Зміна клімату вже відчутна в українських містах: сильні дощі чи, навпаки, виснажлива спека, потужні вітри, безсніжні зими – це лише частина викликів, з якими стикаються громади. Міста змушені адаптуватися, модернізувати інфраструктуру та створювати «зелені» громадські простори, щоб забезпечити комфорт і безпеку мешканців.
Ми поговорили з фахівчинею відділу клімату ГО «Екодія» Анастасією Івашиною, яка розповіла про конкретні приклади адаптації міст до наслідків зміни клімату, проєкти відновлення після війни та практичні кроки, які вже змінюють українські міста на зеленіші, здоровіші та кліматично стійкіші.
Обкладинка: фото «Plato»
– Які кліматичні загрози актуальні для українських міст?
– Україна, на жаль, не є винятком у глобальних проблемах змін клімату. Вони відчуваються по всьому світу, хоча проявляються по-різному: якщо у прибережних регіонах, поруч з океаном, найбільшою загрозою можуть бути урагани чи затоплення суші, то на нашому континенті такого масштабу загроз немає. Натомість у нас виникають інші проблеми: нерівномірність опадів, різкі коливання температур, безсніжні зими та хвилі спеки.
Для Київської області, наприклад, характерними є паводкові зливи. Часто місяцями немає опадів, а потім за одну добу може випасти третина чи половина місячної норми. Міська інфраструктура до таких навантажень не готова: старі каналізаційні системи не розраховані на різке надходження великої кількості води. У таких випадках було б оптимально збирати дощову воду для використання в тому числі в посушливі періоди.
– Можна пояснити простими словами, чому взагалі виникла проблема глобального потепління?
– Проблема глобального потепління зумовлена парниковим ефектом. У природних умовах в атмосфері накопичена певна кількість парникових газів, і планета перебувала в рівновазі. Але після промислової революції люди почали масово спалювати вугілля, нафту і газ. Так внаслідок господарської діяльності людини сильно зросли концентрації двоокису вуглецю, метану, оксиду азоту, та інших парникових газів в атмосфері.
Додаткові парникові гази означають додатковий парниковий ефект, — вищу температуру на планеті, що порушує кліматичний баланс і, відповідно, звичні для нас зміни сезонів, характер та інтенсивність погодних явищ. Якщо раніше зими були сніжними, опади розподілялися більш рівномірно, температура влітку не била рекорди, то зараз виникають екстремальні явища: посухи, зливи, сильні вітри чи спекотні хвилі..
– Наскільки Україна та Європа гріються порівняно з рештою світу?
– Європа і Україна нагріваються більш як двічі швидше, ніж середній глобальний показник. Якщо середня глобальна температура зросла приблизно на 1,3 °C порівняно з доіндустріальними показниками, то в Європі та Україні цей ріст сягає 2.4°C. Це означає, що ми маємо бути готовими до частих та інтенсивних екстремальних погодних явищ.
Чому ми на цьому наголошуємо? По-перше, щоб зрозуміти необхідність скорочення використання викопного палива: газу, нафти, вугілля. По-друге – підготуватися до наслідків зміни клімату, щоб мінімізувати ризики для життя, здоров’я людей та врожайності. Дефіцит води, сильні гради, паводки – усе це наслідки того, що планета нагрівається.
– Чи є законодавчі рамки та міжнародні угоди, яких має дотримуватися Україна?
– На глобальному рівні з 1992 року існує Рамкова конвенція ООН зі зміни клімату. Вона заклала основу для міжнародних переговорів, але домовитися країнам непросто через економічні інтереси. Деякі держави, залежні від продажу нафти та газу (наприклад, США, Росія, Катар, Арабські Емірати), часто блокують рішення.
У 2015 році прийняли Паризьку угоду: більшість країн світу погодилися стримувати глобальне потепління й не перевищувати поріг у 1,5 °C потепління на рік. Також створено кліматичний фонд Lost and Damaged Fund для допомоги країнам, що найбільше страждають від змін клімату. Щороку розвинені країни мають виділяти близько 300 млрд $ на рік на фінансування кліматичних дій країнам, що розвиваються. Проте цієї суми не достатньо, щоб ефективно стримувати кризу і є питання до того, як формується бюджет. Адже до країн-донорів входять лише розвинуті країни, а наприклад, Росія, яка займає третє місце за історичними обсягами викидів парникових газів, не має чітких зобов’язань.
Україна була однією з перших країн, які погодили Паризьку угоду, у рамках якої кожна країна має готувати Національно визначений внесок (NDC). У цьому документі країни зазначають, які заходи вони впроваджують для скорочення викидів парникових газів, адаптації до зміни клімату та залучення фінансування для кліматичних дій. Кожні п’ять років країни-учасниці мають підвищувати план Національно визначеного внеску. Проте є різниця між декларацією та виконанням: навіть розвинені країни часто не рухаються у темпі, необхідному для досягнення цілей до 2030–2035 років.
Проте треба відмітити, що війна з Росією пришвидшила переходи на відновлювану енергетику в Європі: країни відмовляються від газу агресора, розвивають сонячну та вітрову енергетику.
– Які є світові приклади подолання кліматичних криз?
Реагування на зміну клімату має два основні напрямки. Перший – скорочення викидів парникових газів, що є очевидним і базовим кроком, який не повинен обговорюватися, хоча на практиці його все ще блокують через економічні й політичні інтереси. Другий напрямок – адаптація до тих змін, які вже відбуваються. Ця адаптація передбачає конкретні заходи, які допомагають містам і людям справлятися з наслідками зміни клімату.
У світі існують цікаві практики. Наприклад, у деяких містах, Африки, Азії, Південної Америки створюють спеціальні посади відповідальних за реагування на спеку – Chief Heat Office. Серед заходів з реагування на екстремально високі температури можна назвати: плани затінення вулиць, щоб мешканці могли безпечно пересуватися в спекотну погоду, забезпечення доступу до кондиціонування в публічних приміщеннях, відкриття пунктів охолодження для людей, де можна отримати воду, відпочити або медичну допомогу. Також Червоний Хрест розробляє інструкції, щоб готувати міста до теплових хвиль і надзвичайних ситуацій.
– Які приклади адаптації міст до несприятливих проявів зміни клімату можна назвати в Україні?
Один із ключових принципів – природорієнтовані рішення: озеленення міст, повернення природи до міських територій, створення кліматично стійких зелених зон і дощових садків допомагають адаптуватися. Висаджують види рослин, стійкі до несприятливих погодних явищ, зокрема посух, підтримують біорізноманіття, створюють міські луки, які утримують вологу та зменшують температуру, і водночас мінімізують витрати на догляд. Такі практики реалізують у Києві, Львові, Рівному та інших містах.
У Львові, наприклад, волонтерська ініціатива «Подаруй Львову дерево» займається підбором правильних саджанців – тих, які добре приживаються, дають тінь і забезпечують екосистемні послуги. Краудфандинг дозволяє людям підтримувати проєкти, а екологи визначають найкращі місця для посадки. Громадська організація «Плато» створює дощові садки, які поглинають надлишок води під час сильних дощів і запобігають підтопленням, таким чином місто працює як «губка».
Загалом для заходів із адаптації до зміни клімату (АдЗК), в тому числі природоорієнтованих рішень, важливим є комплексність і планування, вибір саме тих заходів, що відповідатимуть локації. Висаджування дерев чи облаштування садків не можна робити спонтанно, купуючи випадкові рослини, все має бути продумано: які види підійдуть, де їх посадити, як вони вплинуть на мікроклімат, як утримуватимуть вологу та створюватимуть тінь. Навіть прості міські луки, якщо їх правильно планувати та доглядати, можуть значно покращити кліматичну стійкість міста.
Отже, Україна вже починає впроваджувати адаптаційні заходи. Важливо поєднувати скорочення викидів і адаптацію до наслідків зміни клімату, адже навіть якщо завтра припинити додаткові викиди, негативні явища від уже накопиченого надлишку парникових газів будуть з нами ще не один рік. Адаптація до зміни клімату – це не опція, а необхідність для безпеки, здоров’я та комфорту мешканців.
– Чи існують у нас проєкти, які об’єднують зусилля екологів та мешканців громад?
Одним із яскравих прикладів є міський сад-город «Розсадник». Йому відвели ділянку, яка спершу була занедбаною й необлаштованою для вирощування рослин. Команда ГО “Плато” спільно з волонтерами прибрали й очистили територію, прозонували її, облаштували, наприклад, високі грядки, встановили громадський компостер для органічних відходів. Паралельно це стало ще й освітнім простором: мешканців запрошують долучатися до різноманітних подій, що мають як практичне значення – навчитися компостуванню, висадженню й догляду рослин, так і підвищенню участі містян у формуванні зелених політик міста, його змін задля кліматичної стійкості. У громадський компостер на території “Розсадника” люди можуть приносити органічні відходи. Це важливо, адже органіка становить значну частку сміття, а завдяки компостуванню зменшуються викиди метану – потужного парникового газу, зі сміттєзвалищ. Отриманий компост може бути використаний відразу на грядках саду-городу.
Також “Розсадник” став місцем сили для внутрішньо переміщених українців , адже тут можна відчути землю руками, відновити звичний ритм і знайти спільноту. Це, по суті, терапія через прості дії – догляд за рослинами, спілкування, обмін досвідом. Люди беруть невеликий врожай додому, але головна цінність полягає у створенні простору для взаємодії.
«Розсадник» став прикладом того, як із занедбаної території можна створити живий громадський простір, що підвищує стійкість міста до кліматичних викликів.
– А чи є у нас комплексні підходи до підготовки міст до кліматичних загроз?
Українські міста зараз роблять перші кроки у цьому напрямку, але попереду ще багато роботи. Особливо в умовах війни пріоритети зміщуються: зараз першочергово реагують на безпекові загрози, а питання кліматичної адаптації поки не на першому місці.
Українські міста працюють із цими методологіями в рамках «Угоди мерів»: місто оцінює ризики – спека, підтоплення, сильні вітри – і складає план дій з адаптації.
Такі плани охоплюють різні аспекти: систему раннього оповіщення, зміну покриття на більш проникне, облаштування «зелених» парковок, дренажних систем і дощових садків, розвиток громадського транспорту та велодоріжок. Все це створює комплексний підхід до того, щоб місто стало більш стійким і комфортним для життя.
Проте вирішальною є не в методологія, а у політичній волі, ресурсах і експертних кадрах. Багато ініціатив тримаються на одній активній людині: якщо вона вигорає або змінюються обставини, рух зупиняється.
– Можна назвати приклади, коли під час відбудови враховують кліматичну стійкість та енергоефективність?
– Наприклад, у Горенці громадські організації за підтримки німецького уряду відновили амбулаторію, яка постраждала від російських обстралів. За підтримки німецьких партнерів її утеплили, провели термомодернізацію, встановили сонячні панелі та тепловий насос. Завдяки цьому амбулаторія може автономно працювати навіть під час блекауту – понад добу забезпечувати медичне обслуговування.
Це приклад того, як відновлювати будівлі не просто «як було», а з урахуванням енергоефективності та кліматичної стійкості. Використовують екологічні матеріали там, де це можливо, приймати рішення за принципами циркулярної економіки. Таким чином, відбудова може відбуватися за принципами «зеленого» будівництва: менше залежності від викопного палива, більше стійкості до кліматичних викликів і інтеграція зелених просторів у міське середовище.
– Чи залучали наші міста міжнародні гранти на кліматичні проєкти?
– Минулого року Чернівці та Нововолинськ виграли гранти на реалізацію пілотних проєктів з адаптації до зміни клімату в межах програми EU4ClimateResilience.
У Чернівцях грант спрямований на проєкт у межах міського. Проєкт забезпечення екологічної безпеки території парку «Жовтневого» у м. Чернівці шляхом здійснення комплексу науково-обґрунтованих природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, відтворення видового складу її флори та спільної участі мешканців міста у процесі захисту та розширення біорозмаїття унікальної екосистеми міста.
У Нововолинську грант використають для місцевого спортивного комплексу. Проєкт включає озеленення території та облаштування зелених зон, встановлення сонячних панелей для енергетичної автономності, термомодернізацію будівель комплексу. Загалом, ці заходи роблять комплекс не лише екологічнішим, а й більш зручним для відвідувачів.
– Що таке проєкт «SUN4Ukraine» і яку мету він має?
– «Sun for Ukraine» – це комплексний проєкт, який вже близько року охоплює 12 міських громад по всій Україні. Його головна мета – допомогти містам розробити плани дій для досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року, а також підвищити їх спроможність реалізувати ці плани.
Проєкт включає навчальні модулі, де громади взаємодіють із європейськими колегами, обмінюються досвідом і формують документи, у яких фіксують, що саме потрібно зробити в різних секторах міста. Окрема увага присвячена максимальному залученню різних зацікавлених сторін — я бізнесу, активістів, учнів і студентів — до змін, потрібних для досягнення кліматичної нейтральності, у своїй громаді
– Які переваги від участі у проєкті для громад?
– Участь у «SUN4Ukraine» дозволяє громадам отримати доступ до знань, ресурсів і підтримки європейських експертів. Це не лише підвищує енергоефективність і стійкість міст, а й допомагає залучити місцевих жителів до змін, створюючи відчуття спільної відповідальності за довкілля. Крім того, значна частина цієї програми покликана допомогти громадам-учасницям із пошуком залучати фінансування на кліматичні проєкти.
