Україна стала першою країною в Європі та другою у світі, яка офіційно затвердила національний стандарт для екоіндустріальних парків. Документ визначає чіткі критерії сталого розвитку та систему оцінювання для компаній, які керують індустріальними парками, — це має допомогти залучати інвестиції, зменшувати вплив на довкілля та наближати країну до екологічних стандартів ЄС.
URSA.MEDIA поспілкувалися з президентом Всеукраїнської громадської організації ”Жива планета” Світланою Берзіною, аби дізнатися, як довго її команда працювала над розробкою стандарту та що поклали в його суть.
Чому екоіндустріальні парки потрібні?
Розробка стандарту для екоіндустріальних парків, за словами Світлани Берзіної, тривала трохи менше року.
“Це був дуже швидкий темп для такого процесу, особливо враховуючи, що ми створювали стандарт з нуля, а не адаптували вже існуючий міжнародний документ”, — каже пані Світлана.
Документ був розроблений робочою групою в рамках проєкту міжнародної технічної допомоги “Глобальна програма екоіндустріальних парків в Україні: реалізація на місцевому рівні”, що впроваджується Організацією Об’єднаних Націй з промислового розвитку (UNIDO) в семи країнах за фінансової підтримки Швейцарії через Державний секретаріат Швейцарії з економічних питань (SECO).
Як зазначає Світлана Берзіна: “Під час публічного обговорення яке тривало 60 календарних днів ми отримали понад сотні коментарів до першої редакції, які ретельно розглядали. Щось враховували, щось відхиляли з обґрунтуванням — це нормальна практика. До розробки долучалися десятки експертів, представники державних органів, приватного сектору, науковці. Усі рішення ухвалювалися відповідно до процедури, встановленої законом про стандартизацію. Друга редакція також вийшла на публічне обговорення і теж коментарі, опрацювання і підготовка третьої редакції, яка була схвалена як остаточна на початку травня”.
Співрозмовниця додає, що після впровадження стандарту важливо також розвивати законодавчу базу. Тож наступним кроком має стати ухвалення законопроєкту №12117, розробленого депутатами Дмитром Кисилевським і Дмитром Наталухою.
За словами Світлани Берзіної, експерти проєкту та ”Живої планети” вже підготували зміни до законопроєкту разом з народним депутатом Олегом Бондаренком, який очолює Комітет Верховної Ради України з екологічної політики та надрокористування.
Створення екоіндустріального парку — це крок у бік більш відповідального ставлення до довкілля, дотримання високих соціальних стандартів та практичне рішення для розвитку бізнесу. Завдяки співпраці між підприємствами та впровадженню екологічних інновацій тут з’являються нові робочі місця, а виробничі процеси стають більш ефективними. Підприємства можуть економити на енергії, сировині, логістиці, а також об’єднувати зусилля в управлінні відходами, переробляючи їх в енергію чи нові продукти. І тим саме зменшувати ризики та витрати.
До того ж парки можуть бути цікаві для інвесторів. Вони відповідають міжнародним стандартам у сфері захисту довкілля та управління, а це важливий критерій для тих, хто шукає стабільне і прозоре бізнес-середовище.
Як індустріальні парки можуть стати екологічними?
Щоб індустріальний парк вважався екоіндустріальним, потрібно виконати низку вимог — як до управління, так і до самого продукту, розповідає президент “Живої планети” Світлана Берзіна.
“Національний стандарт установлює чітку систему: є набір обов’язкових вимог, і якщо парк їм відповідає — він отримує статус екоіндустріального. Якщо ж не виконує — не може називатись таким”, — зазначає співрозмовниця.
МІнімальний рівень — бронзовий. До цього стандарт має додаткові вимоги, відповідність яким за бальною системою визначає більш вищій рейтинг парку: срібний чи золотий.
Такий підхід дозволяє застосовувати підхід системного удосконалення який є основою для класичної моделі управління якістю та інтегрованих систем управління.
Вимоги прописані в стандарті можуть бути застосовані звичайними парками для переходу на модель екоіндустріального, поліпшуючи економічні, екологічні та соціальні показники діяльності. Це відповідає Стратегії розвитку індустріальних парків на 2023-2030 роки.
Для традиційних індустріальних парків достатньо відповідати національному законодавству. Але щоби перейти до статусу екоіндустріального, потрібно виконати вимоги ДСТУ 9328:2025 “Екоіндустріальні парки. Критерії сталості та метод оцінювання” по всім основним розділам:
- Управління парком.
- Екологічна відповідальність.
- Соціальна відповідальність.
- Економічна ефективність.
У стандарті прописано, що для срібного рівня потрібно отримати від 0 до 10 балів, а для золотого — від 11 до 25. Бронзовий матимуть ті, хто відповідає основним вимогам. Тож аби отримати один з трьох рівнів, необхідно відповідати додатковим вимогам, визначеним у розділах 6–9 стандарту.
Перша вимога — управління екоіндустріальним парком, адже від керуючої компанії вимагається не просто адміністрування території, а активне впровадження підходів сталого розвитку. Сюди входить:
- організація якісного управління парком та спільною інфраструктурою;
- надання послуг учасникам ЕІП;
- система моніторингу діяльності та управління ризиками;
- дотримання законодавства й технічної документації;
- стратегічне планування й розвиток парку.
Друга — екологічна відповідальність, оскільки парк має мінімізувати свій вплив на довкілля та ефективно використовувати ресурси. Вимоги стосуються:
- управління природними ресурсами (вода, енергія, матеріали);
- переходу до циркулярної економіки та чистого виробництва;
- впровадження відновлюваних ресурсів;
- зменшення викидів та впливу на клімат;
- належного поводження зі стічними водами та відходами.
Третя — соціальна відповідальність, тому що парк повинен враховувати потреби людей, які там працюють або живуть поруч. Парк оцінюється за:
- наявність ефективної системи соціального управління;
- безпеку працівників та умови праці;
- гендерну рівність;
- розвиток соціальної інфраструктури (наприклад, дитсадки, медпункти тощо);
- якість взаємодії з місцевою громадою.
Четверта — економічна сталість, адже парк має бути вигідним для бізнесу. Вимоги охоплюють:
- підтримку місцевого підприємництва;
- створення нових робочих місць;
- підвищення конкурентоспроможності учасників;
- доступ до фінансування й інвестицій;
- загальну економічну вигоду для всіх сторін.
Аби слідкувати за дотриманням вимог, які прописані в стандарті, буде проводитись аудит парків.
Як зазначає співрозмовниця, оцінювати відповідність стандарту зможуть тільки підготовлені аудитори — експерти, які пройдуть навчання, іспити й отримають відповідні сертифікати.
“Вони перевірятимуть абсолютно всі пункти, які зазначені у стандарті. Відкривається документ — і все, що в ньому прописано, має бути підтверджене. Наприклад, те, що ви встановили сонячні панелі, ще не означає, що ваш парк — екологічний. Має бути комплекс: баланс екологічних, соціальних, економічних критеріїв і належна система управління”, — підкреслює Світлана Берзіна.
Стандарт набирає чинності 1 вересня 2025 року, проте його положення вже зараз можуть використовувати ініціатори створення та керуючі компанії індустріальних парків. Рішення про затвердження стандарту було прийнято наказом ДП “УкрНДНЦ” № 95 від 5 червня 2025 року.
Як змінюється промисловість: шлях від індустріальних до екоіндустріальних парків
Світ стрімко змінюється — зростає попит на екологічну відповідальність, ресурси дорожчають, а інвестори дедалі більше зважають не лише на прибутки, а й на сталість виробництва. У цьому новому контексті промисловість теж змінюється — переходить від застарілих моделей до більш ефективних, екологічно орієнтованих систем. Одним із таких рішень стали екоіндустріальні парки.
Ще наприкінці 19 століття в британському Манчестері розпочалась історія індустріальних парків. У 1896 році підприємець Ернест Холі придбав 12 гектарів землі на березі морського каналу. Спершу він планував збудувати там житловий квартал та іподром. Проте знайомство з керівником однієї з місцевих компаній Маршалом Стівенсом змусило Холі змінити плани.
Тож Стівенс запропонував створити промисловий майданчик на спільній території, який обʼєднав би інфраструктуру, логістику та умови для кількох виробників. І ця ідея виявилася успішною — парк “Траффорд” швидко привернув увагу перших резидентів — виробників цегли, кабелів, а згодом і всесвітньо відомої “Форд Мотор Компані” Генрі Форда, яка саме тут відкрила своє перше європейське виробництво. Парк працює і досі, приймаючи підприємства з різних секторів.
Успіх “Траффорда” надихнув Британію, тож до 1960 року в країні зʼявились 47 індустріальних парків, а сьогодні — їх сотні. Ідея швидко поширилася і в США — перші парки з’явилися у Нью-Йорку та Чикаго ще на початку 20 століття. Наразі їх понад чотириста.
У другій половині 20 століття активними стали Японія та Китай. Японія створила власну модель індустріальних парків з потужною державною підтримкою, а Китай ще у 1980 роках розпочав розбудову спеціальних економічних зон, які нині формують значну частину ВВП країни. За деякими оцінками, інвестиції в індустріальні та екоіндустріальні парки становлять третину китайської економіки.
Для України особливо цінним є досвід сусідів — Польщі та Туреччини. Ще у 1990 роках ми мали подібні стартові умови. У 1996 Польща зробила ставку на розвиток промисловості й індустріальних парків. Сьогодні їх там понад сто. Вони дозволили залучити 25 мільярдів євро інвестицій, створити 300 тисяч робочих місць і втричі збільшити експорт. Туреччина, завдяки активному будівництву парків у 2000 роках, змогла подолати глибоку економічну кризу й активізувати промислове зростання.
Поступово традиційні індустріальні парки почали еволюціонувати у бік сталого розвитку. Перший приклад промислового симбіозу з’явився в 1970 роках у данському Калунгборзі. Хоча формально він не відповідав усім ознакам екоіндустріального парку — зокрема, не мав єдиної керуючої компанії, але саме там вперше була реалізована ідея обміну ресурсами між підприємствами.
У 1996 році ця модель отримала підтримку в США. Під час засідання президентської ради з питань сталого розвитку, створеної за ініціативи Білла Клінтона, вперше було офіційно затверджено поняття екоіндустріального парку — як спільноти підприємств, які взаємодіють для ефективного використання ресурсів з вигодою для економіки, довкілля та працівників. Тоді ж було вирішено фінансувати чотири пілотні проєкти в США та Канаді. Хоча більшість з них згодом припинили діяльність, ідея прижилася, і з’явилися нові успішні приклади, зокрема в Лондондеррі, Девенсі й Кейп Чарльзі.
У Європі перші екоіндустріальні парки почали формуватись завдяки ініціативам науковців і підприємницьких спільнот — у Великій Британії, Франції, Італії, Німеччині, Норвегії. Серед найуспішніших — парки в Хартбергу (Австрія), Рантасалмі (Фінляндія), Арбуа Медітеране (Франція), Лопес Соріано (Іспанія) та Кру Бізнес Парк (Велика Британія).
Потужним стимулом для поширення екоіндустріального підходу стали міжнародні донорські програми. Завдяки їм такі парки з’явилися і в країнах Азії — зокрема, в Південній Кореї та Китаї. Найбільш відомі приклади — Улсан Міпо та Онсан у Кореї, які доводять, що екоіндустріальні парки можуть не лише зменшувати екологічне навантаження, а й виступати драйверами економічного зростання та соціального розвитку.
В Україні індустріальні парки поступово розвивалися, а на початку 2025 року їх було вже близько сотні у 20 областях, і вони перебували на різних етапах становлення — від проєктування до активного залучення інвесторів.
Найбільша кількість промислових майданчиків зосереджена у:
- Львівській області — 19 парків;
- Київській області та місті Києві — 13 парків;
- Закарпатській області — 10 парків;
- Івано-Франківській області — 7 парків.
Однак вже в червні 2025 року Україна зробила наступний крок — першою в Європі ухвалила національний стандарт для екоіндустріальних парків.
За словами Світлани Берзіної, екоіндустріальний парк — це система, яка сумарно забезпечує сталість.
“Це набір економічних, екологічних, соціальних критеріїв і вимог до системи менеджменту. Тобто це промисловий симбіоз, що дозволяє максимально досягати цілей моделі циркулярної економіки. Наприклад, коли виробляється одна продукція, а залишки від її виробництва можуть бути або використані повторно в технологічному процесі, або передані іншому учаснику для виготовлення іншої продукції чи для забезпечення енергії — теплової, електричної”, — підкреслює фахівчиня.
Загалом екоіндустріальний парк є більш просунутою версією індустріального парку, яка окрім економічних вигод покращує екологічні та соціальні показники. І до того ж сприяє сталому розвитку.
Світлана Берзіна каже: “Ми розробляли стандарт і для України, і для людей. Адже це про збалансоване використання ресурсів, енергоефективність, збереження довкілля, економічний розвиток, дотримання високих соціальних стандартів — зокрема, у сфері праці. Для цього нам і потрібні екоіндустріальні парки”.
Раніше ми розповідали, що на ХАЕС збираються будувати нові енергоблоки.
