До семи років діти мають якомога більше часу проводити на дворі — саме в цей період формується чутливість до природи, мовлення, емоційний інтелект і вміння саморегулюватись, – кажуть психологи. Тож URSA.MEDIA вирішила дослітити цю тему детальніше та поспілкуватися з дитячою психологинею Тамілою Джафаровою. Як контакт із природою впливає на розвиток дитини, чому важливі пісок, листя, тварини та навіть калюжі. Детальніше про це — розповідаємо далі.
Як природа впливає на розвиток дитини?
Природа — це весь навколишній світ, який оточує кожного з нас. Це ліси й річки, моря й гори, тварини й рослини, небо й земля. Для дорослого — це звична частина щоденного фону. А от для дитини, особливо дошкільного віку, природа — це цілий світ відкриттів, відчуттів та вражень.
Саме в ранньому віці закладається чутливість до природи, формується зв’язок із довкіллям, і від того, наскільки щільним і живим буде цей контакт, залежить розвиток дитини, розповідає дитяча психологиня Таміла Джафарова.
“В середньому до 7 років дитина має щодня проводити на вулиці принаймні 3 години, якщо хороша погода — без дощу та без сильного морозу. І що не менш важливо — саме через живий контакт із природою формується цінність навколишнього світу. Діти починають відчувати відповідальність за планету, формується екологічна свідомість”, — розповідає співрозмовниця.
Також під час прогулянок не варто забувати про розвиток дрібної та велика моторики.
Допомогти у цьому може природа, каже Таміла Джафарова. Наприклад, дрібна моторика може проявлятись в годуванні курей у бабусі, годуванні качок чи птахів, але звісно ж правильним кормом, а не хлібом. А велика — коли стрибає, бігає, лазить по гірках.
За словами співрозмовниці, дитині на вулиці потрібно дати можливість перезавантажитись, а от якщо вона цілий день у закритому просторі — накопичені емоції можуть вибухнути ввечері.
“Ще у дошкільному віці активно розвивається сенсорика, і надзвичайно важливо, щоб діти мали змогу контактувати з природою: торкатися до піску, камінців, води. Батьки не повинні це забороняти, адже саме тактильний контакт сприяє мовленнєвому розвитку, формуванню емоційного інтелекту, розвитку як дрібної, так і великої моторики. І все це — важлива основа для дорослішання”, — каже Джафарова.
До того ж сучасні діти живуть в часи екранів, коли дедалі більше часу проводять з планшетами, мультиками, а дедалі менше — в активних іграх.
Таміла Джафарова зазначає: “Саме через взаємодію з гаджетами, за словами психологині, психіка й нервова система малечі часто бувають перевантаженими. Натомість природа, навпаки, допомагає знижувати рівень емоційного та нервового напруження. І це особливо актуально зараз — у час, коли навіть у дітей нерідко проявляється підвищена тривожність, зокрема через постійні обстріли”.
Водночас природа допомагає розвивати навички саморегуляції, наголошує Таміла.
“Коли дитина торкається до листочка чи камінця — вона вчиться розуміти себе, свої емоції, своє тіло. Це допомагає їй поступово опановувати саморегуляцію, — зазначає Джафарова. — Ще один важливий момент — соціальні навички. Діти зустрічаються з іншими дітьми на вулиці, в парках, на майданчиках — і це дуже сприяє їхньому соціальному розвитку. Адже в наш час інтернету живого спілкування часто бракує”.
Також, за словами психологині, на природі у дітей розвивається когнітивна сфера — увага, пам’ять, мислення та творчі нахили.
“На природі можна придумати безліч ігор — і це природно стимулює розвиток дитини. Видно навіть зовні: діти, які часто гуляють із батьками, бабусями, дідусями чи нянями, менш тривожні, краще розуміють свої емоції і вміють їх коригувати”, — каже Джафарова.
Не варто забувати про розвиток соціальних навичок, які знадобляться дитині протягом усього життя.
За словами психологині, саме на майданчику діти вчаться домовлятися, вирішувати конфлікти. Батькам важливо не втручатися одразу, а спостерігати. Якщо потрібно — лише підказати. Це дозволяє дитині самостійно вчитися комунікувати, шукати рішення.
“Також важливо, що на прогулянках дитина стикається не лише з однолітками, а й з дорослими — батьками друзів. Якщо батьки довіряють цим дорослим, дитина також починає довіряти, спілкуватися, вчиться будувати контакт. У майбутньому це допоможе легше адаптуватися в садочку, у школі, спілкуватися з вихователями, вчителями”, — додає співрозмовниця.
Дерева, водойми та тварини: як навколишній світ допомагає дитині формуватись
На розвиток дитячого мозку позитивно впливають зелені насадження, водойми та контакт із тваринами, але важливо підходити до цього з обережністю, розповідає дитяча психологиня Таміла Джафарова.
“Насправді на дитину позитивно впливає все: і парки, і ліси, і водойми, і тварини — усе, що її цікавить. Особливо у віці до трьох років, коли дитина активно досліджує світ. Хоча і після семи років природа залишається важливою, але вже не такою новою для дитини”, — додає співрозмовниця.
До прикладу, як зазначає Джафарова, контакт із деревами, квітами, кущами вчить дитину відповідальності.
“Вона починає розуміти, що перед нею — жива істота. Й те, що квітку не можна просто так зірвати, але є змога понюхати, полити — це вже навчає аналізувати, співвідносити свої дії з наслідками. Усе це формує причинно-наслідкові зв’язки”, — каже психологиня.
Також важливі водойми, але під наглядом батьків, аби це було безпечно.
Джафарова ділиться: “Дитина торкається до води, грається з піском, перебирає бруд — це не тільки сенсорний досвід, а й спосіб емоційного розвантаження. Часто батьки не дозволяють стрибати в калюжі чи бруднити одяг, але такі ігри — дуже важливі”.
Щодо тварин — часто є страх, що, до прикладу, собака може вкусити дитину чи налякати. Й таке дійсно можливо, якщо налякати тварину у відповідь — різко підійти до неї. Або ж тварину не заводять через алергію, житлові умови та відсутність часу.
Але для дітей вихід є, адже їх можна знайомити не лише з тваринами на картинках, а давати можливість реальної взаємодії, зазначає психологиня.
“Навіть коротка зустріч із собакою, яку дозволяє погладити петперент, — це вже перші кроки до знайомства з тваринним світом. У цьому випадку не варто боятися. Якщо у дитини є бажання погладити кішечку чи песика — потрібно запитати дозволу у власника й тільки після цього разом з дорослими правильно доторкнутись до тварини. Навіть якщо в результаті дитина не торкнеться до тварини, вона може спостерігати за її діями. Але, звісно, потрібно пам’ятати і про безпеку самої тварини”, — розповідає Таміла.
Нерідко тварин заводять перед народженням дитини, коли пес або кіт зростають разом з дитиною.
Джафарова каже, якщо у батьків є домашній улюбленець — це великий плюс, адже дитина вчиться відповідальності не лише за себе, а й за іншу живу істоту.
“Дитина може погодувати тварину разом з батьками та спостерігати за її емоціями, вчитися розуміти її потреби: що тварині потрібно їсти, що з нею потрібно гуляти. Це допомагає розвитку емпатії, навчає розпізнавати емоції інших. Якщо дитина зробила щось погане щодо тваринки — вона бачить наслідки. Це також запускає процес аналізу”, — наголошує співрозмовниця.
Особливо це актуально зараз, під час війни. Діти не завжди розуміють, що саме відбувається, але вони відчувають стрес і тривогу. У такому випадку ключовим є відчуття безпеки.
“Саме батьки повинні забезпечити спокій. Сказати дитині: «Я поруч, я з тобою, я допоможу». Безпечне середовище — це не лише фізичне, а й емоційне”, — ділиться співрозмовниця.
До того ж допомогти зі стресом від пережитого можуть тварини, яких використовують у дитячій психології. Найчастіше — це собаки і коні.
Джафарова каже: “Собаки добре допомагають дітям із тривожністю, гіперактивністю, емоційною збудливістю — гра з ними дозволяє випустити напругу. Контакт із кіньми навпаки — заспокоює, стабілізує. Катання на коні може дати дитині відчуття безпеки, сили, рівноваги”.
Щодо кішок — їх рідше використовують у терапії, зазначає психологиня.
Й додає: “Кожна тварина по-своєму підтримує, і головне — щоб між нею й дитиною виник контакт, близькість, симпатія. Важливо, аби дитина не боялась тварини — інакше терапевтичного ефекту не буде”.
Також гарно працюють методи арт-терапії, зокрема це: малювання, ліплення з тіста чи пластиліну, сенсорні ігри.
Таміла Джафарова каже: “Особливо в ранньому віці добре дозволяти дітям торкатись фарб, матеріалів, — це заспокоює. Усе, до чого дитина може доторкнутись, допомагає їй знизити рівень тривоги. Для старших дітей — дошкільнят і молодших школярів — добре працюють більш усвідомлені практики: терапевтичні вправи, малювання з аналізом, розмови про емоції”.
Чому контакт дітей з природою важливий?
Природа сприяє розвитку психічних процесів — уваги, пам’яті, мислення, уяви, каже Таміла Джафарова.
“Тактильний досвід, сенсорика — усе це активізує мовлення. Діти вчаться саморегуляції, розуміють, що відчувають, знаходять способи себе заспокоїти. Наприклад, діти в садочку самі знаходили ці способи: дули на листочки, жмакали пісок — це заспокоювало, знімало напруження з тіла”, — розповідає психологиня.
Водночас природа вчить самостійності, адже дитина може самостійно щось досліджувати, шукати цікаве для себе. Вдома не завжди є така можливість, адже батьки можуть забороняти щось робити, а на природі чи майданчику — більше шансів проявити ініціативу.
За словами Джафарової, саме батьки є посередниками між природою та дитиною, які формують ставлення малечі до природи.
“Якщо дитині не пояснюють, що тварини — це не просто істоти поряд, а друзі, помічники, частина життя, — у неї не з’явиться цього уявлення саме собою. Коли батьки розповідають, що, наприклад, курочка не просто «курка», а джерело яєць, або що корівка дає молоко, котре ми п’ємо — дитина вчиться бачити в тваринах важливу частину нашого світу. Вона починає розуміти, що тварини щось дають людині, і це природно народжує емпатію, повагу, вдячність”, — розповідає психологиня.
Й додає: “Дитина не здатна самостійно намалювати повну картину світу, тому їй потрібно пояснювати — що, навіщо, чому, як. І це стосується не лише тварин. Так само треба пояснювати, чому не варто ламати гілочки, чому не слід тягнути кота за хвіст, і що собаку не можна гладити без дозволу”.
Тож просто вийти на прогулянку з дитиною — вже крок назустріч природі. Якщо не батьки, то це можуть зробити бабусі, дідусі, няня.
“Головне — щоб дитина бачила світ, дихала свіжим повітрям, взаємодіяла з живим. Навіть коротке «привіт» собаці на вулиці — уже маленький місточок до емоційного зростання”, — зазначає співрозмовниця.
Раніше ми розповідали, як подружжя із Запорізької області утримує майже 100 врятованих тварин.
