З початком російсько-української війни у вітчизняній культурі зародився новий напрям – розпис воєнної атрибутики: уламків, гільз та тубусів зокрема. Чимало волонтерів почали розмальовувати такі речі з метою привернути увагу всередині держави та за кордоном. Сьогодні ж цей напрям став популярним і серед професійних художників. Як перетворити шматок заліза з поля бою на витвір сучасного мистецтва – дізнавались й журналісти URSA.MEDIA.
Ми пливли на воді, а «Козаки Мамаї» лежали на рятувальному крузі
Ця світла та охайна квартира більше нагадує музей, бо всі стіни у гостинній, коридорі та навіть спальні обвішані картинами, скульптурами, цінними знахідками, колекційними речами й різнобарвними елементами російсько – української війни. Її господарка Яна Ясунас доброзичливо проводить екскурсію.
«Ось це мій перший “Козак Мамай”, з якого починалася моя творчість. Він намальований на фанері. Я взагалі дуже полюбляю працювати з деревом. На ньому якось фарби інакше виглядають. Вони такі, наче зістарені», – показує жінка на одну з найбільших за величиною робіт. Взагалі «Козака Мамая» тут можна побачити часто – у художниці є окрема колекція картин з цим персонажем.
«Минулого року частину картин я возила… Навіть не знаю, як правильно сказати. Ми пливли на воді, а “Мамаї” лежали на рятувальному крузі. Я їх возила на місце сили, щоб зарядитися енергетикою. Адже після підриву Каховської дамби оголили пороги Дніпра у Запоріжжі. Там так красиво було. Я ще кераміку свою туди возила. Я ще виробляю трипільських богинь, їх теж там заряджала енергетикою», – розповідає Яна.
Творчий шлях художниці виходить далеко за межі сучасної України, як фігурально, так і географічно. Адже саме після відвідин Мексики, надихнувшись відвертістю культури цієї країни 12 років тому, жінка остаточно взялася за творчість. Втім, сьогодні ми поговоримо про новий напрямок української культури, який поширився з 2014 року, але набрав особливої вагомості з початку 2022-го. І Яна – одна з його першопрохідців.
Це уламок С-300 із Запорізького напрямку. Він найцінніший тим, що це «Кобзар» Шевченка – наш український символ
«Коли почалась повномасштабна війна, я познайомилась з Олександром Шкаліковим, його майстерня недалеко від мого дому. А він на той час був у танковій роті та міг мені багато цих уламків привозити різних. Він казав: “бери! Хочеш – щось придумаємо, розмалюємо і будемо продавати й донатити на ЗСУ”. І я понабирала саме такі уламки, в яких я побачила якийсь образ. І вдома сиділа, кожного дня їх розмальовувала. Потім ми публікували їх в соцмережах, і люди зацікавились цим, почали купувати, ажіотаж був.», – так художниця розповідає про перші спроби з перетворення залізяччя війни на мистецькі експонати.
Розмальовані уламки у 2022-му році почали з’являтися в різних куточках України. Ажіотаж можна було виправдати так: хтось шукав унікальну для себе атрибутику з війни, хтось цінував мистецький компонент. Чимало людей, говорить Яна, купували уламки напам’ять, перебуваючи за кордоном. Усі фрагменти, з якими художниця працювала, нікого не вбили. І це, наголошує майстриня, важлива деталь.
«Люди зацікавились, почали купувати. Дуже багато грошей ми перерахували з цих уламків. А потім я подумала, що скільки можна ці уламки розмальовувати. І вирішила робити брошки», – каже Яна.
З часом ажіотаж впав, але мистецтво залишилося. І почало тільки розширюватися. У творчості художниці переважає національна українська тематика. Яна показує найцінніші екземпляри. Серед них «Кобзар» з уламка російської ракети С-300.
«Це уламок С-300 із Запорізького напрямку. Він найцінніший тим, що, по- перше, це “Кобзар” Шевченка – наш український символ. А по-друге, це дуже схоже на розчавлену книгу, якщо ближче подивитись. Обгортка і всередині ось тут сторінки. Це мініатюра, і тут є портрет. Це класно, я вирішила залишити його собі», – показує художниця.
На розмальовку уламка жінка витрачає здебільшого один вечір, використовує вітражні фарби. Як з’ясувалося, метал від артилерійських боєприпасів, дронів і ракет відмінно піддається обробці – фарба тримається на ура. Та важче не розмалювати, а знайти елемент, який би гармонійно поєднувався з малюнком, ніс конкретну ідею та був цікавим. Яна кладе «Кобзаря» назад на стіл, а на заміну підіймає щось значно більше.
«Цей “Шахед” прилетів у покинуту будівлю. Він залетів, там зірвався, вибухнув. І от шмат скла вплавився в метал. І я вирішила зробити це схожим на акваріум, ви бачите тут морську тематику». Художниця підносить атрибут ближче до очей та сміється: «Можна навіть заглянути у “морське дно”».
З-поміж шматків заліза, оформлених в різнобарвних тонах, вирізняються фрагменти зі скла. Це з танку, пояснює художниця:
«Мій напарник з колегами їздив в Херсонську область розвозити гуманітарку. По дорозі вони зустріли російський танк. Він просто стояв, нікому не потрібний. І вони мені привезли лінзи оці, вигоряли звідти, з танку».
Це виставка військового мистецтва. Відвідувачі ж постійно звертають увагу, їм цікаво. Фотографують, селфі роблять
Розмальовані елементи війни відкрили новий етап в українській культурі. По всій країні досі відкривають виставки, а люди продовжують цікавитися й навіть купувати такі витвори мистецтва. Розмальовані тубуси, гільзи й уламки так сильно вписалися в побут людей, що чи не в кожному місті знайдеться ресторан, стилізований відповідно. У Харкові чи не найвідоміший серед таких має назву «Паляниця». Це волонтерське кафе, в якому власник Денис Островський проводить мініекскурсії й розповідає, що розмальовувати фрагменти війни українці почали ще з 2014 року. Він має чимало екземплярів з того часу:
«Тут зала, оформлена у військово-патріотичному стилі, з усілякими різноманітними трофеями й не тільки. Деякі експонати розмальовані. Ось, наприклад, цей тубус з РПГ, він у мене з 2014 року. Я взагалі не пам’ятаю хто його розмалював. Інші експонати вже з роками наповнювались, деякі розмальовувались. Ось, наприклад, гільзи. Є ті, які професійний художник розмальовував. А це донька моя робила, тут навіть є ті, що я робив».
Чимало експонатів нині перебувають в іншому приміщенні, адже всі просто б не помістилися сюди, зазначає власник. Але місце для подарунка від URSA.MEDIA точно знайдеться. Тепер тубус від української самохідної артилерійської установки «Богдана», привезений з Липецького напрямку, прикрашатиме вхід до основної зали.
«Це виставка військового мистецтва. Військові, наші друзі, постійно привозять. У нас є декілька непрофесійних художників, які на постійній основі їх розмальовують. Відвідувачі ж постійно звертають увагу, їм цікаво. Фотографують, селфі роблять. Якщо хтось вперше – то взагалі… А якщо вдруге, втретє – то видивляються тут щось нове», – каже Денис.
Поки відвідувачі можуть почастуватися стравами в тихій та приємній атмосфері, роздивляючись атрибутику війни, у сусідній кімнаті волонтери готують кілограми їжі для військових. До слова, сьогодні на обід борщ, гречана каша й картопля з овочами. «Паляниця-Харків» – це не тільки назва закладу, але й волонтерська організація, основна діяльність якої спрямована на забезпечення харчування військових.
«В першу чергу, все це було заради залучення коштів для волонтерської діяльності, бо своїх грошей вже не вистачало. Так й виникла ідея: розмалювати, щось продати, і на ці кошти далі допомагати армії. Потім з-за кордону люди попросили їм щось надіслати або привезти, вони там реалізовували це. І якось потім це переросло у мистецтво військової краси, я б так сказав. Якщо якийсь тубус гарно розмалювати, виглядає дуже стильно й привабливо. І ще це також почало грати в ключі саме інформування закордонних наших друзів, знайомих і незнайомих людей. Нас просили: надішліть, ми зробимо виставку, щоб привернути увагу закордонних людей, фондів, преси та взагалі суспільства про те, що тут в Україні відбувається. Багато у нас було дуже антуражних, розірваних ракет і снарядів, і їх розмалювали дуже красиво – у вигляді хвилі чи вибуху. Й вони мали попит, бо привертали увагу людей своїм виглядом» – розповідає Денис.
«Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води…»
Тим часом художниця Яна в Запоріжжі робить останні штрихи на величезних гільзах від артилерійських снарядів. Вона їх розмалювала для збору на автівку військовим. Щоб привернути увагу, волонтери нерідко влаштовують розіграші таких експонатів. Це стимулює людей більше донатити на армію. «Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води…», – видніються на одній із гільз рядки вірша Володимира Сосюри.
«Усі ці 4 гільзи з Харківщини, розписані мною вітражними фарбами. На кожну з них я ще додала вірші наших українських поетів. Тут Іван Багряний, Володимир Сосюра, Василь Симоненко і Павло Тичина. Я підбирала такі вірші, щоб вони були співзвучні з малюнками. Я десь два дні їх робила. Важко, бо вітражні фарби дуже рідкі, вони стікають з цієї поверхні. І щоб вона рівномірно стікала – треба тримати деякий час на одному рівні тримати, потім перевертати, чекати поки там засохне. Гільзи дуже гарні. Латунь сама по собі дуже красива, а з вітражними фарбами, коли їх на неї нанести, виходить справжній витвір мистецтва. Це незвично, бо більшість з акрилом працює», – говорить художниця.
Свою лепту як в мистецтво, так і у волонтерство внесла і наша редакція. Ми привезли з Харківщини до Запоріжжя два тубуси від української САУ «Богдана». Один із них, розмальований рукою молодої художниці, піде на розіграш для 13-ї бригади НГУ «Хартія».
Яна вважає, що після війни розмальовані атрибути із зони бойових дій набудуть особливої цінності, адже увійдуть в історію та стануть унікальними. А те, що українська культура вже змінюється через призму війни, можна констатувати вже сьогодні.
Раніше ми розповідали, як жінки освоюють чоловічі професії під час війни.
