Росіяни знову беруться за своє: нищити, а не створювати. Цього разу окупанти обіцяють «сучасне місто» на Арабатській Стрілці — унікальній природній перлині Херсонщини.
Але що справді чекає на цей край? Не затишні квартали та парки, а бетонні блоки, траншеї й військові бази. Унікальні солончаки, рідкісні птахи, тендітна екосистема — усе це знаходиться під загрозою знищення. Під приводом «розвитку регіону» окупанти вконтре перетворюють українські землі на укріплюючі райони та полігони смерті.
Що відбувається на Арабатці зараз і якими будуть наслідки пізніше — зʼясовуємо разом з Олексієм Василюком — співзасновником та головою правління Української природоохоронної групи.
Амбіції окупантів: що відомо про «нове місто» на Арабатській Стрілці?
У лютому 2022 року, під час повномасштабного вторгнення росії в Україну, окупанти швидко просувалися на південь. Уже 2 березня 2022 року під контролем російських військ опинився Херсон.
У квітні того ж року окупаційна влада почала встановлювати свої адміністративні структури на захоплених територіях. 26 квітня військові країни-агресора захопили будівлю міської ради Херсона, а наступного дня оголосили про призначення нових керівників області.
Одним із них став Володимир Сальдо, колишній мер Херсона, який отримав посаду голови так званої «військово-цивільної адміністрації Херсонської області». У червні 2022 року Сальдо заявив про плани інтеграції області до складу рф.
З того моменту на території регіону почався справжній «бал Сатани»: вже у грудні представник окупаційної влади оголосив про намір побудувати «нове місто» на Арабатській Стрілці в Генічеському районі Херсонської області.
За даними місцевих окупаційних ЗМІ, Сальдо планував «найближчим часом побудувати нове місто, яке, можливо, стане новим обласним центром, оскільки Херсон залишається під контролем України».
Стало відомо, що перша черга міста розрахована на постійне проживання 30 тис. осіб. Його центром планували зробити «урядовий квартал», а російські військові мали отримувати ділянки на пільгових умовах.
«Ми в інституті просторового планування у москві дивилися й вже затвердили до кінця року мастер-план усієї Херсонської області, у якій у тому числі Арабатська Стрілка є», — наводять пряму мову Сальдо окупанти.
Заселення міста було заплановано на початок 2025 року.
Яка ситуація з Арабатською Стрілкою у 2025 році?
Проєкт, що подавався як «стратегічна ініціатива для розвитку регіону», очікувано зазнав провалу. За даними Центру національного супротиву, які наводить видання Район. Генічеськ, станом на серпень 2024 року реальні будівельні роботи так і не розпочалися.
Натомість окупаційна влада обмежилася завершенням внутрішніх робіт у захопленій недобудованій клініці Козявкіна, видаючи це за новобудову.
Територія, де планувалося будівництво міста, огороджена, але жодних активних робіт там не ведеться.
Замість розвитку цивільної інфраструктури, окупаційна влада зосередилася на мілітаризації Арабатської Стрілки. За даними видання Херсон online, російські військові перетворюють пансіонати, дитячі табори, готелі та приватні домогосподарства на військові казарми, ремонтні бази та склади боєприпасів. Місцеві повідомляють про підвищену активність окупантів: вночі чутно переміщення військової техніки, а вдень на блокпостах посилено перевіряють документи та особисті речі громадян.
Перлина Азовського узбережжя: чим унікальна Арабатська Стрілка?
Арабатська Стрілка — одне з найнезвичайніших і найтендітніших місць України. Це вузька піщана коса, що простягається між Азовським морем і затокою Сиваш. Саме вона створює природний бар’єр між морем та лиманом.
Але сьогодні ця територія опинилася під загрозою знищення. Лише уявіть: справжня пустеля зустрічається тут зі степом, солончаки змінюються на лагуни, а під вітром розповзаються дюни. Тут мешкають десятки видів рідкісних тварин і рослин.
На косі можна зустріти рожевих фламінго, що прилітають на Сиваш, а тисячі перелітних птахів використовують лиман як зупинку під час міграції. На узбережжі живуть занесені до Червоної книги України морські коники, а в водах Азова ще донедавна траплялися дельфіни-азовки.
Неповторний ландшафт створює пісок, що зміщується з травами ковили. Ця екосистема формувалася століттями — і знищити її може навіть незначне втручання з боку людини, що й казати про військову агресію.
Ще одна особливість Арабатки — це природні термальні джерела та грязі. Тут знаходяться поклади цілющих мінералів, які не поступаються за своїми властивостями відомим європейським курортам. Сивашські грязі та солоні озера століттями використовувалися для лікування суглобів, шкірних хвороб та нервових розладів.
Окрім цього, Сиваш сам по собі — це унікальне природне явище: величезна мілководна затока з рожевими водами. Цей колір вона отримує через особливі водорості, що виробляють бета-каротин.
Сьогодні стрілка не просто знаходиться під тимчасовою окупацією — вона перетворюється на військову зону. Росіяни облаштовують тут оборонні лінії, риють окопи, будують бази. Техніка руйнує піщані дюни, а розливи пального загрожують водним ресурсам.
«Це пляшкове горло для мігруючих птахів»: еколог про унікальність Арабатської Стрілки та шкоду від окупаційної забудови
Арабатська Стрілка — одна з найважливіших екологічних точок на мапі України й усієї Європи. Про це розповідає співзасновник та голова правління Української природоохоронної групи, експерт з заповідної справи та охорони біорізноманіття Олексій Василюк, який роками працював над включенням цієї території до Смарагдової мережі — міжнародної системи охорони природи.
«Арабатська Стрілка — найбільша коса в Азовському морі. Це динамічна, нестійка екосистема, яка утворюється внаслідок морських течій і хвиль. Її легко зруйнувати — достатньо одного видобутку піску, як це вже сталося з Балканською косою в Криму», — пояснює фахівець.
Смарагдова мережа — не про «красиві краєвиди», а про конкретні біотопи й види, які мають охоронний статус за Бернською конвенцією. У випадку з Арабатською Стрілкою йдеться про рідкісні морські й приморські середовища, яких лишилося дуже мало в світі.
«У нас нарахували 11 видів тварин і кілька рідкісних типів природи, які охороняються на міжнародному рівні. Наприклад, степова гадюка — дуже рідкісний вид, який зберігся саме тут, на косах. Їй просто ніде ховатися — це відкритий, вразливий ландшафт», — додає еколог.
Найбільшу роль, однак, відіграють птахи. Арабатська Стрілка — ключова зупинка для десятків видів мігруючих птахів, які щороку летять зі Скандинавії, Карелії, Північної Європи до більш м’якого клімату.
«Половина узбережжя Азовського моря — це береги Арабатки та інших кос. А половина усього живого в прибережній зоні Азова — знаходяться саме тут. Це найбільший відрізок непорушеного узбережжя, який критично важливий для збереження птахів», — наголошує він.
Однак унікальність Арабатської Стрілки — її ж найбільша вразливість. Птахи, які не мають досвіду контакту з людьми, легко лякаються навіть незначного шуму. Поява інфраструктури, доріг, мисливців — і колонії руйнуються.
«Початок сезону міграції збігається з людським сезоном відпусток — кінцем липня. Птахи прилітають, а тут — море туристів. Це конфлікт, і якщо буде забудова, колонії зникнуть назавжди», — говорить еколог.
Він згадує, що ще у ХХ сторіччі Мелітопольський краєзнавчий музей намагався домогтися створення заповідника. Усі коси, окрім Арабатської Стрілки, тоді отримали статус охоронюваних територій. Але саме на Арабатці місцева влада виступила проти — і навіть домоглася репресій проти природоохоронців.
Cпеціально для URSA.MEDIA, Олексій Василюк проаналізував супутникові карти Арабатської Стрілки і прогнози для цієї екосистеми невтішні. Навіть забудова не настільки страшна, як те, що вже зробили росіяни.
«Реальних боїв там не було, але вони перерили косу в дев’ятьох місцях, зробили фортифікації від берега до берега. Це не люди з лопатами. Це була важка техніка. Шкода вже завдана — і вона гірша за будь-яке цивільне будівництво», — каже еколог.
Окрім фізичного знищення ландшафту, техніка руйнує ґрунти, ущільнює пісок, шкодить водно-болотним угіддям і створює постійний стресовий фон для тварин.
«Один шторм уже колись змив унікальний вид рослин — він більше не росте в Україні. А тепер уявіть, що буде, якщо розрив коси через фортифікації чи забудову спричинить злиття Сиваша і Азовського моря», — додає він.
Арабатська Стрілка — «пляшкове горлечко» для мігруючих птахів. Якщо вони не зможуть тут спокійно відпочити, перезимувати, поїсти — багато з них просто не переживуть зиму. Це не знищить вид повністю, але створить тиск на всю популяцію. — пояснює він.
І додає — в Україні досі бракує фахових знань про цю територію, бо вона ніколи не була ні заповідником, ні нацпарком.
«Це terra incognita. Немає навіть будиночка з місцевими біологами, куди б хтось міг приїхати. Всі їдуть туди, де є інфраструктура. А сюди — ніхто. А тепер — ще й війна», — зітхає еколог.
Попри тимчасову окупацію, екологічна загроза, що нависла над Арабатською Стрілкою, є не менш серйозною, ніж військова. Це історія не лише про природу, а про нашу спільну відповідальність. Навіть після звільнення цієї території відновити втрачені екосистеми буде практично неможливо.
Редакція URSA.MEDIA і надалі стежитиме за розвитком подій довкола Арабатської Стрілки, фіксуватиме факти порушень і говоритиме про це вголос. Адже дикій природі потрібен голос. І ми не дамо цьому голосу стихнути.
Нагадуємо: раніше ми розповідали історію Інни Станішевської, засновниці першого в Україні пет-френдлі готелю на Кінбурнській косі.
