Ви коли-небудь спали на… бджолах? Це зовсім не страшно і дуже корисно! Герой нашого матеріалу, ветеран та засновник “Об’єднання ветеранів російсько-української війни” Сергій Пономаренко з 2008 року займається пасікою та мріє запустити програму реабілітації для ветеранів через апітерапію. Це те славнозвісне спання на бджолах. Чому укуси бджіл лікують та як зміни клімату впливають на життя цих маленьких корисних комах та бджолярство загалом — читайте далі.
Я виходжу, а посеред двору стоїть вулик!
“Це дуже цікава історія. Я ніколи не був дотичний до бджільництва. І в мене ще й була сильна алергія на укуси бджіл. Але був у мене кум, він уже, на жаль, помер, ми разом працювали й він мене довго агітував, що давай займешся пасікою. У нього була пасіка і достатньо довго. Я постійно відмовлявся… Що я не вмію, не знаю, навіщо знущатись з комах ще й плюс алергія… І в якийсь із ранків дзвонить мені кум та й каже: вийди на подвір’я! Я виходжу, а посеред двору стоїть вулик!… “Якщо будуть питання – зателефонуєш!” Розвернувся і поїхав. І ось так в одну мить кум мене зробив пасічником!
Я спробував, мені сподобалось і так з одного вулика, потрошку-потрошку розростаючись, я доріс до 72 вуликів! Це досить велика пасіка, майже промислових масштабів. Зараз, через війну, значно зменшив кількість вуликів, але покинути не можу, бо це затягнуло дуже сильно”, — розповідає ветеран.
Алергія у Сергія з часом пройшла сама по собі. Бджоли її “витягнули” з нього. Постійно кусали й організм поступово до цього звик. Складається думка, що життя вручає людям ті чи інші алергії, фізичні чи психологічні блоки, як дороговкази до їхнього потенціалу. Мовляв – ось тобі твій камінець сточи його і матимеш щастя!
“І зараз я взагалі не пухну. Після укусу комара напухає місце значно більше, ніж після укусу бджоли! Крайній раз ось на вихідних качав мед. Десь, напевно, бджіл п’ять мене вкусили, не більше… І це нормально. Іноді буває понад сто укусів за один день. Це рідко таке буває, але якщо погода погана, осінні роботи, коли їх “спаковуєш” то вони зляться”. — рефлексує Сергій.
Ветеран каже, вправляється на пасіці сам. Зараз має дванадцять вуликів, бо просто фізично не встигає доглядати за більшою кількістю.
Раніше весна була більш повільною
Сергій розповідає нашому екологічному виданню, що зі змінами клімату займатися пасікою стає дедалі важче.
“Раніше весна була більш повільною і було легше брати монофлорний мед, тобто з якоїсь однієї рослини. От я пам’ятаю як я починав, то спочатку відцвітали сади, потім озимий ріпак, з нього мед кристалізується, потім каштани починали цвісти… Я встигав відкачати мед з ріпака, вивести бджіл на акацію і вже потім збирати чистий акацієвий мед. У мене був випадок, коли три роки простояв мед і взагалі не закристалізувався! Прозорий, як вода. А зараз весна досить стрімка. Спершу холодно-холодно, потім стрімко тепло. І всі квіти змістилися в періоді цвітіння. А зараз – ще сади не доцвіли вже ріпак цвіте, разом з ріпаком і акація починає зацвітати… І зібрати монофлорний мед: чисто ріпаковий або чисто акацієвий, досить складно. Потрібно тікати від полів, з яких ти не хочеш меду, якщо ти хочеш конкретний сорт. Потрібно роздивлятися, де правильно поставити вулики, щоб бджоли не долітали до медоноса, який тобі не потрібен в цей момент. Тому трохи все ускладнилось”.
Також, серйозною проблемою стають самозапильні поля. Раніше соняшник був одним із найбільших медоносів, а зараз соняшник часто самозапильний, це означає що йому не потрібно, аби на нього сідала комаха, ця рослина фактично не виділяє нектару.
Про справу ветерана
Сергій, як і будь-який пасічник, продає мед, а ще робить горішки залиті медом та свічки. Цієї весни на фестивалі “Свароже коло” відбулась перша презентація справи ветерана. Нас як редакцію, яка часто пише про всілякі цікаві затишні речі зацікавили саме свічки, ми обов’язково придбаємо собі на осінь кілька затишних комплектів, Сергій каже, що свічки з воску дарують особливе відчуття тепла. Придбати продукцію ветерана можна тут.
Коли тебе кусають, ти не можеш робити ніяких рухів
“Бджоли дуже заспокоюють, тренують витримку та контроль. Тому що коли бджола кусає – це відчутно боляче, навіть для пасічника, який давно цим займається. Але штука в тому, що коли тебе кусають, ти не можеш робити ніяких різких рухів, бо тоді тебе кусатимуть ще більше. І навіть якщо ти тримаєш рамку вулика і тебе в цей момент жалить бджола, то ти маєш все одно її тримати і спокійно поставити на місце. Це дуже сильно дисциплінує і тренує. Плюс – це дуже корисно. Зі свого досвіду скажу, що от буває захворів і у тебе нежить, закладений ніс. Підходиш до вулика, починаєш щось робити нахилятись над ним і буквально за хвилину-дві нежить минає і ти дихаєш вільно! Таке враження, ніби в тебе його і не було! Потім закриваєш вулик, відходиш і за хвилин двадцять нежить знову повертається, ніс знову закладений. Бджоли – це такий потужний інгалятор. Також література пише, що бджоли постійно вентилюють свій вулик. Частота помаху їхніх крилець збігається з правильним ритмом серцебиття. Тому тим, у кого аритмія, сон на вуликах дозволяє налаштувати правильну роботу серця. Ритм серця. Я вже мовчу за всі ті корисні речовини, які випаровуються з вулика і які ти вдихаєш”.
Бджоли починають махати крильцями, створюючи ефект вентилятора
Апіхатинка – це будиночок, у якого замість ліжка стоять вулики, дахи яких встелені спеціальною сіткою. Сергій розповідає, що повітря з вулика проходить в цей будиночок. І ти лежиш на цих вуликах та дихаєш цими всіма цілющими речовинами, які бджоли випаровують із зайвою вологою:
“Сам нектар принесений з квітки бджолою дуже рідкий і в ньому багато води. І щоб мед був гарний та не зіпсувався, бджола починає його просушувати, випаровувати з нього зайву вологу, переганяючи постійно повітря через вулик. Вони всі в один такт починають махати крильцями, створюючи ефект вентилятора. І от цим повітрям вони випаровують зайву вологу, відповідно ця волога випаровується нагору і людина, яка спить на вулику, вдихає це вологе повітря, яке в собі несе поживні і корисні речовини, які випаровуються з меду разом з тією вологою. Все це чудо одразу потрапляє в легені, а легені найшвидше дають крові доступ до всього, що у них потрапляє.
Дехто з моїх колег пасічників вже робив апіхатинки. Вони були досить таки примітивні, але сам факт. Такі надбудови над вуликами, коли ти чергуєш на пасіці, десь в лісі, наприклад, щоб було де переночувати. Але вже є й прямо гарні апіхатинки. Культурні, оснащенні!
Колись знайома розповідала, що була досить хворобливою. І їй порадили сон на вуликах. Вона поїздила на такі апіхатинки, спала по дві години на вуликах. Близько десяти разів з’їздила. І торік за зиму ні разу не захворіла на застуду! Чи то збіг, чи воно дійсно так укріпило імунітет – не знаю, не лікар, не досліджував. Але я схильний у це вірити, тому що мед має ще й антибактеріальні властивості, і імунітет підіймає. Прополіс – взагалі дуже класна річ, він також випаровується і ти це вдихаєш. Рани він гарно загоює теж”.
Бджоли навіть відчувають той настрій, з яким ти до них підходиш
Сергій розповідає, його мрія — влаштувати апітерапію для військових та ветеранів. Адже до тепер подібних ініціатив в Україні він поки не зустрічав.
“Але щоб це була ініціатива реабілітації та відновлення для військових – такого немає. І можливо, з часом, десь в ідеальному світі буде момент, коли я зможу дати хлопцям попрацювати з бджолами і таким чином повертатися в цивільне життя через бджіл. А раптом комусь із них це сподобається і стане заняттям, яке заспокоюватиме нервову систему. Бо це дуже заспокоює. Бджільництво ніби перемикає тебе від війни, бо ти зосереджений, про щось думаєш, робиш все повільно та рівномірно, без будь-яких зайвих рухів… Таке враження, що бджоли навіть відчувають той настрій, з яким ти до них підходиш. Бо якщо ти поспішаєш і зайшов до вулика швидко щось зробити, вони стовідсотково тебе покусають, бо вони цього не люблять! А якщо ти підходиш до них спокійно і робиш все виважено – це вже інша справа. Іноді в період активного медозбору можна собі дозволити без захисту, без костюма та маски подивитись і “попорсатись” у вуликах”.
Апіхатинка для ветеранів за словами Сергія буде дуже затишною — на дві лежанки з двох боків з віконечком та столиком на якому стоятиме горнятко свіжого меду, глиняний глечик з молоком та свіжа булка.
Для ветеранів апіхатинка Сергія буде безкоштовною. Про можливості від держави чоловік поки думає, однак звик робити все самостійно. Ми розповіли Сергієві кейс ветерана Івана з Краковця, який, до речі, практикує реабілітацію укусами бджіл і справа якого почалась з одного саморобного тренажера. А далі державна програма допомогла розвинутись:
“Я коли почав займатись бджолами, то мені мама розказала, що в маминого діда була пасіка. І мамина бабуся себе лікувала бджолами. Садила бджолу на суглоб, який болів, щоб та кучала там. Але до терапії укусами бджіл я не дійшов ще! – сміється. Щодо гранту – я думав я про це і навіть говорив, щоб прописали грант, але напевно я ще до цього не дійшов. Тому, що сам ще програми під гранти не писав, а людину, якій би довірив це зробити, ще не знайшов. Швидше за все, що назбираю кошти самостійно та поставлю апіхатинку. Тоді стовідсотково нікому нічого не винен і ні від кого не залежиш”.
Редакція URSA.MEDIA щиро бажає Сергію Пономаренку розвитку в обраній справі. Бджоли точно йому в цьому допоможуть!
Замість післямови
Наостанок ветеран згадує історію з фронту пов’язану з бджолами. “В 2023 році ми з побратимами поселились в будинку, який власник покинув та виїхав, будемо казати як є, до росії. А в нього лишилась пасіка. Бджілки там самі лишились і мені стало їх шкода. То навіть там, в період між бойовими виїздами, ми доглядали за бджолами, які там були на подвір’ї”.
