Цього літа нам хочеться поностальгувати і повернутися до історій, які асоціюються із затишними вечорами на гамаку з мисочкою ягід. Тому редакція URSA.MEDIA поділилися своїми фаворитами, з якими ми хочемо знову провести це літо.
Ярослава Коба, головна редакторка
Влітку обожнюю читати соціальну комедію. А якщо ця комедія ще й від класиків української літератури – то взагалі щасливий квиток у ментальну насолоду. Минулого літа я відкрила для себе повість Івана Нечуя-Левицького «Старосвітські батюшки та матушки». Історія життя двох родин українського духовенства, які потрапляють у різні гумористичні ситуації, над якими автор тонко та по доброму підсміюється. Написано легко, цікаво, відірватися просто неможливо. Особливе місце у творі посідає наша природа — ріки, кручі, квіти, зоряна ніч в селі. Ти занурюєшся в колоритні українські пейзажі, побут героїв, конфлікти, ти читаєш та смієшся вголос. Якщо коротко, то цю книгу я придбала в електронному варіанті на сайті Yakaboo за 1 гривню і це стало моєю найкращою літньою інвестицією 2024 року.
Валерія Щебликіна, журналістка рубрики «Історії»
Літо для мене — це час, коли книжки читаються інакше. Можливо, тому що влітку ми знову стаємо трішки дітьми: мені відразу згадується дім, довгі вечори з книжками з районної бібліотеки, печиво «Дніпро» та лимонад «Біола». А ще дах татового гаража, на якому я «ковтала» книжки одна за одною — цьому сприяли теплий від сонця метал та незмінна компанія нашого кота Кузі, який завжди витягався поруч.
Цього літа мені хочеться згадати дві книги: «Спитайте Мієчку» Євгенії Кузнєцової та «Село не люди» Люко Дашвар.
Перша — сповнена тепла, гумору та глибоких роздумів про життя. Головні героїні, сестри Мієчка та Лілічка, вирішують провести літо в селі у бабусі, поставивши міське життя «на паузу».
Але разом з ними до будинку приїздять інші родичі, і кожен зі своїми історіями та переживаннями. Ця книга нагадує мені, що іноді найкращий спосіб знайти відповіді на свої питання — це повернутися туди, звідки все починалося.
Друга книга зовсім інша. «Село не люди» пахне пилом, нагрітою черепицею й болем, який тихо вріс у кожну хату, з першої сторінки.
Тут ви не знайдете романтики села — лише тягуча, жорстка, часом брудна реальність. Але саме у ній криється правда.
Це щемлива історія про Катерину, дівчину, яка зростає в атмосфері насилля та соціальної глухоти. Через її постать ми відчуваємо весь біль українського села — таким, яким він є насправді. І водночас бачимо спробу виборсатися, втекти, вижити.
Ця книга не дає відповідей — навпаки, залишає більше питань та підґрунтя для роздумів.
Ляля Алфімова, головна редакторка соцмереж YouTube та Instagram
Літній вайб і «Кафе на краю світу» — ідеальна пара для мого внутрішнього перезавантаження.
Книга, яку я читаю лише тоді, коли справді з’являється можливість вільно дихати — «Кафе на краю світу» Джона Стрелекі.
У моєму повсякденному житті «почитати для себе» звучить майже як розкішний ритуал десь із минулого. Як редакторка соцмереж URSA.MEDIA, я щодня у вирі новин і дедлайнів. А як CEO SMAK project — балансую між концепціями, командою, партнерами й культурними сенсами. Саме тому «Кафе на краю світу» — це моя книжка-ретрит. Я не беру її, їдучи у справах, чи на обідню перерву. Я знімаю її з полиці, коли навколо тиша, коли тіло й розум переходять у літній режим. Тоді ця книжка звучить по-особливому. Вона як дзеркало: в неї дивишся — і бачиш, де ти є, куди йдеш і чого тобі насправді хочеться. Літо — це час, коли «Кафе на краю світу» повертається в мої руки та дає можливість відчути спокій.
Валерія Скидан, журналістка рубрики «Тренд»
Попри те, що я читала «Зачаровану Десну» ще в школі, вона закарбувалася в моїй пам’яті дуже теплою, рідною історією, водночас і маркером, що українська література – це не про суцільні страждання і біль.
Довженко ніби проводить тебе по куточках свого дитинства на Чернігівщині, в якому ти впізнаєш себе на якомусь глибокому душевному рівні. Мене не часто торкать спогади авторів чи мемуари, але коли перечитую цей твір, усмішка досі з’являється сама по собі. Допитливий маленький Сашко досліджує світ через побут сім’ї та красу природи, а вже дорослий автор крізь ці спогади намагається зрозуміти сенс буття і цінність митця, Бога, духовну моральність та скруту людини. Ці дуже комплексні теми Довженко описує так легко і невимушено, що ти поринаєш у його світ не гірше, ніж у фентезі – недарма це жанр кіноповісті.
Анна Куранова, менеджерка рекламних інтеграцій
Цього літа я б хотіла перечитати «Вино з кульбаб» Рея Бредбері.
Це книга, яка для мене сама пахне літом — вона ніби законсервувала його в кожному абзаці: запах скошеної трави, смак лимонаду, тепло асфальту під босими ногами. Вона про дитинство, мить, яка не повернеться, і про те, як важливо помічати життя навколо — поки воно поруч.
Це моя літня класика. Коли хочеться сповільнитись і просто бути.
Валерія Шаповал, коректорка та літературна редакторка
Моєю рекомендацією буде книга Тари Вестовер «Освічена». Вона є бестселером New York Tines, її радять навіть Білл Гейтс та Барак Обама. Це історія дівчинки, яка з дитинства не мала доступу до освіти та медицини через переконання батьків. Лише згодом у дорослому віці вона зможе здобути освіту та зрозуміти, що життєві переконання, навʼязані батьком, є хибними. У книзі є багато історій, які звичайному читачеві просто не вкладатимуться в голові – про те, які діти працюють на смітнику, обгоряють у вогні та травмують своє тіло, отримуючи лікування настоянками від мами. І все це не у Середньовіччі, а наприкінці 90-х і початку 00-их у американському штаті Айдахо. Але поруч з тим ми послідовно дізнаємося про становлення особистості дівчинки-підлітка, яка намагається, попри обмеження, відкрити для себе інший світ. Читаючи книгу, я ніби вболівала за головну героїню, аби їх вдалося вирватися з лап батька, який усе виправдовував релігією. Наприкінці історії Тара вже має достойну освіту та опору жити самостійно, але постійно згадує про родину.
Ця книга навчає цінувати те, що, здається, є невідʼємним у сучасному житті: освіта, уявлення про світ та історію, належне лікування. Прочитавши її, ви зрозумієте, як багато вже маєте.
Раніше ми розповідали про нову книгу Террі Пратчетта «Справжнісінький кіт».
