Понад 2 місяці не стихав скандал навколо “Сіріусу” — найбільшого притулку в Україні та навіть Європі. Звинувачення у жорстокому поводженні з тваринами, які лунали від зооволонтерів на адресу засновниці притулку Олександри Мезінової вмить перетворили її із героїні, що пережила окупацію та не покинула тварин, на обʼєкт для хейту. Соціальні мережі рясніли фото худих замучених тварин Сіріусу, а в коментарях лунало: “Живодерка”, ”заробляє на бідних собаках”, “Навіщо таке життя? Приспіть тварин!”.
Громадська організація із захисту прав тварин URSA серед перших, хто відреагував на ситуацію навколо притулку. Команда організації відправилась у “Сіріус”, аби на власні очі побачити, в яких умовах живуть його підопічні та запропонувати Олександрі Мезіновій рішення щодо покращення умов життя тварин. URSA.MEDIA в свою чергу пообіцяли стати вашими очима та вухами у тій поїздці. Громадська організація та медійна команда разом проінспектували усі 850 вольєрів, це зайняло багато часу, проте нашою метою було об’єктивне висвітлення побаченого і почутого. Адже у будь-якому публічному скандалі, завжди є сторона, яка страждає найбільше, у випадку із Сіріусом — це тварини.
Надворі рання весна, один зі перших по справжньому сонячних днів після затяжної похмурої зими. Ми паркуємо автомобіль на території притулку. Нас зустрічає Олександра Мезінова, візит сюди був узгоджений з нею за кілька днів до приїзду. Потрапити до “Сіріусу” без запису вже не можна. Після того, як на керівництво притулку посипалися звинувачення у жорстокому поводженні, було прийняте рішення про тимчасове обмеження вільного доступу відвідувачів. Але притулок без гостей не залишається. “ Сьогодні на 15 годину буде ще ведуча Надія Матвеєва, вона також хоче в яких умовах живуть тварини, вчора було “Суспільне”, “Українська правда” планує приїхати, кілька днів тому була поліція, держспоживслужба”, – розповідає Олександра. А ми починаємо нашу інспекцію, не залишаючи поза увагою жоден вольєр. Вони тут діляться на три категорії – нові, старі та дуже старі. У кожному з них проживає в середньому по 3-4 собаки, проте є вольєри, де кількість тварин більша, зазвичай це цуценята. Поки ми проходимо повз, здається, безкінечні ряди з вольєрами, кожен хвостатий житель притулку тягнеться до нас, аби отримати хоч трохи уваги. А її тут як не крути — мало. У “Сіріусі” сьогодні налічується 3200 тварин, і, якщо брати до уваги європейські стандарти забезпечення умов у притулках, то один доглядальник може забезпечувати якісне обслуговування для 30 тварин.
Олександро, скільки людей сьогодні працює у притулку, та чи достатньо такої кількості працівників для забезпечення належних умов для тварин?
У нас буває до 24-х людей, зараз 18 людей, чи це достатньо? Ні, цього не достатньо.. Але люди не хочуть йти на брудну роботу, у нас немає можливості сплачувати їм велику зарплату, сезонні роботи гарно оплачуються. І люди йдуть туди, люблять таку роботу. Далі, мобілізація – від нас теж пішли працівники. Загалом сюди йти не хочуть, бо це ще й специфічна робота, не всі її сприймають. Ми постійно розміщуємо оголошення про пошук робітників, але це мало що дає.
Волонтери пишуть краще приспати тварин Сіріусу, ніж таке життя.
3200 тварин. Чи реально проконтролювати роботу доглядачів? Адже недобросовісні люди можуть десь не догодувати, не дійти до дальніх вольєрів, а отже не помітити, що тварині зле, наприклад….
Більш менш реально, ми з Ларисою коли бігаємо по притулку, ми на що дивимося? По воді ми відразу бачимо, чи це тваринам ще зовсім не наливали, чи це вони перевернули воду самі, чи випили. По їжі – неможливо за робітником угнатися, подивитися насипає чи не насипає. Це просто треба за ним ходити і контролювати. Але ми намагаємося пройти, щойно їх погодували, тоді ми бачимо по тваринам, , їли чи не їли.
Іноді буває, що дуже багато приїжджає гостей, чи погода погана, то неможливо все обійти, подивитися і дуже б хотілося, щоб у нас ще один був керуючий, щоб він теж був як Лариса, з рання до останнього робітника – дивився за всім …. Я керівник організації, це трошки не моя робота, бо маю і відповідати, і з офісними працівниками працювати, з постачальниками, спонсорами… також зустрічі. Це все для притулку, але це може бути не в притулку. Багато волонтерів плутають керуючого притулком і керуючого організацією, це різні речі.
Чому у притулку виникають бійки між собаками? Це, власне, через неможливість проконтролювати робітників, які там не долили води, там не досипали їжі?
Найчастіше бійки стаються у притулку в суботу та неділю. Коли приїжджають гості. Ми тоді просто бігаємо від одного вольєру до іншого. То там гризуться,то там , ну тобто, це постійна історія. Після суботи, неділі ми дуже часто можемо бризкати ранку вже комусь чи викликати лікаря. Чи якось було, у чому нас звинуватили – у вольєрі розкидали шийки і просто на очах їхніх загризли собаку, вони не змогли нічого зробити. Чому я не люблю, коли мені не кажуть, що вибігла собака, це часто буває в суботу – неділю, тому що гості випускають тварин і не кажуть. Ми потім ганяємо всім притулком, ловимо тварину, летять миски, бʼються собаки, починається безлад. Я проти того, щоб без нашого супроводу собака виходила за вольєр, по території.
Щомісячні витрати на утримання притулку?
До 2 мільйонів гривен. Це каші, це робітники, це стерилізації, це обробки, електроенергія, дрова.
Де ви їх берете? Це все спонсорська підтримка, донати?
Ми їх ніде не беремо. У нас їх немає. Така сума повинна бути. Але всієї її немає. Але як керівника мене знають, мені довіряють. Є постачальники, які дуже багато років з нами. постачальники, вони дають в борг, я віддаю потім. Це на мені. Не на Сіріусі. Тому я з одними домовляюсь про борг, іншим віддаю, і ось так ми працюємо. Щоб ви розуміли, січень-лютий мене шокували донати. дуже низькі.
Через звинувачення колишніх волонтерів притулку?
Це війна, це втомленість, і це просто жах. Ми збираємо одну четверту. Чому я й прийняла рішення наступити собі на горло і перекрити доступ до притулку на прийом тварин. Наші вольєри вже переповнені, дуже багато цуценят, їх треба пересаджувати, кормів мало. Хейт також вплинув на донати. Зараз потрібно провакцинувати котів, вони сидять у клітках, щоб потім їх пересадити. Так я не можу зібрати 50 тисяч гривен навіть. Це не 2 мільйони. От взяла в борг, буду намагатися дозібрати. У нас є декілька досягнень хейтерів – впали донати, пішли декілька спонсорів. Мінус 10 вольєрів. один спонсор у нас публічна людина і тепер 10 вольєрів мінус. Тварини не можуть потрапити до лікаря, бо я повинна б їх відвезти. Але ми записуємося, а потім приїжджає поліція чи інші перевірки – і ми скасовуємо. Ми вже скасовували, мабуть, рази чотири в двох клініках. Робота притулку паралізована. Лариса нервує, я нервую. У нас на межі стосунки з працівниками.Вони втомилися від цього пристального пильнування, від постійних комісій і, звичайно, вони теж нервують. Нехай ще вони підуть, от тоді точно буде концтабір. І я бачу, що деякі волонтери пишуть краще приспати тварин Сіріусу, ніж таке життя. Це пише людина, яка взяла у нас тварин, у гарному стані. У мене було дуже гарне ставлення до її сім’ї, зараз вона не їздить, не знає ситуації, мене ображає таке ставлення… Якщо ти трохи хоч знаєш людину, напиши їй подзвони, спитай, Саша що коїться розкажи, може допомога потрібна? Ні, через фейсбук звинувачують. Я хіба сталева?
Чи приходили до вас Олена Гончар та інші волонтери з пропозиціями покращити умови утримання тварин? Чи відразу почали звинувачувати вас публічно?
Вибачте, я сказала людям: давайте будете мені казати все, що не так, всім гостям, які ходять по притулку. Я пропоную: побачили худих, побачили, чи сітки порвані, чи що тварини побилися – будь ласка,повідомляйте. Запам’ятайте вольєр і скажіть мені. От чому у нас із “Wof Ruf” ( команда волонтерів притулку, – прим. ред.) нема таких проблем? Вони підходять і кажуть: “Саша, такий вольєр, так проблеми з оком, чи ще з чимось”.
А ці хейтери кажуть одразу, як приходять: “Що у вас коїться? Чому ви як керівник не дивитеся? І кожен раз хамство, хамство, хамство…”
Вас звинувачують у авторитарному правлінні, мовляв, до вас приходять з пропозиціями, ви не слухаєте…
Дивіться, тут анархії не може бути. Я зразу скажу, тут буде безлад, у нас і так демократія була, яка призвела до тих речей, що ми бачимо зараз і до прохідного двору. У нас просто не було контролю за людьми, які сюди потрапляють. Вони не домовляються про приїзд, нікого не слухають. була ситуація, нещодавно. Одна стоїть і тикає смаколиками у вольєр. Я кажу, що так робити не можна, тварини можуть побитися. Вона мені відповідає: “У мене теж є собаки, і я знаю, як треба”. Ти починаєш пояснювати, вона починає гримаси корчити, а далі виходять пости: “ У Сіріус не пускають волонтерів, нам тут не раді”. І цього багато. Вони кажуть, що я їх не чую, а я кажу, що вони не чують мене. Коли людина налаштована агресивно, щось тобі вказує, вибачте, я не привчена до такого спілкування. І я б хотіла, щоб хоч якась повага була. Та ж Гончар прийшла й сказала: “Олександро, тут погано з підлогою”. Я запитала, де? Все зробимо. Це при тому, що у нас вже були не дуже добрі стосунки, але вона приїхала наступного разу, все було зроблено, бо це ж не для неї робиться, а для собак. А потім в спільному чаті вони почали писати, що я погана керівниця, тому я покинула групу. Так, хейтери називають мене тираном, але я завжди їх слухала і реагувала на їхнє прохання, якщо вони доцільні і адекватні, я розуміла, що то ми робимо все для добробуту тварин. Але, вибачте, це вже найшла коса на камінь.
Власне, які вимоги вам висувають хейтери, чого прагнуть, щоб ви пішли?
Я не знаю, чого вони хочуть,хочуть зняти мене. Але якщо вони хочуть стати замість мене, то їм в такому разі потрібно готуватися до всього.Зараз війна. я була в окупації, і я б хотіла бачити як саме вони їздять через пости, як вони гроблять свої машини, у мене вже моя третя машина сгнила в притулку .Ремонтували після окупації, бо я в неї тони грузила. Я б хотіла бачити, як вони розмовляють з росіянами. як вони відкривали би калітку в ліс… щоб тікати і тварин випускати. Ще деякі думають, що вони будуть тут заробляти. На чому ,цікаво? Хіба що заморити всіх? Тоді так, всі гроші згребуть. Мені так було дивно, коли я з ними побалакала про справи притулку. Виявилось, люди взагалі не розуміють, що тут діється.Наприклад,як дрова приїздять, он вони мене звинувачують, що я дрова забрала собі… що я позабирала генератори. Лариса привезла свій, я привезла свій і ще спонсор привіз. Люди не розуміють. як вести справи притулку,. мені страшно, що вони нароблять тут навіть за тиждень. І ще вони забувають, що багато спонсорів зав’язано на мені, це мої друзі, товариші, знайомі, які мені довіряють, які бачать, що на їх кошти робиться. Були депутати вчора… я хочу сказати, що коли вони приїхали, Ольга Чайка і Алла Шлапак, то вони сказали: “Саша, ми приємно здивовані, ходимо і роздивляємося. Як тут все змінилося. Тому що 2 роки тому всі були страшні старі вольєри, а зараз за війну 320 нових вольєрів, додаткове опалення у нас з’явилося.”
Є ще також люди,які мені мстяться. Я знаю чим дорогу перейшла, не чекала ніколи від них , не думала, що таке буде.
Наша команда тим часом дісталася кухні. Великі чугунні ванни, в яких зазвичай люди купаються, тут наповнені свіжозвареною кашою. Керуюча притулком – Лариса саме ріже собачі паштети на невеличкі шматки. Поряд вгодований пес, чекає, що й йому перепаде бонусом смаколик. Паштет змішується з кашею, а далі робітники притулку розвозять їжу тваринам. Щодня у Сіріусі варять 650 кілограмів каші, окрім паштетів додають рибний чи м’ясний бульйон. На кухні довго не затримуємося, адже нам треба встигнути обійти всі 900 вольєрів. Олександра тим часом ділиться новиною, притулок вже місяць не приймає нових тварин. Засновниця жартує, це її особистий рекорд.
Олександро, 25 років коли створювався притулок, ви на яку кількість тварин розраховували? Ви хотіли взяти під опіку 3000 собак?
Коли я зареєструвала свою організацію, то намалювала собі невеличкий проєктик, написала – буде 250 тварин, 200 собаки, 50 коти. З цим проєктом, я ходила по організаціям і просила, щоб мені допомогли побудувати цей притулок. І я думала побудую притулок, а потім вже почну туди збирати тварин, але не сталося, як гадалося. Мене відправили фактично всі, сказали, що це дивна історія. Тоді був лише притулок SOS і Гостомель, та ще якісь маленькі були приватні. Мене просто всі посилали, і казали, ось при радянському союзі буцегарня їздила та забирала цих тварин, і по вулицях вони не бігали, так гарно було, з них робили мило… ! То ж навіщо вам, жіночка, щось будувати і годувати, і збирати гроші, вам нема що робити? Жіночка, займіться сімʼєю, народіть собі дитину. Ну тобто ніби я якась пришелепкувата, і мені прийшлося на якісь кошти свої це все робити. Я знайшла корівник, і взяла його в оренду і почала там будуватися. Спочатку це тільки сімейні гроші були, а потім з роками почали приєднуватися волонтери, дуже потихеньку, я рада, що з нами досі зараз є 3 спонсори, які всі 23 роки з притулком. Це дуже добре. Згодом притулок почав рости, бо дуже багато підкидали тварин. Чи наприклад були, ситуації, коли чоловік приходить під притулок і каже : забирай собаку. Кажу ми не можемо так брати, тут коштів стільки на неї треба… він каже ну добре, я йду в ліс і застрелю її. Був постійний шантаж.
Ми переїжджали з одного місця було під 500 тварин, коли переїжджали з другого місця було вже під 1500, і потім ми переїхали сюди, тут ми доросли, перед війною у нас було 3400 з копійками, ми застрягли на цій цифрі. Ось якось воно так зараз. Але це дуже велика кількість, коли було півтори тисячі тварин, мені вже було важко.
Сніг, зима і цуценя на дорозі, забрати не можу. Якщо ви не візьмете, нехай замерзає…
Чи ви собі казали стоп, більше не приймаю, не зможу забезпечити всіх гарні умови життя?
Казала, постійно! Я сюди приходжу , ходжу по притулку, бачу проблеми більше, ніж хто-небудь, і я маю багато чого в голові, хочеться махнути, і щоб все було, але я розумію, що це не може відразу бути, від цього у мене починається депресивний стан, але я себе опановую, кажу так, Олександро, тут купа проблем, але починаємо ось так і працюємо. Ввечері приходжу додому і мене дика депресія накриває, тому що я втомлююсь і розумію, що я не можу вирішити багато питань і ще й борги. Дуже хочеться, щоб було менше тварин, але у нас завжди є люди, які підкидають, маніпулюють, це відноситься і до деяких волонтерів, в мене дуже багато собак, яких привезли волонтери. Я кажу: немає куди, я вже не можу. А вони: ну, будь-ласка, це не багато. Одна собачка! Ми ж теж допомагали притулку і дзвонять, і кажуть, ми ж теж дєнєжку вам давали.
Ви можете назвати організації та волонтерів, які привозили вам тварин?
Та будемо сидіти до ранку, це багато.
Вам доводилося казати ні та відмовляти у прийомі тварин?
Я дивлюсь завжди, яка ситуація, якщо я чую чи відчуваю, що людина сама може допомогти тварині, то я не приймаю тварин. Я розказую, що можна зробити самостійно. Але, люди часто грають на моїх нервах і серці. Мені вже казали, Саша ти знаєш, люди навіть обговорюють: мовляв, наплети Мезіновій всякого і вона не відмовить та прийме тварину. Соромно повинно бути людям. Часто дзвонять і кажуть: от, сніг, зима і я їду і цуценя на дорозі, забрати не можу… чоловік не пустить в хату, починаються сльози, істерики. Якщо ви не візьмете, то я його залишу тут на морозі. нехай замерзає…І ну що робити? Це дуже складно…відмовити.
Ви знаєте, можливо це прозвучить доволі жорстоко, але у моєму баченні це так, я краще врятую 20 тварин, та забезпечу їм хороші умови, ніж 3000, і вони будуть роками сидіти у вольєрі та їсти каші. Ви вважаєте це порятунок?
У мене трошки інша позиція. Я приймаю і вашу. І якби так можна було, то це просто супер позиція, але я так не можу просто. Чому? Я скажу так, у мене було багато ситуацій, які мені показали, що так іноді не можна робити. Чому? Одного разу я взяла себе за горло і відмовила, потім ця тварина загинула і я знаю про це… І я з цим живу. Це було декілька разів. і кожен раз, коли я збираюсь відмовити, то я згадує те що відбулось, і я не можу з цим жити.
У мене була ситуація з котами. Це була Борщагівка. До мене дзвонила жінка, просила допомогу кормами. Я надавала. Я ніколи не була в неї вдома. Одного разу вона сказала ( до цього мене обманювали кілька разів вже), заберіть моїх 30 котів, у мене онкологія. Ви знаєте, у цієї жінки був такий голос…. я йому не повірила. Ви знаєте скільки разів я чула фразу: у мене онкологія? Просто через день. Люди навіть не бояться цього. Чому я мала їй вірити? Я сказала, ну я співчуваю вам, але я не можу забрати таку кількість тварин. Мені здалось, що це не правда. І я поки їздила, маму хоронила, бо у мене в той час мама померла…А потім я про неї згадала, мабуть,через місяць. Почала дзвонити їй, вона не відповідає, я поїхала туди, мене вже стало калатати всю. Двері відкрили квартиранти. Буркнул, що жінки вже немає, дзвоніть її сину, питайте, де коти. Він виявився хамською людиною, я зрозуміла, чому вона така самотня… Він сказав, що котів вивіз. Я плакала.
А ще один раз коли я сказала людині ні, коли у мене якраз народилася дитина. Мені подзвонила жінка і сказала, що їй потрібно віддати дога. Я сказала, що я не знаю, куди його дівати. В мене був маленький притулок на 20 тварин. Тож відмовила їй, вона сказала, добре, тоді я його застрелю. Прив’яжу у підвалі і вб’ю. Я попросила дати мені час, поки я знайду перетримку, на наступний день я її знайшла, це був 97 рік, перетримка коштувала 5 гривен на добу. Подзвонила жінці, кажу я готова забрати, а вона мені: ви запізнилися…. я його вбила. Після цих випадків у мене травма на все життя.
Як часто дзвонить ваш телефон з проханнями заберіть тварину?
Кожен день. Коли в мене не було гарячої лінії, то це просто не можна було працювати. Зараз би ми так не сиділи. Це було 24 на 7. Зніміть кошеня з дерева… а тут- лебідь. Зооволонтерів практично не було.
У березні цього року поліція відкрила кримінальне провадження через неналежні умови утримання тварин у притулку Сіріус. Офіційної відповіді від поліції поки немає. Держсанепідемстанція в свою чергу акт перевірки інформації щодо можливого жорстокого поводження з тваринами у притулку вже надала. “ Собаки здебільш середньої вгодованості (контури тіла округлі). Є також собаки з вгодованістю нижче середньої, це старі собаки з хронічними захворюваннями. Таких собак було 20 голів. У притулку є запас сухих кормів для собак та значний запас крупи” — йдеться у повідомленні.
Під час нашого візиту до Сірісу, громадська організація із захисту прав тварин URSA запропонувала засновниці притулку Олександрі Мезіновій створити Наглядову раду, до якої увійшли б представники українського бізнесу та зоозахисту, посилення команди дало би можливість посилити стратегічне управління, довіру до процесів, залучити нових партнерів та як результат покращити умови проживання тварин у притулку.
Протягом кількох місяців URSA регулярно проводила зустрічі з експертами, потенційними партнерами та пані Олександрою щодо впровадження змін у Сіріусі. Проте, підписання документу про створення Наглядової ради у притулку поки не відбулося. Засновниця притулку ще взяла час на роздуми. Проте ми сподіваємося, що згодом Олександра прийме рішення про необхідність створення незалежного опікунського органу.
Також, справедливо буде додати що, у з’явилась інформація, про те, що Сіріус знову почав приймати тварин. Ми звернулися за коментарем до пані Мезінової.
“Наша організація прийняла рішення наприкінці лютого не приймати тварин і просила всіх з розумінням до цього поставитися.На жаль, зараз життя вносить свої корективи .1.Почався весняний сезон і під притулком постійно чи з ось прив’язаний,чи в коробці , чи просто під парканом сидять маленькі цуценята .В основному цей треш почався наприкінці квітня, на початку травня.Звичайно ж притулок не може не приймати таких тварин, які вже під притулком.
2. Рідко, але все ж таки іноді до нас за допомогою звертаються військові, в яких дійсно патова ситуація. У країні війна, ми не можемо залишатися осторонь їх проблем, тому так, приходиться брати на перетримку чи на прилаштування, чи на лікування тварин. Але, це поодинокі випадки. Взагалі, через те,що ми дуже мало приймаємо тварин і ще й прилаштовуємо, в нас зараз є можливість розсаджувати тварин у вільні вольєри і більш комфортніше робити простір притулка. Ще раз звертаюся до всіх з проханням – не надсилати до нас людей з тваринами”. — йдеться у повідомленні.
Тим часом в URSA кажуть, що й надалі будуть слідувати за ситуацією у Сіріусі, та закликають підтримувати підопічних притулку. Кормом, ліками та візитами до притулку. Адже найкраще, що ми можемо подарувати тваринам – це наш час.
Раніше ми розповідали про родину із селища Комишуваха, які прихистили близько 100 тварин.
