Коли Людмила Скамрова, мешканка Вишневого вперше запропонувала своїм сусідам сортувати сміття, дехто сміявся. Хтось жартував, що їй варто зробити офіс на смітнику. А хтось просто не вірив, що це взагалі може працювати.
Минуло кілька років — і тепер у дворі багатоквартирного будинку стоїть вісім компостерів, мешканці сортують відходи, а до їхнього будинку приїжджають з різних міст України, щоб подивитися, як працює система громадського компостування.
І все почалося з однієї ідеї. Ідеї і жінки. Жінки, яка сьогодні змінює погляд інших на культуру поводження з відходами.
Мене мучило питання сміття
Ідея почалася задовго до компостерів.
У 2019 році мешканці будинку створили ОСББ і почали самостійно управляти своїм будинком. Людмилу обрали головою правління. Саме тоді вона зрозуміла: тепер у неї є можливість щось змінити.
“Мене завжди турбувало питання, чому в Україні відсутня культура сортування. Мене прямо це мучило. Я постійно про це думала”, — згадує жінка.
Особливо її засмучував вигляд звичайних контейнерних майданчиків у містах. Більшість із них перетворюються на місця, де всі відходи змішуються разом і врешті потрапляють на сміттєзвалище.
“Сміттєві майданчики — це просто звалище змішаних відходів. І мені було дуже сумно від цього”.
Коли ОСББ почало працювати, з’явився чат мешканців, можливість комунікації, спільних рішень. І Людмила вирішила почати з того, що не потребує великих коштів — із сортування.
Комірка, яка стала пунктом сортування
У під’їзді будинку була маленька комірчина. Колись там працював сміттєпровід, але труби давно заварили, а приміщення залишилося. З часом його просто захарастили старими речами.
Людмила вирішила розчистити цей простір і використати його для нового проєкту. Вона звільнила комірку, домовилася з компанією, яка погодилася забирати вторсировину, і запропонувала мешканцям спробувати сортувати відходи.
“Ми починали буквально з нуля гривень. Сортування — це якраз той проєкт, для якого не потрібно великих вкладень”.
У чаті будинку з’явилося оголошення: починаємо. Перші тижні були схожі на експеримент. Люди приносили пакети, ставили запитання, інколи помилялися.
“Ми всі разом вчилися. У пластику треба розібратися, що можна, що не можна. Як правильно підготувати. У нас усе вимите, висушене і сплющене”.
Спочатку людей було небагато. Система тільки формувалася, і потрібно було час, щоб вона запрацювала.
“Пам’ятаю, що перші вивезення були десь раз на три місяці. Потрібно було стільки часу, щоб комірка наповнилася. Зараз стабільно кожні два місяці ми завантажуємо тритонний автомобіль вторсировини”.
Згодом до сортування почали долучатися навіть мешканці інших будинків. Люди дізнавалися про ініціативу і приносили вторсировину сюди.
Насмішки і скепсис
Як і будь-яка нова ініціатива, сортування викликало різні реакції.
“Люди є різні. Навіть якщо ти посадиш алею троянд, все одно знайдеться той, хто ненавидить троянди”, — каже Людмила.
Дехто насміхався: “Були жарти, що я тільки сміттям займаюся. Казали: давайте їй на смітнику офіс побудуємо”.
Найчастіше це були ті люди, які спочатку виступали проти створення ОСББ або критично ставилися до будь-яких нових ініціатив. Але Людмила не сприймала це близько до серця.
“Для мене це елементарні речі. Сортувати сміття — це добре. Це культура поводження з відходами. І всі адекватні люди це розуміють”.
З часом навіть скептики почали долучатися. Іноді — тихо, без зайвих слів.
“Є люди, з якими у нас не склалися стосунки. Але я знаю, що вони все одно сортують. Просто домовилися між собою на поверсі і передають вторсировину через сусідів”.
І Людмилу це цілком влаштовує. Головне, щоб люди сортували.
Коли відходи стають ресурсом
За кілька років сортування стало звичкою для багатьох мешканців. Людмила каже, що змінилася навіть психологія людей.
“Вони вже не бачать у цьому сміття. Вони бачать ресурс”.
Іноді це проявляється дуже просто.
“Наші жіночки проходять повз контейнерний майданчик і бачать коробку від техніки. Вони вже не можуть просто пройти. Забирають її і приносять у комірку”.
Раніше, каже вона, люди могли соромитися брати щось зі смітника. Тепер — ні.
За словами Людмили, це одна з найважливіших змін — коли люди починають помічати матеріали, які можна повторно використати або переробити.
“Вони знають, що це ресурс. Що з цього ми отримуємо кошти, які потім вкладаємо в благоустрій двору”.
Ідея компостування
Про компостування Людмила дізналася у 2020 році під час навчання в Zero Waste Academy.
Це була онлайн-програма про управління відходами, де учасники вивчали різні способи зменшення сміття — від сортування до повторного використання ресурсів. Однією з тем стало компостування органіки.
“Нам розповіли, що за відсутності централізованої переробки органічні відходи можна компостувати навіть у місті”.
Учасники курсу мали створити власний екологічний проєкт. І Людмила одразу зрозуміла, що хоче зробити.
“Я вирішила організувати компостування в нашому ОСББ”.
Компостер, якого не існувало
Гроші на перший компостер зібралися завдяки здачі вторсировини. Коли Людмила почала шукати компостер, виявилося, що знайти підходящу модель непросто.
Більшість доступних варіантів були пластиковими, але вона хотіла інше рішення.
“Для мене було принципово, щоб компостер був гарний і естетичний. Бо наш майданчик — прямо біля дитячого майданчика і зони відпочинку”.
Ще один принцип — екологічність.
“Я не хотіла пластиковий компостер. Бо після завершення терміну служби він сам стане пластиковим сміттям”.
Але на українському ринку дерев’яних компостерів просто не було. Тож довелося вигадувати власний.
“Ми зі столярами буквально на клаптику паперу намалювали, що я хочу. І вони його виготовили”.
Перший компостер став початком нової системи у дворі. Згодом з’явилися ще кілька.
Сьогодні у дворі встановлено вісім компостерів загальним об’ємом близько восьми тисяч літрів.
Це як магія
Людмила досі пам’ятає момент, коли з компостера вперше дістали готову землю.
“Я вам не можу передати ті емоції. Це як магія”.
Вона пояснює це дуже просто: “Ти кидаєш туди бур’яни, кухонні відходи, листя. А через деякий час дістаєш пухку чорну землю. Це справжнє диво”.
Отриманий компост використовують у дворі: для клумб, дерев і декоративних рослин.
Іноді мешканці беруть трохи компосту для власних городів чи дач.
“Я пишу в чаті: є готовий компост, приходьте. Люди приходять із відерцями і набирають, скільки потрібно”.
Продаж компосту навіть не розглядають.
“Щоб продавати компост, треба лабораторні дослідження. А у нас не промислові масштаби”.
Головна мета інша — щоб органічні відходи не потрапляли на сміттєзвалище.
Бананова шкірка проти скляної пляшки
Коли система сортування і компостування у дворі почала стабільно працювати, про неї поступово почали дізнаватися інші люди. Найчастіше це були голови ОСББ або активісти з інших будинків, які хотіли впровадити щось подібне у себе.
Багато розмов починалися з однакових запитань: як організувати систему, скільки це коштує і чи не створює компостер проблем для мешканців.
“Люди найчастіше бояться запаху. Це перше, що вони питають. Друге питання — чи не заведуться щури. І третє — чи взагалі люди будуть цим користуватися”, — розповідає Людмила.
Спочатку це були невеликі зустрічі для мешканців інших будинків або громадських активістів. Людмила розповідала про власний досвід: з чого починалося сортування, як мешканці реагували на нові ідеї і як поступово вдалося запустити систему компостування.
Вона намагається говорити не лише про успіхи, а й про труднощі, які виникали на початку.
“Я завжди кажу: не буває так, що всі одразу підтримують. У будь-якому будинку знайдеться людина, якій це не сподобається. Але це нормально. Головне — почати і робити свою справу”.
Під час лекцій Людмила пояснює базові принципи компостування. Для багатьох людей це абсолютно нова тема, тому вона намагається починати з найпростіших речей — що таке органічні відходи і що з ними відбувається на сміттєзвалищі.
Багато людей, за її словами, навіть не замислюються про цю проблему.
“Коли органічні відходи потрапляють на полігон, вони розкладаються без доступу кисню. У результаті утворюється метан — один із найпотужніших парникових газів”.
Саме тому вона часто починає лекції з невеликого питання, яке змушує слухачів замислитися.
“Я питаю: що шкідливіше для довкілля — скляна пляшка чи бананова шкірка?”
Більшість людей, за її словами, майже автоматично відповідають, що скляна пляшка. Але відповідь насправді інша. Скло — інертний матеріал. Воно може лежати дуже довго і не виділяти шкідливих речовин. А бананова шкірка на полігоні виділяє метан.
Після таких прикладів люди починають по-іншому дивитися на органічні відходи. Людмила пояснює, що компостування — це один із найпростіших способів вирішити цю проблему на місцевому рівні.
Окрему частину лекцій вона присвячує міфам, які найчастіше виникають навколо компостування. Один із найпоширеніших — це страх сильного запаху.
“Правильний компост не смердить. Він пахне землею. Якщо є сильний запах — це означає, що щось зроблено неправильно”.
Ще один напрям її освітньої роботи — лекції для дітей. Зазвичай їх проводять у школах або під час екологічних заходів.
Людмила намагається робити такі зустрічі максимально наочними. Вона приносить із собою коробку з готовим компостом, а іноді й дощових черв’яків, які беруть участь у процесі розкладання.
Спочатку діти реагують обережно.
“Вони дивляться на цю коробку і трохи бояться. Ніхто не хоче навіть нюхати”.
Але цікавість швидко бере гору. Коли діти все ж наважуються понюхати компост, їхня реакція зазвичай однакова.
“Вони кажуть: він пахне землею”.
Для багатьох міських дітей це справді несподівано. Дехто з них уперше бачить, як виглядає справжній компост і як працює природний цикл перетворення органічних відходів на ґрунт.
Крім лекцій, Людмила часто проводить “екскурсії” до компостерів у своєму дворі. Для багатьох людей саме можливість побачити все на практиці стає найкращим аргументом.
Люди оглядають компостери, дивляться на готовий компост і запитують про різні деталі роботи системи.
“Я завжди кажу: підійдіть ближче і понюхайте. Це найкращий спосіб переконатися, що компостер не смердить”.
Після таких зустрічей багато хто починає серйозно думати про впровадження подібної системи у своїх будинках або громадах. І саме це, за словами Людмили, є головною метою її лекцій.
“Найважливіше — показати людям, що це реально працює”.
Компостери для всієї України
Сьогодні Людмила вже не працює головою ОСББ. Вона присвячує більше часу лекціям, консультаціям і допомозі іншим громадам, які хочуть запровадити компостування.
За її словами, інтерес до цієї теми в Україні помітно зріс.
З часом її компостери почали встановлювати в інших містах. У житлових будинках, школах і дитячих садках.
“Останні два-три роки — це справжній бум громадського компостування в Україні”.
Особливо активно такі системи впроваджують освітні заклади.
“У школах і садочках є їдальні, де багато органічних відходів. Плюс території з деревами і листям. Діти бачать, як працює природа. Вони розуміють, що відходи можуть ставати ресурсом”.
Іноді навіть збирають органічні відходи вдома і приносять їх до шкільного компостера. Щоб через рік використати компост на грядках.
Людмила впевнена: компостування у містах буде розвиватися.
“Я бачу, як швидко зростає інтерес. Люди готові це робити. Насправді немає чого боятися. Треба просто розібратися в темі”.
І тоді навіть звичайний двір може стати маленькою екологічною лабораторією. Такою, як той, де колись звільнили стару комірку — і почали сортувати сміття.
Раніше ми розповідали про компостування черв’яками, яке практикують в Україні.
