Нещодавно Netflix потішив нас новою вартісною документалкою «Луї Теру: всередині маносфери». У фільмі британсько-американський документаліст і журналіст Луї Теру досліджує культ маскулінних блогерів, з яких і складається так звана «маносфера». Це ультраправі чоловіки, які у своїх блогах транслюють гіпермужність, успішний успіх, гомофобію, мізогінію, антисемітизм та ще цілий букет теорій змов. Вони вихваляються статками та розкішним життям, і збирають навколо себе дедалі більше послідовників. Теру намагається зрозуміти, чому цей тренд на ненависть стає таким популярним серед молодих хлопців. І чи справді у реальності ці інфлюенсери такі ж зухвалі та сильні, якими вони себе показують у соцмережах.
Далі розповідаємо, чи вдалося їй розкрити всю проблему масосфери.
Останні роки багато молоді приєднується до праворадикальних рухів. Дослідники спираються на кілька основних причин:
- Розчарування в політиці, зокрема щодо міграції біженців
- Тривожність через високу вартість життя та військові конфлікти
- Деякі чоловіки сприймають прогресивну орієнтацію на рівність як загрозу традиційним ролям
Популістські праві політики скористалися цим, щоб зібрати якомога більше потенційних виборців. Тож цей відкат у праворадикалізм шириться не лише у Європі, а й далеко за її межами.
У своєму фільмі-дослідженні Луї Теру особисто зустрівся з трьома найбільш популярними інфлюенсерами з «маносфери»: іспанським блогером Гарісоном Саліваном, та американськими коучем Джастін Воллер, ультраправими інфлюенсерами Амру Фудлом і Ніколасом Балінтазі. Усі вони вчать одному – як стати «справжнім чоловіком». Вони переконані, що світ рухається не туди, що бути мужнім стало токсичним, що так звана «гендерна ідеологія» не має бути. Рішення, яке вони пропонують – повернутися до «традиційних цінностей», у їхньому розумінні, що чоловік-добувач і герой, а жінка насправді лише хоче багатого чоловіка і народжувати дітей. Але під час простого спілкування з ними віч-на-віч Теру підмічає чимало суперечностей.
Наприклад, всі вони хочуть мати вірних дружин – тобто щоб вона була в однобічних моногамних стосунках тільки з ними. Але при цьому самі чоловіки можуть мати декілька партнерок і навіть дружин. Вони не вважають себе мізогінами, але гадають, що знають потреби жінок краще за них самих. При цьому коли документалісту випадає можливість поспілкуватися з їхніми офіційними партнерками, і він питає чи для них нормальний такий формат стосунків, вони ніби починають шукати виправдання. Стає помітно, що їм некомфортно про це говорити, а дехто взагалі зізнається, що воліє закривати очі на те, що її чоловік у «вільних стосунках».
Якщо поглянути на те, як же ці альфачі стали казково багатими, то теж виникає купа запитань. Усі вони звичайні інфо шахраї: заманюють гламурною картинкою з гаслом «і ти так можеш», щоб глядач купив їхній курс чи вклав гроші у сумнівну контору. Вони отримують частину ваших інвестицій, навіть якщо ви втратите ці гроші. І тут фільм не дотиснув. Не вистачило показати на реальних прикладах, що всі ці фінансові махінації – обман, і що так можна лишитися з порожнім гаманцем. Не вистачило побачити, чому навчають їхні курси по бізнесу на практиці. Тому що, якщо цей фільм нічого не змінить ідеологічно для прихильника таких блогерів, то принаймні можливо після цього він не вкладатиме гроші у їхні схеми.
Варто віддати належне Теру, він тримався дуже добре і на диво спокійно, навіть коли відбувався повний абсурд. І зі свого багаторічного досвіду вміє поставити правильні запитання. На фоні його спокою простежується, що за гнівом і агресією блогери-альфачі приховують страх бути викритими.
У фільмі чітко змальовують і портрет фанатів, які хочуть на них рівнятися. Це часто ще молоді хлопці, у яких не було батьківської фігури і яким довелося пройти через труднощі ще у юному віці. Для них подібні персонажі стають рольовою моделлю. Інколи вони вибирають насправді не такі вже і шкідливі меседжі з їхньої риторики. Але більшість їхніх прихильників – буквально підлітки, які вже як губки пройнялися ненавистю до меншин. І це страшно.
“Ми опинилися у світі, де всі ми дедалі більше опиняємося у маносфері і від нас залежить, як ми з нього вийдемо”, – підсумовує ведучий.
Показово, що і самі ці ультрамужні інфлюенсери насправді в душі травмовані діти. У їхньому дитинстві так само не було батька, вони так само мусили рано подорослішати і це залишило глибокий слід на їхній особистості.
«І так усюди: мені здалось, що інфлюенсери, які були змушені навчитися виживати у будь-який спосіб, і досі переживають дитячі травми, нині проектуючи їх у світ», – каже Теру.
Навіть коли він напряму питає їх, чому вони не хочуть робити добро та допомагати іншим, вони відповідають, що це не зробило би їх відомими.
Весь свій контент, який часом виходить за рамки адекватності, зводиться лише до одного – продати себе парубкам, які не знають куди рухатися. Альфачі позиціонують себе гуру, але по факту лише використовують свою аудиторію. Вони продають «ілюзію безмежного багатства і влади, яка насправді збагачує лише тих хто нагорі».
Їхній погляд на світ – обмежений, егоїстичний, застарілий, по факту, є потуранням тваринним інстинктам. Діти надихаються цими «кумирами» і думають, що принижувати жінок, рекламувати казино і Onlyfans – це шлях до успіху.
Цей фільм дуже промовисто нагадує, що криза маскулінності серед чоловіків є. І якщо не пропонувати здорову альтернативу, маносфера ставатиме все більшою.
Раніше ми розповідали чи варто дивитися перший український true crime серіал «Тиху Наву».
