Погляд здатен створити особливий зв’язок між собакою та людиною — таких висновків дійшла група вчених з різних країн. Їхнє дослідження показало, що коли собаки та їхні опікуни дивляться одне на одного, то їхня мозкова активність синхронізується. Нове дослідження опублікували в журналі Advanced Science.
Аби впевнитися в цьому, ми вирішили запитати у зоопсихологині, волонтерки та власниці трьох собак — чи дійсно погляд здатен змінити мозок і людини, і хвостатого улюбленця.
Що відомо з дослідження?
У людей під час спілкування нейрони синхронізуються, особливо в лобовій частці мозку. Це говорить про їхню увагу одне до одного. Дослідники зазначають, що така синхронізація може виникати між людьми та їхніми собаками через взаємний погляд.
Наприклад, дотик або погладжування сприяє синхронізації в тім’яній частці мозку, яка також відповідає за увагу.
Дійсно, під час першого знайомства з твариною контакт не буде такий потужний, але в подальшому синхронізація ставатиме все сильнішою — розповідають вчені.
Формування довіри в стосунках із собакою також залежить від успішних взаємодій. «Контакт і довіра формуються не від тривалості погляду, а від кількості поглядів, які закінчилися успішно для пса. Дотики та фізичний контакт можуть бути корисними, але лише за умови, що собака відчуває згоду. Вони можуть допомогти з довірливими стосунками, якщо все це робити з «активної згоди собаки», — розповідає зоопсихологиня Тетяна Шуляк.
Для підтвердження своєї гіпотези дослідники зʼєднали 10 біглів з невідомими людьми та проаналізували сигнали електроенцефалографії (методу графічної реєстрації біопотенціалів головного мозку, що дозволяє проаналізувати його фізіологічні зрілість і стан, наявність осередкових уражень, загальномозкових розладів і їхній характер, — ред.) мозку від обох.
Аби порівняти стан людей та собак, контрольну групу залишили в одній кімнаті, але вони не взаємодіяли між собою. «Потужність синхронізації зростає зі зростанням знайомства людина-собака протягом п’яти днів», — показує дослідження.
Під час аналізу вчені дійшли висновків, що мозкова діяльність людини лідирує, а от сигнали собаки вже слідують. Це перший випадок, коли та сама діяльність віддзеркалюється у мозку собаки.
Раніше науковці виявили, які ділянки мозку залучаються під час пестування, коли люди приділяють пильну увагу собакам і роблять це достатньо емоційно.
Також вчені вважають, що певні генетичні зміни, схожі на ті, що викликають аутизм у людей, можуть спричиняти проблеми із соціальною поведінкою у собак. Це може проявлятися в тому, що їхній мозок працює не в унісон з іншими, і вони менше звертають увагу під час спілкування.
«Собаки з мутаціями Shank3, які представляють багатообіцяючу додаткову тваринну модель розладів спектру аутизму, демонструють втрату міжмозкового зв’язку та зниження уваги», — кажуть дослідники.
Одне лікування психоделічним ЛСД може повернути назад це порушення. «Є два наслідки цього дослідження: один полягає в тому, що порушену міжмозкову синхронізацію можна використовувати як біомаркер аутизму. Іншим є ЛСД або його похідні, які можуть полегшити соціальні симптоми аутизму», — сказав один з авторів дослідження з Китайської академії наук у Пекіні Йонг Чжан.
Собаки сприймають зоровий контакт не лише як агресію. Як це пояснює зоопсихологиня, власниця собак та волонтерка
Собаки — унікальні тварини, здатні сприймати зоровий контакт з людиною. При цьому вони можуть бачити його не лише як загрозу — це залежить від ситуації.
Зоопсихологиня Тетяна Шуляк розповідає: «Собаки, здається, єдині тварини, які можуть сприймати прямий зоровий контакт з людиною не лише як агресію. Але те, що собака може сприймати це по-іншому, не гарантує, що не сприйме як агресію. Бо дуже багато залежить від контексту. Міміка, голос (інтонація), рухи, стійка людини».
Ці фактори також впливають на те, як собаки шукають зоровий контакт для комунікації. Вони можуть ловити погляд, щоб вказати на щось важливе, наприклад, на іграшку або миску, у такий спосіб звертаючи на себе увагу.
Тетяна каже, якщо такі стосунки з песом вже є, то швидше за все в складній ситуації він теж буде шукати зорового контакту, і тоді ніжна міміка, спокійний голос можуть трохи допомогти розслабитись чи відчути безпеку. Й наголошує: «Якщо це не твій пес, навколо щось страшне, ти кричиш, махаєш руками, то в очі краще не дивитись».
Також досвідом спілкування з тваринами ділиться власниця трьох собак Ярослава Коба: «У мене Руна, Фокс і Сірі — це все тварини з досить важкою долею, тому що всі вони були зраджені, всі вони були покинуті. Коли ти приймаєш в родину тварину, яка була покинута, яка пережила травматичний досвід, між вами немає ще цієї синхронізації».
З часом, як зазначає Ярослава, звʼязок між господарем і собакою посилюється. Тварина до тебе починає відчувати все більше довіри, потім — любові, і ця синхронізація з’являється.
Дівчина ділиться прикладом, як її спокійна поведінка допомогла собакам подолати страх. «На початку наших відносин з моїми песиками, коли я ще не була для них опікункою, вони дуже боялися вибухів. Вони падали на землю, починали скавучати, — розповідає Ярослава. І додає, що саме її спокійна поведінка під час повітряної тривоги — не паніка, не якісь крики — просто спокійна поведінка передалася їм.
Емоційний зв’язок між собакою і людиною формується навіть під час простого спілкування. «Я іноді розмовляю зі своїми собаками прямо на повному серйозі. Вони відчувають мою інтонацію, і так їм мій настрій також передається», — ділиться власниця собак.
Розповідаючи про свою собаку, волонтерка ГО «URSA» Катерина Кузнєцова каже, що тривалий зоровий контакт — точно не про одну з її собак, яка потрапила до неї, переживши вибухи: «Зоровий контакт із людиною — це ще і про впевненість в собі (все як у людей). Коли йдеться про тварину в тривожному стані (панічні атаки, симптоми ПТС тощо), зоровий контакт частіше не є ефективним, бо єдина її мета — сховатись від “небезпеки”, врятуватись, вижити. У спокійному ж стані Мілка може підтримувати зоровий контакт, але на відстані, бо зблизька це їй зовсім не комфортно. Вона більше орієнтована на тілесні практики, як-от ТіТач, які допомагають їй заспокоїтися».
Також дівчина поділилась думками про те, чим більше собака довіряє, тим легше вона піде за людиною, навіть без команд. «Довіра — це замінник команд. Якщо хвостатий тобі довіряє, він може впоратися із ситуаціями, коли страшно. Це основа відносин між твариною і людиною. Коли спостерігаєш за своїм собакою, починаєш розуміти його потреби, поважати його кордони. Тож команди важливі, але без поваги та довіри вони не матимуть сенсу», — розповіла Катерина.
«Мені дуже відгукується ідея, що люди — це хранителі тварин. Це більше, ніж просто власники. Хранитель усвідомлює відповідальність за життя тварини та бережно до цього ставиться», — ділиться волонтерка ГО «URSA».
Раніше ми поспілкувались з лікарем-психіатром Павлом Довганинцем й дізналися, як тварини впливають на наш психоемоційний стан.
