Валерія Троцька — майстриня з Полтавщини, яка перетворила перетворила ідею звичайного аксесуару на оригінальний витвір мистецтва. Ось уже 10 років жінка створює звіросумки у вигляді курей, оленів, кіз та інших тварин та продає їх як в Україні так і за кордоном. Зацінила вироби від української мисткині навіть голлівудська акторка Емма Робертс. Історію про те, як тварини стали натхненням для творчості, а творчість переросла у власну справу — читайте далі з перших вуст.
Перша звіросумка з’явилася у 2016-му. Якось згадалась мені сумка моєї одногрупниці. Вона була в вигляді овечки, така чорно-біла. І от думаю: прикольно було б таку зваляти. І от перша моя сумка, звіросумка, це була отака овечка. Я взяла її і ще деякі свої вироби та поїхала на ярмарок. Люди реагували на неї, їм було цікаво. Це стало поштовхом для мене створити онлайн – магазин на «Etsy». Спочатку більше там було ляльок, бо я робила ляльки також, а сумки так, іноді одна-дві з’являлися. Але вони продавалися краще, ніж мої ляльки. Ляльки могли там висіти по 3-4 роки. А сумки якось так швидше почали продаватися. Але все одно я дуже довго, до 20-го року, робила і ляльки, і сумки. Потім, коли вже з’явилась третя дитина і вільного часу стало менше, я вирішила займатися тільки сумками, бо попит на них був більший.
Мої музи – це кози
Зараз я роблю майже завжди те, що в мене замовляють. Зображую те, що мене візуально захоплює, те, що подобається. Перша сумка — то була овечка, другою була лисиця. Олень третій був, я багато оленів робила. Ці плямисті олені такі красиві. Тож роблю те, що надихає з природи. От йду, бачу — коза якась красива. Кажу, мої музи— це кози, бо вони такі всі різні, такі всі красиві, що просто можна робити одні кози, і вони жодна не повториться, бо вони всі-всі такі різні.
Я завжди думала, що мої сумки не для української авдиторії
До 2023 року я продавала тільки за кордон. У мене був магазин на «Etsy», я не скажу, що там було дуже багато замовлень, але в інстаграмі я взагалі почала продавати після того, як мою електронну пошту зламали і дуже багато чого мені всякого поганого наробили тоді. І магазин ледь не втратила, інстаграм-сторінку втратила свою минулу. І я так подумала, що мені потрібно продавати на іншій платформі, як-от «Ebay» — міжнародний магазин, схожий на «Etsy». Потім думаю, спочатку треба все-таки вести робочий інстаграм, щоб трошки про мене люди більше дізнавалися.
І почали замовлення приходити в інстаграм. Взагалі, для мене це було шоком, бо чомусь я завжди думала, що мої сумки — це не для української аудиторії, це суто іноземцям вони можуть бути цікаві. Можливо, таке якесь стереотипне мислення, знаєте, моя якась така бульбашка серед моїх знайомих, людей там близьких. Всі кажуть: “О, класно, класно! Але, ну, куди там її носити?”
Українці замовляють курей
Але зараз через інстаграм замовлень навіть більще. «Threads» теж недавно почала вести, там теж є замовлення. І що цікаво, що в Україні серед наших людей більше популярні кури. Можливо це наша якась така тваринка тотемна українська. Багато замовлень саме на курей. А за кордоном оленів багато замовляли, оленів, лисиць. Ну і кіз теж трохи, але, мабуть, найбільше оленів і лисиць. Курей я майже там взагалі через «Etsy», може, одну-дві продала, а в Україні в мене вже, мабуть, більше десятка таких замовлень.
Звіросумки не можуть коштувати дешево, це ручна робота. Кожен сантиметр в цій сумці — ручна робота. Але зараз у мене розписані замовлення аж до лютого наступного року, ось так.
Зараз багато хто з митців дійсно поринає повністю у творчість, вони таким чином тікають від реальності. У мене не завжди так виходить. Іноді так буває. Але це, мабуть, залежить від важкості цього емоційного стану.
У мене бувають різні стани: я така людина емоційно не те, що не стабільна, але непроста. Іноді так, іноді я реально іду працювати і забуваю про все навколо, про всі ситуації в країні. А іноді навпаки, я не можу — настільки мені погано.
Я завжди кажу, що мої сумки – це супер позитивна енергетика, тому що коли мені дуже-дуже погано, а за минулі п’ять років це було дуже часто, то я не можу працювати. От мене паралізує, я ляжу пластом і все.
У батьків не було змоги мене вчити на дизайнера
Я за професією художник і до того ж я все своє свідоме життя хотіла бути дизайнером моди. От у мене так якось років, мабуть, з дванадцяти була така думка — я буду дизайнером одягу, до того так і йшла.
А от у дванадцять років бабусі моєї не стало, і її машина швейна перейшла до мене в спадок. Я була дуже схожа на бабусю — і зовнішньо, і емоційно. І я так само хотіла шити одяг, як вона. Я пішла в 10 класі на курси крою і шиття, закінчила, працювала ще в ательє, але у батьків не було змоги мене вчити на дизайнера десь там в Києві чи Харкові. Тож я пішла вчитись на художника. Але мене там не вчили валяння. Ми вчили скульптуру, в нас була кераміка, живопис. Всьому іншому я вчилася сама. Можливо, хтось би швидше навчився через якісь курси чи майстер-класи, а мені подобалось все через свої руки пропускати.
Я завжди кажу, що для мене це не бізнес, а творчість. Мені хочеться, щоб це залишилось мистецтвом. Коли це вже буде на потоці, в цих сумах буде інша енергетика, бо це вже не буде вже настільки ручною роботою, не повністю моєю.
А іншої сторони це вже повноцінна робота, я ФОП офіційно оформила, тобто працюю офіційно.
В мене ще троє дітей, то я отут можу сумку десь там валяти, там пішла десь борщ якийсь помішала, тим більше, дома працюю.
Моя середня донька, її зараз дев’ять, але вона така дуже на мене схожа, дуже творча. От я все ж думаю, може вона там трошки підросте, її цей процес більше захопить і ми будемо разом з нею вдвох працювати. Було б взагалі круто. Адже зараз я
можу приблизно виготовити максимум 5-7 сумок на місяць, залежно від зайнятості.
Акторока Емма Робертс вподобала звіросумки
Одного разу мені написала на «Etsy» персональна стилістка Емми Робертс. Знаєте, Емма Робертс, американська актриса, племінниця Джулії Робертс? Я спочатку думала, що це якийсь розводняк. Вона там писала мені, що їй і Еммі Робертс сподобались мої роботи, що вони обоє бачили.
І вони хотіли б там зі мною співпрацювати, а я побачила це повідомлення через декілька тижнів, бо воно в спамі було, якось я туди не заглядала взагалі, навіть не знала, що така папка є. І я подумала, що це все якийсь розводняк.
Почала шукати цю дівчину в гуглі, натрапила на її інстаграм-сторінку і написала їй.
І вона мені відповіла, підписалась на мене, відповіла типу: “Ой клас, це я вам писала”. Ну тобто це сто відсотків був не розводняк, бо мені там в «Threads» писали інше…
Ні, насправді це реальна людина і вона зацікавилась моєю творчістю, але вона написала, що згодом зв’яжеться зі мною, але досі таки не написала. Ніякої співпраці у нас не було, може і не буде.
І, чесно кажучи, я не знаю, чи навіть взагалі я цього хочу і готова до такого, бо це вже зовсім інший рівень. Хто знає, як би воно все розкрутило. З одного боку, і цікаво, і класно, з іншого боку, я розумію, що це може там бути по-різному.
Мені здається, що якби там така співпраця відбулася, то мені потрібно було якось змінювати спосіб життя, а я якось не дуже цього хочу.
В мене в голові вже років три – чотири оці жилети
Ну, я сумки не збираюся полишати, це джерело доходу. Взагалі я люблю їх робити, але в мене купа ідей. Я дуже давно хочу створювати жилети, теж з вовни, однак з м’якшої шерсті, яка не колеться. Для сумок використовую грубшу шерсть. От в мене в голові вже, мабуть, років три-чотири оці жилети. Вони мені не діють спокою. Я навіть шерсті вже купила. От хочу собі як мінімум, а там я думаю, що вони продаватися будуть, бо я знаю, що вони будуть класні. Поки що немає часу. І ляльки теж. От буває, знаєте, почну ритись в своїх запасах матеріалів. Там десь якісь заготовки якісь для ляльок. Я в принципі всі, які в мене були, там залишила собі дві-три, а то пороздавала, пороздаровувала. Але от, мені теж хочеться ляльки робити. Може, колись буде час.
До речі, раніше ми записували інтерв’ю з авторкою Бавовняток – іграшок, які тримають зозуленьки українців.
