Ми вже розповідали про традиційний український декор разом з етнографами «Витоків», але не менш важливу роль у зимових святкуваннях відіграють тварини. У колядках і щедрівках ми чуємо згадки кози, у деяких селах досі водять прикрашеного коня на Різдво, а на одному з найяскравіших свят Маланці головних персонажів супроводжують кремезні «ведмеді», «журавлі» та інші звірі.
Тож ми вирішили розібратися із символами тварин в українських новорічних традиціях.
На Маланці важливо так перебратися, щоб тебе не впізнали
Раніше Різдво сприймали як народження нового сонця, з приходом християнства значення трохи змінилося. А Маланка відбувалася на Новий рік і на Щедрий вечір – це традиційний новорічний обряд, назва якого пов’язана з днем святої Меланії, який за православним календарем відзначається 31 грудня, за словами етнографа Олександра Курочкіна.
Маланка була народним і більш театральним дійством, в якому брали участь щедрівники й обігрували багато сценок, розповіла етнографиня Василина Ткачук – співробітниця Центру фольклору та етнографії Навчально-наукового інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка.
Сама традиція маланкування досить поширена по всій території України, до неї готувалися ще влітку. Переважно молоді люди переодягаються в різних персонажів, зокрема найбільш поширені образи: Маланка, Василь, чорт, єврей, циган, ведмідь, кіт, коза, дід і баба та багато інших.
На Гуцульщині та Буковині особливо пишно святкують Маланку та влаштовують тематичні фестивалі, які приваблюють не лише українців, а й туристів.
Саме перевдягання символізує прихід душ з того світу. Тому на Маланці важливо так перебратися, щоб тебе не впізнали. І часто навіть коли приходили з Маланкою, з козою, малі діти дуже лякалися, тому що образи були страхітливі, згадує етнографиня. Для цього використовували маски, щоб людину не впізнали під час обходу хат, тому що тоді приходить не вона, а дух чи інша душа. Маски завчасно виготовляли народні майстри. Використовували пап’є-маше, потім розмальовували фарбами. Зараз досить впізнавані через фільми і соцмережі маски саме із заходу України, і теж є небагато майстрів, які можуть їх відтворити. Тому в деяких регіонах маски передають з покоління в покоління.
Експерти «Витоків» пишуть, що Маланка буває західного типу (Правобережного, Подністровського), в якому беруть участь здебільшого парубки, та східного (Подніпровсько-Лівобережного) типу, де змішаний склад учасників.
Зазвичай персонажі поділяються на дві категорії: чисті і нечисті.
Чисті — це персонажі без масок, з охайними костюмами та ввічливою поведінкою. Це «козак», «шандар», «улан», «турок», «генерал», «Василь», «Маланка».
Нечисті — навпаки перебрані до невпізнаваності, переважно в образах тварин і давнього походження. Їхнє призначення збиткувати та веселити. Це «ведмідь», «коза», «журавель», «дід», «баба», «чорт».
У народній драматургії центральними образами були Маланка і Василь, також коза, а решта – вже другорядні персонажі.
Ведмідь – той, хто найсильніший
У кожному регіоні Маланка може відрізнятися. Наприклад, у селі Белелуї на Івано-Франківщині зберегли автентичні традиції, та ще й популяризували їх. Особливо вирізняються їхні костюми, які не змінилися з плином часу, що зафіксували у музеї Івана Гончара.
Маланковий гурт складається з Маланки і Василя, газди і газдині, 2-3 ведмедів, п’ятьох смертей і п’ятьох чортів і жида.
Один із центральних образів, які має свої візуальні особливості в різних регіонах – «ведмідь». Це масивний костюм із заготовленого сіна, комбінезон, куртка і шапка, обшиті жмутами висушеної осоки. Замість маски персонаж надягає протигаз, експерти «Витоків» припускають, що цей елемент додався за часів Другої світової війни. На роль «ведмедя» обирають дужих парубків, адже костюм може важити від 30 до 50 кг.
Кожен рік цей костюм виготовляли наново, або ж «ремонтували», бо останній етап Маланки – змагання за першість «борінка», у якому ведмеді двічі попарно «б’ються» між собою, тому їхнє вбрання просто не збережеться в усій красі до наступного року. «Учасники борються у повних костюмах, нічого не знімаючи, навіть маски. Переможцем визнається лише той, хто поклав суперника на обидві лопатки, інакше бали не зараховуються. Перемагає той куток, який набрав найбільше балів. А борються гурти між собою за те, хто буде влаштовувати гуляння і для кого. Куток, що виборює перше місце, влаштовує танці та пригощання у цей же вечір для неодружених дівчат. Куток, що зайняв друге місце, робить те саме наступного дня на Василя для малих дітей та під- літків. Той, хто третє місце – на Йордан (Водохреще) для одружених та старших», – розповідають співробітники музею Івана Гончара.
А на Буковині у селищі Красноїльську «ведмідь» має крила із сіна до 3-6 метрів – це вбрання з плечима, схожими на крила, у який маланкар залазить тільки лежачи й носить його весь час гулянь, розповідають в репортажі Ukraїner.
Коза – символ врожайності та переродження
В образі «кози» використовували не звичайну маску на лице, а дерев’яну ніби голову кози, каже етнографиня Василина Ткачук. У «Витоках» додають, що щелепа могла бути рухомою, щоб коза ніби співала, а на її приналежність до світу померлих могли вказувати кошлатість, зміна голосу, незвичність одягу. Бороду виготовляли із соломи або лози, яку могли брати для виготовлення костюма діда, котрий водив «козу», що також вказує на їхній зв’язок із потойбіччям. Солома в традиційних уявленнях пов’язана з минулим, із тим, що відходить.
Того, хто був козою, тримали попереду і накривали вивернутим кожухом, який символізує достаток та зв’язок із потойбіччям. Вважалося, що в тому світі все навпаки: що тут мертве — там живе, що тут гарне — там потворне.
Також в громадах був окремий обряд з цією твариною – козу водили на Новий рік. В Україні коза вважається символом врожайності. В народній драматургії коза вмирає в певний момент і потім ніби воскресає, пояснює Василина Ткачук. І це символізує відхід попереднього року і народження нового року. Тому водити козу сприймали як пророцтво на наступний врожай і на багатство господарів. Козу водили у всій центральній частині України, на Кубані теж. А на Поліссі та подекуди Рівненщині водили коня.
Кінь оберігає від лиха
Але коза не єдина була задіяна у різних ритуалах. Кінь асоціювався з сонцем, умиранням і народження нового божества. «У святковий період йому відводять роль полазника: якщо кінь увійде до хати першим, то господарі не знатимуть лиха впродовж року, будуть здоровими та матимуть достаток. Тому проводили обряд засівання конем – обирали красивого коня, чистили, підгодовували, прикрашали вінком, хусткою і з музикою рушали з ним по селу. Поки учасники співають, незаміжні дівчата та господар оселі годують коня заздалегідь приготованим сіном, зерном та іншими смаколиками. Хлопець із ватаги, якому сподабалась незаміжня дівчина, запрошує її до танцю. Після цього вони йдуть на подвірʼя, вона сідає на коня і разом виїжджають за ворота. Це символ того, що невдовзі дівчина вийде заміж і покине батьківську домівку», йдеться у «Путівнику».
Насамкінець, обійшовши всі хати, учасники вранці збираються в церкві на святкову літургію і спільну коляду.
Журавель – забутий яскравий птах
Василина Ткачук каже, що це дуже цікавий другорядний персонаж, проте багато де вже забули про цей образ. Втім найбільше він зберігся на західних теренах України.
Часто журавлем наряжався найвищий, вправний парубок на селі, який до того ж міг грати на бубні, танцювати, співати. А на заході робили спеціальну високу конструкцію для журавля у формі конуса, котру прикрашали різними стрічками, дзвониками, щоб вийшла яскрава, висока фігура.
Як і всі інші символічні образи зимових святок, журавель був спрямований на розвиток, добробут, добрий урожай. Але цей птах виступає не лише в зимовому циклі, а й часто у весільних піснях. Там він є більш еротичним символом дітонародження та розмноження.
А котом був найменший хлопець, який ходив з мішком і випрошував сало у господарів, ластився до дітей, а вони щипали його за вуса.
Щоб відтворити Маланку, експерти «Витоків» радять підібрати кожній людині саме того персонажа, який відображатиме її характер, її приховані риси, які вона може проявити в карнавальній масці. Або ж навпаки — персонаж повністю протилежний людині в реальності. Головне — щоб вона могла розкрити персонажа.
Усі давні обряди відбувалися у селах, але і в сучасному місті ми можемо адаптувати ці традиції в різних варіаціях і форматах. Детальніше про це читайте в розділі «Корпоративні сценарії» у «Путівнику зимового циклу». Оксана Лихожон, директорка з маркетингу в «Zagoriy Foundation» пояснює, Україна може зайняти місце в цікавих традиціях святкування Нового року і експортувати їх назовні, адже у світі активно святкують Різдво, але менш активно Новий рік.
Тому ми маємо всі шанси стати амбасадорами новорічних традицій. Тож шануймо свої традиції та обираємо класну маску на Новий рік!
