На цьогорічних кінофестивалях «Sundance» та «Берлінале» представили один з найяскравіших фільмів за останній час – «Потворна зведена сестра», яка переосмислює казку Попелюшки у жанрі боді-горору. Головною героїнею у стрічці постає одна з її зведених сестер Попелюшки — Ельвіра, яка готова за будь-яку ціну завоювати принца.
Це дебют норвезької режисерки Емілі Бліхфельдт, його знімали у спільному виробництві Норвегії з Польщею, Швецією та Данією. Фільм викликав бурхливу реакцію у глядачів, часом навіть буквально: як пише Variety, під час прем’єри на кінофестивалі одного з глядачів знудило після жорстоких косметичних процедур, на які довелося піти Ельвірі заради свого кохання. Оцінки стрічки варіюються від захоплення до огиди. Він провокує нову хвилю обговорень наболілих тем жіночих стандартів краси, тиску патріархального суспільства та родини на жінок, і як усе це змінює їхнє сприйняття себе та підштовхує на жахливі трансформації. Та цей гротескний фільм у стилі оригінальної історії братів Грімм розкривається з абсолютно іншого погляду – не класичної принцеси, а її зведеної сестри, якій заздалегідь не підійде чарівний черевичок.
Тож далі цілісно проаналізуємо сюжет фільму( тут будуть спойлери) і розберемо його головні посили.
Натхнення для стрічки
Фільм вирізняється естетикою, в якій казковість переплітається з химерністю, брутальністю і меланхолією. Але схожість зі «Субстанцією» тут не є відсилкою на неї, ці стрічки об’єднує лише жанр. За словами режисерки, вона надихалася фільмами Девіда Кроненберга, Даріо Ардженто і Джулії Дюкорно. Вона прагнула дослідити теми тілесності, краси та жіночої ідентичності через призму боді-горору. Утім, історія має свою самобутність і автентичність старої казки.
Хочеться відзначити неймовірну акторську гру, яка змушувала відчути кожен кадр. І так, цей фільм непросто дивитися, тому, якщо ви чутливі до кривавих сцен операцій, ампутацій, самоушкодження, фізичного та психологічного насильства – майте на увазі, що ці моменти тут можуть вразити.
Старий сюжет на новий лад
Перед нами знайома з дитинства історія про Попелюшку, але у версії свого більш похмурого оригіналу братів Грімм. У королівстві живе 18-річна Ельвіра разом з матір’ю та сестрою Альмою, і понад усе мріє лише про одне – бути разом з принцом Джуліаном, яким вона марить у рожевих снах і не розлучається з його збіркою віршів.
Але реальність не така романтична. Після смерті чоловіка її мати Ребекка одружується з вітчимом, тому вони переїжджають у новий дім. Там вони знайомляться з донькою чоловіка – Агнес, яка одразу зачаровує Ельвіру своєю вродливістю. Спочатку вони досить приязні одна до одної, і при першому знайомстві Ельвіра навіть ділиться з нею своїм заповітним бажанням.
Ельвіра – наївна мрійниця, яка живе у своїх фантазіях про казкового принца, хоча жодного разу не зустрічалася з ним в реальності. Їхнє возз’єднання стає сенсом її життя, а рольовою моделлю для власної поведінки – її матір, яка навчає доньку бути з чоловіками покірною та слухняною. Як от за вечерею, коли літній батько Агнес кидає в Ельвіру шматок торта, але ніхто не стає на її захист – всі лише підхоплюють сміх, тож це укріплює для Ельвіри думку, що вона не має себе відстоювати, а коритися сильнішим.
Раптом батько Агнес помирає від серцевого нападу, і радісне весілля вмить перетворюється на біду. Ельвіра намагається втішити Агнес, але необачно порівнює її горе з втратою власного батька, що навпаки обурює дівчину і вона досить грубо каже, що якби її матір Ребекка не пообіцяла грошей, її батько ніколи не прийняв би їхню сім’ю. Шлюб був лише з розрахунку отримати гроші, але виявляється, що померлий наречений і сам нічого їм не залишив. Тепер вся родина може опинитися у злиднях. Єдиний вихід – укласти новий шлюб, але Ребекка навіть не розглядає це. Знесилена вона каже Ельвірі: “Вдова з відвислими цицьками і двома безнадійними доньками…”, сприймаючи себе ніби простроченим товаром, який більше нікому не потрібен. Ця коротка, але показова сцена нагадує, що тоді, що сьогодні, жінок старшого віку часто стигматизують через вікові зміни й меншу значимість у суспільстві, як влучно зазначила кінокритикиня та режисерка Альона Шилова у своєму огляді.
Краса – твоя єдина цінність
Натомість Ельвіра пропонує себе нареченою, але мати лише скептично радить їй подивитися у дзеркало. Мов дитина, вона роздивляється своє відображення, приймаючи той факт, що у цьому світі краса – головна цінність жінки, її єдиний шлях у прекрасне майбутнє.
І ось настає шанс його досягти: королівський посланець приносить запрошення на майбутній бал, де принц Джуліан вибере свою дружину. До балу лишається кілька місяців, і за цей час Ельвіра має стати кращою версією себе. На це її родина жертвує останні гроші, але щоб обійти інших кандидаток у наречену принца, дівчині доведеться піти на значно більші жертви. Щоб прибрати горбинку з носу, його пробивають молоточком.
У школі етикету Ельвіру ставлять у останні ряди під час танців, а Агнес – на перший. Суперницька прірва між ними стає все більшою, адже усі зусилля зведеної сестри тьмяніють у порівнянні з вишуканістю Попелюшки. За вечерею Агнес дорікає мачусі, що вона витрачає гроші на все, окрім похорону нареченого. Дівчина починає розуміти, що життя під одним дахом з такою родиною буде нестерпним, тому також вирішує вийти заміж за принца.
Ельвіра з сумом оглядає своє тіло, заїдаючи емоції схованою булочкою. Коли я дивилася цю сцену, мене не покидала думка, що в античній Греції її фігура навпаки вважалася би ідеалом. Але у фільмі усіх дівчат намагаються звести до одного шаблону зовнішності, який більше нагадує іграшкових ляльок для забави чоловіків.
І хоч зараз нам легко критикувати це, у 2025 році ситуація стала не надто краще . Не так давно Єврокомісія почала розслідування щодо хештегу в TikTok — #SkinnyTok, який пропагує культ нездорової худорлявості. Тут ми поділилися порадами психотерапевта як розпізнати РХП та історією дівчини, яка поборола булімію.
Коли Ельвіра каже викладачці, що вона безнадійна, потворна і ніхто її не вибере, та відповідає: “Ти змінюєш свою зовнішність, щоб вона відповідала твоїй внутрішній красі” і хвалить її за сміливість. З одного боку, це чи не єдина підтримка, яку отримує Ельвіра, але з іншого – ці слова вселяють думку, ніби вона не може бути хорошою просто за свої чесноти, не будучи красивою зовні. Жінка дає їй «чарівну пігулку» для швидкого схуднення того часу – яйце стрічкового черв’яка, який, потрапивши в організм людини, харчується її їжею. Коли Ельвіра по секрету ділиться цим з Альмою, для неї це стає занадто, але старшу сестру не зупиняють її застереження.
Не зупиняє Ельвіру і випадкова зустріч у лісі з самим принцом Джуліаном, коли він з друзями зухвало обговорює, яких жінок хоче зґвалтувати. Він з огидою каже Ельвірі, що не спав би з такою потворою, як вона. Але дівчина не перестає кохати його образ, який вона уявляє в своїх фантазіях.
Тим часом розгнівана Мачуха дізнається, що Агнес кохалася з конюхом, і втратила цноту, тепер вона вже «непридатна» для балу, де мають бути лише шляхтені незаймані дівчата. Так Агнес втрачає своє місце серед кандидаток і стає Попелюшкою. У цій версії вона не зразкова принцеса, як у казці Disney: вона вже кохала конюха, але розуміла, що шлюб саме з принцом певно все ж кращий, ніж прислужувати у прийомній сім’ї. Вона не романтизувала чоловіків, а розмірковувала як їй вижити.
Минає три місяці, за цей час паразит у тілі Ельвіри робить її більш худорлявою, її ніс заживає і стає прямим. Але попереду їй треба зробити, певно, одну з найбільш страшних операцій – пришивання вій. Режисерка не дозволяє глядачам відводити погляд: кожна мить безжальної метаморфози Ельвіри затягнута до нестерпного ступеня і часто знята дуже крупним планом. «Краса – це біль» написано на табличці хірурга, і цей фільм хоче, щоб ви відчули це усім своїм тілом”, зазначають критики. Ельвірі пощастило не осліпнути після цієї процедури, як було з її попередницею.
Потім голодна Ельвіра ходить по будинку у закривавлених бинтах на очах, наче привид. Дуже символічно, що на кухні її годує тортом саме Агнес – чи то щоб нагодувати спеціально «шкідливою» їжею, щоб конкурентка погладшала знову, чи зі щирого співчуття.
На уроках «оновлена» Ельвіра отримує схвалення від викладачок, але пізніше експерименти з тілом дають про себе знати: в неї починає випадати волосся.
Напередодні балу до них приходить місцева «хрещена фея» – брутальний чоловік дарує Ельвірі вечірню сукню і перуку. Потайки Агнес готує і своє вбрання на бал, але Ельвіра викриває її і розриває сукню. У розпачі Агнес лежить біля трупу свого батька, який вже розкладається, і раптом з’являється перша за весь час магія у фільмі – у темній коморі пробивається світло і вона бачить свою покійну матір. Личинки перетворюються на гусениць-шовкопрядів і прядуть нову сукню.
І ось, на довгоочікуваному балі молоді дівчата мають «продати» себе заможним чоловікам. Вельможи захоплені виглядом Ельвіри, вона навіть гавкає перед ними, наче слухняний песик, поки її мучить сильний голод. Врешті, настає той самий момент, про який вона так довго мріяла – серед усіх дівчат принц Джуліан обирає саме її на танець. Щаслива і схвильована вона нарешті втілила свою мрію, але відчути себе нарешті повноцінною Ельвірі вдається недовго. З магічним шлейфом на балу з’являється таємнича дівчина з вуаллю на обличчі. Зачарований її образом принц вмить йде до неї, залишаючи Ельвіру. Її світ руйнується.
Ельвіра впізнає Агнес, якої не мало тут бути. Але вона знову відібрала її шанс.
Вдома розлючена Ельвіра кидається з тесаком на Агнес і забирає у неї другу туфельку. За каноном казки Ельвіра не влазить у неї, але не полишає марних спроб завоювати принца.
Після гарячки вона прокидається у закривавленій спальні, з перемотаними ногами, облисінням і болем в животі. Лунає голос посланця – принц дійсно приїхав до їхнього будинку, і Ельвіра відчайдушно повзе на животі щоб зустріти його. Коли дівчина скотилася зі сходів і лежала біля порогу, на неї востаннє глянула вже зібрана в дорогу Агнес, котра вже стала принцесою. Для Ельвіри це кінець.
Її знаходить Альма, яка вже не може бачити ці каліцтва сестри. Вона дає їй антидот, і Ельвіра позбувається довжелезного паразита, що пожирав її зсередини. Альма вирішує їхати звідси, і забирає коштовності. Сестри покидають дім. Альма стала для Ельвіри «принцом». Щоправда, не таким, яким вона його собі придумала, але все ще рятівним. Також її вчинок ілюструє, що часто в деяких сім’ях молодим дівчатам доводиться швидко дорослішати і приймати кардинальні рішення: покинути домівку і подбати про себе самостійно.
Фінал може здатися виграшним принаймні для Агнес, адже вона таки заручилася з принцом. От тільки після титрів слідує ще одна сцена, у якій нам показують, що її батька так ніхто й не поховав, і він продовжив гнити у будинку. Хтось аргументує цією сценою лицемірство Попелюшки, мовляв, подивіться, як тільки вибралася на волю і в багатство, то плювати їй на батька насправді. Але це дещо суперечить характеру Агнес, яка була відданою батьку протягом фільму. Так, вона амбітна, і розуміє вигоду від заручин саме з принцом, який є буквально верхівкою в суспільній ієрархії. Та навряд чи з ним вона отримала свободу – варто лиш згадати, що за його галантним образом ховається владність, збоченість і насильство.
Тож Агнес забезпечила своє життя ціною своєї свободи, опинившись у новій клітці та, скоріш за все, цілком усвідомлювала який робить вибір. Що робить цю історію ще більш трагічною – ніхто з жінок в ній не отримав своє «довго і щасливо».
В цілому, хоч історія не надто оригінальна, але все ж вона вражає.
На завершення хочеться процитувати уривок з норвезької рецензії на фільм. “Сьогодні нам легко розпізнати і вказати на гротескність багатовікової традиції зашнуровувати ноги китайським дівчаткам з чотирирічного віку, залишаючи “лотосові стопи” маленькими, деформованими і марними. Легко відмахнутися від думки, що жінкам не потрібно було вміти ходити, бо вони мали бути декоративними. Або похитати головою над корсетами, які так туго затягували, що жінкам було важко дихати. Але, можливо, не так легко побачити жах тіла в ботоксі, операціях на повіках і носі або імплантатах грудей і сідниць, які, безумовно, необхідні для того, щоб здорові молоді тіла у 2025 році відповідали сучасним ідеалам краси”.
Раніше ми публікували уривок з нового українського роману «Я покажу тобі Ріо» – про чоловіка, який також побудував собі успішний віртуальний образ, проте в реальності зовсім не той, ким хоче здаватися.
