Всесвітня організація охорони здоров’я випустила нові рекомендації щодо запобігання “медичному” каліцтву жіночих статевих органів та підтримки постраждалих від цих операцій. Вчергове нагадавши, що у деяких країнах до цих пір існує жіноче обрізання. Так, за даними ООН, опублікованими в березні 2024 року, понад 230 мільйонів дівчат та жінок, що живуть сьогодні, зазнали каліцтва жіночих статевих органів. Водночас це на 30 мільйонів або 15 відсотків більше, ніж у 2016 році.
URSA.MEDIA поспілкувалися з акушер-гінекологинею та лікаркою ультразвукової діагностики Юлією Золотоношею, аби дізнатись, які наслідки має жіноче обрізання на організм дівчини.
Що таке жіноче обрізання і чому воно досі поширене в деяких країнах?
Каліцтво жіночих статевих органів (Female genital mutilation або ж FGM) — це часткове або повне видалення зовнішніх статевих органів або інші ушкодження жіночих статевих органів, які вчиняють з культурної або ж іншої цілі, яка не є медичним показанням.
“Каліцтво жіночих статевих органів є серйозним порушенням прав дівчат і ставить під загрозу їхнє здоров’я. Сектор охорони здоров’я відіграє важливу роль у запобіганні каліцтву жіночих статевих органів — медичні працівники повинні бути агентами змін, а не винуватцями цієї шкідливої практики, а також повинні надавати високоякісну медичну допомогу тим, хто страждає від її наслідків”, — заявила директорка ВООЗ з питань сексуального й репродуктивного здоров’я та досліджень, а також Спеціальної програми ООН з репродукції людини, докторка Паскаль Аллотей.
Загалом існує чотири типи жіночого обрізання, серед яких:
- Клітероектомія — видалення капюшона клітора, а також часткове або повне видалення самого клітора. Цей тип вважається органозберігаючим.
- Висічення — включає видалення капюшона клітора і часткове або повне видалення малих або великих статевих губ.
- Інфібуляція — один з найтравматичніших типів. Полягає у видаленні частини або всіх зовнішніх статевих органів із подальшим зшиванням або з’єднанням залишків статевих губ. Після цього залишається лише невеликий отвір для сечовипускання та менструації.
- Інші форми — різні травматичні втручання в область жіночих статевих органів, наприклад, уколи, проколи, порізи або навіть пірсинг, який у деяких культурах також розглядається як форма жіночого обрізання.
Але, за словами гінекологині Юлії Золотоноши, важливо розуміти, що пірсинг — це не те ж саме, що жіноче обрізання, адже, до прикладу, в Україні дівчата самостійно йдуть на цей крок.
Раніше сукупність таких процедур називали жіночим обрізанням, однак уже в 1970-х феміністичні рухи почали виступати проти цього терміна. Вони вважали, що така назва нівелює жорстокість практики, створюючи хибну аналогію з чоловічим обрізанням, яке зазвичай має медичні показання і не впливає на відчуття чоловіка. У наукових та медіаматеріалах досі вживаються обидва терміни, проте з уточненням, що йдеться про абсолютно різні явища.
Практика жіночого обрізання була поширена на початку 20 століття. Водночас Всесвітня організація охорони здоров’я та Фонд ООН у галузі народонаселення з тих часів вживають активних заходів, щоб обмежити чи повністю припинити цю практику. У 2012 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію про необхідність викорінення калічення жіночих геніталій. Відповідно до Стамбульської конвенції (стаття 38), жіноче обрізання визнано формою насильства проти жінок, що підлягає кримінальному переслідуванню.
Жіноче обрізання найчастіше спостерігається в африканських країнах та окремих державах Азії з переважно мусульманським населенням. Окрім цього, в Європі та Америці існують діаспори, в яких теж існує така “процедура”.
За словами Юлії Золотоноши, жодна релігія не підтримує жіноче обрізання, адже це — не духовне, а суто культурне, традиційне та соціальне явище.
Каліцтву здебільшого піддаються дівчата віком до 15 років, адже в східних країнах жінки виходять заміж приблизно в цьому віці, і саме цей вік обирається для проведення процедури, каже гінекологиня Юлія Золотоноша.
І додає: “В деяких країнах жіноче обрізання — це не просто процедура. Для батьків дівчаток, які погоджуються на це, вона має символічне значення: символ чистоти, переходу з дитинства до дорослого життя”.
У соціальному контексті цих країн, особливо на Близькому Сході, за словами фахівчині, для жінок шлюб є чи не єдиним шляхом до виживання, адже їхні права дуже обмежені.
“Іноді ця процедура навіть є умовою для укладання шлюбу. Якщо дівчинка не пройде обрізання, її можуть не взяти заміж, а без чоловіка в деяких суспільствах жінці надзвичайно важко вижити”, — наголошує Золотоноша.
Водночас українську фахівчиню шокує те, що ця процедура часто супроводжується святом: “Дівчинці дарують подарунки, гроші, золото, одяг, влаштовують святкову вечерю з музикою, а потім — проводять обрізання. Це жахливо. Але така практика досі існує навіть серед деяких діаспор у США чи Європі, які продовжують цю традицію”.
В Україні ж подібних операцій не проводять, адже це незаконна практика, бо вона викликає серйозні ускладнення. Якщо йдеться про зміни тіла, то максимум — пірсинг, і то з власної ініціативи.
Як зазначає Юлія Золотоноша: “Медики не мають права офіційно цим займатися — хоча іноді це все ж таки роблять. Але навіть якщо обрізання виконує лікар, воно залишається актом насильства, а не медичною процедурою”.
Найстрашніше, за словами гінекологині, що дівчаткам обрізання нав’язується з дитинства як абсолютна норма.
“У більшості випадків обрізання проводять не медики, а люди без жодної медичної освіти, без анестезії чи антибіотиків. Це страшно. Так, є країни, де це роблять у лікарнях під наркозом, і це виправдовують соціальними обставинами. Але навіть так — це вважається насильством”, — ділиться фахівчиня.
Водночас різні організації, зокрема Генеральна Асамблея ООН, ЮНІСЕФ, ВООЗ — усі виступають проти цієї практики. Видають постанови, закликають до заборони, але чи можливо повністю викорінити обрізання. Ймовірно, що з часом.
Юлія Золотоноша каже: “Потрібно розуміти, що є традиції, які передаються з покоління в покоління. І навіть якщо це офіційно заборонено, завжди знайдуться ті, хто робитиме це таємно — у підвалах. Бо для них це — частина ідентичності, культури”.
Який вплив обрізання має на здоров’я жінки?
Після обрізання у дівчат можуть одразу виникнути ускладнення або ж проявитись згодом, адже організм змінюється.
Як зазначає Юлія Золотоноша, наслідки залежать не лише від типу втручання, а й від статевого життя, фізіологічних особливостей і медичних умов, у яких проводилась процедура.
“Жіночі статеві органи — це надзвичайно чутлива, ніжна зона. Видаляти ті частини, які приносять жінці задоволення в сексуальному житті — це жахливо. Треба говорити про це з дівчатами в Африці, в Азії — і пояснювати, до чого це призводить”, — наголошує фахівчиня.
Ускладнення поділяються на дві основні групи — це ті, що виникають безпосередньо під час обрізання:
- через відсутність знеболення і належного медичного забезпечення (відсутність антисептики, септики);
- ймовірність кровотеч, інфекцій, травм уретри, а іноді навіть переломи;
- психологічна травма, адже у деяких випадках дівчатам, яким лише близько 14 років, після процедури зв’язують ноги, і вони змушені тиждень лежати, щоби рана “зажила”.
А також на ті, що мають довготривалий характер:
- через анатомічну близькість клітора і сечовипускного каналу часто виникають травми, що пізніше ускладнюють сечовипускання;
- можлива хронічна інфекція сечовивідних шляхів;
- через рубцювання тканин (гіпертрофічні, фіброзні рубці) у чутливій, щільно інервованій і кровопостачаній зоні можуть виникати абсцеси, хронічний тазовий біль, проблеми під час статевого життя;
- стеноз (звуження входу в піхву через зшивання статевих губ) може ускладнювати статеві контакти і викликати безпліддя;
- рубцеві зміни також ускладнюють пологи: важко оцінити стан шийки матки, дитині складніше прорізатися через вульву.
“Існують випадки, коли перед пологами жінкам пропонують операцію з реконструкції зовнішніх статевих органів. Це полегшує пологи, але після народження деякі дівчата просять “зашити назад”, як було після обрізання. Для частини жінок це — символ статусу й належності до спільноти. Якщо пацієнтка свідомо на цьому наполягає, її вибір потрібно поважати”, — наголошує гінекологиня.
Водночас, за словами Юлії Золотоноши, після обрізання дівчата можуть спробувати частково відновити статеві органи.
“Існує операція дефібуляції — розсічення зрощених тканин. Її доцільно проводити ще до початку статевого життя чи вагітності, щоб мінімізувати ускладнення. Але повністю відновити статеві органи неможливо — видалений клітор чи губи не виростуть знову. Можна лише частково покращити анатомічну структуру за допомогою пластики”, — каже гінекологиня.
Водночас під час обрізання страждають й сексуальні відчуття дівчат, адже приблизно 80 відсотків досягають оргазму через стимуляцію клітора, каже Юлія Золотоноша.
І додає: “При його видаленні або пошкодженні (відноситься до першого типу пошкоджень, — ред.) часто виникає сексуальна дисфункція: зниження збудження, неможливість досягти оргазму. Це табуйована тема, і жінки рідко говорять про це відкрито. Найважчі наслідки — після обрізання третього типу, коли зовнішні органи видаляють і зшивають майже повністю, залишаючи лише невеликий отвір для сечовипускання й статевих контактів. Це може призводити до розривів тканин під час сексу”.
За словами фахівчині, багато жінок, що переїжджають до Європи, усвідомлюють, що ця практика необов’язкова, і що на Заході жінок не калічать.
“Усвідомлення цього часто супроводжується психологічною кризою, тому їм потрібна психотерапевтична підтримка та довірлива робота з гінекологом. Потрібно знайти підхід, поговорити, пояснити, донести, які наслідки це може мати в майбутньому. Тоді жінка зможе прийняти свідоме рішення — займатися цією проблемою та шукати шлях до відновлення”, — каже Юлія Золотоноша.
Чому це важливо?
Більшість із тих, хто піддається обрізанню — це підлітки, віком 13–15 років. Вони ще не можуть до кінця усвідомити, що з ними відбувається.
Водночас після того, як жіноче обрізання вже визнане порушенням прав людини та заборонене ВООЗ, потрібно усвідомлювати, що операції можуть продовжуватись, зазначає гінекологиня.
“Ці дівчата не мають вибору. Їм це нав’язується — культурою, соціумом, родиною. Тому важливо доносити інформацію насамперед до батьків, які іноді, не розуміючи, яку шкоду це завдає, дозволяють робити це своїм донькам. Світ має змінюватися, щоби цього більше не було, — каже Золотоноша. І додає: Жіноче обрізання — це каліцтво без перебільшення, яке може залишити жінку зі стражданнями на все життя”.
Іноді в жінки, за словами фахівчині, дійсно є анатомічна проблема й у таких випадках є багато можливостей для корекції — від ін’єкцій до хірургії.
Юлія Золотоноша каже: “Є процедури, що покращують чутливість, стан слизової, або навіть допомагають при таких проблемах, як вагінізм. Але в кожному випадку важливо проконсультуватися з лікарем: чи дійсно це медична проблема, чи лише естетична”.
Гінекологиня наголошує, що іноді жінці здається, що щось не так, але лікар при огляді може сказати: “У вас усе в нормі, не варто нічого змінювати. Часто це питання краси. Якщо жінка хоче — це її вибір. Але краще отримати ще одну думку, знайти лікаря, якому довіряєш, і зважити, чи варто втручатися”.
У медицині немає універсальних відповідей, а кожна ситуація — індивідуальна. І якщо втручання дійсно необхідне, тоді воно проводиться. А якщо це лише про візуальну красу — варто подумати кілька разів. Іноді це питання до психолога: чому жінка хоче це змінити, чи не нав’язано це партнером?
Як зазначає Юлія Золотоноша: “Дуже сумно, коли саме партнер каже жінці: “Тобі потрібно змінитися”. Це тіло жінки — і лише вона має право вирішувати, що з ним робити. А якщо, наприклад, асиметрія статевих губ — це не вада, а унікальність”.
“Важливо говорити про проблему жіночого обрізання. Українські матері мають знати, що коли вони віддають своїх доньок у шлюб із представниками культур, де це прийнято, — вони мають бути проінформовані”, — каже гінекологиня.
Раніше ми розповідали чому Єврокомісія почала розслідування щодо хештегу у ТікТок.
