Ще донедавна генетика в Україні була забороненою наукою. Поки західні вчені активно вивчали будову ДНК і робили дійсно дивовижні відкриття, на просторах «країни рад» процвітали псевдонаукові погляди, а справжніх реформаторів кидали до в’язниць та концтаборів.
Здобувши Незалежність, наша держава вийшла з-за залізної завіси й потрапила у дивовижний світ, повний досягнень світової науки та генетики. Тоді, у 90-х роках, лише одна згадка про продукти з ГМО викликала жах серед населення, а псевдоексперти з перших ТВ-каналів лише підігрівали паніку. Подекуди таке ставлення зберігається й дотепер.
Чи мають ці побоювання реальне підґрунтя, хто та коли вперше створив генетично модифіковані організми, що про це думає наукова спільнота та чи варто купувати продукти з ГМО у супермаркетах ‒ розбираємось разом з URSA.MEDIA.
Що таке генетично модифіковані організми?
Нашу розповідь слід розпочати із визначення. Генетично модифіковані організми ‒ це організми, генотип якого було змінено за допомогою генної інженерії.
Річ у тім, що всі живі організми на нашій планеті з часом мутують ‒ це природний процес пристосування до нових умов. Ще пам’ятаєте пандемію COVID-19? Поява нового вірусу, який майже на два роки «зупинив Землю» ‒ також результат генної мутації.
Різниця між природним мутагенезом та генномодифікованими організмами полягає в тому, що останні створюються «вручну». Вчені змінюють генетичний код рослин, тварин або мікроорганізмів. Генетичний код ‒ це, простіше кажучи, інструкція, яка диктує організму, як рости, виглядати та функціонувати.
Спочатку вчені знаходять ген, який відповідає за певну властивість, наприклад, стійкість до шкідників або посухи. Після цього його вводять у генетичний код організму, який хочуть змінити. Методів існує безліч ‒ підсаджування спеціальних бактерій або генетична «гармата», що стріляє генами.
Після успішної вставки нового гену модифіковані організми вирощують і перевіряють, чи проявляють вони бажані властивості. Наприклад, якщо науковці хочуть створити кукурудзу, яка не боїться шкідників, вони можуть взяти ген із бактерії, яка виробляє отруту проти конкретного виду комах, і «підсадити» його до кукурудзи.
Як та коли з’явилися перші продукти з ГМО?
На перший погляд здається, ніби нічого поганого у створенні генетично модифікованих організмів немає. Дійсно ‒ ще близько 8000-х років до нашої ери люди почали помічати, що деякі рослини й тварини краще ростуть, дають більше плодів або ж є більш витривалими до засушливих умов. Вони почали відбирати найкращі зразки для розмноження, тобто займатися селекцією. Наші улюблені яблука, банани або картопля стали саме такими, якими ми їх знаємо, завдяки довгій праці селекціонерів.
Але наука ніколи не стояла на місці. Вже у 19 сторіччі австрійському монарху Грегору Менделю вдалося визначити основні процеси генетики, вивівши два різних сорту гороху, яких не існувало раніше. А у 1922 році було створено перший гібрид кукурудзи.
У 40-х роках вчені зі всього світу активно працювали над змінами ДНК рослин. Зокрема для цього використовували радіацію та хімікати, які могли випадково впливати на генетичний код. Звісно, безпечним це заняття не було, тому продукти з ГМО не потрапляли у масовий продаж.
Але у 1953 році вченим Джеймсу Уотсону та Френсісу Кріку вдалося визначити структуру ДНК, а за 20 років їхні колеги-біохіміки Герберт Боєр і Стенлі Коен створили поняття генної інженерії та навчилися «вставляти» ДНК однієї бактерії в іншу.
У той самий час Бойєр заснував власну компанію, яка почала виробляти інсулін ‒ людський білок, що контролює рівень глюкози в крові.
Водночас з тим точилося чимало суперечок щодо доцільності та безпечності використання генетично модифікованих організмів: одні вчені виступали різко «за», інші ж висловлювали побоювання.
Перші все ж відстояли своє: вже у 1994 році на ринку з’являються перші продукти з ГМО ‒ помідори. Перед цим Американські Управління з контролю за продуктами й ліками, Агентство з охорони навколишнього середовища і Міністерство сільського господарства провели чимало досліджень. Їхні результати показали ‒ овочі цілком безпечні для вживання й мало чим відрізняються від помідорів, вирощених традиційним шляхом.
З цього моменту починається справжній бум. Вченим вдається створити ГМО-кабачки, соєві боби, кукурудзу, бавовну, папаю, картоплю. А у 2015 році Управління з контролю за продуктами й ліками США схвалює перші експерименти із їжею тваринного походження. Так з’являється генетично модифікований лосось.
Як «золотий рис» намагався врятувати Африку
Зусилля політиків та вчених дали свої плоди. Один з прикладів вдалих експериментів з ГМО ‒ створення так званого «золотого рису». Річ у тім, що у світі існують країни, населення яких критично страждає від дефіциту вітаміну А. Саме він захищає організм від вірусних захворювань та інфекцій, прискорює процес загоєння ран, сприяє росту нових клітин.
Природними джерелами вітаміну А є зелені, жовті та помаранчеві овочі, наприклад, морква, гарбуз, болгарський перець, а також бобові, шпинат, броколі й зелена цибуля. Тут і виникає проблема: більшість з цих рослин не росте у потрібній кількості в посушливих країнах Африки, а їх ціна часто є захмарно високою для збіднілого населення.
З огляду на це вчені спробували реалізувати, здавалося б, неможливе: додати бета-каротин, який в організмі перетворюється на вітамін А, до генетичного коду рису. Перший врожай вдалося отримати вже у 2004 році.
Проте повністю впровадити ідею не вдалося. У багатьох країнах законодавство про ГМО було надто складним і сповільнювало процеси. З огляду на це було створено петицію, яку підписали 110 Нобелівських лауреатів. Науковці закликали зняти обмеження, щоби дати людям можливість отримувати повноцінне харчування. Однак відчутних результатів ці заклики не дали.
Чи можуть генномодифіковані організми нашкодити людині?
Сьогодні продукти з ГМО можна легко знайти на полицях українських супермаркетів. Найбільшу частку з них складають фруктові соки, а також дитяче харчування. Проте наразі ці позначки здебільшого непомітні ‒ надруковані на задній частині пакування, куди дивиться меншість споживачів. Водночас з тим наліпки «Без ГМО» зазвичай відразу впадати в очі.
З чим пов’язане таке небажання виробників заявляти про походження сировини? Причин у цього декілька, і основна з них ‒ недовіра споживачів.
Цю думку підтверджує американське видання Pew Research Center, яке у 2020 році провело опитування серед населення. Виявилося, що лише 27% американців вважають генетично модифіковані продукти безпечними, а 38% ‒ небезпечними. Ще 35% опитаних були не впевнені у своїй відповіді.
В останні роки в Україні подібні дослідження не проводилися. Проте тенденція недовіри до ГМО спостерігається й серед мешканців інших країн. Так, наприклад, громадяни Філіппін, Індії та Бангладешу активно виходили на протести проти вирощування «золотого рису», про який ми розповідали раніше. Люди знищували пробні врожаї саме через страх.
Однак, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я такі харчові продукти є навіть безпечнішими за умовно звичайні. Справа у більш ретельній перевірці. Уряди багатьох країн з побоюваннями ставляться до подібної продукції, тому змушують виробників постійно тестувати її.
Існує такий закон і в Україні ‒ його було прийнято у серпні 2023 року у рамках виконання зобов’язань за Угодою про асоціацію з ЄС. Документ удосконалює систему оцінки ризиків щодо впливу ГМО на здоров’я людини та стан довкілля й запроваджує європейські механізми державної реєстрації ГМО, а також містить вимоги щодо маркування подібних товарів і посилює державний нагляд у цій сфері.
В інтерв’ю журналу Time Трей Мелоун, аграрний економіст з Університету Арканзасу у США, говорить: «Технофобія ‒ це дуже поширена проблема. Це рожева ретроспектива, ніби раніше все було краще. Це призводить до цієї системи переконань, яка створює негативний вплив на ГМО їжу».
Підтримує його і Фред Гулд, професор сільського господарства в Університеті штату Північна Кароліна. Він говорить, що майже всі соєві боби, кукурудза, цукрові буряки та ріпак, вирощені в США, є генетично модифікованими. Тому пересічні американці часто навіть не здогадуються про те, що вживають подібну їжу щодня.
«Люди в США та Канаді їдять ГМО протягом десятиліть, тоді як за кордоном їх споживають рідше. Якби це було пов’язано із серйозними проблемами зі здоров’ям, дослідники очікували б побачити відображення в порівнянні здоров’я жителів Північної Америки та європейців. Але ми не бачимо жодних ознак».
Частково підтримують цю думку й українські науковці. Так Ярослав Гадзало, президент Національної академії аграрних наук України, доктор сільськогосподарських наук, академік НААН, пише: «Немає точних експериментальних даних, які б чітко вказували на шкідливість ГМО. Також не існує даних, які б однозначно підтверджували їх безпечність для людини та екології, особливо при тривалому споживанні та культивації».
На думку вченого, неможливість оцінки ризиків пов’язана із тим, що минуло замало часу ‒ негативні або позитивні властивості можуть проявитися пізніше. «Тому сьогоднішня полеміка будується переважно на більш або менш обґрунтованих гіпотезах, які потребують додаткових досліджень».
Проте, як зазначає Ярослав Гадзало, продукти з ГМО все активніше завойовують продовольчі ринки світу, хочемо ми того чи ні. На його думку, Україна має всі можливості для того, щоби стати постачальником екологічної продукції до країн Європи та Азії.
«Дослідження ще тривають». Які наслідки може мати вживання продуктів з ГМО: думка лікаря
Щоб зрозуміти, чи варто уникати продуктів з ГМО у складі, ми звернулися за коментарем до Світлани Кузьми ‒ нутриціолога та сімейного лікаря. Посилаючись на дані з американських джерел, експертка розповіла, що існують потенційні занепокоєння щодо споживання генетично модифікованих продуктів.
Перше з них ‒ це алергічні реакції. Тут все доволі просто: дослідження показують, що прямої залежності між ГМО та вмістом алергенів немає. Навіть навпаки ‒ шляхом модифікації системи ДНК у деяких продуктів можна успішно усувати властивості, що викликають алергії.
А ось з онкологічними захворюваннями ситуація дещо складніша. «Немає жодних доказів, що вживання ГМО може змінювати ДНК. Однак все ще потрібні більш довгострокові дослідження на людях» ‒ додає Світлана. Проте слід розуміти, що більша частина ДНК, що міститься у їжі, руйнується на шляху до товстого кишківника. У кровотік можуть потрапляти лише невеликі фрагменти.
Ще одна потенційна проблема ‒ це підвищення антибактеріальної стійкості. Існують види ГМО, стійкі до певних антибіотиків. У теорії гени цих рослин можуть потрапити в організм людини або тварини під час їжі, що у перспективі спровокує резистентність і може вплинути на результати лікування певних хвороб.
На запитання щодо харчової цінності продуктів з ГМО, пані Світлана наводить приклад уже згаданого раніше «золотого рису». Дійсно, деякі типи ГМО можуть підвищувати харчову цінність продуктів. У перспективі це може забезпечити доступ більшої кількості людей до якісної їжі.
Підсумовуючи, Світлана Кузьма каже: «Я рекомендую утриматися від купівлі продуктів з ГМО, тому що дослідження по цьому питанню ще тривають».
«Ні риба ні м’ясо» ‒ що відомо про ГМО у продуктах тваринного походження
Західні зоозахисники активно говорять про етичний бік питання використання генетичної інженерії. Проблема полягає в тому, що вже сьогодні у лабораторіях активно використовуються генномодифіковані тварини ‒ дрозофіли (звичайні плодові мушки) та миші. Вони допомагають вченим вивчати біологічні процеси живих організмів та знаходити взаємозв’язки між мутаціями генів і хворобами.
На перший погляд, отримана користь таких досліджень значно переважає шкоду. Проте це не так. Адже експерименти проводять й над сільськогосподарськими тваринами: вівцями, козами, коровами. Про це повідомляє команда дослідників Your Genom.
Спеціалісти не заперечують: дійсно, генна інженерія здатна збільшити врожайність рослин, підвищити показники росту сільськогосподарських тварин, а, отже, позитивно впливає на економіку. Проте, у більшості випадків, селективне розведення є не менш ефективним, але при цьому не несе жодних ризиків.
Про які загрози йдеться? Передусім, це потенційні серйозні проблеми зі здоров’ям, які можуть виникати як у тварин, над якими ставлять експерименти, так і в людей, які надалі вживають генетично модифіковане м’ясо чи продукти тваринного походження. Завжди існує вірогідність того, що нові хвороби, інфекції або віруси, що з’явилися у процесі дослідів над ДНК, можуть передаватися й до «нормальних», не модифікованих генетично тварин й навіть людей.
До того ж такі експерименти суперечать усім законам етики та моралі. Один з найгірших прикладів сучасної історії ГМО ‒ це так звані «белтсвільські свині». Your Genom повідомляють, що «трансгенні свині виявилися хворими на артрит, частково сліпими та безплідними, коли в їхні геноми вставили людський гормон росту, щоб прискорити їхній ріст».
Варто розуміти, що їжа ‒ це невіддільна частина культури, хай то ціла нація, окреме місто чи родина. Хтось приділяє цьому більшу увагу, створюючи щодня естетичні сніданки та публікуючи їх у своєму Instagram, інші переймаються цією темою менше.
Яскравий приклад взаємозв’язків між харчовими продуктами та культурним кодом ‒ відмова від певної їжі у деяких релігіях, як-от від свинини у мусульман або від яловичини серед індуїстів. Ці продукти об’єктивно не є небезпечними ‒ проте їх вживання суперечить культурним цінностям певних груп. Така сама історія і з продуктами, створеними за допомогою генної інженерії. Хтось вживає їх спокійно, іноді навіть не замислюючись про походження, інші ж не можуть цього робити через свої моральні упередження.
Слід зазначити, що наразі випадки знущання з тварин не є масовими. Радше це поодинокі експерименти, які не отримують продовження через жорсткі законодавчі норми й небажання людей купувати свинину, що «світиться у темряві».
Підсумовуючи, можна сказати, що зупинити науковий прогрес неможливо. Проте варто розуміти, яку мету переслідують дослідники та чи матиме це корисні наслідки. У випадку з рослинами генетична модифікація організмів може бути цілком доцільною з метою створення нових видів, які допоможуть людству подолати світову продовольчу кризу.
