За даними Мінекономіки в Україні заміновано 5,6 мільйона гектарів полів, що становить близько 25% всієї території держави. Втрати аграріїв оцінюються у 80 мільярдів доларів. Підприємець з Харківщини Олег Гірман ледь не першим почав самостійно розміновувати землі свого господарства від російських мін. В результаті чоловік опинився в інвалідному візку, а його працівник загинув від вибуху російської міни. Триває досудове розслідування справ.
А ось тут у нас найзамінованіше поле: 24 протитанкові міни з одного боку, штук 40 з іншого
Підприємство «Явірське» розташоване на території Ізюмського району, неподалік Балаклії. У 2022 році тут орудувала російська армія. На полях, де раніше вирощували сільськогосподарські культури, окупанти облаштували мінну блокаду. Так вони намагалися убезпечити підступи до підконтрольних собі територій, однак нічого не вдалося – ЗСУ звільнили Балаклійщину у вересні того ж року. Росіяни втекли, а міни залишились.
Наслідки російської окупації, боїв, мінувань і обстрілів ці землі пам’ятатимуть ще довго. Через рік після деокупації, у вересні 2023-го, місцевий аграрій Олег Гірман запросив журналістів URSA.MEDIA пересвідчитися в цьому. Станом на вересень 2023 року на підприємстві Гірмана «Явірське» знайшли понад 100 мін. Ті, що вдалося зняти, передавали військовим на фронт.
«А ось це найзамінованіше поле, ‒ вказує аграрій на безкрає українське поле, повз яке ми проїжджаємо на його пікапі. ‒ Тут по карті пишуть, що 24 ТМ-ки (ред. ТМ-62 – протитанкова міна радянської розробки) з одного краю, штук 40 з іншого краю. І ОЗМ-ок (ред. ОЗМ-72 ‒ протипіхотна вистрибуюча осколкова міна радянської розробки) тут багато», ‒ розповідає Олег.
Ми тільки-но звернули з асфальтованої дороги й пересуваємось ґрунтовкою, аби подивитися на вирви після вибухів протитанкових мін. Карта, про яку каже Олег, потрапила до рук українських військових. Вони знайшли її в телефоні якогось окупанта. На ній позначені місця, де росіяни закопували міни. Десятки вибухонебезпечних предметів чекають свого часу під тонким шаром українського чорнозему, який зовсім нещодавно приносив людям хліб.
«Але, на жаль, це не гугл-точка, і ти не розумієш в якому саме місце вона. От написано: поле №8, наприклад, 47 ОЗМ. Вони тут є. А де саме? Шукай їх. Ось тут було десь 52 протитанкові міни, але знайшли й познімали десь 38. А де інші – незрозуміло!».
Тоді Олег Гірман і не здогадувався, що одна з незнайдених протитанкових мін була близько… Надто близько.
Трактор на дистанційному керуванні переднім колесом наїжджає на міну. Був вибух, горіло все. В баку було літрів 200 солярки
На полі видніються дві вирви. Тут працював трактор на дистанційному керуванні. Механіка роботи досить проста: попереду трактора встановлено каток, що продавлює землю й змушує здетонувати вибухонебезпечні предмети в ній. Від уламків міни техніку захищає щит з товстого шару заліза. Тож при кожному підриві необхідно замінювати лише понівечений каток. Ціна питання – 40-50 тисяч гривень. Трактором же керує оператор за допомогою звичайнісінького пульта, немов від іграшки чи квадрокоптера.
Старенький Т-150, який підірвався на цьому полі, тепер спочиває біля ремонтного цеху. За його допомогою вдалося розмінували з 7 сотень гектар, техніка успішно витримала 4 підриви. А ось 5-й був невдалим, каже Олег. Залізний щит його не врятував.
«Наш трактор, як завжди, проїжджав краї поля, щоб можна було далі працювати. Але вже на останньому колі, як він повертався, або хлопці-оператори ківш підняли, або через те, що тут ложбина, трактор переднім колесом наїжджає на вибуховий предмет. Був вибух, горіло все. В баку було десь літрів 200 солярки», ‒ згадує ці події Гірман.
Так проходять будні українських аграріїв на деокупованих територіях
Немає іншого виходу, як вкладати свої кошти й робити землю безпечною
Розмінування власними силами – справа не з дешевих. Сьогодні в полях Харківщини можна зустріти чимало тракторів, обладнаних системою дистанційного керування. Тоді, у вересні 2023, нам пощастило зустріти майстрів, які й переоснащували цю техніку на сучасний лад. Йдеться не про міських інженерів високих посад, а місцевих роботяг, які навчилися цього самостійно.
«Зараз три замовлення є, поки ці зробили – ще з’являються замовлення», ‒ розповідає короткими репліками під час роботи Костянтин Гнида. Він разом з напарником Миколою Кулаком якраз встановлюють черговий механізм дистанційного управління на трактор Т-150.
«Ми працюємо тільки у Харківській області. У нас немає можливості далеко їздити. Якщо фермери хочуть з інших регіонів – привозять трактор сюди й ми його тут робимо. Тут немає жодних секретів. Якщо людина знає як працює гідравліка та електрика – все стає дуже просто. Гідророзподільники встановлюються з електронним управлінням. Один відповідає за рульове кермування, щоб трактор повертав та розвертався. Інший – за те, щоб ми могли якийсь агрегат, ту саму «лопату», підіймати й опускати на розворотах. Також ми можемо керувати системою щеплення: витискати й кидати педаль, те саме стосується й педалі газу. В принципі, цих функцій достатньо. Також на тракторі стоїть система безпеки. Якщо щось трапляється з нашою системою – трактор глохне відразу. Якщо зникає сигнал – трактор витискає зчеплення, скидає газ й стоїть, очікує. Він сам нікуди не поїде», ‒ розповідає Костянтин.
Чоловіки кажуть, що підготувати й встановити таке обладнання на трактор можуть за тиждень. Гідравліка – італійська, а електронні комплектуючі замовляють з Китаю.
«Дистанційне керування коштує в середньому 10 тисяч доларів. Усе разом – 30-35 тисяч доларів. В залежності ще й від якості трактора», ‒ пояснює аграрій Олег Гірман.
Вкладати великі кошти в розмінування – це шанс продовжити справу всього життя.
«Стосовно податків. В нас є новий податок МПЗ (мінімальне податкове зобов’язання). І, наприклад, село Явірське зняли з єдиного податку, воно на загальній системі оподаткування. Тому єдиний податок платити не треба. Але потрібно платити МПЗ. Воно не маленьке. Якщо з тисячі гектарів – може бути до мільйона податок МПЗ. А землею користуватися не можеш, вона засмічена мінами. Тобто пройде рік-два, я буду вже в боргах податкових, техніку заарештують, все продасться і підприємство буде банкрутом. Тому немає іншого виходу, як вкладати свої кошти й робити землю безпечною».
Попри всі негаразди, Олег Гірман не втрачає надії на краще й має чимало планів на майбутнє. З такими настроями, усмішкою та словами подяки за зацікавленість його історією він прощався з нами.
Вже через місяць після нашого візиту прокуратура опублікувала новину: на полі біля Явірського підірвався водій бензовоза. Він не вижив. Днем раніше на ворожу міну натрапив і сам Олег. Згодом про цей день він згадуватиме так:
«Дивлюсь на своє тіло. Бачу як тече кров з рук та ніг. Я зрозумів, що мене побило шрапнеллю від міни. І оглянувся, бо не відчував ніг. Думав, що відірвало ноги».
Другу частину матеріалу читайте на нашому сайті в найближчий понеділок.
