Лемури — крихітні тварини з яскравим забарвленням, які є символом африканського острова Мадагаскар вже багато років перебувають під загрозою зникнення. І якщо раніше вважалося, що основа причина зменшення популяції цих красивих тварин — вирубка лісів, то нові дослідження показують, що лемури можуть зникнути через іншу проблему, про яку майже ніхто не говорить. Це незаконне полювання на лемурів заради м’яса, яке залишається популярним у багатої частини населення Мадагаскару. Про це повідомляє видання The New York Times.
Невидима загроза лемурам
Проблема незаконного споживання м’яса лемурів довго залишалася майже невидимою, хоча насправді вона давно вкорінилася в окремих регіонах острова. Мадагаскар ще в 1960-х роках заборонив полювання, торгівлю та перевезення лемурів. З часом закони лише посилили, а країна приєдналася до міжнародних угод, які жорстко регулюють торгівлю дикими тваринами.
Паралельно в країні створювали національні парки, збільшували кількість охоронців, запускали освітні програми. На перший погляд, цих заходів цілком достатньо задля збереження популяцій. Але реальність виявилась дещо шокуючою.
Державні програми спрямовані на збереження лемурів працювали із сільськими громадами, які залежать від лісів і мали б найбільшу мотивацію полювати. Проте виявилося, що саме в селах попит на м’ясо лемурів мінімальний. Ба більше, у багатьох сільських регіонах люди навіть відмовляються його їсти через культурні переконання чи релігійні табу. Натомість головні споживачі живуть у містах, де м’ясо лемурів прирівнюється до делікатесу. У містах існують свої неформальні канали замовлення: м’ясо ніколи не продається на ринку, але достатньо мати правильний контакт, і продукт можна отримати в приватному порядку. Саме ця невидима міська мережа споживачів багато років підтримувала стабільний попит, про який екологи здогадувались, але не мали точних даних.
Згодом виявилося, що щороку внаслідок незаконного полювання може гинути близько тринадцяти тисяч лемурів. Це не просто велика цифра — вона загрозлива, якщо врахувати, що більшість лемурів розмножуються дуже повільно. Зазвичай самка народжує одне дитинча на рік, а іноді навіть рідше. Молодь довго зростає, і лише через два-три роки стає дорослою. Через це популяція відновлюється дуже повільно. Якщо з неї регулярно вилучати дорослих особин, навіть у невеликій кількості, чисельність стрімко падає, а окремі популяції можуть зникати повністю.
Як працює нелегальний ринок?
Нелегальне полювання працює як окрема тіньова система. Браконьєри, які виходять у ліс, зазвичай добре знають місцевість і вміють залишатися непоміченими. Вони користуються переважно нелегальною вогнепальною зброєю, яка робить полювання значно ефективнішим. У деяких регіонах такі мисливці можуть добувати сотні лемурів на рік. Далі м’ясо проходить через посередників, які доставляють його в міста. Усі контакти здійснюються непублічно, через знайомих, і саме тому зупинити цей процес так складно.
Дослідження, опубліковане в журналі Conservation Letters, містить інтерв’ю з більш ніж 2600 продавців, покупців і мисливців. Майже всі визнають: попит зростає, а тварин — меншає. Проте бажання заробити або скуштувати «ексклюзив» переважає страх перед законом. Хоч полювання на лемурів заборонене понад 60 років, за 2024–2025 роки в країні не було жодного покарання саме за їхнє споживання чи вилучення з природи.
Один покупець зізнався дослідникам: “Це найсмачніша їжа з усіх, що я куштував… Як тільки з’їси її, ніхто не захоче зупинятися”. Постачальник підтримав цю думку. “Я їм це, бо знаю, що такі речі тримають тебе молодим… Так таємно кажуть люди в лісі — це тримає тебе молодим завдяки їжі, яку вони їдять”.
Проблему ускладнює й те, що природоохоронні заходи погано враховували реальну структуру попиту. Якщо більшість програм спрямовані на села, але попит формується в містах, то навіть найактивніша робота в сільських районах не може суттєво вплинути на ринок.
За словами дослідниці Корні Борґерсон, яка очолювала вивчення ринку, майже 95% лемурів продаються «в руки» конкретним клієнтам — без посередників і без офіційних місць. Решта потрапляє до ресторанів через посередників, які постачають їх у заклади. Такі страви зазвичай готують удома для святкової нагоди або замовляють у ресторані, якщо доступність дозволяє. У середньому м’ясо лемура коштує втричі дорожче за яловичину — це робить його не просто їжею, а маркером статусу.
Як завадити знищенню лемурів?
Найчастіше на тарілках опиняються бурі лемури та лемури варі — середні й доволі гучні тварини, яких простіше зловити. Коричневі лемури — одні з найпоширеніших видів на острові, вони важать 4–6 фунтів і мають карамельне забарвлення з помітними помаранчевими очима. Руфові лемури ще більші, мешкають у східних лісах і відомі своїми голосними криками. Обидві групи стрімко зникають у заповідниках, а місцеві жителі самі визнають, що в майбутньому тварин стане ще менше.
Науковці пропонують пересунути фокус із мисливців, яких легко замінити, на кінцевих споживачів — тих, хто формує попит. “Я погоджуюся, нам потрібно більше працювати над попитом, ніж над пропозицією. Ви можете спіймати людей, які ловлять лемурів у лісі, але якщо ви їх заарештуєте, завтра їх замінять”, — заявив Макс Андоніріна Фонтен, колишній міністр навколишнього середовища та сталого розвитку Мадагаскару, у інтерв’ю для The New York Times.
Потрібна також краща регуляція вогнепальної зброї, розвиток альтернативних джерел доходу та просвітницькі кампанії про ризики для здоров’я, що може спричинити контакт із дикими тваринами. За словами Макса Фонтена, влада просто не усвідомлювала масштабу проблеми.
Ситуація з лемурами показує, що загрози біорізноманіттю не завжди виглядають очевидно. Це може бути не просто браконьєр у джунглях, а заможний житель великого міста, який хоче здивувати гостей екзотичною вечерею. Але результат від цього стає лише один — світ на крок ближче до повного зникнення лемурів. І чим довше триває тихий міський попит, тим менше шансів залишиться у лемурів вижити на волі.
Раніше ми розповідали про вбивства дитинчат тюленів заради хутра та як їх захистити.
