сходитися люди – пацієнти Володимира, більша частина яких пенсіонери. Познайомилися з місцевою жителькою Антоніною. Для жінки навіть зависокий тиск може нести загрозу життю, то ж бути під постійним наглядом лікаря – не примха, а необхідність. До найближчої лікарні, яка в Дергачах, понад 16 кілометрів засніженими дорогами.
«Раніше я якось сама трималась. Добиралася до Дергачівської лікарні робити уколи. А зараз вже не в тому стані. Бо дорога слизька, ноги прооперовані, я туди не доїду. Дякувати Богу, що про нас не забувають», – пояснює пенсіонерка.
Поки Володимир вимірює тиск Антоніні та видає необхідні препарати, до кабінету лікаря на колесах заходить наступний пацієнт – Артем. Він проживає у сусідній Цупівці. Щоб потрапити на прийом до Панченка, йому довелося долати шлях у 3 кілометри пішки. Громадський транспорт тут не ходить, а власного авто в чоловіка немає. Артем вже 2 тижні як бореться з високою температурою, тож прийом у Володимира – його єдиний шанс на одужання так уникнення ускладнень.
Хоч чоловік і проживає біля кордону з росією, проте вважає, що у Прудянці чи Цупівці зараз безпечніше, ніж у Харкові:
«У Харкові набагато більше прильотів, ніж тут. Адже наш населений пункт вже розбитий. Я чув неодноразово «мопеди», що пролітали над Цупівкою в бік Харкова. Та й звуки ракет також».
Втім, поняття безпеки біля кордону з росією досить відносне та нестабільне. Голова Дергачівської громади В’ячеслав Задоренко розповідає, що медпрацівники в прикордонній Козачій Лопані вимушені працювати у підвалі через обстріли.
«Козача Лопань, Малі Проходи, Токарівка – це ті населені пункти, які межують з територією росії. Туди ворог періодично наносить удари. Нещодавно була розбита амбулаторія у Козачій Лопані. Лікарі, на щастя, всі вижили і сьогодні працюють в підвальному приміщенні», – розповідає чиновник.
Ворог наносив удари в район лікарні в момент, коли лікарі проводили обстеження місцевих
У населених пунктах, де повністю зруйновані медичні пункти, проте є можливість забезпечити медиків транспортом, прийоми проводяться на дому в пацієнтів. Періодично до громади навідуються литовські стоматологи (репортаж про них можна знайти тут) та сімейні лікарі, продовжує Задоренко:
«Ризикуючи своїм життям, вони виконували роботу в деокупованих населених пунктах, які піддаються обстрілам. І навіть були такі випадки, коли литовські лікарі проводили обстеження місцевих в той момент, коли ворог наносив удари в район лікарні».
В найближчому майбутньому пошкоджену обстрілами будівлю амбулаторії в селищі Прудянка планують відновити. Однак кабінет на колесах не залишиться без роботи – його перевезуть до іншого населеного пункту.
Нині у Дергачівській громаді вже відновили кілька амбулаторій в Малих Проходах і Руській Лозовій, а також в Дергачах. Однак лікувати то нема кого! За словами Задоренка, на Харківщині й досі залишаються пусті села, в які не повернулися люди. Хтось через відсутність життєво необхідної інфраструктури, хтось через постійні обстріли та близькість до ворога.
