За 2,5 роки повномасштабної війни сотні тисяч українців пішли на захист своєї держави. В окопах і бліндажах, за кермом пікапа чи в командному пункті, зі снайперською гвинтівкою в руках або ж біля самохідної артилерійської установки – чимало з них прийшли на фронт із цивільного життя. Мобілізація – один із ключових факторів, що впливає на ситуацію на українському ринку праці. Через нестачу кадрів на багатьох стереотипно «чоловічих» професіях ми спостерігаємо нове явище – поступове освоєння жінками «нетипових» для себе спеціальностей. У цей час немало роботодавців готові навчати дівчат на професії самоскидів або електрогазозварювальників.
Із січня 2022 року в Україні набрав чинності закон, згідно з яким із роботодавців стягуватимуть штрафи в розмірі 65 000 грн, якщо вони вказуватимуть у вакансіях стать працівників, вік та інші дискримінаційні формулювання. Однак у суспільстві досі вирує думка щодо поділу низки професій на «чоловічі» та «жіночі». І нерідко працедавці дотримуються таких правил. Це зумовлено кількома аспектами: а) у багатьох організаціях поділ роботи за статтю сформувався історично; б) чимало професій поділено за статтю через великі фізичні навантаження; в) українське законодавство до 2017 року обмежувало працевлаштування жінок на важких та небезпечних роботах.
У цьому матеріалі ми розкажемо історії тих, хто не побоявся змінити своє життя шляхом освоєння стереотипно «чоловічих» професій. А також розберемося, чи дійсно на ринку праці не вистачає чоловіків.
Тунель і сама робота мене не лякає. Колектив чоловіків зустрів мене, скоріше, із зацікавленістю
Розганяє повітря в підземному тунелі разом із стереотипами – так можна описати професію Анастасії Мазуркової. Вона та, хто дійсно вніс свій вклад в історію Харкова, ставши першою жінкою-машиністкою електропоїзду в метрополітені.
«Мені транспорт подобається з дитинства, тому для мене стати машиністкою – це було логічне продовження моєї мрії», – розповідає дівчина про свій вибір.
У метро Анастасія працює не перший рік, маючи професію оператора поста централізації. Вона керувала цілою станцією, а коли таки наважилась піти навчатися на машиністку – отримала підтримку від рідних та колективу. А він у неї переважно чоловічий.
«Колектив чоловіків зустрів мене, скоріше, із зацікавленістю. Готові були допомагати багато колег».
Щоб освоїти професію машиніста електропоїзда, Анастасія пів року відвідувала технічну школу. Було непросто, адже лиш вміти керувати складом недостатньо. Необхідно вивчити увесь механізм роботи метрополітену, аби бути готовим до всього. До того ж, тут буде в нагоді й міцне здоров’я. Бо як не крути – робота із залізом потребує сил. Поки що Анастасія перевозить тисячі харків’ян разом із напарником. Після фінального іспиту вона зможе робити це самостійно. Але на цьому кар’єра молодої машиністки не закінчується. Вона впевнена – їй під силу значно більше.
«Тунель і сама робота мене не лякає, тому що якщо б вона мене лякала, я би сюди не прийшла працювати. І машиніст має бути готовим до всього. В професії машиніста багато рівнів. Спочатку робота в одиночку, потім певна кількість класів, іспити. Потім машиніст-інструктор. Фронт робіт ще великий», – говорить Анастасія.
Чоловічі колективи в Україні прикрашаються жінками все частіше. Проблеми з кадрами у багатьох галузях почалися ще минулого року, а цьогоріч – лише загострилися. Через мобілізацію чоловіки покидають свої робочі місця. І все частіше їм на заміну приходять жінки. Заступниця директора Харківського обласного центру зайнятості Ольга Петренко підтверджує цю тезу: жінок побільшало у багатьох сферах зайнятості.
«Я не можу сказати, що у нас дуже велика частка жінок працевлаштовується саме на «чоловічі» професії. Але частка жінок, що працевлаштовані за сприянням центру зайнятості, збільшилася. За пів року відсоток жінок, що влаштувалися в сільське господарство, склав близько 60,4%, а раніше цей показник був 24%. В переробній промисловості – близько 70%, а в минулому році було 45%. У будівництві частина працевлаштованих жінок складає 34%, а минулого року було 16%. Тож роботодавці все частіше влаштовують жінок на такі нетипові посади, професії. Тому що це необхідно підприємствам».
Як працевлаштування жінок регулює українське законодавство
До 2017 року жінки-машиністки у харківській підземці не могло бути апріорі. Дивовижно, але це не дозволялося на законодавчому рівні. Статтею 174 Кодексу законів про працю України передбачалася заборона праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами. Адвокат та керуючий партнер адвокатського об’єднання «Юридична компанія Арес» Роман Чумак наголошує – ця норма була прийнята понад 50 років тому:
«КЗпП України був прийнятий у далекому 1971 році Верховною Радою Української РСР. Після набуття Україною незалежності КЗпП зазнав значних змін, але новий кодекс не приймався, внаслідок чого українське законодавство отримало “у спадок” чимало радянських норм, серед яких і стаття 174 КЗпП.
Вона передбачає, що забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми».
То чому сьогодні ми бачимо все більше жінок, які обирають «нетипові» професії? Річ у тому, що на це вплинув процес євроінтеграції. Одна з норм, яку прийняла Україна для зближення з Європейським Союзом, дійсно розв’язала багатьом дівчатам руки.
«З огляду на процес євроінтеграції України та необхідності утвердження гендерної рівності було прийнято Наказ № 1254 від 13 жовтня 2017 року, яким скасовано вищезгаданий перелік. Отже, з 13 жовтня 2017 року в Україні скасована законодавча заборона на залучення праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, зокрема, і у метрополітені. Єдиним винятком залишаються гірничі роботи, оскільки відповідно до Конвенції про використання праці жінок на підземних роботах у шахтах будь-якого роду від 4 червня 1935 року, яка залишається чинною для України, заборонено використання жіночої праці на будь-яких підземних роботах у шахтах. Наша держава наразі планує вийти з вказаної Конвенції, після чого в Україні не залишиться жодних професій, до яких законодавчо заборонено залучати жінок», – говорить Роман Чумак.
Втім, українські жінки не перестають дивувати. Попри вищесказане, зустріти їх в шахтах все-таки можна. При чому, деякі спеціалізації під силу далеко не кожному чоловіку. Наприклад, із шахт по видобутку вугілля на Дніпропетровщині вже мобілізували близько 3500 працівників. Взамін на підприємстві навчили професії шахтаря пів тисячі жінок, які успішно виконують свою роботу сьогодні. Як це можливо? На час воєнного стану законодавці зняли заборону, й з 2022 року жінки мають право працювати навіть під землею.
На Харківщині випадки працевлаштування жінок на важкі професії поки не зазнали масового характеру, втім подібні приклади існують:
«На сьогодні за окремими професіями ринок нашої Харківщини відчуває дефіцит кадрів. І це спричинено міграційними процесами. Деякі українці виїхали, деякі стали на захист нашої держави. На сьогодні у Харкові не вистачає лікарів, фармацевтів, вчителів, інженерів, юрисконсультів. А також є дефіцит серед виробничих професій. І особливо серед тих, які раніше вважались суто чоловічими: водії, електрогазозварювальники, слюсарі, робітники комунальних служб, механіки з ремонту транспорту. Жінки зараз поповнюють кадровий склад підприємств у зв’язку з тим, що попит на професії існує. І щоб підприємство працювало – роботодавець пропонує цю роботу і жінкам», – наголошує заступниця директора Харківського обласного центру зайнятості Ольга Петренко.
Немає жіночих чи чоловічих професій. На мою думку, гендерна рівність – це позитивне рішення
Одна з професій, що набирає популярності серед жінок сьогодні – охоронниця. Будь це супермаркет, склад будівельних матеріалів чи, навіть, суд. Так, саме тут, при вході до будівлі суду ми зустріли Олену Шевченко. Вона командир відділення Зміївського районного суду Харківської області.
«Мій робочий день починається з 5 години ранку. Я дістаюсь до судової установи близько 20 кілометрів в один бік. Прибувши на об’єкт, робота починається з обходу території суду, прийому документації, перевірки особового складу, потім підготовки до несення служби і, безпосередньо, заступання на службу у якості командира», – розповідає Олена.
У Службу судової охорони жінка працевлаштувалася в листопаді 2019 року. А вже сьогодні вона командир відділення.
«Я завжди була за справедливість. Тому мені захотілося долучитися до людей, які несуть справедливість у нашому суспільстві. Так, я жінка-командир, і у мене у підпорядкуванні троє контролерів-чоловіків. Всі вони прийшли з різних професій. Було важко, дійсно. Але була поставлена задача – сформувати відділення настільки чітко, як працює швейцарський годинник. Я можу вас запевнити, що у мене це вдалося на 100%», – зазначає Олена.
Кожного робочого дня Олена слідкує за ситуацією в суді. Завдяки їй та її колегам, судді, адвокати і прокурори, обвинувачені й постраждалі, та й навіть ми – журналісти почуваємо себе безпечно. Бо під заборону потрапляє не лише вогнепальна зброя, але й травматична, а також ріжучі й колючі предмети, рідини з незрозумілим змістом та багато іншого.
«Це можуть бути викрутки, ножиці, ножі, шприци. У мене була ситуація, коли прийшла жіночка з такими великими ножицями, що я в житті не бачила. В інших судах, я знаю, були й сокири».
Із таким приладдям жінка має справу регулярно. Ось, наприклад, Олена оглядає сумку відвідувача судового приміщення. А в ній – пістолет. При вході лунає:
«До будівлі суду заборонено проносити колючі та ріжучі предмети, вогнепальну і травматичну зброю. Будь-ласка, пред’явіть свої речі на огляд. Ви маєте при собі травматичну зброю. Її потрібно буде залишити у спеціально відведеному місці».
За своє життя Олена освоїла чимало різноманітних професій. Зокрема, офісного та рекламного менеджера, чергового контролера Укрзалізниці, оператора відділу моніторингу у слідчому ізоляторі. Але щоб працевлаштуватися в Судову охорону, Олені необхідно було набути нових навичок. Наприклад, освоїти механіку самооборони. До речі, минулого року жінка посіла перше місце на всеукраїнському конкурсі з цієї дисципліни. В Олени при собі завжди табельний пістолет і металошукач. А найцінніше – оберіг доньки.
«Сплила мені ось таку штучку, я її завжди ношу з собою: «Я поруч». З таким маленьким сердечком».
Обидва брати Олени воюють у лавах Збройних сил України, на фронті вона втратила батька своєї дитини. Тому жінка впевнена, що поки чоловіки захищають її там, вона просто зобов’язана брати на себе важку роботу та велику відповідальність тут, в тилу. Олена – одна із першопрохідців. Адже зараз у Службі судової охорони Харківщини працює вже близько 30% жінок.
«Дуже дружній колектив. Є повне розуміння, що так, я жінка, але я командир. Повернемося до гендерної рівності. Ми хоч і не на полі бою, але не покидали надій і чим могли – йшли, і йдемо до перемоги. Я впевнена, що я на своєму місці. Ми на рівні з чоловіками проходимо як вогневу, так і фізичну підготовку. Немає жіночих чи чоловічих професій. На мою думку, гендерна рівність – це позитивне рішення. Я впевнена, що я на своєму місці», – розповідає Олена.
Роботодавці готові навчати жінок на водіїв самоскидів, слюсарів, охоронців та чимало інших професій
У зв’язку з ситуацією на ринку праці, в українських центрах зайнятості вирішили навчати «чоловічим» професіям жінок, кажуть у Харківському обласному центрі зайнятості.
«Ми спостерігаємо те, що жінки йдуть навчатися на ті професії, які вважались чоловічими. Так, наприклад, навчалась у нас одна жінка на слюсаря з механоскладальних робіт, інша навчалася на верстатника широкого профілю. Ще одна навчалася на оператора верстатів з програмним керуванням. Вони працевлаштовані на підприємства і працюють. В цьому півріччі у нас було видано навчання за ваучерами для жінок на водія автотранспортних засобів, тролейбусів і на охоронника. Раніше ми не спостерігали такої тенденції. Наразі ми бачимо, що жінки йдуть і навчаються».
На такі кроки наважуються і роботодавці, продовжує Ольга Петренко. Наприклад, в харківському комунальному підприємстві «Комплекс з вивозу побутових відходів» готові навчати жінок їздити на самоскидах і сміттєвозах. А ось вам приклад із Запоріжжя – художниця Яна Ясунас впевнена, що могла б освоїти навіть бульдозер, так як з легкістю справляється з мікроавтобусом.
«Я боялася спочатку. Я думала, що я не зможу водити таку машину – габарити зовсім інші. Я весь час їздила на автоматі. Та, зрештою, у мене вийшло. Я б порадила дівчатам не боятися, тому що жінки здатні на більше. У крайньому випадку завжди можна сказати: «а що такого, ну я ж жінка».
За кермо буса Яна сіла не з цікавості. З початку війни вона пішла працювати у благодійний фонд «Підтримка Мелітополя». Але через рік всі волонтери, крім засновника, пішли. Тому лише Яна могла сісти за кермо мікроавтобуса, щоб розвозити гуманітарну допомогу.
«Хтось на фронт поїхав, хтось до Києва. І ми з Валерієм залишились удвох. У нас, напевне, найменший фонд в Україні – нас всього дві людини. Він засновник, а я водій, секретар. Тому що сам він машиною не управляє», – розповідає художниця. І додає: «вже 4 місяці як Валерій мобілізувався, й нині перебуває на фронті. Та чоловік не відійшов від своїх обов’язків, і за можливості допомагає фонду».
Зараз українське законодавство забороняє вказувати в професії стать потенційного працівника. Так вирішили боротись із дискримінацією. Однак все ще залишається різниця в заробітних платах – чимало роботодавців платять жінкам менше, ніж чоловікам. Попит серед перших на «нові» професії може це змінити. Більше того, деякі роботодавці тепер готові платити більше жінкам, аби зберегти працівницю. Бо її не мобілізують, а значить робоче місце буде зайняте.
Нещодавно ми розповідали дивовижну історію фермера з Харківщини, який наважився самотужки розміновувати власні землі.
