За період повномасштабної війни роботи на українських підприємствах, які спеціалізуються на виробництві протезів, побільшало. За даними експертів, кількість військових, які втратили кінцівку внаслідок російської агресії, вже досягла кількості ампутантів Першої світової війни. Окрім фізичних обмежень, люди з відповідними пораненнями зіштовхуються і з психологічними бар’єрами. Побороти страхи й повернутися до активного життя їм допомагають реабілітологи, в гості до яких і завітали журналісти URSA.MEDIA.
Стопу неможливо було врятувати, й довелося ампутувати ногу. Відбувся легким переляком. Мені кажуть, що я родився у бронежилеті
У невеликій, засвіченій помаранчевим сонцем палаті, з-поміж ліжок та сумок з особистими речами пацієнтів 52-річний Ігор робить перші кроки на новенькому протезі. Цей чоловік пішов захищати країну ще у 2015 році. За час служби Ігор отримував кілька поранень, і вже перебував на волоску від смерті, через що й отримав у 2018 році групу інвалідності. Але той випадок, що забрав у нього частину кінцівки, він називає справжнім дивом.
«У перший день повномасштабної війни, у 2022 році, я знов був на порозі військкомату. Я не думав про свою групу. Поранення отримав на Куп’янському напрямку. Ми там були недовго, стояли вже на кордоні з кацапами. Були майже непрохідні дороги, а в мене була «Нива». Моя машина проїжджала кругом. Треба було перевезти хлопців з однієї позиції на іншу. Поїхав і нарвався на ТМ-ку. Машина – на шматки. Але я чудом живий».
Мені не почулось? Я перепитую у Ігоря – чи дійсно то була протитанкова міна? Адже при детонуванні такої значних ушкоджень отримує броньована техніка, не кажучи вже про цивільні Жигулі.
«Це була протитанкова міна. Машину розірвало навпіл. А в мене ушкодження обох ніг, ребра і лице. У мене був відрив стопи правої ноги і розрив пальців лівої ноги. Стопу неможливо було вже врятувати, й довелося ампутувати ногу. Відбувся легким переляком. Мені кажуть, що я родився у бронежилеті», – розповідає військовий.
Ігор підірвався на міні цієї зими. І з того часу неабияк чекав на протез. Пояснює: він проживає в селі під Полтавою, й вдома, як то часто буває, роботи – хоч греблю гати. Худоба не питається про ампутовану ногу, а тому за нею треба доглядати. Ігор посміхається. Навіть базовий протез, найпростіший у використанні, це повернення до активного життя.
«Протез поставили вчора, я тільки починаю ходити. Боляче не було, навпаки – приємно. Я живу в селі, нас відпускали додому під час лікування. Я виконував не всі завдання по домашньому господарству. Тому готувався до протезу, тренував й ліву ногу, що була теж травмована. Щось робив на милицях, щось у візку», – розповідає військовий.
З Ігорем ми познайомились у державному «Полтавському експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві». Тут повертають людей до активного життя.
«Є і цивільні, що постраждали від агресії Російської Федерації й втратили кінцівки. Переважна частина – це військові. Наші фахівці займаються реабілітацією, поки виготовляється протез. Реабілітацією саме м’язових тканин, і в подальшому – реабілітацією після виготовлення протезу. За минулий рік було відпротезовано від 1000 осіб. Відповідно до 321 постанови Кабміну люди отримують основний протез та протез для купання. В подальшому, якщо людина молода та спортивна, вона може отримати й сучасніший протез. Але це вже окреме питання», – розповідає заступниця директора підприємства Таїсія Роменська.
Кукса – це ампутація пацієнта. Вона індивідуальна, як відбитки пальців. Їх не існує однакових
Сьогодні ми маємо змогу відчинити дверцята цеху з виготовлення протезів й побачити, як такі речі створюють у державних структурах України. Майстри такої справи повинні мати «золоті руки», адже найменша похибка у виробництві може зашкодити пацієнту.
А за дверима цеху – проміжний етап виробництва чергового протезу для військового. Майстер Андрій Князькін каже, що його пацієнт отримав поранення внаслідок вибуху танкового снаряду.
«Кожна кукса – це ампутація пацієнта, вона індивідуальна. Як відбитки пальців. Їх не існує однакових. Тому вони всі по-своєму важкі», – розповідає механік протезно-ортопедичних виробів.
Андрій порівнює виробництво із мистецтвом, й ставиться до своєї роботи відповідно. Його цех нагадує майстерню скульптора, де чимало форм, фігур із гіпсу та робочого приладдя. Адже всі протези виготовляються індивідуально під кожного пацієнта. Тут є місце і майстерності, і навіть творчості. А головне – вирішальна роль у виробництві не за машинами, а за вправністю майстра.
Власне, процес виготовлення протезу досить кропіткий та насичений медичною термінологією. Але ми спробуємо пояснити простіше. Все починається із замірів кінцівок пацієнта. Після майстер переходить до виробництва, і насамперед виготовляє ескізи. Першим створює «негатив» – це ескіз із бинту та гіпсу, що має зовнішню оболонку і пустоту всередині. Його називають гільзою. По суті, це форма людської кінцівки, яку спеціаліст замірював раніше. Деякий час вона засихає і твердіє. Потім до цієї форми заливають гіпс, і внаслідок цього отримують «позитив» – гіпсову скульптуру, копію людської кінцівки (кукси). Дуже важливо відтворити її правильно, з урахуванням усіх індивідуальних особливостей та м’язів. Цей етап найвідповідальніший, тому майстер може робити по декілька спроб, аби максимально точно відтворити фрагмент людської кінцівки. Так виробляють базові протези, найпростішої ланки.
«Якщо майстер не впевнений і дуже важкий випадок, робиться перша гільза, ось така прозора. Будується протез, надягається на пацієнта, і пацієнт у ньому ходить. А майстер це спостерігає: де йому тисне, або ж навпаки. Тоді можна підігнати повністю під куксу. А потім будується основний протез. Він заливається ось з такого матеріалу, це літієві смоли артокрилові. Всі матеріали у нас німецькі. А протези – модульні. Вузол до ось такої гільзи можна поставити будь-який, хоч і електронний. Сам протез збирається за допомогою лазера та згідно з документами», – розповідає Андрій Князькін.
Дивіться, скільки плюсів. Шкарпетки економляться, нігтів на 5 штук менше зрізати треба
Кількість ампутацій в Україні експерти порівнюють з оцінками Першої світової війни, пише видання The Wall Street Journal. Кількість ампутантів склала близько 50 тисяч. За річ статистика погіршилась, й сьогодні ця цифра збільшилась майже вдвічі. Як зазначалось раніше, всі вони мають право на безкоштовне протезування. Олексій – серед тих, хто цим правом скористувався. Він втратив стопу, про що говорить так:
«Дивіться, скільки плюсів. Шкарпетки економляться, нігтів на 5 штук менше зрізати треба. Варто шукати плюси у цьому».
Так, схоже Олексій – саме той, кого називають душею компанії. Ми зустрілися в палаті, через кілька хвилин чоловік має відвідати чергове заняття з реабілітологом. А поки розповідає власну історію:
«Третього лютого цьогоріч, при виході на позицію за Кліщіївкою, послизнувся, нога поїхала у воронку з-під вибуху, а там знаходилась протипіхотна міна. Ногу відразу ж відірвало. Я руками затиснув ногу, побратим підбіг, наклав перший турнікет і за бронежилет мене відтягнув до позиції. Що було шкода – пройшов 7 кілометрів, а до позиції не дійшов 20 метрів. Евакуація відбувалася дуже довго. З позиції до Кліщіївки мене витягували годин 9, потім ще звідти хвилин 40 вивозили на квадроциклі, а потім десь півгодини їздили на евакуаційній машині. Свідомість не втрачав, не кололи нічого. Матюкався на всю посадку».
Олексій нещодавно дочекався свого протезу й отримав його минулого тижня. Каже, що депресії не було, й взагалі – він планує повернутися на службу.
«Але я не знаю, скільки мені тут знаходитись. У мене на нозі з’явилося наростання, мені треба робити ще одну ампутацію. Тобто ногу знову розріжуть, видалять наростання на кістці, потім зашивати й знову ставати на протез. Сантиметра 2 кістки будуть ще обрізати», – розповідає військовий.
Чоловік прямує до великого залу з тренажерами. Тут, разом із реабілітологом Павліною Лиготою, розпрацьовує м’язи на нозі. Він терпить сильний біль через ускладнення, однак долає сходинку за сходинкою без зайвих слів та жаління.
«Мене базовий протез влаштовує. Я пересікався з хлопцем, котрий з 2022 року ходить на такому протезі, він теж служить. Якщо він на мені добре сидить, то яка різниця, на якому протезі ходити. Тим паче, коліно у мене своє, робоче», – каже військовий.
Павліна відзначає, що Олексій – сильна особистість. А це один із ключових факторів під час реабілітації.
«У людей є великі страхи. Вони просто бояться стати на протез, вони йому не довіряють. І цей процес відбувається не завжди швидко. Є хлопці, які в перший же день вільно стають на протез й просяться піти на вулицю погуляти. А є хлопці, яким навіть тижні знадобляться, щоб подолати страхи. Це гра, в яку можна грати тільки вдвох. Це бажання пацієнта, наша мотивація і зусилля. В сумі це дає результат. Є у нас пацієнти, у яких немає двох нижніх кінцівок. Але буквально за тиждень, у нас військовий став на протези й ходив не тільки по залу, але й на вулицю. Так, важко. Мокрий приходив, мокра футболка», – розповідає реабілітолог.
Вже після тренування, Олексій продовжує ходити коридором, а Павліна – не відпускає його поглядом та періодично допомагає, тримаючи під руку. І хоч палати, довгі коридори і великі зали нагадують лікарню, та атмосфера у цьому місці значно оптимістичніша. Адже кожен пацієнт, котрий повернувся до активного життя завдяки протезу – це гордість для лікарів.
10 вересня «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» пішло з молотка за 50,2 мільйони гривень, і перейшло у приватні руки ТОВ «Ортопед».
Раніше ми розповідали, як працює гуманітарна місія На Щиті.
