Вже понад три роки наше довкілля потерпає від повномасштабної російської агресії не менше, аніж люди та інфраструктура. Тема впливу війни на природу болюча і складна, особливо для журналістів. Вона важка не тільки емоційно, а й багато в чому недоступна – зараз неможливо точно підрахувати, скільки шкоди екосистемам завдано внаслідок воєнних дій.
Проте це не означає, що про неї не варто говорити – питання шкоди довкіллю чутливе і для міжнародної аудиторії, адже екологія не має кордонів, і всі екосистеми пов’язані між собою. Тобто згодом екологічні наслідки російсько-української війни можуть відчути і в інших країнах.
У Міжнародний кримінальний суд надходять різні справи, в яких журналісти та екологи фіксують злочини проти довкілля, але їх так і не розглядають – через неправильну класифікацію вони йдуть у «спам».
Ми проаналізуємо як працювати з терміном «екоцид», чи можливо відновити постраждалі види, у яких відкритих джерелах шукати дані та як зафіксувати екологічний злочин.
Авторка обкладинки — Анна Куранова.
Що таке екоцид і як він працює ?
У новинах і матеріалах, пов’язаних з екологічними наслідками війни, ми часто натрапляємо на слово «екоцид». Медіа активно вживають його, щоб підкреслити масштаб завданої шкоди. Зокрема коли йдеться про підрив і наслідки руйнування греблі Каховської ГЕС 6 червня 2023 року – найбільшу екологічну та гуманітарну катастрофу не лише для України, а й для світу.
Внаслідок цього постраждали 16 тисяч людей, загинули 32 особи і близько 20 тисяч тварин, затопило 80 населених пунктів, а збитки за різними оцінками сягають від 2 до 14 млрд доларів. Хоча природа поступово відновлюється, наслідки цієї катастрофи Україна відчуватиме ще довго.
Ні у кого не виникає сумнівів, що це – акт екоциду та черговий воєнний злочин росіян, за який вони мають бути покарані. Уже зафіксовано понад 6 тисяч кейсів нанесення шкоди довкіллю внаслідок війни. Офіс генерального прокурора проводить розслідування у 222 кримінальних провадженнях щодо воєнних злочинів проти довкілля, 14 із них попередньо кваліфіковано як екоцид – сказала міністерка захисту довкілля та природних ресурсів України Світлана Гринчук в інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна”.
Але на практиці термін «екоцид» має складнощі як у формулюванні, так і в застосуванні. Наприклад той факт, що екоциду ще немає у міжнародному кримінальному праві – тобто його ще не визнано злочином на міжнародному рівні.
Тому виникає питання, чи на цьому етапі реально притягнути РФ до відповідальності за екологічні збитки? І чи валідно називати це екоцидом з правової точки зору?
Ми запитали про це юристку МБО «Екологія-Право-Людина» та експертку з міжнародного екологічного права Соломію Баран.
Екоцид в українському законодавстві
З точки зору українського права, в нас є Стаття 441 в КК України. Згідно з нею, екоцид – це масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, які можуть спричинити екологічну катастрофу. За це передбачається відповідальність – позбавлення волі на строк від 8 до 15 років .
Ця стаття вже дуже багато років є в кримінальному кодексі України, але до війни її взагалі не застосовували. Ми вивчали судову практику, зокрема поодинокі випадки, коли відкривалися кримінальні провадження, але за цією статтею ніхто ніколи не був притягнутий до відповідальності.
На думку Соломії, це логічно, тому що те діяння, яке дійсно може вважатися екоцидом – це дуже масштабна шкода природі, щось екстраординарне, на зразок ситуації з Каховською ГЕС. Але проблема в тому, що через те, що цю статтю не застосовували, на неї не сильно звертали увагу практики.
Відповідно, коли ми стикнулися з війною і масштабною шкодою природі, вийшло так, що ніхто не знає, що таке екоцид, з чим його «їсти» та як його застосовувати. Бо його формулювання обтічне, терміни дуже загальні, наприклад, масове знищення – яке це масове? З якого моменту знищення стає масовим? Чому одне явище можна вважати масовим знищенням, а інше – ні?
В цілому, є багато проблем у формулюваннях, тому складно застосовувати його на практиці. Зараз через війну прокуратура відкрила багато проваджень по екоциду. Більшість цих розслідувань не сильно просуваються, тому що з часом приходить розуміння, що це не екоцид, а звичайна шкода, яку завдають довкіллю. Але вона не настільки серйозна, аби вважатися екоцидом.
Наприклад, є відкриті впровадження, щодо яких є питання чи це було зроблено імпульсивно через велику завдану шкоду, чи дійсно є підстави вважати, що це серйозний злочин, чи це мають кваліфікувати інакше. Поки в Україні не склалося усталеної думки щодо цього.
За якими критеріями визначити екоцид?
Соломія розповіла, що вони разом з юристами, науковцями, ботаніками і зоологами розробили критерії того діяння, яке може дійсно вважатися екоцидом, як з точки зору науки, так і з точки зору права.
Критерій 1. При вчиненні діяння повністю зникає (-ють) уся(-і) популяція(-ї) хоча б одного ендемічного виду, які існували в межах рослинно-кліматичної зони або підзони чи висотного поясу у межах України, або їх залишається менше 10% особин, що є недостатнім для її(-їх) природного відновлення, а річний моніторинг не підтверджує їх відновлення.
Критерій 2. При вчиненні діяння повністю зникають унікальні угруповання біоти (асоціації), які існували в межах рослинно-кліматичної зони або підзони чи висотного поясу у межах України, або залишається не більше 10% площі їх поширення і річний моніторинг видового складу наявних ценопопуляцій не підтверджує відновлення знищених угруповань.
Критерій 3. При вчиненні діяння знищені цінні біотопи, що включені до світової природної спадщини ЮНЕСКО чи до Резолюції 4 Бернської конвенції, або на більшій частині їх площі знищені структурні елементи і річний моніторинг знищених складових біотопу не підтверджує їх відновлення до вихідного стану.
Критерій 4. При вчиненні діяння відбувається знищення біотопів, від яких прямі або опосередковані екологічні послуги недоотримає більше половини населення країни.
Критерій 5. При вчиненні діяння відбувається забруднення радіонуклідами чи руйнування місцевості певного ландшафту, що нанесло великі екологічні та соціально-господарські збитки і спричинило відселення більше половини населення району.
Критерій 6. При вчиненні діяння відбувається зміна характеристик довкілля, яка може спричинити негативні екологічні наслідки та катаклізми руйнівного характеру. Треба зауважити, що критерій 1 може краще працювати з популяціями тварин і, швидше за все, може бути застосований на глобальному рівні. Серед рослин, прикладом критерію 1 можуть бути група перлинних волошок, зокрема ендічний вид пісків пониззя річки Інгулець волошка Пачоського Centaurea paczoskii відома лише з двох локалітетів, які розташовані в зоні активних бойових дій у 2022 р. та в зоні підтоплення спричиненого знищенням Каховського водосховища. Наприклад, різке зниження чисельності популяцій ендемічних видів до 10 % веде до високої ймовірності неможливості їх природного відновлення. Другий критерій можна застосовувати для рослинних угруповань, які включено до Зеленої книги України. Крім того, унікальні задокументовані угруповання, які можуть існувати лише в специфічних умовах, наприклад повне знищення угруповань асоціації Xanthorietum tendraensis, яка обмежується в світі лише частиною Білих кучугур Тендрівської коси, буде вважатися екоцидом.
Ці критерії дозволять експертам запропонувати, затвердити та застосувати певні методики для оцінки злочинів проти природи і направити свої зусилля для збору доказів здійснення екоциду.
Більше про проблему терміну «екоцид» у правовому полі можна дізнатися тут.
На міжнародному рівні немає такого злочину як екоцид
Експертка зауважує, що журналістам, особливо тим, які висвітлюють ці аспекти війни, важливо розуміти, що на міжнародному рівні немає такого злочину, як екоцид. Зараз лише йде мова про включення його п’ятим злочином на ряду з геноцидом, воєнним злочинам, злочином проти людяності та злочином агресії. Але це лише обговорюють, тож поки екоцид не є окремим злочином. У Римському статуті Міжнародного кримінального суду (МКС) серед воєнних злочинів є Стаття 8 (2 б 4), в ній йдеться про те, що під час війни карається завдання шкоди довкіллю, тобто довгострокове масове знищення природи. Там є ще купа додаткових вимог до того діяння, яке могло би вважатися воєнним злочином проти довкілля, як от завдана шкода має значно переважати над отриманою військовою перевагою.
Соломія наголошує, що стаття існує дуже давно, вона є в Римському статуті, але на практиці її ніхто застосовував у міжнародному кримінальному суді.
Але зараз Україна має навчитися використовувати цю статтю, навчитися з нею працювати. Треба розуміти, що коли ми говоримо про шкоду, завдану довкіллю внаслідок або в ході воєнних дій у контексті міжнародного права, то мова йде про цю статтю Римського статуту, а не про екоцид.
Коли його включать у міжнародне право, ймовірно на 90%, що його приймуть як злочин, який може вчинятися і в умовах воєнного стану, і в умовах мирного часу. Другий можливий розвиток подій – що екоцид буде прийнято просто як злочин, який вчиняється виключно в умовах мирного часу, а на період війни – це буде воєнним злочинам проти довкілля.
Але поки що мова може йти тільки про цей воєнний злочин за Римським статутом. Сьогодні на територіях, які потрапили під затоплення внаслідок підриву Каховської ГЕС, росте вербовий ліс, утворюються нові екосистеми. І разом з тим, може здатися, що шкода компенсується відновленням природи, і питання чи можна тепер це вважати повним екоцидом і як його довести, стає ще більш дискусійним.
На думку Соломії, ні у кого немає сумнівів, що це був злочин – питання в тому, який саме. Досить складно довести збитки, завдані природі, особливо в такому масштабі, аби доказова база дозволила довести вчинення злочину екоциду.
Але тут нам на користь трохи погане, з точки зору нормативно-правової техніки, формулювання екоциду у нашому кодексі. Тому що, за нашим кримінальним кодексом, екоцидом може бути вчинення дій, які можуть спричинити екологічну катастрофу. Тобто в діях особи, яка вчиняє певну поведінку, має бути принаймні можливість того, що ці дії можуть завдати екологічну катастрофу. Очевидно, що підрив Каховської ГЕС ніс за собою можливі ризики спричинення екологічної катастрофи. Треба довести, що був потенціал для того, аби та катастрофа настала.
Я особисто вважаю, що це може бути кваліфіковано як екоцид в частині того, що дійсно ці дії мали перспективу створити екологічну катастрофу.
Побачимо, яким шляхом будуть рухатися органи прокуратури та суди.
Якщо ефективно працювати над усіма необхідними реформами на національному та міжнародному рівнях, то чи можливо притягнути РФ до відповідальності?
Хочеться бути оптимістом і вірити, що міжнародний компенсаційний механізм, який вже частково розпочав свою роботу, буде ефективним у всіх сферах, які він включає. В тому числі і в частині шкоди довкіллю. Але шанси на отримання відшкодування за шкоду, завдану довкіллю, як на мене, серйозно залежать від можливостей України правильно і вчасно задокументувати впливи на довкілля. Із цим поки досить складно.
Журналісти допомагають навіть самим висвітленням цієї тематики. Публікації про екоцид, про вплив війни на довкілля, про те, як це впливає і на життя людей – створюють потрібний «фон» для розвитку правових процесів. Це мінімум, який можуть зробити у медіа, щоб допомогти просувати цю справу.
Зараз не можна оцінити чи спрогнозувати весь масштаб забруднень Чорного моря
Виконувач обов’язків директора Науково-дослідної установи «Український науковий центр екології моря» Віктор Коморін розповів, що воєнна агресія РФ проти України безпосередньо впливає на стан морського довкілля, найбільш яскраві приклади – це аварія російських танкерів у Керченській затоці. Тоді більше ніж 4 тисячі тонн мазута потрапило в море і розподілилося на тисячі квадратних кілометрів по всьому Чорному морю. Є гіпотеза, що весь цей мазут міг потрапити до самої Чорноморської течії та впливати не тільки на стан узбережжя України, а й інших країн, як от Болгарії, Румунії, Туреччини, Грузії. Також через підрив Каховської ГЕС дуже багато шкідливих канцерогенних речовин потрапило в море. За словами Віктора Коморіна, вони досі спостерігають наслідки цієї події по реакціям морських рослин, тварин і мікроорганізмів.
Але дізнатися яким чином війна впливає на морське середовище вдасться лише після її завершення, коли дослідники зможуть вийти в море на суднах. Вже є попередні домовленості з країнами Європи, щоб разом дослідити Чорне море. Тоді зможуть порівняти його стан з даними до війни, які є в межах проєкту EMBLAS (Посилення екологічного моніторингу Чорного моря), де дослідили усе Чорне море від Одеси до Батуми. Наразі воно закрите для науки і рибальства.
На початку активної фази війни у 2022 році на узбережжя викинуло аномальну кількість дельфінів. Сьогодні так багато дельфінів вже не фіксують, бо російські кораблі вже не підходять так близько до нашого узбережжя.
За нашими даними, аналізом інформації з різних джерел (медіа, інтернет, колеги з чорноморських країн) у перший рік війни загинуло близько 50 тис. чорноморських китоподібних трьох видів. Основні причини: військові сонари російських надводних і підводних човнів, потужний вплив бомбардування по Чорному морю під час деокупації острову Зміїний, а також під час підриву протикорабельних-протидесантних мін. У 2023 році за нашими оцінкам внаслідок війни загинуло біля 20 тис. У 2024 році – біля 10 тис. Окрім того під час розливу мазуту у Керченській протоці – близько 3-4 тис.
Як війна впливає на ґрунти?
Еколог МБО «Екологія-Право-Людина» Катерина Полянська називає 4 види забруднень, яких зазнають ґрунти:
1) Фізичне пошкодження через проїзд важкої техніки (ущільнення ґрунтів, руйнування верхніх шарів).
2) Пожежі (згорання верхнього шару ґрунту та мікроорганізмів які його населяють).
3) Засмічення відходами бойових дій та відходами руйнації, вибухи (повне знищення ґрунту з утворенням вирви).
4) А також хімічного забруднення через розлив паливно-мастильних речовин, забруднення вибуховими речовинами, важкими металами, токсичними речовинами, які використовуються у військовій діяльності, канцерогенними та отруйними речовинами, які виділяються з продуктів руйнації та відходів бойових дій, внаслідок пошкодження промислових об’єктів та сховищ з небезпечними речовинами, звалищ та могильників.
Такий вплив відрізняється за тривалістю, ступенем хімічного забруднення та масштабами. Одна свинцева куля вже спричиняє забруднення ґрунтового середовища важким металом свинцем, в порівнянні з цілими зруйнованими містами та селами.
Ми досліджували спалений після обстрілів будівельний супермаркет «Епіцентр» в Чернігові, результати хімічних аналізів показали перевищення гранично-допустимих концентрацій забруднюючих речовин цинку в 100 разів, сірки в 60 разів, міді в 25 разів, свинцю в 17 разів.
Результати аналізів ґрунтів з вирви від підриву ракети С-300 на одному з сільськогосподарських полів Милівської громади в Херсонській області показали значне перевищення рівня важких металів. Особливо високий вміст свинцю, міді, цинку та марганцю. Зокрема, свинець виявили з перевищенням у понад 36 разів порівняно з фоновими показниками. Мідь у деяких зразках перевищила норму у понад 1000 разів, а рівень цинку — в 14 разів вище норми.
Під час лабораторного дослідження зразків з-під спаленої військової техніки вони також виявили перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК) (валова форма) по свинцю у 18 разів, сурми у 2,4 раза, сірки у 12,4 раза, барію в 6 разів, фосфору в 2,2 раза.
Навіть якщо вивезти рештки техніки на землі все одно лишається забруднення зі згорілих та напівзгорілих решток, розлитих паливно-мастильних речовин, які потрібно додатково очищати.
Еколог зауважує, що небезпечні для життя та здоровʼя речовини можуть мігрувати у ґрунтові та поверхневі води, розвіюватися з пилом і потрапляти в організми рослин і тварин, а також людей. Залежно від речовини та її концентрації вона може по-різному впливати на організм людини – може вразити дихальні шляхи, нервову систему, кровоносну систему, внутрішні органи, є ризик розвитку ракових захворювань та інших ускладень.
Скільки знадобиться часу на розмінування та як можна відновити пошкоджені ґрунти?
Катерина каже, що розмінування залежить від типу землекористування. Якщо це населений пункт або сільськогосподарські землі, вони можуть бути розміновані за коротший проміжок часу ніж, наприклад, водні обʼєкти, в які потрапили снаряди, або ж території з природною лучною, степовою та лісовою рослинністю – на це може піти більше часу, а інколи й десятиліття.
Деякі території можуть лишитися нерозмінованими через велику кількість вибухонебезпечних предметів й неможливість дістатися туди на техніці для розмінування. У таких випадках території треба розміновувати вручну або використовувати більш технологічні підходи.
За словами еколога, варто враховувати, що зараз не можна визначити весь обсяг хімічних речовин, які потрапили в грунти та провести відповідні заходи з очищення ґрунтів.
Нашій організації бракує матеріально-технічної бази, щоб провести комплексні хімічні дослідження забруднення ґрунтів. Перевірка грунтів лише на декілька токсичних речовин і надання рекомендацій з його подальшого використання може становити загрозу життю та здоров’ю громадян.
Тварини та червонокнижні види
Через війну не менше страждають і тварини: вони гинуть внаслідок бойових дій та пожеж, підриваються на мінах, втрачають потомство, змушені покинути своє природне середовище та мігрувати.
У цьому контексті згадують і червонокнижних тварин – це рідкісні види, які перебувають під загрозою зникнення. Зокрема часто у цьому переліку фігурує перегузня – невеликий хижак родини куницевих, степовий орел і степовий бабак.
Проте співзасновник та голова правління Української природоохоронної групи, експерт з заповідної справи та охорони біорізноманіття Олексій Василюк зауважує, що цей список не репрезентативний та не варто виділяти певні види.
Адже всі живі організми страждають від бойових дій, так само, як і люди, і наразі неможливо скласти точний перелік найбільш вразливих тварин.
Наприклад, перегузня живе на окупованих територіях, між каміннями в норах, в типових балках, де немає бойових дій. Вона часто фігурує на відео зі своїми дитинчатами, тому її легко побачити. Це не означає, що вона зникає. Можливо, через війну на неї менше полюватимуть та її кількість навіть збільшиться.
Але еколог підкреслює, що це не можна стверджувати, тому що цього невідомо. Достовірно можна сказати, що все ж таки переважна більшість її популяції за межами України. Але більшість перегузні в Україні мешкає на окупованій території на сході, де війни немає.
Бабаки також живуть переважно на півночі Луганщини, де бойових дій немає. Але так, їм важче, тому що ті, які мешкають вздовж річки Оскіл, там де розташований Дворічанський національний парк, село Дворічна, Куп’янськ, вони сплять в норах, в схилах, які масово обстрілюють. Я думаю, що багато хто з бабаків загине або вже загинув. Коли бабак лякається, він може понад добу не вилазити з нори. Але цього ніхто не вивчав і точно ніхто не скаже, як бабаки реагують на бойові дії. Ми самі це дуже хотіли би знати. Поки невідомо, чи взагалі вони вилазять з нір поїсти за час бойових дій, чи вони не виходять і помирають з голоду. У цих краях не було жодного біолога, який міг би це вивчити.
Щодо степового орла – жоден спеціаліст також не знає, за останні 20 років взагалі чи цей птах був чи хоч гніздувався в Україні. Він може літати на багато сотень кілометрів, тому поки що взагалі не можна стверджувати, що він постраждав від війни.
Чим зникнення видів може загрожувати екосистемі?
Будь-яка екосистема – це дуже складна система зв’язків між видами. Не може бути непотрібних видів чи видів, які не відіграють якусь роль, видів, від яких не залежать всі інші. Умовно кажучи, всі залежать від всіх і забезпечують стабільність. Якщо уявити, у вас є стіл, у нього 100 ніжок. На столі стоїть якась важка річ вагою в тонну. І ви починаєте забирати по одній ніжці. Деякий час стіл буде триматися, але забравши знову одну ніжку, ви побачите, як всі інші зламаються під вагою столу. Тому що ідеально було би, коли на місці всі 100 ніжок. І схожим чином природа, якій завдають шкоди, по інерції буде триматися, звичайно. Але відбувається багато шкідливих процесів, як от чужорідні види рослин легше захоплюють територію і вигнати їх буде дуже важко. Єдине, до чого однаково призводить вимирання будь-якого виду – це ослаблення екосистеми. Чим далі – тим більше вона деградує. Лише в ґрунті живуть десятки тисяч видів, які займаються формуванням ґрунту. Тисячі видів комах. У кожної рослини є комахи, які на ній живуть. Сотні видів рослин, десятки видів птахів, ссавці, земноводні, плазуни – всі між собою пов’язані. І, звичайно, зникнення будь-якого виду призводить до того, що тих видів, яким він харчувався, стає більше. Або ті, хто ним харчувалися, вже теж не мають що їсти. Вони швидше виїдають свою кормову базу і система починає рушитися. Усі залежні одне від одного і неважливо, хто самий зник.
Як відновити екосистеми ?
Деякі екосистеми цілком можуть відновлюватися самостійно. Найкращий приклад – Великий Луг. Коли створювали Каховське водосховище, затопили величезний шматок дикої природи. 70 років цього всього не було, була гнила вода 70 років. Але через три тижні, після того, як вода зійшла те, вся ця територія заросла вербами і тополями, які були тут раніше. Природа не забула, що тут має бути, і змогла в лічені тижні після підриву греблі відновити те, що тут було 70 років тому.
3 червня 2024 року. URSA.MEDIA фіксує молоді верби на території ложа. Фото: Юрій Тинний
Проте в деяких випадках ми маємо допомогти природі відновитися. У нас змінюється клімат, стає більш сухим і більш спекотним, більш схожий на пустельний. Це сприятливі умови для чужорідних рослин: борщівнику, амброзії, злинки канадської, золотарника – це інвазивні види, вони всі з Північної Америки і масово ростуть на нашій території і наші рослини не здатні їм протистояти. Цим інвазивним рослинам в таких умовах добре, а нашим погано. І тому, де наші стають слабшими, чужорідні рослини легко їх витісняти. Вони заростають у покинутих полях та зруйнованих населених пунктах – і щоб відновити ці місця, треба позбутися цих чужорідних рослин. Там, де будуть відновлюватися місцеві рослини, туди й будуть самі повертатися тварини. На замінованих або тимчасово покинутих територіях буде неймовірний сплеск чисельності тварин. Але Олексій акцентує, що це буде не перенаселення, а відновлення нормальної чисельності для природи, яка не регулюється мисливством.
До прикладу, у деяких європейських країнах також поширюються чужорідні рослини через посушливість, і цю проблему вирішують на державному рівні. У Чехії та Польщі, зараз дуже активно знищують все заростання там, де можна відновити степові ландшафти й рослини та відновлюють їх. Тобто винищують, висівають степові трави і починають контрольований випас. І в це вкладаються колосальні державні кошти.
Нині 44 % природоохоронних територій України перебувають під тимчасовою окупацією або в зоні бойових дій. Біосферний заповідник «Асканія-Нова», Карадазький природний заповідник, Національний природний парк «Великий Луг» – близько 900 природоохоронним територіям загрожує часткове чи повне знищення. Деякі з них є частиною Смарагдової мережі — загальноєвропейської мережі природоохоронних територій за межами країн ЄС, створеної для захисту видів та оселищ, які перебувають під загрозою зникнення. Деякі з цих територій звільнили, деякі досі окуповані, переважно ті, що розташовані на сході та півдні України.
За оцінкою Української природоохоронної групи, загальна площа лісів, що опинилась у зоні бойових дій, під тимчасовою окупацією або яка є недоступною для України, становить понад 3 млн га. Це приблизно 22% усіх лісових територій України.
Інтерактивні мапи
Хоча зараз складно досліджувати глобальні екологічні наслідки війни, є кілька онлайн-платформи, які надають можливість відслідковувати поточний стан довкілля.
SaveEcoBot – перший в Україні екологічний бот для моніторингу інформації про довкілля, промислових забруднювачів, їх дозвільні документи та етапи проходження процедури оцінки впливу на довкілля (ОВД). Це волонтерський проєкт ініціативної групи Save Dnipro, який вони створили у 2018 році та оновили різними корисними функціями після початку повномасштабного вторгнення.
Тут є інтерактивні карти якості повітря, пожеж та радіаційного фону, які оновлюються щодня як по всій Україні, так і по окремим областям.
Також є чат-бот у Telegram, в якому можна повідомити про військові екологічні злочини, самостійно перевірити показник забруднення у своєму місті, подати скаргу через високе забруднення або перевірити підприємства: їхні ліцензії на поводження з небезпечними відходами, ОВД, перевірки інспекторів та екологічні податки.
SaveEcoBot автоматично збирає дані з системи FIRMS від NASA щогодини, аналізує пожежі саме на території України, рахує їх кількість та наносить на карту пожеж.
Найбільше пожеж фіксують у південних та східних регіонах, проте хотілося би і статистики лісових та пожеж на виробництвах у інших регіонах, щоб мати більш цілісну картину. Для цього можна додати дані від ДСНС.
Такі платформи більш помічні на побутовому рівні, ніж для серйозного дослідження.
Прослідковувати розвиток пожеж можна за допомгою сучасних геоінформаційних систем і супутникових даних — це Європейська система інформації про лісові пожежі (EFFIS) та Система інформації про пожежі для управління ресурсами (FIRMS).
В Українській природоохороній групі зазначають, що принцип роботи таких систем базується на виявленні термічних аномалій через інфрачервоне випромінювання при порівнянні сусідніх пікселів, які найчастіше є пожежами. З розвитком пожежі виявлені термічні аномалії також переміщаються та орієнтовно вказують на напрямок просування пожежі. Проте недоліком цих систем є те, що за наявності хмар чи туману пожежі не виявляються, тому судити, що пожежа згасла, якщо відсутні термічні аномалії, не варто. Крім того, є затримка у передачі інформації у 3 год. через потребу обробки супутникових даних, тому такі системи не є заміною наземному виявленню пожеж. Але за відсутності доступу до території через бойові дії чи замінування вони є незамінними для моніторингу пожежної ситуації.
Як пишуть про екологічні наслідки війни в іноземних медіа?
Для аналізу ми обрали одні з найбільших західних медіа – The New York Times(NYT), Washington Post, The Guardian та Bloomberg.
Якщо порівнювати їхню подачу з українськими медіа, в цілому вони досить схожі: пропрацювані матеріали, з великою різною вибіркою джерел й досліджень, факти і цифри комбінують з особистими історіями героїв.
Іноземні часто ставлять трохи інші, ширші акценти, як от аналізують вплив війни на зміни клімату, глобальне потепління, продовольчих проблем тощо.
Здебільшого вони утримуються більш нейтрально та стараються висвітлювати як українську, так і російську офіційні позиції. Якщо почитати ранні матеріали NYT і Washington Post наприклад про підрив Каховської ГЕС, тоді журналісти дещо обережно і помірковано ставилися до цієї теми, не висуваючи звинувачень жодній зі сторін, самостійно аналізуючи доступні дані. Після детального розслідування NYT журналісти вказали, що Росія, найімовірніше, несе відповідальність за атаку на дамбу.
Найбільше різноманітних матеріалів є у NYT, з останнього – 2 квітня цього року у них вийшов великий інтерактивний матеріал «Ukraine’s Ravaged Environment», у якому журналісти протягом чотирьох місяців відвідали лінію фронту і прилеглі території, взяли інтерв’ю у більш ніж трьох десятків людей, зокрема військових, експертів з охорони навколишнього середовища та місцевих адміністраторів, щоб висвітлити екологічну шкоду, завдану російським вторгненням в Україну.
Вони повністю зосередилися на контексті України: як війна отруїла ґрунт, повітря і воду та призвела до колапсу екосистеми, коли токсичні залишки боєприпасів та військової техніки проникають у харчовий ланцюг і залишають глибокий слід на здоров’ї населення протягом десятиліть. Розповідають про наслідки не лише фактами і цифрами, а й через особисті історії, хоч і невеликими частинами.
Примітно, що журналісти також зауважують, що «картина усіх наслідків неповна, адже не було можливості відвідати окуповані Росією території України. І Україна не намагається задокументувати екологічну шкоду, завдану її військовими в Росії, де вони націлилися на нафтопереробні заводи, спричиняючи пожежі, що здіймають у небо клуби чорного диму».
Щодо питання екоциду журналісти не дуже оптимістичні: «Шанси притягнути до відповідальності росіян особисто здаються невеликими, оскільки майже немає жодної перспективи, що Росія буде співпрацювати. Але Україна рішуче налаштована на встановлення відповідальності… Україна хоче, щоб питання захисту довкілля було включено до будь-якої мирної угоди, але більш дружні зв’язки адміністрації Трампа з Москвою залишають Києву мало важелів впливу».
Також, як вони пишуть, Міністерство оборони Росії не відразу відповіло на запит про коментар, проте самої відповіді у матеріалі немає.
Коментарів під матеріалом більше сотні, й вони дуже різні, часто вже переходять у політичні обговорення, але певна частина читачів рефлексує після прочитання і навіть прямо пише, що хоч тема важка, але її важливо піднімати.
Загалом у NYT є 9 матеріалів, у яких розкривають тему екоциду внаслідок російської агресії в Україні. Команда знімає глибокі репортажі з місця подій, від прифронтових міст, ушкоджених ділянок та на самому фронті, та мультимедійне висвітлення екологічних наслідків війни в Україні. Журналісти видання задокументували масштабне знищення сільськогосподарських угідь, лісів та водних джерел, приділяючи особливу увагу довгостроковому та системному впливу дій Росії.
Washington Post трохи раніше у березні випустив оновлений матеріал «Destruction of Ukraine dam triggered toxic ‘time bomb,’ researchers say», в якому розібрали довгострокові наслідки після підриву Каховської ГЕС, найперше, гуманітарні, адже дощі та сезонні паводки ризикують змити десятки тисяч тонн токсичних важких металів, що містяться в ґрунті, у водопостачання, наражаючи на небезпеку місцеве населення. Дослідники попереджають, що навіть коли екосистеми навколо дамби відновлюються, зберігаються ризики, пов’язані з інвазивною, агресивною або чужорідною флорою і фауною, що населяють заплаву.
2023 року журналісти опублікували матеріал під назвою «The war in Ukraine is a human tragedy. It’s also an environmental disaster», у якому розповідали про найбільші екологічні наслідки, додаючи до цього їхню загрозу для здоров’я людей.
Bloomberg висвітлює цю тему через власну економічну призму: про фінансові збитки через руйнування довкілля, також і вплив на сільське господарство, енергетику та торгівлю, ризики для світових ринків, міжнародні санкції та компенсаційних механізмів для боротьби з екологічними злочинами.
При цьому є і тексти в позитивному контексті – інтерактивний матеріал «Ukraine Rebuilds Its Energy Grid With Lessons From the Frontline» про відновлення енергетики, в якому зазначають, що під обстрілами Україна побудувала систему, яка є більш стійкою та екологічною, ніж та, що існувала раніше, і створила план на майбутнє, який, як сподіваються уряд та енергетичні компанії, приверне принаймні частину інвестицій, необхідних енергетичному сектору, навіть якщо мирна угода за посередництва США не буде укладена.
The Guardian розглядає цю тему через призму глобальних наслідків для довкілля України та світу. Їхній останній текст «“Everything is dead”: Ukraine rushes to stem ecocide after river poisoning. Russia is suspected of deliberately leaking chemical waste into a river, with deadly consequences for wildlife» про забруднення річок Сейм і Десни. Також у матеріалі «‘We’ve lost some parts of nature for ever’: Ukraine war’s impact on environment – photo essay» підсумовують найбільшу завдану шкоду природі, й при цьому у кінці додають позитивний момент про утворення нових унікальних екосистем на дні Каховського водосховища. Журналісти закликають до міжнародного визнання екоциду злочином і закликають підтримати зусилля України з відновлення.
Так, коментарів під такими матеріалами не так багато, якщо порівнювати з іншими тематиками. Проте вони є і це свідчить про те, що інтерес певної частини аудиторії до теми екологічних наслідків російсько-української війни все ще зберігається.
Негативний контекст цієї теми може втомлювати як українського, так й іноземного читача. Тому такий формат варто доповнювати більш легким контентом або матеріалами у позитивному контексті, наприклад про відновлення того ж Каховського водосховища, проєкти відбудови та локальні екологічні ініціативи.
