Кілька днів тому Індія перекрила потік води до Пакистану з греблі Багліхар на річці Ченаб на 90 відсотків і готується до схожих дій на річці Джелум. Обидві річки входять до басейну Інду, використання якого десятиліттями регулюється міжнародним договором. Та Нью-Делі змінює підхід: згідно з новою політикою, до Пакистану не має “потрапити жодної краплі” води. Водний тиск супроводжується геополітичним — після теракту в Кашмірі та випробовуванням Пакистаном балістичної ракети.
URSA.MEDIA поспілкувались з директором Центру близькосхідних досліджень Ігорем Семиволосом, аби дізнатись, наскільки критичною є залежність Пакистану від вод річки Інд та чи дійсно Індія може перекрити усі греблі.
Як Індія перекриває воду та що цьому передувало?
Із кінця квітня напруження у відносинах між Індією та Пакистаном різко зросло та наблизилось до критичної межі — розриву дипломатичних зв’язків і загрози збройного конфлікту. Поштовхом до ескалації став напад 22 квітня 2025 року в гірському регіоні Джамму і Кашмір, унаслідок якого загинули 26 туристів. Серед загиблих була одна громадянка Непалу, решта — індійці.
Відповідальність за напад взяло на себе угруповання “Фронт спротиву”, яке пов’язане з радикальною організацією “Лашкар-е-Тайба”. Ця структура дотримується ідеології салафітського джихадизму — релігійно-політичної сунітської ісламістської ідеології, що прагне встановлення всесвітнього халіфату. Її характерною рисою є ведення боротьби та війни проти немусульман, а також виправдання насильницького повалення місцевих мусульманських урядів, які розглядаються як “ближній ворог” з метою запровадження законів шаріату.
Діяльність організації тісно пов’язана з мережею афілійованих утворень, зокрема з “Джамат-уд-Дава” — організацією, що позиціонується як благодійна, однак фактично виконує функції прикриття для основного угруповання. “Лашкар-е-Тайба” вирізняється серед інших пакистанських екстремістських груп тим, що дотримується салафітської течії “Ахл-і Хадіс” і, на відміну від багатьох радикальних формувань, не здійснює нападів на урядові установи Пакистану.
Тож індійська влада звинуватила в організації атаки Пакистан. Міністр внутрішніх справ Аміт Шах охарактеризував напад як “підлий терористичний акт”, а прем’єр-міністр Нарендра Моді запевнив, що винних буде покарано.
Саме ця подія викликала ланцюгову реакцію. Обидві країни припинили авіасполучення. Індія запровадила економічні санкції: заборонила імпорт пакистанських товарів, закрила свої порти для суден з Пакистану, вислала пакистанських дипломатів і відкликала своїх. Також було скасовано візи для пакистанських громадян, що проживають в Індії.
Напруга посилилася й через інцидент зі збиттям індійського безпілотника Пакистаном — Ісламабад заявив, що дрон шпигував у спірному регіоні Кашмір. На цьому тлі ВМС Індії оголосили про проведення ракетних випробувань задля демонстрації бойової готовності. У відповідь Пакистан здійснив запуск балістичної ракети, підкресливши, що це необхідно для підтримки оперативної боєготовності армії.
Водночас Індія призупинила дію Договору про води Інду 1960 року й оголосила про тимчасове перекриття потоку води з греблі Багліхар на річці Ченаб.
Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос каже: “Сам факт подібних дій Індії сприймається Пакистаном як дуже тривожний — як акт ворожнечі або навіть як початок війни. Адже вже відбувалися обміни балістичними ударами, повітряні бої, збиття літаків, артилерійські обстріли на лінії розмежування. Це вже практично війна. Питання лише в тому, чи буде подальша ескалація”.
Один з чиновників у коментарі виданню “Hindustan Times” пояснює: “Ми закрили ворота проєкту гідроелектростанції Багліхар. Ми провели очищення водосховища від мулу, і його потрібно знову наповнити. Процес розпочався в суботу”.
Цей технічний процес суттєво вплинув на Пакистан: за повідомленнями представника Національної гідроелектричної енергетичної корпорації, обсяг води, що надходить нижче за течією, зменшився на до 90%. Водночас на черзі — гребля Кішанганга в Гімалаях. Там готуються масштабні ремонтні роботи, у межах яких також буде тимчасово зупинено майже увесь потік води нижче за течією.
Пакистан давно заперечував проти обох цих гідропроєктів, заявляючи, що вони порушують водний договір, укладений ще в 1960 році. Індія, у свою чергу, вказує, що використовує воду в межах дозволеного, та водночас демонструє готовність до рішучих кроків.
Також чиновник в коментарі виданню “Hindustan Times” повідомив: “Оскільки Індія призупинила роботу внутрішнього водного транспорту, ми вивчаємо всі можливі способи використання наших річкових вод на благо наших громадян”.
Водночас представник Національної гідроелектричної енергетичної корпорації підтвердив серйозність намірів: “Ми готові запровадити суворі каральні заходи проти Пакистану, і майже 50 інженерів з NHPC вже перебувають в Техаському штаті Джамму і Кашмір, щоб контролювати операції”.
Водна угода між Індією та Пакистаном: як вода перетворюється на зброю
Водна угода між Індією та Пакистаном була укладена ще у 1960 році за посередництва Світового банку. З того часу суперечки між країнами були, але жодного разу не приходили до припинення водопостачання. Й до того ж довгий час ця угода вважалася прикладом того, як навіть у ворожих умовах сторони можуть співпрацювати.
Як зазначає Семиволос, Індія завжди використовувала фактор води як інструмент тиску на слабшого сусіда. Але сьогодні цей інструмент став ще потужнішим, особливо у порівнянні з періодом після 1960 року.
Прийнята понад 60 років тому угода регулює розподіл річок басейну Інду між двома країнами. Східні притоки — Раві, Біас та Сатледж — повністю перейшли під контроль Індії, яка використовує їх для іригації, гідроенергетики та питного водопостачання. А західні річки — Інд, Джелум і Ченаб — закріплені за Пакистаном. Індія має право будувати на них гідроелектростанції, але без значного відведення води.
Саме зараз вода є джерелом напруги, бо виникає загроза скорочення постачання води до Пакистану — поки що гіпотетично, але цілком можливо, з огляду на інфраструктуру, яку має Індія, каже директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.
“До 2025 року дійсно траплялися конфлікти, але не безпосередньо через воду. Наприклад, були війни у 1965, 1971, 1999 роках і криза у 2019-му, — розповідає Ігор Семиволос і додає: — Але, попри все, угоди щодо води сторони не порушували. Вона продовжувала діяти, не було таких перекриттів, як зараз”.
За словами експерта, вже були випадки, коли окремі греблі зменшували потік води з річок, які, згідно з угодою, мали б постачати воду до Пакистану безперешкодно.
Якщо повернутися до історичного контексту, то у 1948 році Індія вже перекривала водні канали, що викликало паніку в Пакистані й стало поштовхом до укладення водної угоди.
Директор Центру близькосхідних досліджень каже: “Тоді перекриття було короткостроковим, але спричинило серйозну кризу. У 2000-х роках суперечки щодо гребель знову загострили ситуацію — Світовий банк тоді допоміг розв’язати конфлікт. У 2016 і 2019 роках, після терактів, Індія погрожувала переглянути угоду, але реально нічого не зробила”.
Тільки у 2025 році Індія вирішила діяти й вже відбулося серйозне загострення, адже, як зазначає Ігор Семиволос, зараз Індія намагається використати воду як інструмент тиску на Пакистан.
“Вода стала, фактично, зброєю. Хоча згідно з угодою, за її порушення мають бути санкції, але Світовий банк наразі не готовий їх запроваджувати, натомість пропонує переговори. Це також можна вважати порушенням його зобов’язань як посередника”, — зазначає експерт.
Водночас сьогодні Індія активно співпрацює зі Світовим банком, і її позиції досить сильні. За словами Семиволоса, прем’єр-міністр Індії Моді використовує цю ситуацію, щоб продемонструвати ефективність свого керівництва.
90 відсотків водозабезпечення Пакистану залежить від річки Інд: що станеться, якщо Індія обмежить доступ
Суперечки Індії та Пакистану навколо води тісно пов’язані з територією Джаму і Кашмір.
Ігор Семиволос каже: “Той, хто контролює ці території, контролює й воду — це давно зрозуміло. Це давній конфлікт, коріння якого — в розподілі Британської Індії. Індія стала індуїстською державою, Пакистан — мусульманською. Хоча в Індії живе чимало мусульман. І в Джаму та Кашмірі більшість — це мусульмани”.
Тодішній махараджа, який керував регіоном, як зазначає експерт, за різними даними, або хотів зберегти нейтралітет, або приєднатися до Індії, що спричинило вторгнення Пакистану.
“Тоді махараджа звернувся до Індії по допомогу, і Делі погодилася допомогти лише в обмін на приєднання Кашміру. Так Індія ввела війська, зупинила пакистанців, і регіон було розділено”, — додає директор Центру близькосхідних досліджень.
Водночас до 2019 року Джаму і Кашмір мали автономний статус у складі Індії. Але після Індія цей статус скасувала, перетворивши територію на звичайні провінції.
“Саме скасування статусу викликало хвилю невдоволення, зросла кількість терактів та актів насильства”, — зазначає Семиволос.
Сьогодні вода знову стає центральною точкою напруження, адже до 90 відсотків водозабезпечення Пакистану залежить від річки Інд, особливо це стосується провінції Пенджаб, де вода використовується для іригації.
Експерт каже: “Якщо Індія повністю перекриє потік, вода, звісно, залишиться, але в дуже незначних обсягах, адже на певних ділянках річок просто немає гідроспоруд. Щоб збудувати греблі, потрібні величезні ресурси. Але зменшити потік — Індія може і вона це вже робить”.
Як зазначає Ігор Семиволос, зменшення або майже повна відсутність води вплине на сільське господарство, енергетику й загалом на життя пакистанців.
“Зараз є факти часткового перекриття — деякі дамби обмежують потік, але повністю перекрити воду Індія не може, принаймні поки що. Вони зменшили потік, але за даними Пакистану, загальний обсяг води начебто поки не зменшився”, — наголошує експерт.
Водночас, за словами Семиволоса, формально угода 1960 року ще діє, але на практиці її принципи підриваються — і цілком імовірно, що боротьба за річки басейну Інду лише загострюватиметься.
“Моді сидить в Індії, й, очевидно, серед сценаріїв, які вони розглядають, є і сценарій повномасштабної війни. До останніх загострень шансів на неї було менше — тоді ще звучали думки про дипломатичне врегулювання. Пакистан, наприклад, може звертатися до міжнародних юридичних механізмів — до Світового банку, ООН, які теоретично вони можуть впливати на Індію, закликати до стриманості. Але, як ми бачимо, серйозного тиску з їхнього боку наразі немає”, — каже експерт.
Раніше ми розповідали, що Індія відновила закупи російської нафти.
